Постанова № 71147299, 19.12.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3365/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Потоцької Н.В.

за участю секретаря Сердюк І.С.

сторін:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представника відповідача не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінансовий світ до Головного управління ДФС в Одеській області, Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення рішення від 01.06.2017р.,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду із позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінансовий світ до Головного управління ДФС в Одеській області, Головного управління ДФС у м. Києві в якому, з урахуванням поданих уточнень (а/с. 57-61) просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві;

- скасувати податкове повідомлення-рішення, винесене Головним управління Державної фіскальної служби в Одеській області № НОМЕР_1 від 01.06.2017 р., яким визначено суму грошового зобов'язання зі сплати штрафних (фінансових санкцій) за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій в сумі 1 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.

Проведення перевірки за попередні періоди діяльності платника податків при даній перевірці, нівелює правову природу фактичної перевірки та автоматично переводить її в інший різновид перевірок (позапланової чи виїзної), до проведення якої законодавець висуває окремі вимоги, серед яких - планування та направлення письмового повідомлення платнику податків.

В ході перевірки ревізорами не зафіксовано факту непроведення розрахункової операції через РРО на обєкті позивача саме в день перевірки та не зафіксовано здійснення валюто-обмінної операції у будь-який інший спосіб.

Відсутність доведення факту продажу без застосування РРО унеможливлює застосування до субєкта господарювання штрафних санкцій за порушення.

Висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п.1, 2 ст.3 ОСОБА_3 України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» є необґрунтованим, що вказує на безпідставність застосування до позивача штрафу на підставі абз. 3 п. 1 Указу Президента України «Прозастосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки», а відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим, протиправним та підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги з підстав викладених в адміністративному позові та наданих в судовому засіданні поясненнях.

Представник відповідача /Головного управління ДФС в Одеській області/ проти позову заперечував, в обґрунтування заявленої правової позиції, зокрема, зазначив.

Перевіркою встановлено, що господарська одиниця ТОВ «ФК «Фінансовий світ» здійснює діяльність у сфері надання послуг з обміну валют з використанням належним чином зареєстрованого, опломбованого та переведеного у фіскальний режим реєстратора розрахункових операцій, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Інститутська, 2 (літера А), приміщення 3 - 2.RSS.

Головним управлінням ДФС у м. Києві отримано лист Національного Банку України від 09.03.2017р. № 25-006/17857 «Щодо встановлення фактів порушення законодавства про РРО», який надійшов з ДФС України листом від 23.03.2017р. №7218/7/99- 99-14-05-01-17.

У листі НБУ вказано, що в ході здійснення у лютому 2017 році перевірок з питань дотримання небанківськими установами порядку організації та здійснення валютно - обмінних операцій, встановлено роботу операційної каси № 95 за адресою м. Київ, вул. Інститутська, 2 без застосування реєстратора розрахункових операцій.

В ході перевірки встановлено, що застосування РРО на операційній касі №95 розпочато 17.02.2017 року (звіт №1 від 17.02.2017р.). Таким чином, до 17.02.2017р. валютно - обмінні операції у господарській одиниці ТОВ «ФК «Фінансовий світ» операційної каси №95 здійснювались без застосування реєстраторів розрахункових операцій та видачі відповідного розрахункового документа.

Згідно з п.1 ст.17 ОСОБА_3 №265 за порушення вимог цього ОСОБА_3 до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги) за рішенням відповідних органів доходів і зборів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: у разі встановлення протягом календарного року в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невідповідності у юридичних осіб на місці проведення розрахунків суми готівкових коштів сумі коштів, зазначеній у денному звіті, більше ніж на 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, а в разі використання юридичною особою розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня; нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання за рішенням відповідних органів доходів і зборів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: вчинене вперше - 1 гривня; за кожне наступне вчинене порушення -100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим підпунктом товарів (послуг).

Представник відповідача /Головного управління ДФС у м. Києві/ проти позову заперечував, в обґрунтування заявленої правової позиції, зокрема, зазначив.

