Постанова № 71076590, 12.12.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2017 р. Справа № 922/2124/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників сторін:

позивача - Онищенко І.П., довіреність № 273116 від 27.12.2016 р.;

1-го відповідача - Білий В.В. (ліквідатор);

2-го відповідача - не з'явився;

3-го відповідача - Мартиненко О.С., довіреність №167 від 16.02.2017р.; Масалітін В.В. (директор);

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу третього відповідача (вх.№2831Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 23.08.2017 року по справі №922/2124/17,

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м.Київ,

до 1) Обласного комунального підприємства теплових мереж, Харківська обл., Харківський р-н, с.Циркуни,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтинговий центр "Правозахист", м.Харків,

3) Комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації, Харківська обл., Харківський р-н, смт.Хорошево,

про визнання правочинів недійсними,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", звернувся до суду з позовом до відповідачів, Обласного комунального підприємства теплових мереж, ТОВ "Консалтинговий центр "Правозахист", Комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації, про визнання недійсним договору № 5 про відступлення права вимоги від 10.02.2010 р., укладеного між Обласним комунальним підприємством теплових мереж та ТОВ "Консалтинговий центр "Правозахист", та про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 14.12.2016 р., укладеного між ТОВ "Консалтинговий центр "Правозахист" та Комунальним підприємством теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації.

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.08.2017 року по справі №922/2124/17 (суддя Швидкін А.О.) позов задоволено повністю.

Третій відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в повному обсязі в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними правочинів.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.09.2017 року апеляційну скаргу третього відповідача прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 18.10.2017 року.

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" надала відзив на апеляційну скаргу 3-го відповідача, в якому просить залишити апеляційну скаргу Комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 23.08.2017 р. у справі №922/2124/17 - без змін. (вх.№10412 від 12.10.2017).

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 року виправлено описку, допущену в ухвалі Харківського апеляційного господарського суду від 25.09.2017. по справі 922/2124/17, зазначивши в пункті 4 резолютивної частини ухвали: розгляд скарги призначити на 30.10.2017р. об 11:30 год.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 30.10.2017 року, у зв'язку з відпусткою судді Россолова В.В., визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В. (суддя-доповідач), суддя Гетьман Р.А., суддя Слободін М.М.

Ухвалою суду від 30.10.2017 року розгляд апеляційної скарги було відкладено на 08.11.2017 року.

Ухвалою суду від 08.11.2017 року розгляд апеляційної скарги було відкладено на 13.12.2017 року, запропоновано ліквідатору першого відповідача надати додаткові письмові пояснення стосовно того, чи надавалася кредиторами ОКПТМ інформація відносно відступлення права вимоги за договорами про надання послуг з переробки природного газу та транспортування теплової енергії №17/04-340 від 01.10.2004 р. на суму 12767470,57 грн., №17/05-425 від 01.10.2005 р. у розмірі 16034396,67 грн., №17/06-1094 від 29.09.2006 р. на суму 385706,30 грн. у процедурі банкрутства Обласного комунального підприємства теплових мереж. Третьому відповідачу - надати додаткові письмові пояснення стосовно обставин інформування позивача про відступлення права вимоги за договорами про надання послуг з переробки природного газу та транспортування теплової енергії №17/04-340 від 01.10.2004 р. на суму 12767470,57 грн., №17/05-425 від 01.10.2005 р. у розмірі 16034396,67 грн., №17/06-1094 від 29.09.2006 р. на суму 385706,30 грн. в ході процедури банкрутства. Позивачу - надати додаткові письмові пояснення щодо відсутності підстав для врахування, на його думку, висновків Верховного суду України в порядку статті 111-28 ГПК України, на які посилається третій відповідач.

30.11.2017 року на виконання вимог ухвали суду від 08.11.2017 року третій відповідач надав додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги. (вх.№12366).

На виконання вимог ухвали суду від 08.12.2017 року позивачем було подано письмові пояснення (вх.№12716).

Ліквідатор першого відповідача надав суду відзив (вх.№12829).

В судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 14.11.2016р. представники третього відповідача просили апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Представник позивача оголосив свою позицію по справі, проти задоволення апеляційної скарги заперечував, оскаржуване рішення просив залишити без змін. Ліквідатор зазначив, що підтримує позицію позивача.

Представник другого відповідача жодного разу в судове засідання не з'явився.

В матеріалах справи наявні копії ухвал суду, які не були отримані адресатом - Товариством з обмеженою відповідальністю "Консалтинговий центр "Правозахист".

З довідки ф. 20 наявної на поштових конвертах вбачається, що причина повернення за зворотною адресою копій ухвал суду, є закінченням встановленого терміну зберігання.

За змістом статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо Ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінченням строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи судом.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, який в межах пункту 3.9.1 постанови пленуму "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначив, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм чинного законодавства, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

01.10.2004 р. між Дочірнім підприємством "Газ-тепло", правонаступником якого є ДК "Газ України", (замовник) та Обласним комунальним підприємством теплових мереж (підрядник) був укладений договір № 17/04-340 про надання послуг з переробки природного газу та транспортування теплової енергії, відповідно до п. 1.1 якого замовник зобов'язується забезпечувати підрядника природним газом, а підрядник зобов'язується на свій ризик виконувати певну роботу, а саме: здійснювати послуги з переробки природного газу в готову продукцію відповідно до технічних умов і передати її замовнику, а замовник зобов'язується прийняти готову продукцію та оплатити підряднику послуги з переробки; природний газ, що є сировиною для вироблення готової продукції та сама готова продукція є власністю замовника; договір набирає юридичної сили з моменту його підписання сторонами і діє в частині виконання послуг з 01.10.2004 р. до 30.09.2005 р., а в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання (п. 15.1 договору).

Згідно з п. 12.1 вищезазначеного договору сторони домовилися, що будь-яка уступка права вимоги та/або переведення боргу за цим договором без письмової згоди замовника не допускається.

Відповідно до п. п. 15.3, 15.4 договору № 17/04-340 від 01.10.2004 р. про надання послуг з переробки природного газу та транспортування теплової енергії жодна із сторін не має право передавати свої повноваження і зобов'язання за договором третій стороні без письмової згоди іншої сторони; жодна із сторін не вправі відмовлятися від виконання умов договору в односторонньому порядку, крім випадків, передбачених договором та діючим законодавством.

01.10.2005 р. між Дочірнім підприємством "Газ-тепло", правонаступником якого є ДК "Газ України", (замовник) та Обласним комунальним підприємством теплових мереж (підрядник) був укладений договір № 17/05-425 про надання послуг з переробки природного газу та транспортування теплової енергії (з додатковими угодами), згідно з п. 1.1 якого підрядник за завданням замовника зобов'язується на свій ризик виконувати певну роботу, а саме: здійснювати послуги з переробки природного газу в готову продукцію, відповідно до технічних умов, та транспортування готової продукції до споживачів, а замовник зобов'язується прийняти готову продукцію та оплатити підряднику виконану роботу з надання послуг з переробки природного газу в готову продукцію та її транспортування до споживачів; договір набирає юридичної сили з моменту його підписання сторонами і діє в частині виконання послуг з 01.10.2005 р. до 30.09.2006 р., а в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання (п. 15.1 договору).

Згідно з п. п. 12.1, 15.7 (який після підписання додаткової угоди № 5 від 03.05.2006 р. до договору № 17/05-425 від 01.10.2005 р. став п. 15.6) вищезазначеного договору сторони домовилися, що будь-яка уступка права вимоги та/або переведення боргу за цим договором без письмової згоди замовника не допускається; підрядник не має право передавати свої повноваження і зобов'язання за договором третій стороні без письмової згоди замовника.

