Рішення № 71087005, 14.12.2017, Самбірський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 452/2363/17

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"14" грудня 2017 р. м.Самбір

Самбірський міськрайонний суд Львівської області

у складі: головуючої судді Карнасевич Г.І.,

секретаря Страхоцької Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Самборі Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства про стягнення невиплаченої заробітної плати,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі Позивач) звернувся з позовом до Самбірського виробничого управління водопровідно каналізаційного господарства (надалі ВУВКГ, Відповідач) про стягнення невиплаченої заробітної плати в розмірі 42517 грн. 88 коп.

В підтвердження заявлених позовних вимог посилається на те, що 24 жовтня 1994 року року був прийнятий на посаду електромонтера по 5-му розряду Самбірського ВУВКГ на підставі наказу № 80 від 20.10 1994 року. В подальшому був переведений на посаду машиніста-хлораторника

3 -го розряду на підстав наказу № 48 від 22.08 2001 року.

З 01.03 2006 року працював на цьому ж підприємстві оператором хлористих установок 3 - го розряду з наступною доплатою: 20% - за обслуговування насосної станції, 8% - за шкідливі умови праці та 30% - за ремонт та обслуговування обладнання станції знезараження питної води, на підставі наказу № 22 від 01.03 2006 року.

01.02 2013 року був звільнений з роботи на підставі п.1 ст.36 КЗпП України (за згодою сторін) у відповідності до наказу №14 від 01.02 2013 року.

Відповідач в період з квітня 2010 року по 01.02.2013 року проводив нарахування заробітної плати із розрахунку нижче встановленої мінімальної тарифної ставки робітника першого розряду, зокрема, йому при встановленні місячного посадового окладу проводився розрахунок нижче законодавчо встановленої Законами України «Про державний бюджет» мінімальної заробітної плати, чим порушив ст. 43 Конституції України, ст.ст. 2, 96, 97 КЗпП України, ст. 6 Закону України «Про оплату праці».

Крім того, йому Самбірським ВУВКГ не проводилося донарахування до мінімальної тарифної ставки робітника першого розряду коефіцієнта співвідношення 1, 2 до мінімальної тарифної ставки, встановленої територіальною угодою між Львівською ОДА і обєднанням роботодавців та профспілковими обєднаннями Львівської області на 2012 -2014 рр.

А тому просить стягнути з Відповідача на його користь невиплачену заробітну плату в розмірі 42517,88 грн.. та зобовязати Самбірське ВУВКГ провести йому перерахунок заробітної плати по відпустках, листках непрацездатності, за період з квітня 2010 року по лютий 2013 року.

Під час розгляду справи в порядку ст. 31 ЦПК України до суду надійшла уточнена позовна заява, в якій позивач просить стягнути на його користь невиплачену заробітну плату в розмірі 42517,88 грн.

В судовое засідання позивач та його представник ОСОБА_2 не зявилися, представили суду заяву, в якій просять справу слухати у їхній відсутності, даний позов підтримують в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання повторно не зявився, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, в якій позову не визнав, а тому суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутності на підставі наявних у ній доказів.

Взявши до уваги заяви сторін, перевіривши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Підстава позову, на яку посилається позивач - невиконання відповідачем умов:

-Колективного договору Самбірського ВУВКГ на 2010-2012 роки, прийнятого на зборах трудового колективу Самбірського ВУВКГ у відповідності до протоколу № 1 від 15.04.2010 року (надалі - Колективний договір);

- Територіальної угоди між Львівською обласною державною адміністрацією, обєднанням роботодавців та профспілковими обєднаннями Львівської області на 2012-2014 роки, зареєстрованої в Міністерстві соціальної політики України 30 жовтня 2012 року за № 30 (надаліТериторіальна угода), що призвело до виникнення заборгованості перед позивачем, розмір якої викладено останнім в проведеному ним розрахунку, яка підлягає стягненню, у повному обсязі.

Ст. 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, що включає можливість заробляти собі на життя вільно обраною ним працею.

Це право закріплене у ч. 1 ст. 2 КЗпП України, де зазначено, шо право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з оплатою не нижче встановленого державою мінімального розміру, включає в себе право на вільний вибір професії, роду занять і роботи забезпечується державою.

Згідно ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці, норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обовязки. Вона встановлюється у вигляді тарифних станок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством: премії, повязані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Частиною 3 ст. 6 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок, посадових окладів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів: Генеральної угоди на національному рівні, Галузевих (міжгалузевих) Територіальних угод, колективних договорів, трудових договорів.

Згідно зі статтею 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Частиною 4 ст. 97 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Пунктом 1 розділу «Оплата праці» Колективного договору Самбірського ВУВКГ на 2010-2012 роки, прийнятого на зборах трудового колективу 15.04.2010 року, передбачено здійснювати оплату праці робітників на основі Тарифної системи: погодинних тарифних ставок згідно з додатком № 1 Тарифної частини Регіональної угоди, місячних посадових окладів для керівників професіоналів, фахівців, техніків усіх спеціальностей згідно додатку № 6 Тарифної частини Регіональної угоди

У ст. 96 КЗпП України зазначено, що основною формою організації оплати праці є Тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) проводиться у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

З тих підстав суд вважає, що працівникам підприємства тарифна ставка робітника 3 - го розряду встановлена без врахування коефіцієнту співвідношення 1,2 до мінімальної тарифної ставки робітника 3-го розряду, встановленої Територіальною угодою між Львівською обласною державною адміністрацією, об'єднаннями роботодавців та профспілковими обєднаннями Львівської області на 2012-2014 роки, що являється порушенням ч.1 ст. 5 Закону України «Про оплату праці», ч.2 ст. 97 КЗпП України.

Також судом встановлено, що працівникам управління заробітна плата з 01.01.2013 року нараховувалась з розрахунку мінімальної тарифної ставки робітника першого розряду 907 грн. із урахуванням коефіцієнту співвідношення 1,91 (згідно додатку № 6 Територіальної угоди між Львівською обласною державною адміністрацією, обєднаннями роботодавців та профспілковими обєднаннями Львівської області на 2012-2014 роки.

Крім того, встановлено, що працівникам підприємства при встановленні місячного посадового окладу, формування тарифної ставки робітника першого розряду проводипася з розрахунку нижче законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати, а саме станом на

01.01.2013року в розмірі 907 грн., а не 1147 грн., як передбачено Законом України «Про державний бюджет України на 2013 рік», що являється порушенням вимог ч. 3 ст. 6 Закону України «Про оплату праці», ст. 96 КЗпП України.

Договір приймався та підписувався за участі як представників працівників Відповідача, так і самим керівником Підприємства, що підтверджується як матеріалами справи, так і не заперечувалось ні представниками Відповідача, ні його керівником.

Суд вважає, що Колективний договір, прийнятий у 2012 році, в силу вимог ч.2 ст.17 КЗпП України своєї дії не припинив.

Як було встановлено судом, за період січень-червень 2014 року заробітна плата надалі нарааховувалася з розрахунку мінімальної тарифної ставки робітника першого розряду 907 грн. з урахуванням коофіцієнтів співвідношення по підгалузях за видами робіт (згідно додатку № 6 Територіальної угоди між Львівською обласною державною адміністрацією, обєднаннями роботодавців та профспілковими обєднаннями Львівської області на 2012-2014 роки.

Наведене свідчить про те, що працівникам Підприємства, в тому числі, позивачу, при встановленні місячного посадового окладу формування тарифної ставки робітника першого розряду проводилась з розрахунку нижче законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати, а саме станом з 01.01.2014 року - в розмірі 907 грн., а не 1218 грн., як передбачено Законом України «Про державний бюджет України на 2014 рік», що свідчить про порушення вимог ч. 3 ст. 9, ст. 10 Закону України «Про оплату праці», ст. 95, ст. 96 КЗпП України як грубе порушення законодавства про працю, відповідальність за що передбачена ст. 172 КК України.

Щодо недорахування до мінімальної тарифної ставки робітника першого розряду коефіцієнту співвідношення 1,2 суд виходить з наступного.

Колективним договором Самбірського ВУВКГ на 2010-2012 роки, прийнятим на зборах трудового колективу 15.04.2010 року,(«Оплата праці», п.1), передбачено: «Здійснювати оплату праці робітників на основі тарифної системи: - погодинних тарифних ставок згідно з додатком № 1 Тарифної частини Регіональної угоди - місячних посадових окладів для керівників, професіоналів, фахівців, техніків усіх спеціальностей згідно додатку № 6 Тарифної частини Регіональної угоди».

Отже, укладеними між Львівською обласною державною адміністрацією, обєднаннями роботодавців та профспілковими обєднаннями Львівської області Територіальними угодами на 2010 2012 р.р., 2012-2014 роки визначені умови оплати праці працівників Самбірського ВУВКГ і працівників підприємств житлово-комунального господарства області та встановлені відповідні коефіцієнти співвідношень мінімальної тарифної ставки. Зміни до колективного договору Самбірського ВУВКГ в 2010-2012 роках не вносились.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України Про колективні договори та угоди, положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Ця ж норма закріплена і в ч. 1 ст. 5 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності.

П.1 розділу «Оплата праці» колективного договору Самбірського ВУВКГ на 2010-2012 рр. встановлено здійснювати оплату праці робітників на основі тарифної системи: погодинних тарифних ставок згідно з Додатком 1 Тарифної частини Регіональної угоди, місячних посадових окладів для керівників, професіоналів, фахівців, техніків усіх спеціальностей згідно Додатку 6 Тарифної частини Регіональної угоди.

Згідно з пунктами 4-5 постанови Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12. 1999 року державне регулювання оплати праці полягає, зокрема, у встановленні розміру мінімальної заробітної плати та інших зазначених у законодавстві норм і гарантій оплати праці працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, а також умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету (статті 8, 12 Закону України «Про оплату праці»).

Згідно схеми розрахунку годинної тарифної ставки робітників Самбірського ВУВКГ - в залежності від кваліфікації та складності виконуваних робіт, зокрема оператори хлораторних установок тарифна ставка вираховується за формулою:

(Мін. з/п : середня норма годин) х 1,20 (між розрядний тарифний коефіцієнт) х 1,30 (кількість мінімальних тарифних ставок робітника 1 розряду в місячній тарифній ставці робітника 1 розряду) х 1, 2 (коефіцієнт росту згідно Генеральної Угоди).

Згідно Додатку №5 до Колективного Договору Положення про доплату операторам хлораторних установок 2-го підйому за обслуговування та ремонт обладнання станцій знезараження питної води :

-за обслуговування, ремонт та обладнання станцій знезараження питної води в розмірі 30%;/додаток №6/

-за роботу в нічний час -35% годинної тарифної ставки за кожну відпрацьовану годину; вечірній час -20% годинної тарифної ставки за кожну відпрацьовану годину.

-за роботу у шкідливих умовах праці -12%, 8 % відповідно до атестації робочих місць./додаток №21 та №2, №6/

Згідно Додатку № 21 та №2 до Колективного Договору переліку робочих професій яким проводиться доплата за шкідливі умови праці передбачено 8% доплати за шкідливі умови праці операторам хлораторних установок.

Згідно Розрахунку № 1 заборгованості Самбірським виробничого управління водопровідно - каналізаційного господарства перед оператором хлораторних установок ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2010 року по 01.02.2013 року заборгованість Самбірського ВУВКГ становить 23 257,51 грн. та згідно розрахунку №2 заборгованість за оплату праці за обслуговування та ремонт обладнання станції знезараження питної води - 30% та 20% за обслуговування насосної станції 11571,14 грн.; за роботу у святкові дні - 2391,01грн., за роботу у вечірній час 751,19 грн., за роботу у нічний час - 2683,12 грн., за шкідливі умови праці 8% - 1863,91 грн..

Загальна сума заборгованості становить 42 517, 88 грн.

Суд повністю погоджується з представленими стороною позивачів розрахунками, оскільки такі проведені правильно з урахуванням мінімального розміру заробітної платиза визначений період, розмір яких Відповідачем не оспорюється.

Враховуючи те, що відповідачем не у відповідності до трудового законодавства, колективного договору та Генеральної Угоди було нараховано заробітну плату за період з квітня 2010 року по 01.02.2013 року, то і невірно було здійснено оплату праці за роботи у святкові та неробочі дні, за роботу у нічний та вечірній час та здійснено компенсаційні виплати за шкідливі умови праці, недоплачено компенсацію за тимчасову втрату працездатності (лікарняні) та відпускні тощо.

Відповідачем при нарахуванні заробітної плати позивачу в період з квітня 2010 року по 01.02.2013 року були грубо порушені вимоги ст. 43 Конституції України, ст. 2, 95, 97 КЗпП України, ст.5, 6 Закону України про оплату праці.

Вказані обставини також підтверджується доданими до позовної заяви та дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами: Колективним договором Самбірського ВУВКГ на 2010-2012 роки, Територіальною угодою укладеною між Львівською обласною державною адміністрацією, обєднаннями роботодавців та профспілковими обєднаннями Львівської області на 2012-2014 роки, довідкою про нараховану ОСОБА_1 заробітну плату, актом перевірки Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області від 20.01.2014 року, листами Територіальної державної інспекції з питань праці, постановою головного державного інспектора з питань праці Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області від 24.02.2014 року про накладання адміністративного стягнення на ОСОБА_3 - начальника Самбірського ВУВКГ по ст. 188-6 КУпАП - штраф в розмірі 1003 грн. 00 коп., постановою судді Самбірського міськрайонного суду від 27.02.2014 року, якою ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 сг. 41 КУпАГІ, та на нього накладено адмінстягнення в розмірі 510 грн. 00 коп. (згідно платіжних доручень штрафи ОСОБА_3 оплачені), розрахунками невигілаченої заробітної плати.

Відповідно до частини 5 статті 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Згідно з пунктами 4 - 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці № 13 від 24.12.1999 року (надаліПостанова): державне регулювання оплати праці полягає, зокрема, у встановленні розміру мінімальної заробітної плати та інших зазначених у законодавстві норм і гарантій оплати праці працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, а також умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету (статті 8, 12 Закону "Про оплату праці").

За цими межами здійснюється договірне регулювання оплати праці на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону "Про колективні договори і угоди".

Крім того, відповідно до пункту 5 цієї Постанови необхідно враховувати, що норми і гарантії оплати праці, визначені законодавством для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, є мінімальними державними гарантіями і тому при договірному регулюванні вони не можуть бути погіршені. Йдеться, зокрема, і про мінімальний розмір заробітної плати. Оплата праці при виконанні працівником місячної (годинної) норми праці (обсягу робіт) не може бути нижчою від встановленої законом мінімальної заробітної плати. При визначенні, чи не є заробітна плата нижчою від мінімальної, до неї не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

Отже, зважаючи на вказані вище положення Постанови, суд приходить до висновку, що регулювання розмірів заробітної плати здійснюється на двох рівнях:

1)державному, що полягає у встановленні розміру мінімальних державних гарантій оплати праці, зокрема, мінімальної заробітної плати;

2)договірному, тобто на основі системи угод, що укладаються на певних рівнях, в тому числі регіональному (Територіальна угода) та виробничому (Колективний договір).

Відповідно до частини 3 пункту 5 Постанови, мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, визначені як мінімальні гарантії оплати праці Генеральною, Галузевою або Регіональною угодами, можуть бути зменшені (але не нижче від державних норм і гарантій) колективними договорами лише тимчасово на період подолання підприємством фінансових труднощів терміном не більше, ніж на шість місяців.

Аналогічна вказаній вище позиції ВСУ норма міститься у статті 14 Закону України «Про оплату праці», відповідно до положень якої норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених Генеральною, галузевою або регіональною угодами, але не нижче від державних норм та гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватись тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більш як шість місяців.

Отже, Відповідач мав можливість скористатись своїм правом на відтермінування виконання мінімальних розмірів ставок (окладів) заробітної плати, встановлених Територіальною угодою до рівня Колективного договору, прийнявши відповідний наказ чинністю 6 місяців. Однак таким правом не скористався, а, отже, подолання фінансових труднощів Відповідачем і не вимагалось.

Такої ж позиції притримувався і апеляційний суд Львівської області у справі 452/1940/14-ц (рішення Апеляційного суду Львівської області від 26.10.2015 року), ухвала якого залишена без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 23.11.2015 року.

Додаткове підтвердження - визнання Відповідачем заборгованості перед його працівниками у аналогічних справах, що вже розглядались Самбірським міськрайонним судом Львівської області (копія ухвали від 23.10.2014 року про затвердження Самбірським міськрайонним судом Львівської області мирової угоди, укладеної між Відповідачем та ОСОБА_4, яка набрала законної сили так як не оскаржувалась, знаходиться в матеріалах справи).

Згідно ст. 100 КЗпП на важких роботах, на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоровя встановлюється підвищена оплата праці.

Відповідно до ст. 107 КЗпП робота у святковий і неробочий день оплачується у подвійному розмірі: п.2 працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки.

Згідно ст.108 КЗпП робота у нічний час оплачується у підвищеному розмірі, встановленому генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20% тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час. Згідно Додатку до Колективного договору 2010 - 2012 рр. розмір доплати операторам хлористих установок встановлено для 3-го розряду на рівні 30 % за ремонт та обслуговування обладнання станції знезараження питної води та 20% - за обслуговування насосної станції.

Таким чином, суд приходить до висновку щодо обґрунтованості заявлених позивачем позовних вимог в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, оскільки відповідачем при нарахуванні заробітної плати позивач, були грубо порушені вимоги ст. 43 Конституції України, ст.ст. 2, 95-97 КЗпП України, ст.ст. 5, 6 Закону України «Про оплату праці».

В п.п. 6,20,21,23Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»роз'яснено, що при задоволенні вимог про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10,11,60, 209, 212, 213 215, 224-226 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути із Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства, ідентифікаційний код юридичної особи 05514293, адреса місцезнаходження: 81400, м. Самбір Львівської області, вул. Шевченка, 59А, в користь ОСОБА_1, жителя ІНФОРМАЦІЯ_1, невиплачену заробітну плату в розмірі

42517 ( сорок дві тисячі пятсот сімнадцять ) гривень 88 копійок (сума вказана без відрахування податку та обов'язкових платежів).

Стягнути із Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства в дохід держави судовий збір в розмірі 640 грн.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення в апеляційний суд Львівської області через Самбірський міськрайонний суд Львівської області, а особи, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя