Рішення № 7111461, 08.12.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

08.12.09 р.                     Справа № 40/262                               

Суддя господарського суду Донецької області Підченко Ю.О.

При секретарі судового засідання Рожковій А.О.

Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД”, м. Київ

до відповідача Державного підприємства „Сели діввугілля ”, м. Селидове

про стягнення 385 797 грн. 26 коп.

за участю:

представників сторін:

від позивача: не прибув

від відповідача: Сорока С.С. - юрисконсульт

За клопотання обох сторін, з урахуванням виняткових обставин справи, спір було вирішено у більш тривалий час, ніж передбачено частиною першої ст. 69 ГПК України.

За клопотанням позивача, відповідно до вимог ст. 129 Конституції України та статті 4-4 ГПК України судом забезпечено гласність процесу та його повне фіксування технічними заходами, що знайшло своє відображення у протоколі судового засідання згідно вимог статті 81-1 ГПК України.

Суть спору: Товариство з обмежено відповідальністю „ ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД” звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства „ Селидоввугілля” про стягнення з останнього інфляційних в сумі 327107 грн. 41 коп. та трьох процентів річних в сумі 58689 грн. 85 коп. за прострочення грошового зобов’язання відповідно до вимог статті 625 ЦК України на підставі рішення господарського суду Донецької області №40/21 від 23.03.07р., яке набрало законної сили.

Відповідач позовні вимоги не визнав, мотивуючи свої заперечення наступними обставинами:

·          вважає, що доводи викладені у позовній заяві необґрунтовані, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності на стягнення інфляційних та трьох процентів річних, за нібито прострочення виконання грошового зобов’язання відповідно до вимог частини 2 статті 625 ЦК України. Однак проти фактів встановлених рішенням господарського суду Донецької області у справі №40/21 від 23.03.07р. про існування основного боргу в сумі 2266856 грн. 64 коп. не заперечує;

·          згідно частини 2 статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги ( стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо);

·          стверджує, що право на стягнення інфляційної складової та трьох процентів річних є додаткової вимогою в розумінні вказаної норми та частини 2 статті 625 ЦК України;

·          у зв’язку з викладеним, клопоче перед судом у своїх поясненнях про застосування ним строку позовної давності у спірних правовідносинах. На підтвердження своїх вимог надав суду постанову Вищого господарського суду України у справі №14/107-08 від 24.07.08р.), в якої на його думку, викладені тотожні відносини між сторонами з приводу застосування у зобов’язаннях сторін строку позовної давності.

З’ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги письмові пояснення позивача та заперечення відповідача, суд встановив:

Судом прийнято до уваги, що не з’явлення до судового засідання представника позивача, якого було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, не перешкоджає розгляду спору по суті, а тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами згідно статті 75 ГПК України.

До прийняття рішення у справі, позивач надав суду додаткові пояснення, в яких звернув увагу на те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційної складової та трьох процентів річних заявлені обґрунтовано. Стосовно своєї правової природи, це - інші позовні вимоги, а тому відносно них строки позовної давності розраховуються окремо, починають спливати і спливають окремо від строків позовної давності по іншим вимогам. Крім того, підкреслює, що жодною нормою діючого законодавства не передбачено, що вимоги про стягнення інфляційних витрат та трьох процентів річних є додатковими вимогами по відношенню до суми основного боргу. З урахуванням викладеного, вимоги про стягнення з відповідача інфляційних та трьох процентів річних є обґрунтованими, заявлені у межах строку позовної давності та підлягають задоволенню відповідно до приписів закону.

Позов мотивовано тим, що 23.03.07р. рішенням господарського суду Донецької області по справі 40/21 з Державного підприємства „Селидоввугілля” на користь товариства з обмеженою відповідальністю ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД” було стягнуто борг в сумі 2766856 грн. 64 коп., пеню в сумі 234186 грн. 74 коп., три проценти річних в сумі 46847 грн. 05 коп. та інфляційні в сумі 237132 грн. 63 коп. за період прострочення виконання грошового зобов’язання за період з 21.06.06р. до 31.12.06р. До звернення з позовом відповідачем частково сплачено основний борг в сумі 500000 грн. коп., однак станом на 15.06.07р. Решта частина боргу в сумі 2266856 грн. 64 коп., яка до наступного часу ним не погашена.

