Ухвала суду № 71093762, 14.12.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Категорія 27

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Каратаєвій Л.О.,Пидищи М.М.

при секретарі – Кравцовій Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК», треті особи: ОСОБА_3 України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування збитків та моральної шкоди

за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_3 Банку України

на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 вересня 2017 року , -

В С Т А Н О В И В:

10 січня 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про розірвання договорів та стягнення збитків у сумі 20 000 доларів США, 98 109.81 євро, 970 042.68 грн. та моральної шкоди у сумі 419 350.15 грн., спричинених відповідачем внаслідок порушення зобов’язань, зокрема за договорами депозитних вкладів. Вважає, що вищезазначені незаконні дії вказаного відповідача є доведеними та вточнивши свої вимоги, просив суд розірвати договори та стягнути з відповідача вказані в позові суми збитків і завдану моральну шкоду (том 1 а.с.а.с.3-8,165).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 вересня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК», треті особи ОСОБА_3 України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування збитків та моральної шкоди – задоволено частково.

Розірвано договори, укладені між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПРИВАТБАНК» і ОСОБА_2: від 09 липня 2015 року, від 24 вересня 2015 року, від 30 грудня 2015 року, від 15 липня 2016 року і від 16 вересня 2016 року.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь на користь ОСОБА_2 всього 20 000 доларів США, 98 109.81 євро і 970 042 грн. 68 коп.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

Також вирішено витання щодо судових витрат (том 2 а.с. 197-207).

Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2017 року вирішено питання щодо судового збору (том 2 а.с. 246-247).

З даним рішенням не погодився ПАТ КБ «ПриватБанк» та подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі (том 2 а.с.229-237).

Також з рішенням не погодився ОСОБА_3 України та подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі (том 2 а.с. 212-225).

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Враховуючи, що апелянти фактично в своїх апеляційних скаргах просять скасувати рішення в частині задоволених позовних вимог про розірвання договорів та стягнення збитків, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість вищевказаного рішення суду першої інстанції в цих межах. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом – не перевіряється.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в оскаржуваній частині слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом 1 інстанції встановлено, що дійсно між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк», були укладені договори депозитних вкладів, які станом на 19 грудня 2016 року були чинними, виконувались, та строк виконання зобов’язань за якими не настав:

1) 09 липня 2015 року договір № SAMDNWFD0070709522501 вклад «Стандарт» строковий на 12 міс., на суму 45 000 євро, строком по 12 липня 2017 року включно, зі сплатою 9.5% річних (проценти по вкладу зараховуються на картку № 5218572211174227 по закінченню кожного місяця, вклад зараховано на особовий рахунок № 26356629136251) (том 1 а.с.9-10);

2) 24 вересня 2015 року договір № SAMDNWFD0070828699900 вклад «Депозит Плюс» строковий на 12 міс., на суму 470 000 грн., строком по 27 вересня 2017 року включно, зі сплатою 18.5% річних (проценти по вкладу зараховуються на картку № 5523245000052108 по закінченню кожного місяця, вклад зараховано на особовий рахунок № 26356629651037); до договору було укладено додаткову угоду, відповідно до якої банк надає надбавку 2% річних до процентної ставки по вкладу, що діє до 27 вересня 2017 року включно та зараховується на бонусний рахунок «Бонус Плюс» (том 1 а.с.11-12);

3) 30 грудня 2015 року договір № SAMDNWFD0070975443501 вклад «Депозит Плюс» строковий на 6 міс., на суму 500 000 грн., строком по 03 січня 2017 року включно, зі сплатою 18.5% річних (проценти по вкладу зараховуються на картку № 5523245000052108 по закінченню кожного місяця, вклад зараховано на особовий рахунок № 26305615313750); до договору було укладено додаткову угоду, відповідно до якої банк надає надбавку 2% річних до процентної ставки по вкладу, що діє до 30 січня 2017 року включно та зараховується на бонусний рахунок «Бонус Плюс» (том 1 а.с.13-14);

