Рішення № 71147710, 20.12.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 грудня 2017 року письмове провадження № 826/1765/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., суддів: Кузьменка В.А., Огурцова О.П., розглянувши адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Національної поліції України, Головного управління Національної поліції України в м. Києві

про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язати вчинити певні дії

за участі:

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача 1 - Грінцова М.М.,

представника відповідача 2 - Глущенко О.М.

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1, позивач) з позовом до Національної поліції України (далі також - НПУ, відповідач-1), Головного управління Національної поліції України в м. Києві (далі також - ГУ НП в м. Києві, відповідач 2), в якому позивач просив:

1) визнати протиправним рішення (висновок) службового розслідування, яке було проведено на підставі наказу Національної поліції України № 1261 від 04 грудня 2016 року «Про призначення та проведення службового розслідування», в частині встановлення підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції;

2) визнати протиправними дії Національної поліції України щодо порядку та процедури проведення службового розслідування, яке було проведено на підставі наказу Національної поліції України № 1261 від 04 грудня 2016 року «Про призначення та проведення службового розслідування» в частині, що стосується ОСОБА_1;

3) визнати протиправним та скасувати пункт перший наказу Національної поліції України від 17 січня 2017 року № 43, яким ОСОБА_1 звільнений з роботи - зі служби в поліції і з посади начальника управління карного розшуку ГУНП України в м. Києві;

4) визнати протиправним та скасувати відповідний пункт наказу Головного управління Національної поліції України в м. Києві від 27 січня 2017 року № 52 о\с, яким ОСОБА_1 звільнений з роботи - зі служби в поліції і з посади начальника управління карного розшуку ГУНП України в м. Києві;

5) поновити ОСОБА_1 на роботі - на службі в Національній поліції України і на посаді начальника управління карного розшуку ГУНП в м. Києві з дати звільнення з роботи;

6) зобов'язати відповідача-2 виплатити ОСОБА_1 грошове утримання (заробіток) за період вимушеного прогулу згідно довідки про розмір грошового утримання на посаді.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про безпідставність його притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення у зв'язку з відсутністю в його діях ознак дисциплінарного проступку. Відповідно, позивач вважає необґрунтованими висновки відповідного службового розслідування та прийняті за наслідками такого розслідування рішення щодо його звільнення. Крім того, позивач акцентує увагу на порушенні порядку проведення службового розслідування.

В судовому засіданні представники позивача заявлені позовні вимоги підтримали та просили задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідачем були надані суду письмові заперечення на позовну заяву, в яких він просив відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на обставини, наведені в поданих ним документах.

Під час розгляду справи в судовому засіданні 28 листопада 2017 року суд, на підставі вимог статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), перейшов до її розгляду в подальшому у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, - встановив:

14 липня 2016 року позивач наказом № 617о\с т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції в м. Києві був призначений начальником управління карного розшуку Головного управління Національної поліції України в м. Києві.

04 грудня 2016 року близько 04.50 по вул. Корнійчука, 22 у с. Княжичі Броварського району Київської області сталася перестрілка між поліцейськими управління «Корпусу оперативно-раптової дії» ГУ НП в м. Києві, полку поліції особливого призначення № 1 вказаного ГУ та Броварського міжрайонного відділу (м. Бровари) Управління поліції охорони в Київській області.

За результатом проведення за вищевказаною подією службового розслідування, призначеного наказом Національної поліції України від 04 грудня 2016 року «Про призначення та проведення службового розслідування» № 1261, на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади, що підтверджується копією наказу Національної поліції України «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників ДКР Національної поліції України, Головного управління Національної поліції у м. Києві та Управління поліції охорони в Київській області» від 17 січня 2017 року № 43.

Наказом відповідача-2 від 27 січня 2017 року № 52 о/с позивача було звільнено зі служби в поліції (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог позивача виходячи з наступного.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України регулюється Законом України «Про Національну поліцію».

Згідно зі статтею 2 Законом України «Про Національну поліцію», завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах:

1) забезпечення публічної безпеки і порядку;

2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави;

3) протидії злочинності;

4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов'язаний:

1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;

2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва;

3) поважати і не порушувати прав і свобод людини;

4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я;

5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків;

6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов'язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.