Відповідно до абз.2 п.7 Постанови Правління Національного банку України 12.12.2002 року №502 фінансова установа, її відокремлені підрозділи та пункти обміну валюти мають право розпочинати роботу після реєстрації РРО в органі доходів і зборів.

Державною фіскальною службою затверджено Державний реєстр реєстраторів розрахункових операцій, до якого внесено модель реєстратора розрахункових операцій, що застосовується для обліку та реєстрації операцій з купівлі-продажу готівкової іноземної валюти, згідно з постановою Правління Національного банку України від 29.12.2015 №983.

Державний реєстр реєстраторів розрахункових операцій, до якого внесено реєстратор розрахункових операцій моделі КСТ-В1 (версія програмного забезпечення В1-1), затверджено Наказом ДФС України від 16.06.2016 №535.

Таким чином, субєкти господарювання, які здійснюють операції купівлі-продажу готівкової іноземної валюти, зобовязані з 17.12.2016 року при здійсненні зазначених операцій застосовувати реєстратори розрахункових операцій.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.

На підставі наказу ГУ ДФС у м. Києві від 27.04.2017 №3164 проведена фактична перевірка ТОВ «ФК «ФінансовийСвіт» за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Інститутська, 2 (літера «А», ПРИМ.3-2 RS. 5(пов.).

Метою проведення перевірки є дотримання субєктом господарювання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку проведення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів.

За результатами перевірки складено акт фактичної перевірки від 17.05.2017 р. №000572.

В ході проведеної перевірки встановлено порушення пунктів 1, 2 ст. 3 ОСОБА_3 України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування і послуг, із змінами та доповненнями.

ГУ ДФС у м. Києві отримано лист Національного банку України від 09.03.2017 р. №25-0006/17857 «Щодо встановлених фактів порушень законодавство про РРО». У листі НБУ вказано, що в ході здійснення перевірки у лютому 2017 р. встановлено факт роботи операційної каси №95 за адресою м. Київ, Печерський район, вул. Інститутська, 2 (літера «А», ПРИМ.3-2 RS. 5(пов.) без застосування реєстратора розрахункових операцій.

Під час проведення перевірки встановлено, що позивачем розпочато використання РРО з 17.02.2017 р.

Відповідно до абз.2 п.7 Постанови Правління Національного банку України 12.12.2002 року №502 фінансова установа, її відокремлені підрозділи та пункти обміну валюти мають право розпочинати роботу після реєстрації РРО в органі доходів і зборів.

Державною фіскальною службою затверджено Державний реєстр реєстраторів розрахункових операцій, до якого внесено модель реєстратора розрахункових операцій, що застосовується для обліку та реєстрації операцій з купівлі-продажу готівкової іноземної валюти, згідно з постановою Правління Національного банку України від 29.12.2015 №983.

Державний реєстр реєстраторів розрахункових операцій, до якого внесено реєстратор розрахункових операцій моделі КСТ-В1 (версія програмного забезпечення В1-1), затверджено Наказом ДФС України від 16.06.2016 №535.

Таким чином, субєкти господарювання, які здійснюють операції купівлі-продажу готівкової іноземної валюти, зобовязані з 17.12.2016 року при здійсненні зазначених операцій застосовувати реєстратори розрахункових операцій.

Законодавство, що регулює спірні правовідносини.

Приписами ст. 62 Конституції України встановлено: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду».

Щодо цього, ще у XVIII ст. під час дебатів у Палаті лордів (1766 р.) лорд Камден (Lord Camden) сказав наступне: „Оподаткування і представництво нероздільні… яким би не було добро (майно) людини, це абсолютно її добро; ніхто не має права забрати його у людини без її згоди… хто б не був, хто це робить, вчиняє грабіж; він зневажає і руйнує різницю між свободою і рабством.

Конституція України прямо вказує на законодавчу форму встановлення податку, зокрема ст. 92 ч. 2 п. 1 зазначає, що тільки законами України встановлюються система оподаткування, податків і зборів.

Відповідно до ст. 6 Конвеції Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

ОСОБА_3 України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ст. 2 передбачає Рішення є обовязковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

При цьому варто визначити предмет розгляду справ Європейського суду. ЄСПЛ відзначає, що податкові спори виходять за межі цивільних прав і обовязків, незважаючи на матеріальні наслідки. Таким чином, тривалий час гарантії, передбачені ст. 6 Право на справедливий суд Конвенції, не поширювались на спори у сфері оподаткування, проте згодом позиція змінилась, і ЄСПЛ було підтримано, уточнено та розвинуто практику застосування ст. 6 Конвенції до податкових спорів.

За відсутності у самому тексті Конвенції згадки про податки остання зявилась у ст. 1 Захист власності протоколу № 1 до Конвенції, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право на повагу до своєї власності. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У національному законодавстві відносини, що виникають у сфері справлення податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України. ПКУ визначає вичерпний перелік податків і зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обовязки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обовязки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податкове законодавство України складається, зокрема, з Конституції України, Податкового кодексу України та нормативно правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього кодексу (ст. 3 ПКУ).

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг встановлені ОСОБА_3 України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 265/95-ВР). Дія його поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Статтею 4 ОСОБА_3 № 265/95-ВР встановлено перелік обов'язків для уповноважених банків, що здійснюють операції з купівлі-продажу іноземної валюти, а також суб'єктів господарювання, які здійснюють ці операції на підставі агентських угод з уповноваженими банками, зокрема: проводити операції з купівлі-продажу іноземної валюти через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням у двох примірниках розрахункових документів, що підтверджують виконання цих операцій.

Позивач вказує, що він не належить до визначеного кола суб'єктів, а є фінансовою установою, яка не підпадає під дію наведеної норми та під час здійснення фінансової діяльності керується положеннями Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України, затвердженої постановою Правління НБУ від 12.12.2002 р. № 502.

Разом з тим, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 6 Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України, затвердженої постановою Правління НБУ від 12.12.2002 р. № 502 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.01.2003 р. за № 21/7342 (далі - Інструкція № 502, в редакції на час виникнення спірних правовідносин - фактичну перевірку) банк, фінансова установа мають право розпочинати роботу пункту обміну валюти після реєстрації реєстратора розрахункових операцій (далі - РРО) в органі доходів і зборів та повідомлення Національного банку України.

Повідомлення надсилається до Національного банку України за місцем розташування пункту обміну валюти за 15 днів до початку здійснення валютно-обмінних операцій за формою, наведеною в додатку 1 до цієї Інструкції, для внесення інформації до електронного довідника.

Згідно з абзацом другим пункту 7 зазначеної Інструкції фінансова установа, її відокремлені підрозділи та пункти обміну валюти мають право розпочинати роботу після реєстрації РРО в органі доходів і зборів тощо.

Абзац другий пункту 7 розділу ІІ набирає чинності через шість місяців із дня затвердження Державною фіскальною службою України Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, до якого внесено модель реєстратора розрахункових операцій, що застосовується для обліку та реєстрації операцій з купівлі-продажу готівкової іноземної валюти, згідно з постановою Правління Національного банку України від 29.12.2015 р. № 983.

Державний реєстр реєстраторів розрахункових операцій - перелік моделей реєстраторів розрахункових операцій та їх модифікацій, які мають підтвердження відповідності вимогам діючих державних технічних регламентів та стандартів згідно із ОСОБА_3 України "Про підтвердження відповідності", а також відповідають вимогам нормативних актів України, і такі реєстратори розрахункових операцій дозволені для застосування у сфері, визначеній ОСОБА_3 України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (стаття 2 ОСОБА_3 № 265/95-ВР).

Так, до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій з 16.06.2016 року включено спеціалізований електронний контрольно-касовий реєстратор для здійснення операцій з купівлі-продажу іноземної валюти (наказ Державної фіскальної служби України від 16.06.2016 №535).

Наказом Державної фіскальної служби України від 28.09.2016 року №813 наказ №535 визнано таким, що втратив чинність.

Позивач вважає, що Державний реєстр реєстраторів розрахункових операцій, який був затверджений наказом №535 також втратив чинність та посилається на рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 р. у справі №1-7/99, а тому вважає, що застосуванню підлягає наказ Державної фіскальної служби від 20.04.2017 р. №275, яким затверджено Державний реєстр реєстраторів розрахункових операцій, тому, положення абз.2 п.7 розділу II Інструкції № 502 набирають чинності лише з 20.10.2017 р.

Вказані доводи позивача судом до уваги не приймаються з наступних підстав.

Наказ ДФС України № 813 від 28.09.2016 року втратив чинність згідно з наказом Державної фіскальної служби України від 14 грудня 2016 року № 1019, який скасований наказом ДФС України № 102 від 17.02.2017 року, який також втратив чинність на підставі наказу Державної фіскальної служби України від 20 квітня 2017 року № 275 (наказ втратив чинність згідно з наказом Державної фіскальної служби України від 7 червня 2017 року № 406).

При цьому, в усіх вищенаведених наказах було визначено про внесення до реєстру спеціалізовані електронні контрольно-касові реєстратори операцій з купівлі-продажу іноземної валюти.

Отже, з урахуванням положень Інструкції № 502, на час фактичної перевірки ТОВ «ФК «Фінансовий Світ» (операційна каса № 95 за адресою м. Київ, Печерський район, вул. Інститутська, 2 (літера «А», ПРИМ.3-2 RS. 5(пов.) діяв наказ № 275, пунктами 78, 79 якого також визначені спеціалізовані електронні контрольно-касові реєстратори операцій з купівлі-продажу іноземної валюти.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року №1/99-рп, частину 1 статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно правомірність поведінки особи слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.

У свою чергу заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника, слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення та застосування відповідних санкцій.

Таким чином оцінка правомірності поведінки, зокрема платників податків, здійснюється на підставі норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, що діяло на момент вчинення відповідних дій. Водночас заходи відповідальності, які підлягають застосуванню за вчинені платниками податків порушення, повинні визначатися згідно з нормативно-правовими актами, чинними на час виникнення відповідних правовідносин, тобто на час застосування відповідальності, зокрема винесення відповідних податкових повідомлень-рішень.

З викладеного вбачається, що врегульоване законом правило поведінки визначається тим нормативно-правовим актом, який був чинним на час вчинення відповідної дії (бездіяльності).

Відповідно зміст правовідносин, зокрема прав та обов'язків особи, не може змінюватися разом із зміною законодавчих норм. Отже, склад правопорушення та відповідальність за його вчинення визначаються за змістом тих законодавчих норм, які були чинними на час вчинення відповідного правопорушення та не можуть бути змінені разом із зміною законодавчих норм (зокрема, в разі втрати чинності нормативно-правовим актом або набрання чинності новим нормативно-правовим актом, який регулює ті самі суспільні відносини).

Водночас зворотна дія нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми застосовуються до правовідносин, які існували до набрання ним чинності, тобто приписи нового нормативно-правового акта змінюють правило поведінки, яке було встановлено попередніми нормативно-правовим актами.

Якщо ж новий нормативно-правовий акт не змінює закріплені у попередніх нормах правила поведінки (тобто попередній та новий нормативно-правові акти однаково визначають зміст прав та обов'язків суб'єктів відносин), зворотна дія нормативно-правового акта не має місця.

З огляду на викладене, суд вважає помилковим твердження позивача про відсутність обов'язку реєструвати РРО до жовтня 2017 року.

Таким чином, пункти обміну валют мають право розпочинати роботу тільки після відповідної реєстрації РРО з 17.12.2016 року.

Вказане підтверджується і повідомленням Національного банку України на своєму офіційному сайті, яке розміщене 14.12.2016 року.

НБУ вважає, що фінансові установи мають застосовувати РРО при здійсненні валютно-обмінних операції з 17 грудня 2016 року. Це стосується фінансових установ, їх відокремлених підрозділів та пунктів обміну валюти (та не стосується кас банків). Дана вимога поширюється як на ті фінансові установи та пункти обміну валют, що сьогодні вже здійснюють валютно-обмінні операції, так і на ті, що планують розпочати свою роботу.

