Постанова № 71082215, 18.12.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: ОСОБА_1

судді: Білак С.В. Олефіренко Н.А.

секретар судового засідання: Лащенко Р.В.

за участі представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу Лівобережної об’єднаної державної податкової інспекції м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2017 р. в справі № 804/589/17 (суддя Степаненко В.В.) за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Лівобережної об’єднаної державної податкової інспекції м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Лівобережної об’єднаної державної податкової інспекції м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі – Лівобережна ОДПІ м. Дніпра) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.09.2016 р. № 689/1302 про визначення суми грошового зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 р. в розмірі 2759,64 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2017 р. позов задоволено.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що об'єкти нежитлової нерухомості, які належать позивачу на праві приватної власності, є об'єктами оподаткування згідно з пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, а відтак, контролюючим органом правомірно нараховано позивачу податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік. При цьому апелянт вважає, що об’єкти нерухомого майна не є будівлями промисловості у розумінні пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу.

Представник позивача до судового засідання не з’явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, у зв’язку з чим колегія суддів визнала за можливе здійснити апеляційний перегляд справи за відсутності представника відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги матеріалами справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав

Судом першої інстанції встановлено, що Лівобережною ОДПІ м. Дніпра нараховано фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, на будівлі, розташовані за адресами: м. Дніпро, вул. Торгівельна, 47, та м. Дніпро, вул. Бебеля, 3, за 2015 ріку сумі 2773,98 грн., про що 29.06.2016 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 440/1302.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 28.01.2015 р. № 7/60 «Про внесення змін до рішення міської ради від 27.12.2010 року № 5/6 «Про місцеві податки і збори на території міста» встановлено, що звільняються від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема фізичні та юридичні особи за господарські (присадибні) будівлі, що перебувають у їх власності, які зазначено у підпункті е) пункту 14.1.129 прим. Податкового кодексу України.

16.08.2016 р. позивач звернулась до Лівобережної ОДПІ м. Дніпра з листом (за вх. №8435/М) щодо відкликання податкового повідомлення-рішення від 29.06.2016 р. № 440/1302 на суму 2773,98 грн. з підстав віднесення об'єктів нерухомості, на які нараховано податок, до промислових об'єктів.

29.09.2016 р. Лівобережна ОДПІ м. Дніпра листом № 21265/10/04-64-13-02 повідомила позивача, що на підставі наданих до контролюючого органу документів винесено нове податкове повідомлення-рішення від 26.09.2016 р. № 689/1302 на суму 2759,64 грн.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 є: код КВЕД 25.99 Виробництво інших готових металевих виробів, н. в. і. у. (основний); код КВЕД 46.41 Оптова торгівля текстильними товарами; код КВЕД 47.82 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках текстильними виробами, одягом і взуттям; код КВЕД 47.89 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами; код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; код КВЕД 35.12 Передача електроенергії.

Технічними паспортами на об'єкти нерухомого майна, що розташовані за зазначеними вище адресами, підтверджується що будівлі використовуються для виробництва, у зв'язку з чим суд першої інстанції вважав, що такі будівлі відносяться до будівель промисловості, у зв’язку з чим дійшов висновку, що нерухоме майно не є об’єктом оподаткування податком згідно з пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, у зв’язку з чим дійшов висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позову, з огляду на наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрована як фізична особа-підприємець 05.06.2003 р. виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (а.с. 34), є платником єдиного податку. До видів діяльності позивача відносяться виробництво інших готових металевих виробів, н. в. і. у. (основний); роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами; передача електроенергії (а.с. 35).

Позивач є власником частини нежитлових будівель, розташованих у м. Дніпрі, по вул. Торговельній, 47 та по вул. Бебеля, 3.

На підставі наведених даних Лівобережною ОДПІ м. Дніпрі 29.06.2016 р. прийнято податкове повідомлення-рішення з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, № 440/1302, яким ОСОБА_3 визначено суму грошового зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у сумі 2773,98 грн. (а.с. 6).

16.08.2016 р. позивач звернулась до Лівобережної ОДПІ м. Дніпра з листом щодо відкликання податкового повідомлення-рішення від 29.06.2016 р. № 440/1302 на суму 2773,98 грн. з підстав віднесення об'єктів нерухомості, на які нараховано податок, до промислових об'єктів (а.с. 7-8).

29.09.2016 р. Лівобережною ОДПІ м. Дніпра листом № 21265/10/04-64-13-02 повідомлено позивача, що на підставі наданих до контролюючого органу документів прийнято нове податкове повідомлення-рішення (а.с. 9-11).

