Ухвала суду № 71119039, 12.12.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

справа № 760/10482/17 головуючий у 1-й інстанції: Коробенко С.В.

апеляційне провадження № 22-ц/796/12535/2017

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого Головачова Я.В.

суддів: Поливач Л.Д., Шахової О.В.

при секретарі Коцюрбі Л.О.

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання договору споживчого кредиту недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 2 серпня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони ПАТ КБ "ПриватБанк" вчиняти стягнення відсотків чи інших платежів з грошових коштів, що надходять на його карткові рахунки.

Ухвалою судді Солом'янського районного суду міста Києва від 2 серпня 2017 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і постановити нову ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову. Скаржник зазначає, що існує реальна загроза утруднення виконання можливого рішення суду у даній справі та настання для позивача негативних наслідків, оскільки ухвалення рішення про задоволення його позову та визнання договору споживчого кредиту недійсним не передбачає процедури повернення йому вже стягнутих відповідачем відсотків за цим договором.

ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.

Представник ПАТ КБ "ПриватБанк" - Штронда А.М. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав, що судом першої інстанції постановлено ухвалу про забезпечення позову з додержанням вимог закону.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що у провадженні Солом'янського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання договору споживчого кредиту недійсним.

Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що заявником не наведено достатніх підстав на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Такий висновок суду є правильним.

Частиною 1 статті 151 ЦПК України визначено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-які стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду (ч. 3 ст. 151 ЦПК України).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України позов дозволяється забезпечувати шляхом заборони вчиняти певні дії.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Як убачається із матеріалів справи, на момент постановлення оскаржуваної ухвали у розпорядженні суду першої інстанції докази реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а також відомості про те, що відповідач вчиняє дії, вчинення яких заявник просить заборонити, відсутні.

Оскільки заявником не надано достатніх доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відмови у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують наведених вище висновків.

Ураховуючи викладене, підстави для скасування ухвали суду першої інстанції і задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 312, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 2 серпня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.В. Головачов

Судді: Л.Д. Поливач

О.В.Шахова