Зазначене ґрунтується на вимогах ОСОБА_3 «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та нормативно-правового акту НБУ, що регулює порядок проведення валютно-обмінних операцій (Інструкція про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України, затверджена постановою Правління Національного банку України від 12.12.2002 № 502).

Окремо суд вважає за необхідне звернути увагу на спосіб захисту, обраний позивачем, оскільки вважає його неналежним.

Позивачем оскаржуються протиправні дії ГУ ДФС у м. Києві щодо висновків викладених в ОСОБА_2 перевірки щодо порушення товариством п. 1 ст. 3 ОСОБА_3 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Разом з цим, судом встановлено, що 13.02.2017 р., в межах компетенції та повноважень, фахівцями НБУ проведена перевірка операційної каси № 95 Одеського відділення ТОВ «Фінансова компанія «Фінансовий світ», м. Київ, вул. Інститутська, 2, літ. А, приміщення 3-2 з питань дотримання порядку організації та здійснення валютно обмінних операцій.

Вказана перевірка проведена відповідно до вимог «Положення про порядок проведення виїзних, невиїзних (камеральних) перевірок щодо дотримання банками і іншими фінансовими установами, національним оператором поштового звязку вимог валютного законодавства України та перевірок пунктів обміну іноземної валюти на території України», затвердженого Постановою Правління Національного банку від 21.09.2007 року № 338.

Проведеною перевіркою з питань дотримання порядку організації та здійснення валютно обмінних операцій визначених інструкцією, встановлено:

- порушення ст. 3 «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та п. 7 розділу ІІ Інструкції № 502 в частині здійснення валютно - обмінних операцій без застосування РРО.

В приміщенні каси наявний РРО (заводській номер ВБ3001014557), проте він знаходиться в неробочому стані (фіскальний номер НОМЕР_2).

Крім того, реєстр проданої іноземної валюти не формується та не роздруковується через відсутність операцій 13.02.2017 року.

За результатами перевірки складено ОСОБА_2 № 2/130217/1, примірник якого підписано та отримано касиром операційної каси № 95 ОСОБА_4 13.02.2017 р.

Судом також встановлено, що позивачем по справі використання РРО розпочато 17.02.2017 р.. Вказаний факт також підтверджений представником позивача в судовому засіданні та копією журналу використання реєстратора розрахункових операцій з купівлі продажу іноземної валюти, який до речі, був зареєстрований 10.01.2017 р., а розпочато 17.02.2017 р.

Суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що у період з 01.01.2017 р. по 13.02.2017 р., та у період з 13.02.2017 р. до 17.02.2017 року жодних змін до національного законодавства, яке регулює спірні правовідносини не вносилось.

З викладеного вище, суд доходить висновку, що позивачем по справі після перевірки операційної каси спеціалістами відділу перевірок валютних операцій небанківських фінансових установ Департаменту фінансового моніторингу вжито заходів по усуненню порушень, виявлених перевіркою.

Вказане свідчить про згоду позивача з висновками перевірки.

З огляду на викладене, суд вважає, що в діях Головного управління ДФС у м. Києві відсутні ознаки протиправності,оскільки порушення позивачем ОСОБА_3 України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» було встановлене іншим субєктом.

Суд вважає, що особа звертається до суду з метою захистити у судовому порядку свого порушеного права або інтересу, які охороняються законом, при цьому вона повинна використовувати адекватний засіб захисту своїх прав, тобто такий засіб, який призведе до відновлення (захисту) порушеного права або інтересу.

З точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобовязань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_2 проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

З урахуванням викладеного, у суду також відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення №0012391404 від 01.06.2017 р., оскільки вона є похідною від першої позовної вимоги.

Крім того, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, повязаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобовязує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обовязок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Процесуальні гарантії статті 6 § 1 застосовуються до усіх сторон процесу, а не лише до тих осіб, які не виграли справи у національних судах (Philis v. Greece (Філіпс проти Греції) (No. 2), § 45).

Керуючись ст. ст. 6-8, 11, 71, 86, 128, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Суддя Потоцька Н.В.

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

19 грудня 2017 року.