Звертаючись до особи, або у разі звернення особи до поліцейського, поліцейський зобов'язаний назвати своє прізвище, посаду, спеціальне звання та пред'явити на її вимогу службове посвідчення, надавши можливість ознайомитися з викладеною в ньому інформацією, не випускаючи його з рук.

Додаткові обов'язки, пов'язані з проходженням поліцейським служби в поліції, можуть бути покладені на нього виключно законом.

Згідно з ч. 1, 2 статті 19 Закону України «Про Національну поліцію», у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 6 ч. 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Відповідно до статті 60 Закону України «Про Національну поліцію», проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію», до набрання чинності Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції» поширити на поліцейських дію Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., №29, ст. 245 із наступними змінами).

Таким чином, питання сутності службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень врегульовані Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV.

Згідно з ч. 1 статті 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Відповідно до статті 2 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, дисциплінарний проступок - це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Згідно з абз. 1 статті 5 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Відповідно до ч. 1 статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу:

- дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників;

- захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави;

- поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу;

- дотримуватися норм професійної та службової етики;

- берегти державну таємницю;

- у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб;

- стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою;

- постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень;

- сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку;

- виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету;

- з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють;

- берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

Згідно зі статтею 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, начальник несе персональну відповідальність за стан службової дисципліни і повинен постійно його контролювати. Начальник зобов'язаний бути прикладом у дотриманні законності, службової дисципліни, бездоганному виконанні вимог Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів, наказів, норм моралі, професійної та службової етики, розвивати і підтримувати в підлеглих свідоме ставлення до виконання службових обов'язків, честь і гідність, заохочувати розумну ініціативу, самостійність, старанність у службі, уміло застосовувати заходи дисциплінарного впливу.

Особливу увагу начальник повинен приділяти вивченню індивідуальних якостей підлеглих, дотриманню статутних відносин між ними, створенню здорового морально-психологічного клімату в колективі, його згуртуванню, своєчасному запобіганню порушенням службової дисципліни та виявленню причин їх учинення, формуванню нетерпимого ставлення до порушників, враховуючи при цьому думку колективу та громадськості.

Начальник зобов'язаний попередити про неприпустимість порушення службової дисципліни, а в разі вчинення підлеглим таких діянь за необхідності накласти на винного дисциплінарне стягнення або порушити клопотання про накладення стягнення старшим прямим начальником.

Старші за званням та посадою в усіх випадках зобов'язані вимагати від молодших дотримання службової дисципліни, зокрема, правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету.

Відповідно до статті 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Статтею 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України регламентований порядок накладання дисциплінарних стягнень, зокрема, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.

Забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими порушника, а також особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника.

Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.

Оголошувати дисциплінарне стягнення особі начальницького складу в присутності його підлеглих заборонено.

Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.

За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення. У разі порушення службової дисципліни кількома особами дисциплінарне стягнення накладається на кожного окремо.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

У разі вчинення незначного порушення службової дисципліни начальник може обмежитись усним попередженням особи рядового або начальницького складу щодо необхідності суворого додержання службової дисципліни.

У разі притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб рядового і начальницького складу, які мають дисциплінарне стягнення і знову допустили порушення службової дисципліни, дисциплінарне стягнення, що накладається, має бути більш суворим, ніж попереднє.

У разі повторного вчинення особою рядового або начальницького складу незначного проступку з урахуванням його нетяжкості, сумлінного ставлення цієї особи до виконання службових обов'язків, нетривалого перебування на посаді (до шести місяців) та з інших поважних причин начальник може обмежитися раніше накладеним на таку особу дисциплінарним стягненням.

Дисциплінарні стягнення у вигляді пониження в спеціальному званні на один ступінь на осіб, які мають перші спеціальні звання, і звільнення з посади на осіб, які обіймають посади найнижчого рівня, не накладаються.

Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Особа рядового або начальницького складу органу внутрішніх справ, яка повідомила про порушення вимог Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" іншим працівником міліції, не може бути звільнена із служби чи змушена до звільнення або притягнута до дисциплінарної відповідальності у зв'язку з таким повідомленням.

