Постанова № 7111271, 08.12.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 215

ПОСТАНОВА

Іменем України

08.12.2009Справа №2-19/7192-2006А За позовом – ТОВ «Центртехсервіс», м.Ялта АР Крим

До відповідача – Державної податкової інспекції в м.Ялті, м.Ялта АР Крим

Про визнання частково протиправним рішення

Суддя Мокрушин В.І.

Секретар Хлебнікова Н.С.

П Р Е Д С Т А В Н И К И :

Від позивача – Мастерова О.А., представник, довіреність № 090983 від 08.12.2009 р.

Від відповідача – не з’явився

Суть спору:

Позивач звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим із адміністративним позовом до відповідача та просить визнати частково протиправним податкове повідомлення-рішення № 0004722301/0 від 26.09.2005 р. в частині нарахування податкового зобов’язання з ПДВ в сумі 17133,00 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 8566,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що контрагентом позивача виступало ТОВ «Дан», проте рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 27.02.2003 року визнано недійсними установчі документи ТОВ «Дан» з моменту передачі прав власності на підприємство з 11.10.2002 року; визнано недійсним свідоцтво платника ПДВ видано ТОВ «Дан» з дати видачі 07.11.2002 року.

Відповідач надав відзив на позов, згідно якому позовні вимоги не визнає та просить у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 05.05-05.06.2006 р. провадження по справі було зупинено до розгляду Верховним судом України цивільної справи № 2-1390/03 за позовом ДПІ в Оболонському районі м.Києва до Білогородського А.Б., Кононова Д.П. та третьої особи ДПА Оболонського району м.Києва про визнання установчих документів ТОВ «ДАН» недійсними.

Відповідно до резолюції Першого заступника Голови Господарського суду АР Крим Ковтун Л.О. від 15 січня 2007 р. справа № 2-25/7192-2006А передана на розгляд судді Мокрушину В.І.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 12.05.2009 р. провадження по справі було поновлено.

Справа слухалася у відповідності до положень Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями).

Сторони відмовилися від послуг перекладача.

Відповідно до ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями) здійснювалася фіксація судового процесу технічними засобами.

Відповідно до ст.130 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747) перед початком слухання справи позивачу були роз’яснені права, передбачені ст.49, 51 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747) та вручені пам’ятки про права та обов’язки сторін.

Розглянув матеріали справи, суд –

В С Т А Н О В И В :

19 вересня 2005 р. Державною податковою інспекцією у м.Ялті (далі по тексту ДПІ у м.Ялті) проведено планову комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «Центртехсервіс» (ЄДРПОУ 23433049) за період з 01.01.2003 р. по 31.03.2005 р. за результатами якої складено акт № 185/23-1/23433049 (а.с.17-40).

Перевіркою встановлено порушення п.1 ст.7 Декрету Кабінету міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (№ 13-92 від 26.12.1992 року із змінами та доповненнями), внаслідок чого занижена сума податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб за 1 квартал 2003 року 180,00 грн.; п.п.4.5 ст.4, п.п.7.2.3, п.п.7.2.4. п.7.2, п.п.7.4.5. п.7.4 ст.7, п.9.6 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість» (від 03.04.1997 р. № 168/97 із змінами та доповненнями) в частині заниження податку на додану вартість на суму 22350 грн., у тому числі у січні 2003 р. на 8000,00 грн.; у лютому 2003 р. на 9133 грн., у грудні 2003 р. на 50 грн.; у грудні 2004 р. на 3500 грн., у січня 2005 р. на 1667 грн.

Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України (від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст.4 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (від 04.12.1990 року № 509 із змінами та доповненнями) органи податкової служби є органами виконавчої влади.

Таким чином органи податкової служби є органами виконавчої влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі вказаного акту ДПІ у м. Ялті прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004722301/0 від 26.09.2005 р., яким визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 22350,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 11175,00 грн.(а.с.12).

Згідно із ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Відповідно до п.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача – орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Позивач просив визнати частково протиправним податкове повідомлення-рішення № 0004722301/0 від 26.09.2005 р. в частині нарахування податкового зобов’язання по ПДВ в сумі 17133,00 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 8566,00 грн.

12.12.2002 року між позивачем та ТОВ «Дан» був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого ТОВ «Дан» - продавець прийняв на себе зобов’язання поставляти товар на користь позивача (а.с.33).

На підставі вказаного договору постачальник постачав товар позивачу, що підтверджує податкові накладні № 68 від 08.01.2003 р.; № 83 від 31.01.2003 р.; № 105 від 03.02.2003 р. (а.с.14-16).

Постановою Оболонського районного суду м.Києва від 27.02.2003 року по справі №2-1390/03 визнано недійсними установчі документи ТОВ «Дан» з моменту передачі прав власності на підприємство з 11.10.2002 року; визнано недійсним свідоцтво платника ПДВ видано ТОВ «Дан» з дати видачі 07.11.2002 року (а.с.45).