4) 15 липня 2016 року договір № SAMDNWFD0071237508601 вклад «Депозит Плюс» строковий на 6 міс., на суму 50 000 євро, строком по 15 січня 2017 року включно, зі сплатою 7.5% річних (проценти по вкладу зараховуються на картку № 5523245001202108 по закінченню кожного місяця, вклад зараховано на особовий рахунок № 26303615905922); до договору було укладено додаткову угоду, відповідно до якої банк надає надбавку 1% річних до процентної ставки по вкладу, що діє до 15 січня 2017 року включно та зараховується на бонусний рахунок «Бонус Плюс» (том 1 а.с.15-16);

5) 16 вересня 2016 року договір № SAMDNWFD0071306336701 вклад «Стандарт» строковий на 6 міс., на суму 18 500 доларів США, строком по 16 березня 2017 року включно, зі сплатою 9.5% річних (проценти по вкладу зараховуються на картку № 5168742062783570 по закінченню кожного місяця, вклад зараховано на особовий рахунок № 26301616063412) (том 1 а.с.17-18 ).

У відповідності до умов вказаних договорів, строк виконання зобов’язань станом на 22 грудня 2016 року не настав, але ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» були списані наступні кошти за договорами:

1) 48 109.81 євро за договором від 09 липня 2015 року, № SAMDNWFD0070709522501 вклад «Стандарт» строковий на 12 міс.;

2) 470 020.68 грн. за договором № SAMDNWFD0070828699900 вклад «Депозит Плюс» строковий на 12 міс. від 24 вересня 2015 року;

3) 500 022.00 грн. за договором № SAMDNWFD0070975443501 вклад «Депозит Плюс» строковий на 6 міс. від 30 грудня 2015 року;

4) 50 000 євро за договором № SAMDNWFD0071237508601 вклад «Депозит Плюс» строковий на 6 міс. від 15 липня 2016 року;

5) 20 000 доларів США за договором № SAMDNWFD0071306336701 вклад «Стандарт» строковий на 6 міс. від 16 вересня 2016 року

30 грудня 2016 року позивач звертався до ПАТ КБ «ПриватБанк» з вимогою про повернення коштів на рахунки (том 1 а.с.19-21).

Підставами списання коштів за рахунками позивача зазначено наказ банку № 44 від 21 грудня 2016 року.

Задовольняючи частково позовні вимоги та розриваючи договори й стягуючи суму збитків, суд 1 інстанції виходив з того, що відповідачем ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» не виконана вимога позивача ОСОБА_2 від 30 грудня 2016 року щодо зарахування на його рахунки безпідставно списаних банком коштів по договорам, доказів щодо розірвання яких відповідачем не надано, що є підставою для їх розірвання та стягнення завданих збитків за договорами, з урахуванням списаних та заблокованих коштів, а саме у розмірі: 20 000 доларів США, 98 109.81 євро (48 109.81+ 50 000), 970 042.68 грн. (470 020.68 + 500 022.00).

Вказані висновки суду 1 інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Так, списанням коштів з рахунків у розумінні п. 1.24 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», є переказ коштів, а саме рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Переказ коштів здійснюється на підставі документу на переказ – електронного або паперового документу, що використовується суб’єктами переказу (п. 1.6. ст. 1 цього Закону), що кореспондується зі ст. 17.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ч. 3 ст. 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно яким безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Частина 4 цієї статті, а також ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» містять перелік розрахункових документів, на підставі яких ініціюється переказ, у тому числі меморіальний ордер.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання ухвали суду 1 інстанції про забезпечення доказів від 18 вересня 2017 року від Слідчого відділу Дніпровського відділу поліції Головного управління ОСОБА_3 поліції в Дніпропетровській області надійшли копії меморіальних ордерів, вилучені в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у кримінальному провадженні № 12017040030000033, на підставі яких 22 грудня 2016 року здійснено списання коштів з рахунків позивача ОСОБА_2, у тому числі за договорами депозитних вкладів, що є предметом спору:

1) меморіальний ордер № 331 від 21 грудня 2016 року – списано 48 109.81 євро – за договором від 09 липня 2015 року, № SAMDNWFD0070709522501 (том 2 а.с.89);

2) меморіальний ордер № 147 від 21 грудня 2016 року – списано 470 020.68 грн. за договором від 24 вересня 2015 року, № SAMDNWFD0070828699900 (том 2 а.с.86);

3) меморіальний ордер № 149 від 21 грудня 2016 року – списано 500 022.00 грн. за договором від 30 грудня 2015 року, №SAMDNWFD0070975443501 (том 2 а.с.86);

4) меморіальний ордер № 332 від 21 грудня 2016 року - списано 50 000 євро за договором від 15 липня 2016 року, № SAMDNWFD0071237508601 (том 2 а.с.89);

5) меморіальний ордер № 234 від 21 грудня 2016 року - списано 20 000 доларів США за договором від 16 вересня 2016 року, № SAMDNWFD0071306336701 (а.с.87).

В меморіальних ордерах зазначено, призначення платежу – перерахування коштів згідно наказу № 44 від 21 грудня 2016 року, що співпадає з підставою списання коштів, зазначеною у наданих банком роздруківках виписок за рахунками.

Відповідно до протоколів допитів свідків ОСОБА_4, керівника департаменту підтримки банківських систем ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», ОСОБА_5, заступника керівника департаменту зі супроводження банківських систем, ОСОБА_6, керівника напрямку «Інформаційні технології» ГО, наданих на ухвалу суду від 18 вересня 2017 року про забезпечення доказів Слідчим відділом Дніпровського відділу поліції Головного управління ОСОБА_3 поліції в Дніпропетровській області, 21 грудня 2016 року їх було ознайомлено з наказом № 44 від 21 грудня 2016 року та Додатком № 2 до нього, покладено обов’язок здійснити операції з перерахування коштів з рахунків, визначених у цьому Додатку осіб. Меморіальні ордери на списання були підписані ОСОБА_7

Оцінюючи вище вказані меморіальні ордери про списання коштів з рахунків позивача, суд виходить з положень п. 1.19-1 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», відповідно до якого, меморіальний ордер визначено як розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів ОСОБА_3 банку України.

Частиною 5 ст. 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції, і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунка або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції

Статтею 1071 ЦК України встановлено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

У відповідності до п. 1.6 Інструкції про порядок відкриття, використання та закриття рахунків в національній та іноземній валютах (затверджена постановою Правління ОСОБА_3 банку України № 492 від 12 листопада 2003 року), порядок проведення операцій за рахунками клієнтів, відкритих у національній та іноземних валютах, регулюється законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами ОСОБА_3 банку. Операції за рахунками здійснюються за допомогою платіжних інструментів за формами, установленими банківськими правилами (нормативно-правовими актами ОСОБА_3 банку, внутрішніми положеннями банку тощо).

Пунктом 1.7. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (затверджена постановою ОСОБА_3 банку України № 22 від 21 січня 2004 року) також передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Меморіальні ордери, на підставі яких відповідачем ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» здійснено списання коштів з рахунків позивача ОСОБА_2, оформлені на паперових носіях, що витікає з наявності на них підпису ОСОБА_7, ініціатором переказів, відповідно до змісту меморіальних ордерів та їх визначення за Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», є відповідач ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», останнім здійснено їх оформлення. З урахуванням цього, в силу приписів наведених Законів та Інструкцій, на відповідача ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» покладався, як обов’язок їх належного оформлення, так і належного виконання.

Отже, враховуючи положення ст. 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», розпоряджатись зобов’язаннями банку перед пов’язаними особами мав виключно Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, ці повноваження не могли бути передані банку, що виключало оформлення меморіального ордеру – документу, що складається за ініціативою банку.

Відповідачем та представником ФГВФО також не надано Рішення ФГВФО про делегування ОСОБА_7 повноважень на розпорядження зобов’язаннями банку. Оформлення меморіальних ордерів відповідачем ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» здійснено згідно наказу № 44 від 21 грудня 2016 року, в якому відсутні посилання про здійснення списання на підставі: 1)встановленій законом – ст. 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; 2) та/або договорів про придбання акцій ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» позивачем ОСОБА_2 в особі законного представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_8

Відповідно до протоколів допитів працівників банку ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, вони були ознайомлені лише з Наказом № 44 від 21 грудня 2016 року та додатком до нього № 2 в електронному вигляді, що містив перелік осіб, та рахунків, з яких необхідно було здійснювати списання коштів.