Рішення про звільнення або притягнення до дисциплінарної відповідальності таких осіб оскаржується в установленому законом порядку.

Як було зазначено вище, на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади, що підтверджується наявним в матеріалах справи наказом Національної поліції України «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників ДКР Національної поліції України, Головного управління Національної поліції у м. Києві та Управління поліції охорони в Київській області» від 17 січня 2017 року № 43.

Зі змісту вищезазначеного наказу вбачається, що він прийнятий за результатом службового розслідування за фактом події, яка відбулась 04 грудня 2016 року близько 04.50 по вул. Корнійчука, 22 у с. Княжичі Броварського Київської області, зокрема перестрілки між поліцейськими управління «Корпусу оперативно-раптової дії» ГУ НП у м. Києві, полку поліції особливого призначення № 1 вказаного ГУ та Броварського міжрайонного відділу (м. Бровари) Управління поліції охорони в Київській області.

Як вбачається з п. 1 вказаного наказу Національної поліції України, звільнення позивача зі служби в поліції, як захід дисциплінарного стягнення застосовано за неналежне виконання своїх посадових інструкцій у частині контролю за діями підлеглих під час підготовки, планування та проведення негласних слідчих (розшукових) дій відповідно до статті 271 КПК України, недостатній аналіз оперативної інформації, що призвело до невірного встановлення ймовірного об'єкта злочину, самоусунення від координації дій служб, задіяних у проведенні заходів на етапі реалізації, а також взаємодії з іншими територіальними підрозділами поліції, відсутність заходів організаційного характеру щодо перевірки достовірності інформації, неприйняття вчасного управлінського рішення в обстановці, що склалась, у частині перевірки відомостей про транспортні засоби та осіб, які понад дві години перебували поблизу можливого об'єкта нападу та вчиняли протиправні дії, надання в подальшому передчасного доручення про звільнення оперативних працівників та затримання осіб, помилково визначених як злочинці, що призвело до надзвичайної події за участю працівників поліції, ігнорування вимог статті 271 КПК України та статей 2 і 18 Закону України «Про Національну поліцію».

Відповідно до плану проведення спільних слідчо-оперативних заходів від 01 грудня 2016 року, підготовленого начальником Шевченківського УП НП у м. Києві і затвердженого заступником голови Національної поліції України - начальником ГУНП в м. Києві, передбачалось наступне:

1) залучення до проведення слідчо-розшукових заходів, пов'язаних з наміром озброєної злочинної групи вчинити напад на приватний будинок в с. Княжичі, працівників УОС ГУ, спецпідрозділ «Корд», полк поліції особливого призначення № 1 ГУ;

2) створення з числа працівників ВКП Шевченківського УП НП у м. Києві та УКР ГУ групи щодо проведення спільних слідчо-розшукових заходів на території м. Києва і області (без персоніфікації складу групи);

3) підготовка рапорту та відрядження за межі м. Києва до с. Княжичі працівників ВКП Шевченківського УП НП у м. Києві, УКР ГУ, УОС ГУ, спецпідрозділів «Корд» і полку поліції особливого призначення № 1 ГУ з 30 листопада 2016 року по 15 грудня 2016 року (без персоніфікації працівників);

4) організація засідки у будинку в с. Княжичі з залученням працівників ВКП Шевченківського УП НП у м. Києві, УКР ГУ, УОС ГУ, спецпідрозділів «Корд» та полку поліції особливого призначення № 1 ГУ (без персоніфікації працівників);

5) створення груп з числа працівників Шевченківського УП НП у м. Києві та УКР ГУ в разі затримання злочинців (без персоніфікації складу груп);

6) інструктаж особового складу, задіяного в операції, з метою дотримання заходів особистої безпеки в зв'язку з озброєнням злочинів.

З наведеного вбачається, що за цим планом позивач не був призначений старшим групи (груп) або старшим з проведення всієї операції. Як зазначив сам позивач, він вважав своїм обов'язком взяти участь в запланованих і затверджених начальником ГУ слідчо-розшукових заходах, в яких передбачалась участь його безпосередніх підлеглих з УКР ГУ, про відповідне кримінальне провадження йому стало відомо в ході оперативних нарад у начальника ГУ НП у м. Києві Крищенка А.Є.

Згідно ч. 2 статті 19 Конституції України, посадові особи органів державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з функціональних обов'язків позивача, до його повноважень не входить здійснення контролю за діями підлеглих під час підготовки, планування та проведення негласних слідчих (розшукових) дій відповідно до статті 271 КПК України.

Так, зі змісту статті 271 КПК України вбачається, що контроль за вчиненням злочину здійснюється на підставі постанови прокурора, в якій повинні бути зазначені відомості, передбачені статтею 251 КПК України та ч. 7 статті 271 КПК України, а саме:

- найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

- правову кваліфікацію злочину із зазначенням статті (частини статті) Кримінального кодексу України;

- відомості про особу (осіб), місце або річ, щодо яких проводитиметься негласна слідча (розшукова) дія;

- початок, тривалість і мету негласної слідчої (розшукової) дії;

- відомості про особу (осіб), яка буде проводити негласну слідчу (розшукову) дію;

- обґрунтування прийнятої постанови, у тому числі обґрунтування неможливості отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила, в інший спосіб;

- вказівку на вид негласної слідчої (розшукової) дії, що проводиться.

Як зазначає позивач, йому було відомо, що така постанова прийнята, однак її зміст до відома позивача доведений не був і тому він не міг бути та не був тією особою, яка уповноважена була на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, оскільки не був ні слідчим у кримінальному провадженні, в рамках якого здійснювався контроль за вчиненням злочину, ні особою, яка була включена у групу слідчих з тих підстав, що дане кримінальне провадження проводилось територіальним органом НПУ, а саме Шевченківським УНГТУ в м. Києві, працівником якого позивач не є.

Колегія судів погоджується з такими доводами позивача та зазначає, що з огляду на невизначеність його процесуального статусу в межах процесу здійснення негласних слідчих (розшукових) дій, він, з урахування вимог ч. 2 статті 19 Конституції України, не може нести відповідальність за невиконання обов'язків, які у визначений законом спосіб на нього не були покладені. Тому суд критично оцінює наведені у наказі НПУ «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників ДКР Національної поліції України, Головного управління Національної поліції у м. Києві та Управління поліції охорони в Київській області» від 17 січня 2017 року № 43 мотиви його прийняття в частині, що стосується звільнення позивача зі служби в поліції.

В контексті наведеного колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні, а відповідачами до суду не надані докази на підтвердження вчинення позивачем порушень, визначених йому оскаржуваним наказом від 17 січня 2017 року № 43.

Відповідно до ч. 4 статті 11 КАС України, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Як свідчать матеріали справи, судом здійснювались багаторазові спроби витребовувати матеріали службового розслідування стосовно ОСОБА_1 шляхом направлення уповноваженим органам, в тому числі відповідачам, відповідних ухвал, запитів та листів, в ході яких встановлено, що наведені матеріали були вилучені з Національної поліції України слідчим в особливо важливих справах другого відділу управління розслідування злочинів вчинених злочинними організаціями Генеральної прокуратури Кіселевичем І.П. на підставі ухвали Печерського районного суду від 30 січня 2017 року по справі № 757/4965/17-к та направлено до Генеральної прокуратури України.

Листами Генеральної прокуратури України суд було повідомлено про неможливість надання витребуваних документів внаслідок побоювання слідчого про можливе розкриття таємниці слідства та можливого розголошення державної таємниці під час судового розгляду вказаної справи, також зазначено, що в Головному слідчому управлінні на даний час відсутні технічні можливості для виготовлення копій зазначених матеріалів у режимі таємного діловодства.

Таким чином, матеріали службового розслідування за фактом перевірки обставин надзвичайної події за участю поліцейських у с. Княжичі Броварського Київської області 04 грудня 2017 року до суду не надані, так і не надано інших доказів, які підтверджують правомірність прийняття оскаржуваних рішень відповідачів.

