Постанова № 71084783, 14.12.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2017 р. Справа № 820/2460/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Чалого І.С. , Зеленського В.В.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2017р. по справі № 820/2460/17

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області

третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області

про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (далі - відповідач, ТУ ДСА України у Харківській області), третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області щодо не здійснення нарахування судді Дзержинського районного суду м. Харкова Хайкіну Вадиму Михайловичу суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік";

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, код ЄДРПОУ 26281249, на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, суддівську винагороду за січень-травень 2017 року в розмірі 87228,98 грн.;

- постанову в частині стягнення суддівської винагороди за травень 2017 року в сумі 24825,29 грн. допустити до негайного виконання.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погодившись з прийнятою постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невірне встановлення обставин справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання 14.12.2017 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що Указом Президента України від 31.01.2006 №79/2006 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Ізюмського міськрайонного суду Харківської області.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 17.02.2011 №3048-VІ позивача обрано безстроково на посаду судді Ізюмського міськрайонного суду Харківської області.

Указом Президента України від 15.06.2012 №395/2012 ОСОБА_1 переведено на посаду судді Дзержинського районного суду м.Харкова.

Відповідно до наявних в матеріалах справи розрахункових листів, позивач отримав у січні - травні 2017 року суддівську винагороду, розраховану з розміру посадового окладу - 16000,00 грн.

Не погоджуючись із сумою нарахованої суддівської винагороди, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що під час виплати позивачу суддівської винагороди у період з січня по травень 2017, розрахованої з розміру посадового окладу - 16000 грн., відповідач діяв на підставі, в межах і в спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зауважити на таке.

Правовідносини, які виникли між сторонами з приводу виплати суддівської винагороди, врегульовані Конституцією України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до частини 2 статті 130 Конституції України, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно з ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Абзацом 1 статті 22 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Натомість пунктом 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 року, №№41 - 45, ст.529; 2015 р., №№18 - 20, ст.132 із наступними змінами).

Так, згідно з ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VI, посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Таким чином, посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, визначається відповідно до розміру, визначеного ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VI.

В ході розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 призначений на посаду судді до набрання чинності Законом №1402-VIII та не проходив кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), а тому його посадовий оклад належить обраховувати відповідно до ч. 3 ст. 133 Закону №2453, та який повинен становити 10 мінімальних заробітних плат.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 року №1801-VIII встановлено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.

З аналізу ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року та ч.1 ст.133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року випливає, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", що узгоджується з приписами ч.2 ст.130 Конституції України.

За таких умов, є безпідставним посилання відповідача та суду першої інстанції на застосування пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VIII, яким встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Колегія суддів також зауважує, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VIII не внесено змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII чи до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року в частині регулювання розміру суддівської винагороди суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, а тому, зважаючи на приписи ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII, відсутні законодавчі підстави враховувати п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VIII при нарахуванні суддівської винагороди.

Викладена позиція узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

У рішенні від 08.04.2016 року №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VI в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 року № 192-VIII, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

У рішенні від 03.06.2013 року №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 151 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Зважаючи на ч. 1 ст. 154 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII, територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Таким чином, саме на відповідача, як територіальний орган Державної судової адміністрації покладено обов'язок щодо нарахування та виплати суддям грошового забезпечення в розмірі, визначеному Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

На підставі викладеного та беручи до уваги, що законодавцем не вносилися зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року в частині розміру суддівської винагороди, у тому числі й розрахункової величини, з огляду на яку здійснюється її нарахування, зважаючи на гарантію, передбачену ч. 2 ст. 130 Конституції України стосовно встановлення розміру винагороди судді законом про судоустрій, процедура прийняття якого (чи внесення змін до нього) визначає особливий порядок, колегія суддів дійшла висновку про те, що застосування відповідачем при виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди відповідно до п.3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII та не виконання п.23розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності.

Більш того, не застосування п. 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року суперечить позиції Європейського суду з прав людини, викладеній у рішенні від 10.03.2011 року у справі "Сук проти України" (Заява №10972/05), яке набуло статусу остаточного 10.06.2011 року. Згідно з п. 20 вказаного рішення Європейського суду з прав людини, заявник стверджував, що остаточна відмова державних органів надати йому грошове забезпечення, на яке він мав право за законодавством, становила втручання в його майнові права. Відповідно до п.23 зазначеного рішення, суд вважає, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі "Кечко проти України" (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23). Отже, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що було порушено статтю 1 Першого протоколу.

Частиною другою статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на викладене, враховуючи, що суддівська винагорода за січень-травень 2017 року розраховувалися з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого в п.3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII, а не з розміру, визначеного ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги позивача в частині визнання протиправної бездіяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо не здійснення нарахування судді Дзержинського районного суду м.Харкова Хайкіну Вадиму Михайловичу суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, код ЄДРПОУ 26281249, на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду за січень-травень 2017 року у розмірі 87228, 98 грн., колегія суддів зазначає, що оскільки позивачу вказаний розмір суддівської винагороди за січень - травень 2017 року нарахований не був, а тому, колегія суддів приходить до висновку саме про наявність підстав для покладення на відповідача обов'язку нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду з січня по травень 2017 року, виходячи з розміру 10 мінімальних заробітних плат з урахуванням виплачених сум.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, беручи до уваги обсяг заявлених позовних вимог та акцентуючи увагу на належному способі захисту прав позивача, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог шляхом зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області з 01 січня 2017 року нарахувати судді Дзержинського районного суду м. Харкова Хайкіну Вадиму Михайловичу суддівську винагороду, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", та провести виплати суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Також, у позовній заяві позивач просить суд допустити до негайного виконання постанову суду в частині стягнення суддівської винагороди за травень 2017 року в сумі 24825, 29 грн.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки колегією суддів визнано позовні вимоги про стягнення суддівської винагороди такими, що задоволенню не підлягають, а задоволені позовні вимоги позивача є вимогами зобов'язального характеру, то й відсутні підстави для допуску даного рішення до негайного виконання.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були допущені порушення норм матеріального та процесуального права, а тому дана постанова підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2017р. по справі № 820/2460/17 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області щодо не здійснення нарахування судді Дзержинського районного суду м. Харкова Хайкіну Вадиму Михайловичу суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік".

Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області перерахувати судді Дзержинського районного суду м. Харкова Хайкіну Вадиму Михайловичу суддівську винагороду за січень-травень 2017 року, виходячи з розміру посадового окладу в сумі 32000,00 (тридцять дві тисячі) гривень, та провести виплати суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Пянова Я.В.Судді Чалий І.С. Зеленський В.В. Повний текст постанови виготовлений 19.12.2017 р.