Відповідно до ст.207 Господарського кодексу України (від 16.01.2003 року № 436-IV із змінами та доповненнями) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином необхідною умовою для визнання договору недійсним відповідно до вказаної статті є невідповідність господарського зобовязання вимогам закону, вчинення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладена учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків за даною угодою. При цьому під наявністю умислу щодо настання відповідних наслідків за даною угодою слід розуміти, що сторони чи одна із сторін усвідомлювала чи повинна була усвідомлювати протиправність угоди, що укладається, суперечність її інтересам держави і суспільства і прагнула або свідомо допускала настання протиправних наслідків.

На час здійснення оспорюваної угоди ТОВ «Дан» було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, мало свідоцтво платника податку на додану вартість, а визнання у судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів підприємства, його свідоцтва платника податку на додану вартість не є підставою для визнання вчинених ним з іншими суб’єктами господарювання юридично значимих дій недійсними, оскільки його контрагент за договором може нести відповідальність лише за наявності вини.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України (від 16.01.2003 року № 436-IV із змінами та доповненнями) слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно із ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України (від 16.01.2003 року № 435-IV із змінами та доповненнями) є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (від 04.12.1990 року № 509 із змінами та доповненнями) можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за право чинами, укладених з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом з тим, за змістом ч.1 ст.208 Господарського кодексу України (від 16.01.2003 року № 436-IV із змінами та доповненнями) застосування цих санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Санкції, встановлені ч.1 ст.208 Господарського кодексу України (від 16.01.2003 року № 436-IV із змінами та доповненнями), не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ч.1 ст.208 Господарського кодексу України (від 16.01.2003 року № 436-IV із змінами та доповненнями) необхідним є наявність умислу на укладання угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.

За наведених обставин, із змісту спірного договору не вбачається наявності у контрагентів, або хоча б у одного з них, мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а саме - умов щодо порушення законодавчо встановленого порядку сплати податку на додану вартість, в зв'язку з чим господарський суд дійшов висновку про відсутність у сторін спірних договорів умислу на укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Більше того, наявні в матеріалах справи докази виконання спірних договорів щодо поставки продукції та її оплати, спростовують твердження позивача про наявність умислу у сторін на приховування доходів від оподаткування.

Вказана позиція суду корелюється з позицією Вищого адміністративного суду України від 11.03.2008 року по справі № К-31836/06.

Відповідно до частини 3 ст.92 Цивільного кодексу України (від 16.01.2003 року № 435 із змінами та доповненнями) орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і є також загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви Ради Європейських Співтовариств від 9 березня 1968 р. (68/151/ЄЕС).

Враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, податковою інспекцією недоведене того, що спірні договори укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (від 03.04.1997 року № 168 із змінами та доповненнями) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (від 03.04.1997 року № 168 із змінами та доповненнями) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до акту № 1 Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва від 20.03.2003 р. було анульовано реєстрацію ВАТ «Дан» платника податку на додану вартість на підставі рішення Оболонського районного суду м.Києва по справі №2-1390/03.

Таким чином, анулювання свідоцтва про реєстрацію ВАТ «Дан» як платника податку на додану вартість фактично відбулося 20.03.2003 року. З цього моменту інформація була оприлюднена на відповідному сайті ДПІ в Інтернеті.

Тобто починаючи з 20.03.2003 року позивач повинен був дізнатися про зміни в оподаткуванні своїх операцій у відносинах з ВАТ «Дан». Угода була виконана та кошти перераховані до 20.03.2003 року.

Таким чином господарський суд задовольняє позовні вимоги про визнання частково протиправним податкового повідомлення-рішення № 0004722301/0 від 26.09.2005 р. в частині нарахування податкового зобов’язання з ПДВ в сумі 17133,00 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 8566,00 грн., тобто на суму яка утворилась після 20.03.2003 р.

Відповідно до п.2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями) суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Відповідно до ч.2 п.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями) перелік постанов, які може прийняти суд, не є виключним, оскільки суд також може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З урахуванням положень статей 11 та 162 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями) суд вважає можливим для повного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0004722301/0 від 26.09.2005р. в частині нарахування податкового зобов’язання по ПДВ в сумі 17133,00 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 8566,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.17, 18, 70, 76, 86, 162 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями), суд

П О С Т А Н О В И В :

·          Адміністративний позов задовольнити.

·          Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення ДПІ у м.Ялті (98600, АР Крим, м. Ялта, вул. Васильєва, 16, р/р 31116029500039 в УДК м. Сімферополя, ЄДРПОУ 23192025) № 0004722301/0 від 26.09.2005р. в частині нарахування податкового зобов’язання по ПДВ в сумі 17133,00 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 8566,00 грн.

Постанова може бути оскаржена у апеляційному порядку відповідно до ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова проголошена у судовому засіданні 08.12.2009 року у 11 год. 45 хв.

У судовому засіданні проголошена лише вступна та резолютивна частина рішення.

Постанову складено у повному обсязі 15.12.2009р.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Мокрушин В.І.