Тому позивач з посиланням на п. 2 ст. 625 ГПК України намагається стягнути з відповідача: інфляційні з жовтня 2008р. по червень 2009р. в сумі 327107 грн. 41 коп. та три процента річних в сумі 58689 грн. 85 коп. з 02.10.08р. по 12.08.09р. за прострочення виконання грошового зобов’язання. Позивач раніше звертався до господарського суду Донецької області про стягнення з боржника інфляційних та трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов’язання. Рішеннями судів, які набрали законної сили у справах: №19/338 від 06.02.08р. та №40/208 від 02.03.09р., його позовні вимоги були задоволенні, у зв’язку з невиконанням боржником основного зобов’язання.

Надавши належну правову кваліфікацію відносинам сторін, суд дійшов висновку про те, що доводи позивача обґрунтовані, а заперечення відповідача є хибними виходячи із наступного:

Часткова сплата основного боргу, не припиняє обов’язків відповідача щодо виконання грошового зобов’язання, як це зазначено у частині другій статті 631 ЦК України.

Тому грошова сума в порядку обліку індексу інфляції може нараховуватися по день фактичного стягнення з боржника суми заборгованості, оскільки між сторонами існують матеріальні відносини (зобов’язання), на котрі розповсюджується дія ч. 2 ст. 625 ЦК України. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судова практика, як це визначено у постанові Верховного Суду України від 25.03.02р. у справі № 8/606, вказує на те, що три процента річних та індекс інфляції є іншими засобами захисту порушеного права, котрі не можуть бути різновидом (тотожністю) неустойки. Зокрема те, що інфляційні та три процента річних не є додатковими вимогами за законодавством, на що і звертає увагу позивач у своїх додаткових поясненнях. Також в цій постанові зазначено, що стягнення з боржників інфляційних нарахувань та процентів річних на існуючу заборгованість за невиконаним ними зобов’язанням - обґрунтовані.

Так, відповідно до статей 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов’язання.

Приписи статті 625 ЦК України не заперечують можливість звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов’язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов’язання, зокрема за період після прийняття судом відповідного рішення (постанова Верховного Суду України від 30.09.2008р. № 1/384-07).

У зв’язку з тим, що неодноразово відбувалося стягнення інфляційних за іншими рішеннями господарських судів, до спірних правовідносин слід застосувати приписи статті 530 ЦК України. Таким чином для стягнення індексу інфляції та трьох процентів річних за період від часу винесення судом рішення до набрання ним законної сили позивач повинен пред’явити вимогу в розумінні статті 530 ЦК України.

Докази по справі свідчать про те, що 27.08.09р. за № 27-08/09-04 на адресу відповідача було надіслано вимогу в розумінні статті 530 ЦК України, про що свідчить фіскальний чек Укрпошти від 27.08.09р. долучений до матеріалів справи. Відповідно до приписів ст. 599 ЦК України та ст. 202 ГК України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 33 ГПК України зобов’язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Втім, вимоги статті 34 ГПК України визначають, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Позивачем доведено, а судом оцінено, що до наступного часу рішення господарського суду Донецької області у справі №40/21 від 23.03.07р. у частини основного боргу не виконане, обставини у справі та докази на їх підтвердження свідчать про прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання. Тому, посилання позивача на приписи частини другої статті 625 ЦК України ґрунтуються на законі. Винесення судом рішення про стягнення заборгованості не припиняє грошове зобов’язання. Грошова сума в порядку обліку індексу інфляції може нараховуватися позивачем по день фактичного стягнення з боржника заборгованості, оскільки до цього дня існує матеріально правовідношення (зобов’язання), на яке поширюється вимога статті 625 ЦК України.

На підставі викладеного, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю „ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД” щодо стягнення з Державного підприємства „Селидіввугілля” інфляційних з жовтня 2008р. по червень 2009р. в сумі 327107 грн. 41 коп., та трьох процентів річних в сумі 58689 грн. 85 коп. з 02.10.08р. по 12.08.09р. за прострочення виконання грошового зобов’язання на підставі рішення господарського суду Донецької області у справі № 40/21 від 23.03.07р., обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Витрати по державному миту та забезпеченню судового процесу покладаються на відповідача у справі – Державне підприємство „Селидіввугілля” згідно вимог ст.ст. 44,49 ГПК України.

Відносно заперечень відповідача, щодо пропуску позивачем строку позовної давності на стягнення з нього відповідно до вимог частини другої статті 625 ЦК України інфляційної складової та трьох процентів річних, які на його думку належать до додаткових вимог, то вони не ґрунтуються на приписах законодавства, виходячи із наступного:

·          коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача на захист якого він просить відповідачем не порушено, приймається рішення про відмову у задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку позовної давності;

·          якщо буде встановлено, що право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд приймає рішення, яким відмовляє в позові у зв’язку із закінченням строку позовної давності. А при визнанні причин пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене;

·          з введенням нового ЦК України 2003р. суд може застосувати строк позовної давності тільки за заявою сторони у спорі (частина 4 ст. 267 ЦК України). Така заява стане підставою для відмови у позові, коли суд не визнає причину пропуску строку поважною. По старому ЦК України 1963р. суд був зобов’язаний застосувати строк позовної давності незалежно від заяв сторін;

·          інфляційні витрати та три процента річних, з урахуванням висновків Верховного суду України є невід’ємною частиною основного боргу, є вимогами про повернення основного з урахуванням строків позовної давності;

·          ухвалене господарським судом Донецької області рішення у справі №40/21 від 23.03.07р. про стягнення з відповідача основного боргу, свідчить про звернення позивача до суду у межах строків позовної давності. Тобто, позивачем доведено, коли у нього виникло право на позов;

·          судом прийняті до уваги приписи ст. 35 ГПК України відносно фактів та обставин, які встановлені рішенням господарського суду Донецької області у справі №40/21 від 23.03.07р., оскільки вони є загальновідомими, не потребують доказуванню, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони;

·          інфляційні за період з жовтня 2008р. по червень 2009р. в сумі 327107 грн. 41 коп., та три процента річних в сумі 58 689 грн. 85 коп. з 02.10.08р. по 12.08.09р. за прострочення виконання грошового зобов’язання заявлені з урахуванням вимог ст.ст. 260, 261, 263, 264, 267 ЦК України. Зважаючи на визначений у статті 257 ЦК України трирічний строк позовної давності для захисту порушеного права, заявлені у вересні 2009 року позивачем вимоги щодо стягнення з боржника інфляційної складової та трьох процентів річних у вересні 2009 року є таким, що відповідають законодавству. Таким чином, заперечення відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності на стягнення з нього інфляційних та річних не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки не містять порушення закону.

Позивач надав до матеріалів справи постанову Вищого господарського суду України у справі №14/107-08 від 24.07.08р., вважаючи, що викладені у ній обставини є тотожними у справі, яка розглядається судом. Однак, його заперечення є помилковими, виходячи із наступного:

§          відповідно до статті 39 Глави 7 Закону України „ Про судоустрій” Вищий спеціалізований суд веде та аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику;

§          надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції України та законів у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики, дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз’яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції;

§          кім того, роз’яснення, коли вони не надаються у формі відповідних актів Конституційного суду, Верховного суду України або Вищого господарського суду України, не мають нормативного правового значення;

§           однак, юридичну силу роз’яснення мають тільки за певними умовами, зокрема:

§           по – перше, відповідний орган повинен мати певні повноваження;

§           по – друге, роз’яснення затверджені відповідним актом ( указом, постановою, наказом тощо);

§           про третє, у передбачених випадках такі акти повинні бути зареєстровані у Міністерстві юстиції України;

§           у четвертих, вони не мають зворотної сили.

Таки чином, роз’яснення не є законодавчим актом і не мають обов’язкового характеру для учасників судового процесу і навіть для суду під час розгляду ним господарських спорів, приймаються лише, як рекомендації з урахуванням судової практики.

У зв’язку з тим, що у судовому засіданні за згодою відповідача, присутніх у судовому засіданні, було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення згідно частин другої та третьої ст. 85 ГПК України, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого згідно статті 84 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 530, 598, 599, 609, 625, 631 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, ст. ст. 4-4, 22, 33, 34, 35,ч. 3 ст. 43, ст. ст. 44, 49, ч. 4 ст. 69, 81-1, 82, 84, ч. ч. 2, 3 ст. 85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю „ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД” задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства „Селидоввугілля”, 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. Карла Маркса, 41, п/р 26003301490817 в АК ПІБ в м. Селидовеі, МФО 334312, ід. код 33426253, на користь:

- товариства з обмеженою відповідальністю „ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД”, 04053, м. Київ, пров. Киянівський, 3-7, р/р 26008306262980 в АКБ „ТК Кредит” у м. Києві, МФО 322830, ід. код 32962368, інфляційні з жовтня 2008р. по червень 2009р. в сумі 327107 грн. 41 коп., три процента річних в сумі 58689 грн. 85 коп. з 02.10.08р. по 12.08.09р. за прострочення виконання грошового зобов’язання, на підставі рішення господарського суду Донецької області у справі № 40/21 від 23.03.07р., витрати по держмиту в сумі 3 857 грн. 97 коп., та забезпеченню судового процесу в сумі 236 грн., видавши наказ.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя