Ухвала суду № 71090224, 30.11.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7060/17

Номер справи місцевого суду: 521/3743/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач Заїкін А. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі:

- головуючого судді – Заїкіна А.П.,

- суддів: - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря – Гарбуз В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, за участю третьої особи – ОСОБА_6, про стягнення грошових коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 назаочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 червня 2017 року,

встановила:

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_5 грошові кошти, сплачені ним як борг за комунальні послуги у розмірі – 8 170,75 грн., інфляційні витрати у розмірі – 6 144,46 грн. та три відсотки річних від вищевказаної суми в розмірі – 567,57 грн., загалом у розмірі – 14 882,04 грн..

Позовні вимоги ОСОБА_4 обґрунтовував тим, що 22.05.2007 р. його дядько – ОСОБА_7, подарував ОСОБА_5 ? частину квартири АДРЕСА_1 (далі – Квартира). Інша ? частина квартири належить йому, де він мешкає по теперішній час з родиною. ОСОБА_5 вселилась до квартири та проживала спочатку разом з сином - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, а потім ще із співмешканцями, яких вона неодноразово змінювала. Відповідачка пропонувала, щоб він викупив в неї частину квартири, але такої можливості спочатку він не мав. Після його відмови викупити частину квартири відповідачка здала її в оренду. Зазначена квартира не є комунальною і складається з 3-х житлових кімнат. Орендарі робили проживання в одній квартирі нестерпним, постійно провокували конфлікти, через що він неодноразово звертався до правоохоронних органів. Ні відповідачка, ні орендарі не сплачували жодних платежів з утримання квартири, тощо, а він сплачував лише свою частину комунальних та інших платежів. Квартиру періодично відключали від газо- та електропостачання.

27.02.2014 р. між ним та ОСОБА_5, в особі її представника - ОСОБА_6, було укладено договір купівлі-продажу, згідно якого він купив у ОСОБА_5 ? ч. квартири. Під час укладення договору купівлі-продажу 27.02.2014 р. представник відповідачки - ОСОБА_9 склав розписку, в якій зазначено, що на протязі 5-ти днів зобов'язується сплатити борг за житлово-комунальні послуги, які не сплатила ОСОБА_5, у розмірі – 8 170,75 грн., але до часу звернення до суду борг не сплачено. Несплата боргу загрожувала черговим відключенням квартири від газо-, водо- та енергопостачання, тому він самостійно оплатив всі борги за житлово-комунальні послуги. Одночасно з вимогами про стягнення грошових коштів ОСОБА_4 просив стягнути інфляційні втрати та 3% річних.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 15.06.2017 р. позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, НОМЕР_1, виданий Центральним РО НГУ УМВД України в Миколаївській області, 18 грудня 2006 року, ІПН - НОМЕР_2, на користь ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі – 8 170,75 грн. в рахунок відшкодування витрат на утримання квартири АДРЕСА_2, 6 144,46 грн. – інфляційні втрати, 567,57 грн. – три відсотки річних.

ОСОБА_6 в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на те, що рішення ухвалено при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт у судовому засіданні підтримав викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги.

ОСОБА_4 у письмових запереченнях на апеляційну скаргу вважав необхідним скаргу відхилити. Заочне рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилався на те, що власник майна несе тягар з його утримання. ОСОБА_5 не виконала свої обов’язки з оплати отриманих житлово-комунальних послуг. Погасивши, за домовленістю з її представником, заборгованість, він має право на компенсацію понесених витрат. Крім того посилався на те, що рішенням суду не вирішувалось питання про права та обов’язки апелянта.

У судовому засіданні ОСОБА_4 підтримав викладені у письмових запереченнях доводи та вимоги.

ОСОБА_5 у судове засідання не з’явилася. Про час і місце розгляду справи сповіщена належним чином. Причини неявки не повідомила. Письмових заперечень/пояснень на апеляційну скаргу, заяв та клопотань не надала.

