Окрема думка судді № 71084782, 14.12.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

Окрема думка

В порядку ч. 3 ст. 25 КАС України

"14" грудня 2017 р. Справа № 820/3217/17

Позивач, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач), звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (далі - ТУ ДСА у Харківській області, відповідач), треті особи: Державна судова адміністрація України, Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області, в якому просив суд визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо не здійснення нарахування судді Київського районного суду м. Харкова Сенаторову Валерію Михайловичу суддівської винагороди, виходячи із посадового окладу судді в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначеного Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" за період з 01.01.2017 року по 30.06.2017 року; стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, код ЄДРПОУ 26281249, на користь ОСОБА_1, недоплачену суддівську винагороду за період з 01.01.2017 року по 30.06.2017 року, включаючи її складові, виходячи з щомісячного розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, що дорівнює 32000,00 грн.; постанову суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць допустити до негайного виконання.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2017 р. адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо не здійснення нарахування судді Київського районного суду м. Харкова Сенаторову Валерію Михайловичу суддівської винагороди, виходячи із посадового окладу судді в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначеного Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" за період з 01.01.2017 року по 30.06.2017 року.

Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області перерахувати судді Київського районного суду м.Харкова Сенаторову Валерію Михайловичу суддівську винагороду за період з 01 січня 2017 року по 30 червня 2017 року, виходячи з розміру посадового окладу в сумі 32000,00 (тридцять дві тисячі) гривень, та провести виплати суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум.

У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуюсь з постановою Харківського окружного адміністративного суду з огляду на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України від 02.06.2016р. № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VІІІ), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною третьою статті 135 цього Закону базовий розмір посадового окладу судді визначається, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В свою чергу, пунктом 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VІІІ встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41-45, ст.529; 2015 р., NN 18-20, ст. 132 із наступними змінами").

Таким чином, для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, розмір суддівської винагороди слід визначати за положеннями Закону України від 07.07.2010р. № 2453-VІ "Про судоустрій та статус суддів" (далі - Закон № 2453-VІ).

Матеріалами справи підтверджено, що позивач призначений на посаду судді Київського районного суду м. Харкова до набрання чинності Законом № 1402 та не проходив кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), що ним самим не заперечується у позовній заяві.

При цьому, відповідно до частини третьої статті 133 Закону № 2453-VІ посадовий оклад судді встановлюється, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Статтею 8 Закону України від 21.12.2016р. № 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" визначено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.

Згідно з статтею 7 Закону України від 21.12.2016р. № 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600 грн.

Пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774 встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

На час розгляду цієї справи Закон № 1774-VІІ не визнаний неконституційним.

Вищезазначена правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 28.11.17 р. у справах № 805/2461/17-а, №805/2366/17-а.

Також, Закон № 1774-VІІ прийнятий пізніше у часі за норми статті 133 Закону № 2453-VІ, тому при подоланні колізій положень нормативно - правового(их) акту(ів) рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше, тобто, Закону № 1774-VІІ.

Про необхідність пріоритетного застосування положень Закону № 1774-VІІ додатково свідчить також і пряма вказівка законодавця, висловлена ним у пункті 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону: до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Також звертаю увагу, що в зв'язку з прийняттям Закону № 1774-VІІ не відбулось зменшення розміру суддівської винагороди, яку фактично отримував позивач до його ухвалення: з 1 грудня 2016 року розмір мінімальної заробітної плати становив 1600 гривень (абзац 2 статті 8 Закону України від 25.12.2015р. № 928-VІІІ "Про Державний бюджет України на 2016 рік"), так само як і з 01.01.2017 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1600 гривень (абзац 4 статті 7 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VІІІ "Про Державний бюджет України на 2017 рік"), а тому права позивача ніяким чином не порушені.

Крім того, в рішенні ЄСПЛ від 10.03.2011 р. у справі "Сук проти України" (заява № 10972/05) зазначено, що держава може ввести, призупинити або припинити виплату доплат, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Також вважаю за необхідне зауважити на те, що згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.

Тобто, практика ЄСПЛ полягає в тому, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Так, згідно з частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 119 Бюджетного кодексу України нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають: бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів; бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.16р. №1801-VIII видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000 грн., не передбачені, а тому відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.07.16р. у справі № 820/4653/15.

Враховуючи наведені обставини та здійснений аналіз норм чинного законодавства, вважаю, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області при виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди діяло на підставі, в межах і спосіб, передбачені Конституцією України та Законами України, оскільки з січня 2017 року суддям місцевих загальних судів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, відповідно до штатних розписів встановлено посадові оклади у розмірі 16000 грн.

З огляду на викладене, суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги та відповідно постанова Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2017 р. повинна бути скасована.

Суддя

Харківського апеляційного

адміністративного суду Пянова Я.В.