З наданих представниками Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Договорів № 97/2016 від 20 грудня 2016 року про придбання акцій ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» кількістю 18 043 шт. по номінальній ціні однієї акції 280 грн. (том 2 а.с.136-142), на суму 5 052 040 грн., вбачається, що п.1 .2. договору містить перелік підстав виникнення грошових зобов’язань – списані за конкретними договорами позивача ОСОБА_2 сумами, при цьому суми відрізняються від фактично списаних банком за меморіальними ордерами та роздруківками виписок за рахунками. Різниця фактично списаних сум та зазначених у договорі № 97/2016 від 20 грудня 2016 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» не роз’яснена. За меморіальним ордером № 155 від 21 грудня 2016 року на суму 849 464.74 грн. фактично списано 0.75 грн. за договором № SAMDN01000706039676, в той же час за договором № 97/2016 придбано акції уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на суму 849 240 грн., а тому вказані невідповідності фактично списаних з рахунків позивача ОСОБА_2 сум та вказаних у договорі про придбання акцій сум також свідчать про відсутність договірного списання.

Також, у наказах № № 22, 44, 50 і меморіальних ордерах відсутнє зазначення про здійснення списання у відповідності до ст. 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Частиною 6 ст. 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено право Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розпорядитись необтяженими грошовими зобов’язаннями банку перед пов’язаними особами, а також необтяженими грошовими зобов’язаннями перед фізичними та юридичними особами, що не пов’язані з банком, крім коштів за поточними та депозитними рахунками таких осіб шляхом обміну зазначених зобов’язань на акції додаткової емісії банку.

Статтею 8 ОСОБА_9 України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_9 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_9 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_9 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини безпосередньо на підставі ОСОБА_9 України гарантується.

У відповідності зі ст. 41 ОСОБА_9 України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об’єктів права власності може бути застосовано лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсягах та порядку, встановлених законом.

Згідно з п. 2 постанови № 9 від 01 листопада 1996 року Пленуму Верховного Суду України «Про застосування ОСОБА_9 України при здійсненні правосуддя», суд безпосередньо застосовує ОСОБА_9, зокрема, у разі: 1) коли зі змісту норм ОСОБА_9 не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом; 2) коли закон, який був чинним до введення в дію ОСОБА_9 чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Враховуючи положення ст. ст. 38, 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вбачається, що законних підстав для списання коштів позивача, не було, а виходячи з того, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та відповідач ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» не є органами державної влади, зазначені особи не могли здійснювати функції суду та приймати рішення про фактичне безоплатне вилучення майна позивача.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках та в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об’єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених ч. 2 ст. 353 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що фактично мало місце безоплатне відчуження власності позивача на користь держави, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2016 року, оскільки придбання за грошові кошти позивача акцій додаткової емісії відповідача та придбання пакету акцій банку у цілому за 1 грн. не є оплатним відчуженням майна. Рішення суду щодо безоплатного відчуження (конфіскації) належного позивачу майна відсутнє. Відповідачем ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», так само як і Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_3 банком України, не доведено наявність суспільної необхідності вчинення таких дій відносно майна ОСОБА_2

Договір придбання акцій № 97/2006 від 20 грудня 2016 року, у зв’язку з порушенням при його підписанні конституційних прав і свобод позивача (права власності за ст. 41 ОСОБА_9 України), є незаконним заволодінням майном, і є нікчемним за ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України, та визнання його недійсним за ч. 2 ст. 215 ЦК України не вимагається.

Безоплатне вилучення майна позивача є порушенням ст.1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою визначено, що кожна особа має право на мирне володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, навіть за наявності підстав, визначених законом, розпорядження зобов’язаннями банку перед певними особами у певних випадках не позбавляє банк обов’язку щодо належного оформлення розрахункових документів на списання та виконання положень закону при цьому. Отже, не могли бути самостійною підставою для здійснення відповідачем ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» переказу коштів з рахунків позивача, як у цілому, так і кожен зокрема, Рішення ОСОБА_3 банку України № 498-рш/БТ від 18 грудня 2016 року, яким ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» був визнаний неплатоспроможним, постанова Кабінету Міністрів України № 961 від 18 грудня 2016 року «Про деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи», ряд Рішень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у тому числі Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2887 від 20 грудня 2016 року «Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Суд критично ставиться до посилань представників третіх осіб, що в період дії тимчасової адміністрації працівники банку зобов’язані виконувати вказівки уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації, а норми законодавства України (Цивільного Кодексу України, Закону України «Про банки і банківську діяльність», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»), що суперечать спеціальному Закону – «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» - не підлягають застосуванню, оскільки таке трактування повноважень ФГВФО та обов’язків банківської установи є безпідставним, бо навіть у період здійснення тимчасової адміністрації будь-яка банківська установа не звільняється від обов’язку здійснення переказів коштів з дотриманням встановлених Законами України та Інструкціями ОСОБА_3 банку України вимог.