Згідно із ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка в судове засідання сторін, або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

ОСОБА_5 заяву про перегляд заочного рішення не подавала, заочне рішення суду першої інстанції не оскаржила.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Ухвалюючи заочне рішення про задоволення позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості (а. с. 52 - 53).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі наданих сторонами і досліджених судом доказів дійшов правильного висновку про задоволення позову. Висновки суду відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального (ст. 13 Конституції України,ст. ст. 11, 14, 319, 322, 360, 509, 525, 526, 625 ЦК України) та процесуального (ст. ст. 11, 60, 61, 179, 213, 214 ЦПК України) права.

Висновки суду першої інстанції зроблені, відповідні правовідносини між сторонами встановлені на підставі наявних у справі, наданих сторонами і досліджених судом доказів.

Встановлено, що 11.06.2007 р. між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 був укладений договір дарування ? частини квартири № 14, яка знаходиться в м. Одесі про проспекту Гагаріна у будинку № 23/5 та складається в цілому з трьох житлових кімнат, житловою площею - 43,10 кв. м., загальною площею - 59,90 кв. м. (а. с. 10 – 11).

27.02.2014 р. між ОСОБА_5, від імені та в інтересах якої діяв її представник - ОСОБА_6, , та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу ? ч. квартири АДРЕСА_3 (а. с. 12 – 13).

Відповідно до складеної цього ж дня представником ОСОБА_5 – ОСОБА_6 розписки (а. с. 18) останній зобов’язався перед ОСОБА_4 протягом п’яти днів сплатити заборгованість за житлово-комунальні послуги, яка утворилася за час, коли ОСОБА_5 була власницею ? ч. квартири у сумі – 8 170, 75 грн.. Доказів виконання прийнятих на себе зобов’язань зі сплати заборгованості у встановлений строк матеріали справи не містять. Не були вони надані і апеляційному суду.

Згідно наявних у справі квитанцій (а. с. 26 – 29) ОСОБА_4 погасив заборгованість ОСОБА_5 зі сплати житлового-комунальних послуг.

Між сторонами виникли зобов’язальні правовідносини щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності.

Частиною 3 ст. 13 Конституції України, ч. 4 ст. 319 ЦК України передбачено, що власність зобов'язує.

Стаття 322 ЦК України, встановлює, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 360 ЦК України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

В силу п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирного будинку є співвласниками допоміжних приміщень будинку і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку.

За змістом ст. ст. 11, 14 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори.

Цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

За правилами, передбаченими ст. ст. 509, 525, 526 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановлено, що ОСОБА_6 діяв як представник ОСОБА_10. За правилами, передбаченими ст. ст. 237, 239, 244 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє.

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Оскільки судом першої інстанції беззаперечно встановлено, що ОСОБА_5 розписку свого представника – ОСОБА_6 не оспорила, не виконала прийнятті на себе через свого представника зобов’язання зі сплати боргу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Доводи апелянта щодо його несповіщення про розгляд справи, колегія суддів, з врахуванням доводів апеляційної скарги, не приймає до уваги, оскільки ці порушення процесуальних норм не призвели до неправильного вирішення справи (ч. 3 ст. 309 ЦПК України).

Доводи апелянта про те, що усі зобов’язання ОСОБА_5 зі сплати комунальних платежів припинилися після продажу нею частини квартири, оплачена позивачем заборгованість зі сплати житлово-комунальних послуг після продажу частини квартири не може бути стягнута, відсутні докази сплати боргу, колегія суддів не приймає до уваги, виходячи з наступного.

Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Тому посилання апелянта на припинення зобов’язання зі сплати боргу у зв’язку з продажем частини квартири є помилковими. Сплата заборгованості по комунальним платежам підтверджується наявними у справі чеками (а. с. 26 – 29), доказів протилежного апелянт не надав. Доводів щодо невірного визначення розміру інфляційних втрат, трьох процентів річних апеляційна скарга не містить.

Колегія суддів також приймає до уваги, що ОСОБА_5 заяву про перегляд заочного рішення не подавала, заочне рішення суду першої інстанції не оскаржила.

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_6 є необґрунтованою, а тому її треба відхилити.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів ОСОБА_6, а також для прийняття доводів апеляційної скарги останнього у суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6- відхилити.

Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 червня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: А. А. Калараш

ОСОБА_3