Відповідно до ч. 10, 15 статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Колегія суддів зазначає, що суду відповідачами, в порушення вимог ч. 2 статті 71 КАС України, не були надані належні та допустимі докази врахування вищезазначених критеріїв при накладенні на позивача дисциплінарного стягнення, неможливості застосування інших заходів дисциплінарного впливу та необхідності застосування крайнього виду дисциплінарного стягнення, а саме, звільнення зі служби в поліції.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених під час судового розгляду справи фактів та обставин, враховуючи, що мотиви та докази відповідача не дають підстав для висновків, які б спростовували доводи позивача, а позивачем доведено суду обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, колегія суддів вважає, що п. 7 наказу Національної поліції України «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників ДКР Національної поліції України, Головного управління Національної поліції у м. Києві та Управління поліції охорони в Київській області» від 17.01.2017р. № ---43 є протиправним, а відтак підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на п. 3 ч. 3 статті 2 КАС України, відповідно до якого у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, колегія суддів перевіряє обґрунтованість оскаржених рішень відповідачів.

Наведене узгоджується з передбаченим пунктом 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року правом особи на доступ до суду, що, зокрема, включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із «повною юрисдикцією», тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо: повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів; встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення; належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті (п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 28 червня 1990 року у справі «Обермейєр проти Австрії» (CASE OF OBERMEIER v. AUSTRIA); п. 155 рішення Європейського суду з прав людини від 4 березня 2014 року у справі «Гранд Стівенс проти Італії» (CASE OF GRANDE STEVENS v. ITALY)).

При цьому стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейський суд з прав людини виробив позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п. 111 рішення від 31 липня 2008 року у справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки» (CASE OF DRUЋSTEVNН ZБLOЋNA PRIA AND OTHERS v. THE CZECH REPUBLIC); п. 157 рішення від 21 липня 2011 року у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (CASE OF SIGMA RADIO TELEVISION LTD. v. CYPRUS); п. 44 рішення від 22 листопада 1995 року у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (CASE OF BRYAN v. THE UNITED KINGDOM); п. 156-157, 159 рішення від 21 липня 2011 року у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (CASE OF SIGMA RADIO TELEVISION LTD. v. CYPRUS); п. 4 рішення Європейської комісії з прав людини щодо прийнятності від 8 березня 1994 року у справі «ISKCON та 8 інших проти Об'єднаного Королівства» (ISKCON and 8 Others against the United Kingdom); п. 47-56 рішення від 2 грудня 2010 року у справі «Путтер проти Болгарії» (CASE OF PUTTER v. BULGARIA).

Враховуючи, що відповідачами в ході судового розгляду справи не надано до суду документального підтвердження наявності підстав для застосування до позивача заходу дисциплінарного впливу у вигляді звільнення зі служби, колегія суддів вважає, що оскаржувані пункт перший наказу Національної поліції України від 17 січня 2017 року №43, яким ОСОБА_1 звільнений з роботи - зі служби в поліції і з посади начальника управління карного розшуку ГУНП України в м. Києві та наказ Головного управління Національної поліції України в м. Києві від 27 січня 2017 року № 52 о\с в частині звільнення зі служби в поліції згідно з п. 6 ч. 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) полковника поліції ОСОБА_1 з посади начальника управління карного розшуку ГУНП України в м. Києві, є протиправними, а тому, відповідно, обґрунтованими є доводи позивача про необхідність їх скасування в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про поновлення позивача на службі в поліції на посаді начальника управління карного розшуку ГУНП України в м. Києві з 27 січня 2017 року (дата звільнення позивача) також підлягають задоволенню.

Разом з тим, позовні вимоги в частині визнання протиправним рішення (висновку) службового розслідування, яке було проведено на підставі наказу Національної поліції України № 1261 від 04 грудня 2016 року «Про призначення та проведення службового розслідування», в частині встановлення підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції, не підлягають задоволенню, оскільки в межах спірних правовідносин вказане рішення не створює для позивача жодних прав та обов'язків, а тому належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними та скасування наведених вище наказів про його звільнення, поновлення на посаді.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Національної поліції України щодо порядку та процедури проведення службового розслідування, яке було проведено на підставі наказу Національної поліції України № 1261 від 04 грудня 2016 року «Про призначення та проведення службового розслідування» в частині, що стосується ОСОБА_1, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 3.4 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 березня 2013 року № 230, забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими особи РНС, стосовно якої призначено службове розслідування, а також особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника.

Суд звертає увагу на те, що в порушення наведеного правового положення наказом Національної поліції України від 04 грудня 2016 року «Про призначення та проведення службового розслідування» № 1261 до складу комісії з проведення відповідного службового розслідування не було включено безпосереднього керівника позивача - заступника начальника ГУНП в м. Києві - начальника кримінальної поліції.

Допущене порушення дає суду підстави вважати обґрунтованими доводи позивача про протиправність дій НПУ щодо порядку та процедури проведення службового розслідування, яке було проведено на підставі наказу Національної поліції України №1261 від 04 грудня 2016 року «Про призначення та проведення службового розслідування» в частині, що стосується ОСОБА_1, а тому адміністративний позов у наведеній частині підлягає задоволенню.

Щодо стягнення на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 24 розділу II Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Аналогічні положення містить ч. 2 статті 235 Кодексу законів про працю України - при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Верховний Суд України у постанові від 14 січня 2014 року (справа №21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

11 листопада 2015 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції».

Згідно з ч. 2 даної Постанови, виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ.

Обчислення середньої заробітної плати проводиться відповідно до Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06 квітня 2016 року № 260 (далі - Порядок №260).

Відповідно до п. 6 Порядку № 260, поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.

Згідно з п. 9 Порядку № 260, при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Зі змісту Порядку № 260, який є спеціальним для вирішення даних спірних правовідносин, вбачається, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.

Так, відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку середнього заробітку позивача від 27 січня 2017 року № 181 виданої Управлінням фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку відповідача-2, розмір середнього заробітку позивача за останні два повних календарних місяці роботи перед звільненням складає 463, 28 грн.

Судом встановлено, що позивача звільнено зі служби 27 січня 2017 року, а тому період вимушеного прогулу позивача складає: 226 робочих дні, у зв'язку з чим сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з відповідача-2 на користь позивача за період з 27 січня 2017 року по 20 грудня 2017 року становить 104701, 28 грн. (226 дні х 463, 28 грн.).

Відповідно до п. 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно з п. 171.1 статті 171 Податкового кодексу України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України).

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов'язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначена без утримання такого податку та інших обов'язкових платежів.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З урахуванням викладеного та беручи до уваги часткове задоволення позовних вимог, суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 560, 00 грн. з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-12, 71, 122, 128, 158-163 КАС України суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (02217, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Національної поліції України щодо порядку та процедури проведення службового розслідування, яке було проведено на підставі наказу Національної поліції України № 1261 від 04 грудня 2016 року «Про призначення та проведення службового розслідування» в частині, що стосується ОСОБА_1;

Визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу Національної поліції України від 17 січня 2017 року № 43.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції України в м. Києві від 27 січня 2017 року № 52 о\с в частині звільнення зі служби в поліції згідно з п. 6 ч. 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) полковника поліції ОСОБА_1 з посади начальника управління карного розшуку Головного управління Національної поліції України в м. Києві.

Поновити ОСОБА_1 на службі в Національній поліції України на посаді начальника управління карного розшуку Головного управління Національної поліції України в м. Києві з 27 січня 2017 року.

Стягнути з Головного управління Національної поліції України в м. Києві на користь ОСОБА_1 суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 27 січня 2017 року по 20 грудня 2017 року у розмірі 104 701,28 грн. без вирахування податків та обов'язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Присудити в рівних частинах за рахунок асигнувань Національній поліції України та Головного управління Національної поліції України в м. Києві на користь ОСОБА_1 понесені останнім витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 560,00 грн. (дві тисячі п'ятсот шістдесят гривень).

Рішення підлягає негайному виконанню в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в Національній поліції України на посаді начальника управління карного розшуку Головного управління Національної поліції України в м. Києві з 27 січня 2017 року.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головуючий суддя Р.О. Арсірій

Судді В.А. Кузьменко

О.П. Огурцов