Крім того, зі справи вбачається, що 19 грудня 2016 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» був повідомлений про наявність приватних обтяжень зобов’язань позивача ОСОБА_2 за договорами від 09 липня 2015 року, № SAMDNWFD0070709522501 вклад «Стандарт» строковий на 12 міс.; від 24 вересня 2015 року, № SAMDNWFD0070828699900 вклад «Депозит Плюс» строковий на 12 міс.; від 30 грудня 2015 року, № SAMDNWFD0070975443501 вклад «Депозит Плюс» строковий на 6 міс.; від 15 липня 2016 року, № SAMDNWFD0071237508601 вклад «Депозит Плюс» строковий на 6 міс.; від 16 вересня 2016 року, № SAMDNWFD0071306336701 вклад «Стандарт» строковий на 6 міс., про що було надано витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна на підставі договору застави № 1177 від 19 грудня 2016 року та надано Витяг про реєстрацію в державному реєстрі обтяжень рухомого майна № 51063503 від 19 грудня 2016 року, що підтверджується копією листа направленого на адресу відповідача та отриманого ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» 19 грудня 2016 року, вх. № 558551 від 19 грудня 2016 року.

У наданому на ухвалу суду від 18 вересня 2017 року про забезпечення доказів Слідчим відділом Дніпровського відділу поліції Головного управління ОСОБА_3 поліції в Дніпропетровській області повідомленні уповноваженій особі ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_7 від 21 грудня 2016 року на наказ № 44 від 21 грудня 2016 року, від імені керівника департаменту технологічної підтримки централізованих банківських систем ГО ОСОБА_4, зазначено про наявність обтяжень майновими правами третіх осіб за рахунками клієнтів, які зазначені в переліку наказу № 44 від 21 грудня 2016 року, у тому числі за договорами позивача ОСОБА_2, що унеможливлювало виконання доручення щодо списання грошових коштів з поточних/депозитних рахунків, у зв’язку з можливою відповідальністю, у тому числі кримінальною.

У наступному в наказі № 50 від 21 грудня 2016 року зазначено про Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19 грудня 2016 року № 2886 «Про визнання нікчемними правочинів щодо обтяження грошових зобов’язань ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» перед пов’язаними особами».

Отже, посилання на Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19 грудня 2016 року № 2886 «Про визнання нікчемними правочинів щодо обтяження грошових зобов’язань ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» перед пов’язаними особами» у наказі № 50 від 21 грудня 2016 року не могло бути враховано відповідачем ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» як відсутність обтяжень, оскільки відповідний запис не був скасований у Реєстрі обтяжень рухомого майна.

Жодна норма Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не надає права Фонду гарантування вкладів фізичних осіб визнавати нікчемними правочини, укладені без участі банку, а статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину.

Посилання представника третьої особи ФГВФО на нікчемність правочинів згідно ст. 228 ЦК України, на підставі яких здійснено обтяження зобов’язань позивача ОСОБА_2, є безпідставним, оскільки відсутні обставини порушення публічного порядку.

Також безпідставними є доводи представника третьої особи ФГВФО, про те, що відповідно до абз. 9 ч. 6 ст. 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у разі виявлення зобов’язань банку перед іншими особами, що не обліковувались за балансовими та/або позабалансовими рахунками банку на момент набуття права власності на акції банку державою, правочини, за якими виникають такі зобов’язання, вважаються нікчемними, а зобов’язання не підлягають виконанню банком, оскільки у даному випадку обтяження не є тотожним зобов’язанню банку перед третіми особами. Банк у даному випадку є третьою особою, а не боржником, щодо договорів, на підставі яких виникли та зареєстровані обтяження.

Відповідно до ч.1 ст. 3 Закону України «По забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов’язує виникнення прав і обов’язків щодо рухомого майна. У розумінні вказаного Закону боржником є особа, яка має виконати на користь обтяжувача забезпечене обтяженням зобов’язання, або майновий поручитель за таким зобов’язанням; особа, у володінні якої знаходиться майно, що належить обтяжувачу; особа, яка має виконати на користь обтяжувача зобов’язання за договором, на підставі якого виникло договірне обтяження; особа, яка відступила право вимоги, що є предметом обтяження. Обтяжувачем у тому числі є кредитор за забезпеченим рухомим майном зобов’язанням; власник рухомого майна, що знаходиться у володінні боржника; будь-яка інша особа, на користь якої встановлюється договірне обтяження; особа, яка здійснює управління рухомим майном в інтересах кредитора. Рухомим майном за цим Законом є окрема рухома річ, сукупність рухомих речей, гроші, валютні цінності, цінні папери, а також майнові права та обов’язки (ст. 2 Закону, що спростовує доводи третьої особи, що у даному випадку відсутнє рухоме майно). У відповідності до ст. 4 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» приватні обтяження можуть бути забезпечувальними та іншими договірними. Забезпечувальними є обтяження, яке встановлюється для забезпечення виконання зобов’язання боржника або третьої особи перед обтяжувачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено, що реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами.

Враховуючи положення ст. 204 ЦК України, ст. 2, 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», суд прийшов до обґрунтованого висновку, що є чинним, у тому числі станом на 19-22 грудня 2016 року обтяження за спірними договорами депозитних вкладів на підставі договору застави від 19 грудня 2016 року, укладеного 19 грудня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_10, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_11, реєстр. № 1177, на забезпечення виконання позивачем зобов’язань, що випливають з укладеного ним з ОСОБА_10 договору позики, посвідченого 19 грудня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_11, реєстр. № 1176 та додаткових угод до нього.

Посилання третіх осіб, на те, що позивач як пов’язана особа, втратив право розпоряджатись своїми грошовими коштами з моменту прийняття постанови Кабінету Міністрів № 961 від 18 грудня 2016 року в силу ст. 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки за вказаною нормою право розпорядження зобов’язаннями банку перед пов’язаними особами надано Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, також є безпідставним, оскільки таку вказівку вказаний Закон не містить, а також відсутня норма, якою була б встановлена нікчемність правочину пов’язаної особи, що не є акціонером банку. Окрім того, представники відповідача та третіх осіб визнавали ту обставину, що позивач ОСОБА_2 ОСОБА_3 банком України або ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повідомлявся про визнання його пов’язаною особою Рішенням НБУ № 105 від 13 грудня 2016 року.

З урахуванням того, що положеннями ст. 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено право Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розпоряджатись зобов’язаннями банку перед пов’язаними особами виключно необтяженими, наявність в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна на момент списання коштів з рахунків позивача ОСОБА_2 відповідного запису, що не був скасований, та відсутність судового рішення, що набрало законної сили, про визнання недійсними правочинів, на підставі яких було здійснено запис в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна – є підставою для відмови ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у здійсненні переказу коштів з рахунків позивача ОСОБА_2, що відповідачем було порушено.

Також суд критично поставився до доводів відповідача, третіх осіб, що позивач ОСОБА_2 був визнаний Рішенням ОСОБА_3 банку України № 105 від 13 грудня 2016 року пов’язаною з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» особою за ознаками п. 529, що зумовлювало обов’язковість конвертацій коштів за зобов’язаннями в акції банку згідно зі ст. 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки таке твердження спростовується наступним.

Статтею 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», п. 1-2 глави 2 Положення про визначення пов’язаних з банком осіб (затверджене постановою Правління НБУ № 315 від 12 травня 2015 року) визначено право ОСОБА_3 банку України визначати пов’язаних з банком осіб.

Відповідачем ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та/або ОСОБА_3 банком України не надано пояснень або доказів, на підставі чого можливо було б встановити, щодо якої особи, визначеною п. 1-6 ч. 1 ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», позивач є асоційованою особою.

Спеціальна норма – ст. 52 Закону України «Про банки та банківську діяльність» у редакції на грудень 2016 року передбачає виключно контроль та право ОСОБА_3 банку України встановити обмеження на операції банків із пов’язаними з банком особами; заборону укладення угод на умовах, що не є поточними ринковими.

Частинами 5, 6 ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність» встановлена відповідальність пов’язаної з банком особи виключно за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів ОСОБА_3 банку України, здійснення ризикових операції, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності; у разі, якщо дії або бездіяльність призвели до завдання банку шкоди з вини пов’язаної особи.

Відповідач ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не надали пояснень та належних і допустимих доказів, які саме порушення законодавства здійснив позивач. Таким чином, відповідальність до позивача була застосована за відсутності порушення, що призвело до безпідставного списання коштів.

До того ж, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не надали пояснень та належних і допустимих доказів обґрунтованості обрання декількох осіб із досить великого списку пов’язаних з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» осіб, в тому числі й позивача, для списання коштів саме з його рахунків.

Навпаки, зі справи вбачається, що безпосередньо Рішення ОСОБА_3 банку України № 105 від 13 грудня 2016 року, у тому числі про визнання позивача ОСОБА_2 пов’язаною з банком особою, не було отримано Фондом гарантування вкладів фізичних осіб як до, так і під час дії тимчасової адміністрації, що підтверджується письмовими запереченнями ФГВФО. Фондом гарантування вкладів фізичних осіб при визначенні переліку пов’язаних осіб, чиї кошти підлягали конвертації у капітал банку, приймалось рішення на підставі відповідної пропозиції ОСОБА_3 банку України, затвердженої рішенням Правління ОСОБА_3 банку України № 499-рш/БТ від 18 грудня 2016 року, що в цей же день була отримана Фондом.

За правовою природою Рішення ОСОБА_3 банку № 105 від 13 грудня 2016 року є локальним ненормативним актом, зверненим безпосередньо до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», та після його реалізації вичерпує дію.

Частина 3 ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», п. 4 Глави 2 Положення № 315 визначено, що особа вважається пов’язаною з банком, якщо протягом 15 робочих днів із дня отримання такого повідомлення ОСОБА_3 банку про визначення пов’язаною з банком особи, не доведе протилежного. П. 6 Глави 2 Положення № 315 встановлено, що банк зобов’язаний визначити особу пов’язаною та внести відповідні зміни до переліку пов’язаних осіб не пізніше першої звітної дати після завершення терміну, установленого в пункті 4 цієї глави.

Тобто, правові наслідки для пов’язаних осіб настають після того, як протягом встановленого строку вони не доведуть відсутність пов’язаності з банком, після чого відбувається внесення банком відповідних змін до обліку пов’язаних осіб у встановлені строки.

Представники ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 банку України в суді 1 інстанції пояснили, що їм не відомо, чи обліковувався позивач, як пов’язана особа у звітності, що була подана ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до НБУ станом на 01 грудня 2016 року. Також не надано доказів того, що позивач був визначений ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» як пов’язана з ним особа станом на 01 грудня 2016 року або внесені відповідні зміни до обліку протягом 13-21 грудня 2016 року.

З 22 грудня 2016 року пов’язані з банком особи змінились у зв’язку зі зміною акціонера та керівництва банку.

Згідно пояснень свідків у кримінальному провадженні, у тому числі ОСОБА_4, вбачається, що при виконанні наказу № 44 від 21 грудня 2016 року та здійсненні переказів коштів працівники банку не використовували і не приймали до уваги як перелік пов’язаних осіб, що був наявний у банку, так і Рішення ОСОБА_3 банку України № 105 від 13 грудня 2016 року.

Суд також не погоджується з думкою представників відповідача та третіх осіб щодо чинності Рішення № 105 від 13 грудня 2016 року та необхідність його оскарження у порядку адміністративного судочинства.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено право банку чи визнаної НБУ пов’язаною особи оскаржити в установленому порядку рішення НБУ, а в разі притягнення такої особи до передбаченої законом відповідальності – оспорити підстави рішення НБУ про її визначення пов’язаною з банком особою.

Таким чином, у разі застосування відповідальності до пов’язаної особи, що фактично мало місце відносно позивача, відсутня необхідність оскарження безпосередньо рішення НБУ як акту окремо.

Виключно у разі надання відповідачу ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та особам, які були визначені ОСОБА_3 банком України як пов’язані, можливості застосувати способи захисту, були б наявні підстави вважати процедуру справедливою, та дотриманим баланс між захистом права власності та публічним інтересом. В той же час нормативні акти не передбачали обов’язок як ОСОБА_3 банку України, так і банку, повідомляти особу про визнання її пов’язаної та можливі наслідки.

У відповідності до ст. 1.32. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» неналежним платником є особа, з рахунку якої помилково або неправомірно переказана сума коштів. За ст. 1.24. цього Закону помилковим переказом є рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб’єкту переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Встановивши дані факти та врахувавши конкретні обставини по справі, суд прийшов до обгрунтованого висновку, що мав місце безпідставний, з порушенням встановленого Законом порядку, переказ коштів з вини ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з рахунків позивача, оскільки саме ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» неправомірно були списані кошти позивача.

Згідно ст. 32.3.2. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», у разі помилкового переказу з рахунку неналежного платника, що стався з вини банку, цей банк зобов’язаний переказати відповідну за рахунок власних коштів суму переказу на рахунок неналежного платника.

Статтею 1073 ЦК України визначено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача.

Відповідачем ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» не виконана вимога позивача ОСОБА_2 від 30 грудня 2016 року щодо зарахування на рахунки безпідставно списаних коштів.

Згідно з положеннями ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Підстави припинення зобов’язань відповідно до ст. 598-609 ЦК України були відсутні. Згідно умовам договорів, ст. ст. 651, 652 ЦК України, були відсутні підстави для їх розірвання. Відповідач ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» не заперечував, що не повідомляв позивача ОСОБА_12 ні про припинення зобов’язань, ні про розірвання договорів.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачено правові наслідки порушення зобов’язання, встановлені договором або законом, у тому числі відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо під час виконання робіт (надання послуг) стане очевидним, що їх не буде виконано з вини виконавця згідно з умовами договору, споживач має право призначити виконавцю відповідний строк для усунення недоліків, а в разі невиконання цієї вимоги у визначений строк – розірвати договір і вимагати відшкодування збитків.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками суду 1 інстанції, що докази про розірвання договорів матеріали справи не містять, зобов’язання за договорами відповідачем ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» не виконані, не зараховані на рахунки позивача безпідставно, з порушенням діючого законодавства, списані банком кошти, а тому з урахуванням вимог ст. 1058 ЦК України, ч. 2 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», підлягають задоволенню вимоги про розірвання договорів, укладених між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» і ОСОБА_2 від 09 липня 2015 року, від 24 вересня 2015 року, від 30 грудня 2015 року, від 15 липня 2016 року і від 16 вересня 2016 року, та стягненню з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_2 збитків у розмірі 20 000 доларів США, 98 109.81 євро і 970 042 грн. 68 коп..

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі та надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині розірвання договорів та стягнення збитків.

Апелянти, не погоджуючись з рішенням суду, в апеляційних скаргах фактично на власний розсуд трактують норми права, на підставі яких, на їх думку, слід було відмовити у задоволенні позову, що не спростовує обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для його часткового задоволення і не є підставою для скасування рішення.

Посилання апелянтів щодо обґрунтованого та законного списання коштів відповідачем, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки з урахуванням повноважень передбачених ст. 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», розпоряджатись зобов’язаннями банку перед пов’язаними особами мав виключно Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, а не банк, і ці повноваження не могли бути передані банку, що виключало для списання коштів оформлення саме меморіального ордеру – документу, що складається за ініціативою банку.

Доводи апеляційних скарг щодо порушення норм процесуального права, колегія суддів, як підставу для скасування оскаржуваного рішення, до уваги також не приймає, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, такі порушення можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо такі порушення призвели до неправильного вирішення справи.

Інші доводи, приведені в апеляційних скаргах, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з’ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, а відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а їх переоцінка є неприпустимою. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування чи зміни рішення – не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду в оскаржуваній частині відповідає вимогам ст. 213, 214 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_3 Банку України - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 вересня 2017 року в оскаржуваній частині – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Судді: