Рішення № 71086591, 14.12.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 334/3231/16-ц

Провадження №22ц/778/2706/17 Головуючий у 1 інстанції: Дубина Л.А.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Воробйової І.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

ОСОБА_2

при секретарі: Волчановій І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та Державної казначейської служби України на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, Державної казначейської служби України, прокуратури Запорізької області, Головного управління Національної поліції а Запорізькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду , -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, Державної казначейської служби України, прокуратури Запорізької області, Головного управління Національної поліції а Запорізькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду .

В обґрунтування позову зазначав, що 10.01.2011 року був затриманий працівниками міліції на вул. Верхній у м. Запоріжжі, після чого доставлений до ЗМУ МВС України у Запорізькій області у звязку з обвинуваченням за ч.2 ст. 296 КК України , після чого 13.01.2011 року на підставі постанови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя до нього було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах СІЗО №10 м. Запоріжжя. 10. 03.2011 року на підставі вироку Жовтневого районного суду м. Запоріжжя його було засуджено за ч. 2 ст. 296 КК України до позбавлення волі строком на 2 роки і на підставі ст.. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки, з покладенням обовязків, передбачених ст.. 76 КК України.

31.07.2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ розглянув кримінальну справу за касаційною скаргою прокуратури Запорізької області, і вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10.03.2011 року було скасовано, а справу направлено на нове розслідування.

23.12.2014 року прокуратурою Жовтневого району м. Запоріжжя кримінальне провадження закрито за відсутністю у діях позивача складу кримінального правопорушення.

У позові також вказує, що незаконні дії органу досудового розслідування і незаконне засудження позивача призвели до значної особистiсної дезорiєнтації, порушення i втрати нормальних життєвих зв'язкiв. Внаслiдок безпiдставних звинувачень у хулiганствi, демонстративно проведених обшукiв, арештiв, конфiскацiї майна, тримання пiд вартою протягом тривалого строку авторитет, дiлова репутацiя i престиж ОСОБА_4.В. були нанiвець втраченi i зганьбленi.

Проведенi процесуальнi заходи призвели до порушення його нормального iснування у суспiльствi, вимагали вiд позивача надзвичайних зусиль для реорганiзацiї життєвих планiв, він пережив сильнi внутрiшнi страждання, заподiянi внаслiдок згубного фiзичного та психiчного впливу. Протиправнi заходи призвели до погiршення i позбавлення можливостей реалiзацiї власних звичок i бажань, в нього погiршилися вiдносини з оточуючими людьми (колегами, друзями, сусiдами).

В його з родиною будинку проводились незаконнi обшуки, перебуваючи в iзоляторi тимчасового тримання він жодного разу не бачився зi своїми рiдними, стан здоров'я вкрай погiршився. Після винесення вироку протягом 2 років позивачу необхiдно було щомiсяця вiдмiчатися у райвiддiлку мiлiцiї, як людина, що була засуджена.

Таким чином, у період з 06 травня 2010 року по 23 грудня 201 3 року 1692 днів - близько 56, 4 місяців позивач перебував під слідством і судом, тому на його думку мінімальний розмір заподіяної йому шкоди становить 180480 грн. ( 56,4 місяців * 3200 грн. - мінімальний розмір заробітної плати у 2017 році).

Між тим, віноцінює заподіяну протиправними діями органу досудового розслідування, прокуратури і суду маральну шкоду у 1000 000 грн.

Крім того, він втратив роботу, і тому недоотримана заробітна плата становить 7400 грн.

Посилаючись на ці обставини, просив стягнути на його користь на відшкодування маральної шкоди 1000 000 грн. і недоотриману заробітну плату у сумі 7400 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1) на відшкодування моральної шкоди 97920 грн.

В частині інших позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

ОСОБА_3 також звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне зясування обставин справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає відхиленню, а апеляційна скарга Державної казначейської служби України задоволенню частково з таких підстав.

Судом встановлено, що постановами слiдчого Жовтневого РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорiзькiй областi вiд 19.05.2010 року порушено кримiнальну справу №4481003 вiдносно ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 296 КК України та обрано запобiжний захiд у виглядi пiдписки про невиїзд.

Вказана постанова слідчого була оскаржена до суду, але 14.06.2010 року скарга адвоката залишена без задоволення.

Постановою слідчого від 27.05.2010 року кримiнальну справу вiдносно ОСОБА_3 було закрито, запобiжний захiд у виглядi пiдписки про невиїзд вiдмiнено. Кримiнальну справу зупинено до встановлення осiб, причетних до вчинення злочину.

У подальшому постановою старшого слідчого прокурора відділу прокуратури запорізької області віл 05.11.2011 року були скасовані постанови слідчого про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_3 та про зупинення досудового слідства.

Пiд час досудового слiдства було проведено ряд слiдчих дій iз залученням ОСОБА_3, а саме: огляд мiсця подiї вiд 06.05.2010 року; проведено обшуки за адресами проживання ОСОБА_3 на пiдставi постанов Жовтневого районного суду м. Запорiжжя вiд. 10.01.2011 року та вiд 12.01.2011 року; призначено судову мистецтвознавчу експертизу, допитано у якостi пiдозрюваного ОСОБА_3; проведено очнi ставки мiж пiдозрюваними ОСОБА_3 та ОСОБА_5; свiдком ОСОБА_6 та пiдозрюваним ОСОБА_3; пiдозрюваним ОСОБА_7 та ОСОБА_3; проведено впiзнання осiб ОСОБА_3; ОСОБА_3 допитано у якостi обвинуваченого.

10.01.2011 року ОСОБА_3 затримано у порядку ст. 115 КПК України та предявлено обвинувачення за ч. 2 ст. 296 КК України.

На пiдставi постанови Жовтневого районного суду м. Запорiжжя вiд 13.01.2011 року продовжено строк тримання пiд вартою останнього до 20.01.2011 року.

20.01.2011 року на пiдставi постанови Жовтневого районного суду м. Запорiжжя ОСОБА_3 обрано запобiжний захiд у виглядi тримання пiд вартою.

28.01.2011 року ОСОБА_3 повiдомлено про закiнчення досудового слiдства.

04.02.2011 року заступником прокурора Жовтневого району м. Запорiжжя затверджено обвинувальний акт вiдносно ОСОБА_3 та справу направлено до суду.

У ходi судового розгляду ОСОБА_3 свою провину визнав у повному обсязi, заяв про застосування до нього службовими особами правоохоронних органів незаконних заходiв психологiчного та фiзичного впливу не подавав.

Вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя вiд 10.03.2011 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненнi злочину, передбаченого ч. 2 ст . 296 КК України та призначено покарання у виглядi 2 pоків позбавлення волi. На пiдставi ст. 75 КК України ОСОБА_3 звiльнено вiд вiдбування покарання з iспитовим строком на 2 роки. Запобiжний захiд змiнено на пiдписку про невиїзд.

Зі змісту вироку слiдує, що ОСОБА_3 пiд час судового слiдства повнiстю визнав свою вину, у судовому засiданнi був присутнiм адвокат.

Вирок суду нiким з учасникiв процесу в апеляцiйному порядку оскаржено не було та він набрав законної сили 26.03.2011 року.

Ухвалою Ленiнського районного суду м. Запорiжжя вiд 26.03.2013 року було задоволено подання КВІ Ленiнського району м. Запорiжжя про звiльнення ОСОБА_3 вiд покарання у зв'язку iз закiнченням iспитового строку.

Ухвалою Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ вiд 31.07.2 014 року було частково задоволено касацiйна скарга заступника прокурора Запорізької області та вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя вiд 10.03.2011 року щодо ОСОБА_3 скасовано через неповноту досудового слiдства, яка не може бути усунута в судовому засiданнi, справу направлено на нове досудове розслудвання.

Пiсля надходження справи до Жовтневого РВ ЗМУ ГУМВС України в областi вiдповiднi вiдомостi внесено до ЄРДР за № 1214080020003655 за ч. 2 ст. 296 КК України вiдносно ОСОБА_3

З урахуванням ухвали Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ постановою прокурора прокуратури Жовтневого району м. Запорiжжя вiд 23.12.2014 року вказане кримiнальне провадження закрито на пiдставi п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку iз відсутністю складу злочину.

Згідно ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Аналогічне положення міститься у статті 1 Закону України від 01 грудня 1994 року №266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду".

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до ст. 13 вказаного Закону питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Необхідно звернути увагу, що відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року, з відповідними змінами та доповненнями, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, враховуються стан здоровя потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд правильно встановив обставини справи, з наведенням відповідних доказів і мотивів обґрунтовано прийшов до висновку, що вимоги позивача про вiдшкодування матеріальної шкоди у виглядi недоотриманого заробiтку у розмiрi 7400 грн. є недоведеними і необґрунтованими, правильно зазначив, що позивачу завдано моральної шкоди, однак не застосував закон, який підлягає застосуванню, що є підставою для зміни рішення.

При цьому апеляційний суд враховує те, що згідно з діючим законодавством саме суд визначає розмір відшкодування моральної шкоди залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнала особа, характеру немайнових втрат та інших обставин, а також з урахуванням вимог розумності та справедливості, як того вимагає ч. 3 ст. 23 ЦК України, що і було зроблено судом в межах закону та його компетенції.

Так, судом першої інстанції прийнято до уваги положенняп. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року та вірно встановлено, що позивач перебував під кримінальним переслідуванням у такі періоди : з 19.05.2010 року по 27.05.2010 року 9 днів, з 10.01.2011 року по 26.03.2013 року 25 місяців 16 днів, з 31.07.2014 року по 23.12.2014 року 4 місяці 23 дні. Таким чином загальний строк перебування позивача під судом та слідством становить 30 місяців 18 днів і за розрахунком суду першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди становить 97 920 грн. ( 30 місяців х 3200 грн.= 96000 грн.; 18 днів х 3200 грн. : 30 днів у місяці = 1920 грн.)

Проте, судом першої інстанції при розрахунку розміру шкоди не застосовано Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів» від 06.12.2016 року, який набрав чинності з 01.01.2017 року.

Так, згідно із п.п.1,3,9 цього Закону мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 грн. До приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

З урахуванням зазначеного мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди на користь останнього, який гарантовано державною, становить 49960 грн. (30 місяцівх1600 грн.=48000 грн.; 18 днів х1600:30днів у місяці=960 грн.).

Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України про недоведеність фактів заподіяння позивачу моральних страждань, втрат немайнового характеру та необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих звязків, спростовуються матеріалами справи, що підтверджують тривалість перебування під кримінальним переслідуванням ОСОБА_3 та положеннями ст. 23 ЦК України, якою визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо необґрунтованої відмови судом у задоволенні його позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди, а саме про вiдшкодування матеріальної шкоди у виглядi недоотриманого заробiтку у розмiрi 7400 грн., є неприйнятними з огляду на наступне. Позивачем на обґрунтування зазначених позовних вимог взагалі не надано жодних належних і допустимих доказів його роботи та розміру отримуваного заробітку; не вказано пiдприємство, установа чи організація на якому останнiй працював та з якого його звiльнили, чи вiдсторонили вiд роботи, чи вiдмовились виплачувати заробiтну плати через незаконне притягнення його до кримінальної вiдповiдальностi та перебуванням пiд вартою.

Враховуючи викладене, оскаржуване рішення суду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК підлягає зміні, шляхом зменшення присудженої позивачеві суми відшкодування до 49960 грн.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313-319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2017 року по цій справі змінити в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди в сумі 49960 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте воно може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді:

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 334/3231/16-ц

Провадження №22ц/778/2706/17 Головуючий у 1 інстанції: Дубина Л.А.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Вступна та резолютивна частина

14 грудня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Воробйової І.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

ОСОБА_2

при секретарі: Волчановій І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та Державної казначейської служби України на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, Державної казначейської служби України, прокуратури Запорізької області, Головного управління Національної поліції а Запорізькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду , -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2017 року по цій справі змінити в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди в сумі 49960 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте воно може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді:

Дата документу Справа №