Рішення № 71085711, 18.12.2017, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/7644/15-ц

Провадження № 2/0182/289/2017

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18.12.2017 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Кобеляцької-Шаховал І.О.

секретар Скоробогатова А.О.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 банк «Приватбанк» про захист прав споживачів, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача і просить визнати недійсним кредитний договір, повернути сторони в первинне положення та визнати факт застосування відповідачем агресивної підприємницької практики.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач посилається на те, що він уклав з Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» кредитний договір №SAMDN2000050870298 від 30.09.2011 року. Весь час, починаючи з моменту укладення договорів і до квітня 2015 року, він погашав свої кредитні зобов'язання частинами так, як це було доступно для його розуміння. У серпні 2015 року на його адресу почали надходити досудові вимоги відповідача про виплату йому боргу в розмірі 4 610 грн. Вважає, що укладені між ним і банком кредитний договір підлягає визнанню недійсним з таких підстав. Згідно Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15 - рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), норми Закону України «Про захист прав споживачів» поширюються на правовідносини між кредитором і позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, які виникають як під час його укладення, так і виконання такого договору. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим. Конституційний Суд України звернув увагу на те, що Україна як соціальна, правова держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Всі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава захищає споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції і всіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно - правові акти приймаються на підставі Конституції України і повинні відповідати їй. Регулювання договірних цивільних правовідносин здійснюється, як самостійно сторонами, так і за участю держави відповідно до положень Цивільного кодексу. Одним з фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 ЦК України. Разом з тим, зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, сумлінності, пропорційності розумності. Держава, встановлюючи Законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків, має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків в частині отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), підвищення добробуту громадян і загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно не вистачає знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму. Тому, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати непотрібні йому кредитні послуги. У зв'язку з цим держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно - правових відносинах шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення: 1) особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту; 2) їх оскарження; 3) контролю за вмістом; 4) розподілу відповідальності між сторонами договору. Крім того, Конституційним Судом України було прийнято до уваги акти міжнародного права. Так, в пунктах 1, 2 Резолюції 39/248 Генеральної ОСОБА_5 ООН "Керівні принцип для захисту інтересів споживачів" (прийняті 09.04.1985 на 106-му пленарному засіданні Генеральної ОСОБА_5 ООН) зазначено, що «беручи до уваги інтереси і потреби споживачів у всіх країнах, особливо в країнах, що розвиваються; визнаючи, що споживачі часто знаходяться в нерівному положенні з точки зору економічних умов, рівня освіти і купівельної спроможності, і з огляду на те, що споживачі повинні мати право на доступ до безпечних товарів, а також важливість сприяння справедливому, рівноправному і стійкому економічному і соціальному розвитку, ці керівні принципи захисту інтересів споживачів мають такі цілі: a) сприяти країнам у встановленні або подальшому забезпеченні належного захисту свого населення як споживачів; б) сприяти створенню структур виробництва і розподілу задовольняти потреби і запити споживачів; в) заохочувати високий рівень етичних норм поведінки тих, хто пов'язаний з виробництвом і розподілом товарів та послуг для споживачів; г) сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою всіх підприємств на національному і міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах; д) сприяти створенню незалежних груп споживачів; е) розширювати міжнародну співпрацю в галузі захисту інтересів споживачів; є) заохочувати створення ринкових умов, що надають споживачам більший вибір при нижчих цінах. Уряди повинні розробляти, укріплювати або продовжувати активну політику захисту інтересів споживачів з урахуванням викладених нижче керівних принципів. При цьому кожний уряд повинен визначити свої власні першочергові завдання у сфері захисту інтересів споживачів, відповідно до економічних і соціальних умов країни і потребами свого населення, а також з урахуванням витрат і переваг заходів, що намічаються». Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ОСОБА_5 Європи від 17 травня 1973 року № 543, зокрема, передбачається, що надання товарів або послуг, в тому числі в сфері фінансової галузі, не повинно здійснюватися за допомогою прямого або опосередкованого обману споживача. В Преамбулі в пп. 9,13,14 Директиви 2005/29/ ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики вказується, що фінансові послуги в силу їх складності і властивості їм серйозних ризиків вимагають встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Види торгівельної практики, що вводять в оману, утримують споживача від розважливого і, таким чином, ефективного вибору, для підтримки впевненості споживачів загальна заборона несправедливих видів торгівельної практики в однаковій мірі повинен застосовуватися до тих з них, які виникають як за межами контрактних відносин між торговцем і споживачем, так і під час виконання укладеного контракту. За змістом Директиви 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року, при кредитних угодах для споживачів важливим для забезпечення довіри споживачів є пропозиція ринком в достатній мірі їх захисту. При цьому в зазначеній Директиві відповідні права споживачів регламентуються на доконтрактній стадії, а також на стадії виконання кредитної угоди. Також даним Рішенням Конституційного Суду було встановлено, що особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Захист інтересів споживачів фінансових послуг є метою державного регулювання ринків фінансових послуг також відповідно до пункту 2 статті 19 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» від 12 липня 2001 року 2664 - III. Згідно абз.1, п.2 абз.2, абз.3 ч.1, ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дію або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається нечітким, незрозумілим або двозначним способом інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Угоди, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Укладений між ним і відповідачем кредитний договір у вигляді формуляра (анкети - заяви) був виготовлений настільки дрібним шрифтом, що його неможливо було прочитати і реально оцінити його умови, щоб прийняти усвідомлене і зважене рішення про згоду або незгоду з ними. Розібрати цей шпильковий шрифт за допомогою збільшувальних оптичних приладів і зрозуміти суть умов договорів він так і не зміг в силу відсутності належної освіти і загальної неписьменності. Яким чином платити правильно за укладеним кредитним договором, для нього зрозуміти неможливо. Він в квітні 2015 року припинив платежі за спірним кредитним договором у зв'язку з тим, що зі своєї точки зору і, спираючись на усні роз'яснення працівників банку, виконав свої кредитні зобов'язання належним чином. Звідки взялась заборгованість в розмірі 4 610 грн., йому невідомо і незрозуміло. В результаті він повинен переплатити за кредитом 4 610 грн., які в даний момент від нього вимагає відповідач на незрозумілих підставах. В цілому умови кредитування складні, незрозумілі, плутані, ним не підписані, їх неможливо нормально прочитати і зрозуміти (а головне - літери настільки дрібні, що слова неможливо розібрати). Мало того, відповідач не надав йому його екземпляр кредитного договору ні в момент укладення, ні по адвокатському запиту від 14.09.2015 року, що є грубим порушенням принципу рівноправності сторін у договорі. Такі умови для нього явно невигідні, оскільки необхідна переплата за кредитними коштами складає більше однієї вартості кредиту, на що він явно не погоджувався. Сама процедура ознайомлення з умовами договору була настільки швидкою (фактично - шляхом блискавичних маніпуляцій у нього перед очима), що він не встиг не те, що усвідомити, а навіть нормально прочитати укладений договір (що об'єктивно неможливо з урахуванням розміру шрифту, яким він надрукований). Даний договір був підписаний ним лише виходячи з усних роз'яснень представника банку, з метою якнайшвидшого придбання необхідної техніки для виконання сільгоспробіт, якої гостро потребувала його сім'я. За таких обставин вважає, що укладений з ним договір є шахрайським, укладеними з метою свідомого введення в тяжке матеріальне становище шляхом його виготовлення шрифтом, неможливим до прочитання при нормальних умовах, в зв'язку з чим він не має наміру підтримувати будь - які правовідносини з ПАТ КБ «Приватбанк» в подальшому. Тому вважає, що укладений між ним і ПАТ КБ «Приватбанк» кредитний договір слід визнати недійсним в повному обсязі з мотивів застосування до позивача нечесної підприємницької практики з боку банку. Оскільки оспорюваний кредитний договір слід визнати недійсним, до нього слід застосувати і наслідки недійсності правочину, встановлені законом. За спірним кредитним договором він отримав від банку грошову суму в розмірі 3 900 грн., які ним фактично виплачені. Банк за договором отримав, крім кредитних коштів, ще й суми відсотків, штрафів, пені, комісій тощо, який, згідно з наявними у нього даними, становить 1 040 грн. В силу пп.2,5 абз.2 ч.4, пп.2, 4 ч.5 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», загрози і вимоги відповідача слід розцінювати, як агресивну підприємницьку практику, що підпадає під вид нечесної підприємницької практики, яка заборонена цією ж статтею Закону. За таких обставин вважає, що дії відповідача, які виразилися в погрозах з нав'язливою вимогою виплати позивачами коштів по спірним кредитним договорам слід визнати такими, що вчинені з застосуванням агресивної підприємницької практики. Тому просять суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним кредитний договір № SAMDN2000050870298 від 30.09.2011 року, який був укладений між ним і Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» в силу застосування Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» нечесної підприємницької практики при їх укладанні і виконанні. Сторони повернути в початкове положення, а саме: стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на його користь всі суми відсотків, штрафів пені, комісій, сплачених ним за кредитним договором № SAMDN2000050870298 від 30.09.2011 року за період часу з 01.10.2011 року по 30.04.2015 року в розмірі 1 040 грн. А також встановити факт застосування Публічним акціонерним товариством комерційним банк «Приватбанк» по відношенню до нього агресивної підприємницької практики, що виразилася в погрозах з вимогою виплати ним грошових коштів за кредитним договором № SAMDN2000050870298 від 30.09.2011 року, укладеним між ним і Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк».

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі і просив суд їх задовольнити.

Представник позивача позовні вимоги свого довірителя також підтримав в повному обсязі і суду пояснив, що в своєму позові вони опираються на рішення Конституційного Суду, який, в свою чергу спирався на міжнародні договори. Крім того, вони до цих пір не змогли побачити умов кредитного договору.

Представник відповідача в судове засідання не прибула, надала заперечення на позов, в яких позовні вимоги не визнала в повному обсязі, посилаючись на те, що у відповідності до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є відносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. У відповідності з ч.2 ст.639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися та склали договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. При оформленні кредиту, заява на отримання кредиту підписується повнолітньою, дієздатною особою (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання ч.2 п.1 ст.30 ЦК України), яким підтверджується, що позичальник ознайомлений з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами. Укладання Договору здійснюється за принципом укладання між Банком і клієнтом договору приєднання (ст.634 Цивільного кодексу). Підписанням заяви позичальник приєднується до запропонованих банком Умов та Тарифів. Відповідно до ст.207 ЦК України, правочин (в тому числі договір) вважається укладеним в письмовій формі, якщо її зміст зафіксовано в одному або кількох документах, і ними обмінялися сторони. Стаття 207 ЦК України не передбачає вичерпний перелік таких правочинів і правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін викладено за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Відповідно до Розділу 1 Загальних положень Умов та Правил надання банківських послуг, вони розміщені на офіційному сайті ПАТ ОСОБА_3 "Приватбанк", який, керуючись законодавством України, публічно пропонує можливість отримання банківських послуг, для чого публікує Умови та Правила банківських послуг. Тобто Правила та Умови є публічною офертою, що містять умови та правила надання банком його клієнтам. Таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг банку (п.п.1.1.1.58, 1.1.1.59 Умов). Позивачем було підписано заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. У даній заяві зазначено, що, підписавши цю заяву, позивач ознайомився та згодний з ними та Правилами надання банківських послуг, в тому числі з Умовами та Правилами користування по платіжним карткам, розташованим на сайті банку. Отже, враховуючи вищевикладене, заява про приєднання до Умов та Правил з умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, що розташовані на офіційному сайті Банку складають Договір про надання банківських /слуг. В даному випадку зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві позичальника, Умовах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою та Тарифах. Таким чином, між Банком та позичальником укладається договір у письмовій формі. Укладення кредитного договору таким чином чинному законодавству України не суперечить. Між сторонами були здійснені всі необхідні дії, які задля придбання, припинення або зміни цивільних прав та обов'язків, що за змістом ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України вказує на вчинення двостороннього кредитного договору, складовими якого виступають Заяви, Умови, Правила та Тарифи, з якими позичальник ознайомлений, про що свідчить підпис в заяві. На підставі поданої заяви, що разом з Умовами та Правилами зі зразками підписів та відбитком печатки, Тарифами, що розташовані на офіційному сайті Банку, складають Договір про надання банківських послуг, відповідачу було відкрито картковий рахунок (п.п.1.1.1.90, 2.1.1.11 Умов), ключем до карткового рахунку є пластикова Картка (п.1.1.1.62 Умов), яку отримав позивач та мобільний телефон, який вказав позивач (п.1.1.1.15 та п.1.1.1.16 Умов) в заяві. Таким чином, ОСОБА_3 забезпечив позичальнику можливість доступу до карткового рахунку різними можливими шляхами, зокрема за допомогою Карти та фінансового телефону, на який приходить динамічний (змінюваний) ОТП - пароль. Тарифи - розмір винагороди за послуги Банку, є невід'ємною частиною Договору. Перелік може змінятись і доповнюватись, про що власник картки повідомляється відповідно до Умов та Правил. Необхідно відзначити, що виконання позичальником умов кредитного договору засвідчує її волю до настання відповідних правових наслідків, передбачених кредитним договором. З моменту оформлення кредитного договору пройшло 4 роки, позичальник в ОСОБА_3 не звертався за фактом неправильного нарахування відсотків, що свідчить про те, що він знав про розмір процентних ставок та інші умови обслуговування і повністю з ними погодився, про що свідчить факт підписаного договору, користування кредитними грошовими засобами та погашення, які він здійснював. Як доказ підтвердження факту виконання умов кредитного договору та здійснення погашення заборгованості може служити розрахунок заборгованості, виписка по рахунку. Позивач отримав кредитні кошти на підставі власної заяви, в якій зазначено наступне: «Я ознайомився і згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку, які були мені представлені для ознайомлення в письмовому вигляді. Своїм підписом я підтверджую факт отримання повної інформації про умови кредитування в ПриватБанку, а також його місцезнаходження. Я висловлюю згоду з тим, що дана заява, разом з пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між мною і банком договір, підтверджую, що вся надана мною інформація вірна. Зобов'язуюсь про всі зміни повідомляти банк не пізніше 15 діб з моменту їх виникнення.». Також позивач особистим підписом засвідчив той факт, що відповідна заява разом з надання банківських послуг, Правилами надання послуг, Тарифами між ним і становить Договір надання банківських послуг. Також позивач посилається на те, що банк неправомірно нарахував таку велику заборгованість. Але, внаслідок неналежного виконання зобов"язань за договором, позичальник допустив прострочену заборгованість по кредиту. Також, згідно виписки по рахунку, вбачається, що позивач до певного часу належним чином виконував свої зобов"язання за кредитом, що свідчить про те, що позивач знав про умови кредитування та визнав свої зобов"язання за Договором. Тому посилання позивача на те, що він не був ознайомлений з умовами кредитування, не має прийматись до уваги. Адже, навіть вбачається, що він активно користувався послугами Банку, а саме: знімав та клав кошти на рахунок. Ст.526 ЦК України наголошує, що зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, інших вимог, що звичайно ставляться. Так, на даний час, позивач належним чином свої зобов"язання за Кредитним Договором не виконав. Крім того, просять суд задовольнити клопотання й про застосування строків позовної давності. Адже, Кредитний договір укладений ще у 30.09.2011 року, а позов до Банку відповідач подав лише у грудні 2015 року. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Тобто з моменту підписання договору пройшло більше трьох років. Тобто позивачі пропустив строки позовної давності.

Вислухавши позивача та його представника, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод”, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов”язків цивільного характеру.

Згідно із ст.203 ЦПК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, прямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов”язками наділені обидві сторони договору. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася.

Як встановлено в судовому засіданні, 30.09.2011 року позивач та ПАТ КБ «Приватбанк» уклали кредитний договір № SAMDN52000050870298 (а.с.10-11). Позивачем було підписано заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. У даній заяві зазначено, що, підписавши цю заяву, позивач ознайомився та згодний з ними та Правилами надання банківських послуг, в тому числі з Умовами та Правилами користування по платіжним карткам, розташованим на сайті банку (а.с.43). Заявляючи вимогу про визнання договору недійсним, позивач посилається на те, що умови договору складні, незрозумілі, плутані, їх неможливо прочитати і, взагалі, він їх не отримував. Вважає, що кредитний договір містить в собі несправедливі умови, що банк використав нечесну підприємницьку практику, а тому, відповідно до ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», такий правочин є недійсним. Однак, суду не надано належних та допустимих доказів того факту, що, укладаючи вказаний вище кредитний договір, відповідач не надав позивачу всю необхідну, своєчасну і достовірну інформацію саме перед укладанням вказаного договору, оскільки це спростовується заявою/анкетою (а.с.11), яка підписана позивачем по справі. З цієї заяви видно, що позивач був ознайомлений з умовами надання кредиту, про що 30.09.2011 року розписався в заяві/анкеті про те, що з ним були погоджені умови банківського обслуговування (а.с.43 зв.). Вказані обставини спростовують доводи позивача і свідчать про те, що він був ознайомлений з усіма умовами кредитування, що йому була надана повна інформація, відповідно до п.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.п.1.3, 2.1 Постанови Правління НБУ України від 10.05.2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання вказаного вище кредитного договору недійсним, а тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині. Зважаючи на те, що суд не встановив обставин протиправної поведінки відповідача, не встановив намір відповідача на порушення конституційних прав і свобод позивача, суд приходить до висновку про відсутність підстав й для стягнення визнання дій відповідача агресивною підприємницькою практикою.

Керуючись ст.2-5, 9-10, 12, 28, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд, –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 банк «Приватбанк» про захист прав споживачів – відмовити в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня проголошення або отримання повного рішення безпосередньо до Апеляційного суду Дніпропетровської області.