Так, 27.09.2016 р. Лівобережною ОДПІ м. Дніпра прийнято податкове повідомлення-рішення № 689/1302 про визначення позивачу суми податкового зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік на суму 2759,64 грн. (а.с. 12).

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 28.01.2015 р. № 7/60 «Про внесення змін до рішення міської ради від 27.12.2010 року №5/6 «Про місцеві податки і збори на території міста» установлено на території міста податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; установлено ставки та пільги з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Вирішуючи спірні правовідносини, колегія суддів виходить з наступного.

У відповідності до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набув чинності з 01.01.2015 р., статтю 266 Податкового кодексу України викладено у новій редакції, якою передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки.

Підпунктом 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. визначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об'єктом оподаткування відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно з пп. 266.3.2. п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

При цьому пп. 266.5.1. п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України визначено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

За приписами п. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об’єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Так, з технічних паспортів на будівлі вбачається, що об’єкти нерухомого майна складаються з виробничих корпусів, кузні, компресорної, механічних майстерень, складських приміщень (а.с. 13-33).

Відповідно до п. «е» пп. 14.1.129 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарські (присадибні) будівлі - це допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо.

Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 р. № 507, визначено, що будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо за їх функціональним призначенням) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промисловості та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості», до якого відносяться підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»;

1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Відтак, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що об’єкти нерухомого майна, що належать позивачу, не є об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки відносяться до будівель промисловості.

Доводи апелянта, що об’єкти нерухомого майна, що належать позивачу, неможливо вважати будівлями промисловості відповідно до класу 1251 «Будівлі промисловості» Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, оскільки цей клас включає в себе саме будівлі підприємств, а позивач є фізичною особою-підприємцем, є неспроможними, оскільки при визначенні класу будівель та споруд правове значення має саме цільове призначення будівель, а статус особи, якій належать такі будівлі.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.

Контролюючим органом не враховано, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені ст. 12 Податкового кодексу України.

Статтею 4 Податкового кодексу України визначено принципи податкового законодавства, одним з яких є принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункт 4.1.9 статті 4 Податкового кодексу України).

У відповідності до п. 8.1 та п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до пп. 12.1.2 п. 12.1 ст. 12 Податкового кодексу України Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних та міських рад.

Пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Згідно з пунктом 24 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: встановлення місцевих податків і зборів, відповідно до Податкового кодексу України.

Положеннями пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України визначено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. При цьому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. Такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

Виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, не можна визначати плановим періодом 2015 рік саме в тому ж 2015 році.

Плановим відповідно до норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

Отже, рішення місцевих рад щодо затвердження Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів житлової нерухомості на 2015 рік та встановлення ставок податку, прийняте у 2015 році, могло встановлювати плановим лише 2016 рік.

Таким чином, з урахуванням норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення місцевої ради стосовно податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прийняте в 2015 році, не може бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду ставки цього податку могли вважатися встановленим місцевою радою.

При цьому факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», а так само обов'язковість для місцевих рад впровадження податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України.

Тобто Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.

Підтвердженням цього може слугувати п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи». Цим пунктом рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Отже, Прикінцевими положеннями Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» рекомендовано місцевим радам встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік у 2015 році. Проте така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.

Таким чином, навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України.

Разом із тим, Податковим кодексом України встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевою радою свого обов'язку щодо встановлення тих місцевих податків, запровадження яких є обов'язковим.

Згідно з пп. 12.3.5 п. 12.3. ст. 12 Податкового кодексу України у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Отже, рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України. Тому за умови дії пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

При цьому з урахуванням змісту норм Податкового кодексу України Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до пп. 12.1.2 п. 12.1 ст. 12 Податкового кодексу України Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

У спірних правовідносинах склалась ситуація, коли ставки податку, визначені у рішенні ради № 7/60 на 2015 рік, не можуть застосовуватись у 2015 році, а нормами Податкового кодексу України мінімальна ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, безпосередньо не визначена.

За таких обставин контролюючий орган, прийнявши рішення про визначення позивачу грошових зобов'язань за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік за ставками, які не підлягали застосуванню в 2015 році, діяв протиправно.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення не вбачається.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Лівобережної об’єднаної державної податкової інспекції м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2017 р. в справі № 804/589/17 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2017 р. в справі № 804/589/17 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Лівобережної об’єднаної державної податкової інспекції м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили 18.12.2017 р. та відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 19.12.2017 р.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Суддя: С.В. Білак

Суддя: Н.А. Олефіренко