Відповідно до п. п. 15.4, 15.6 (які після підписання додаткової угоди № 5 від 03.05.2006 р. до договору стали п. п. 15.3, 15.5) договору № 17/05-425 від 01.10.2005 р. про надання послуг з переробки природного газу та транспортування теплової енергії усі повідомлення, що сторони направляють одна одній, відповідно до положень цього договору, повинні бути складені в письмовій формі та будуть вважатися направленими належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим листом з описом вкладення, факсом, електронною поштою, чи доставлені особисто під підпис по зазначеним у договорі адресам сторін, якщо про інше сторони не домовилися додатково. Жодна із сторін не вправі відмовитися від виконання умов цього договору в односторонньому порядку, крім випадків, передбачених договором та діючим законодавством.

29.09.2006 р. між Дочірнім підприємством "Газ-тепло", правонаступником якого є ДК "Газ України", (замовник) та Обласним комунальним підприємством теплових мереж (підрядник) був укладений договір № 17/06-1094 про надання послуг з переробки природного газу та транспортування теплової енергії (з додатками та додатковими угодами), відповідно до п. 1.1 якого замовник зобов'язується забезпечувати підрядника природним газом, а підрядник зобов'язується на свій ризик виконувати певну роботу, а саме: здійснювати послуги з переробки природного газу в готову продукцію відповідно до технічних умов і передати її замовнику, а замовник зобов'язується прийняти готову продукцію та оплатити підряднику послуги з переробки; природний газ, що є сировиною для вироблення готової продукції та сама готова продукція є власністю замовника; договір набирає юридичної сили з моменту його підписання сторонами і діє в частині виконання послуг з 01.10.2006 р. до 30.09.2007 р., а в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання (п. 15.1 договору).

Згідно з п. п. 12.1, 15.7 вищезазначеного договору сторони домовилися, що будь-яка уступка права вимоги та/або переведення боргу за цим договором без письмової згоди замовника не допускається; підрядник не має право передавати свої повноваження і зобов'язання за договором третій стороні без письмової згоди замовника.

Відповідно до п. п. 15.4, 15.6 договору про надання послуг з переробки природного газу та транспортування теплової енергії № 17/06-1094 від 29.09.2006 р. усі повідомлення, що сторони направляють одна одній, відповідно до положень цього договору, повинні бути складені в письмовій формі та будуть вважатися направленими належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим листом з описом вкладення, факсом, електронною поштою, чи доставлені особисто під підпис по зазначеним у договорі адресам сторін, якщо про інше сторони не домовилися додатково. Жодна із сторін не вправі відмовитися від виконання умов цього договору в односторонньому порядку, крім випадків, передбачених договором та діючим законодавством.

30.10.2006 р. між Обласним комунальним підприємством теплових мереж (підрядник) та Дочірнім підприємством "Газ-тепло", правонаступником якого є ДК "Газ України", (замовник) була укладена угода про припинення дії договору про надання послуг з переробки природного газу та транспортування теплової енергії №17/06-1094 від 29.09.2006 р., згідно з якою підрядник та замовник домовилися про припинення з 01.11.2006 р. договору про надання послуг з переробки природного газу та транспортування теплової енергії № 17/06-1094 від 29.09.2006 р., укладеного між підрядником та замовником в частині надання послуг; сторони домовилися, що в частині взаєморозрахунків договір діє до повного їхнього здійснення між сторонами; угода вступає в силу з моменту її підписання сторонами.

10.02.2010 р. між Обласним комунальним підприємством теплових мереж (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Консалтинговий центр "Правозахист" (новий кредитор) був укладений договір № 5 про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступає право вимоги, належне первісному кредитору і стає кредитором за основними договорами про надання послуг з переробки природного газу та транспортування теплової енергії № 17/04-340 від 01.10.2004 р. на суму 12767470,57 грн., № 17/05-425 від 01.10.2005 р. у розмірі 16034396,67 грн., № 17/06-1094 від 29.09.2006 р. на суму 385706,30 грн., а всього у розмірі 29187573,54 грн., що укладені між Обласним комунальним підприємством теплових мереж та Дочірнім підприємством "Газ-тепло", правонаступником якого є ДК "Газ України", (боржник).

Згідно з п. 4.2 договору № 5 від 10.02.2010 р. про відступлення права вимоги з моменту набрання чинності цим договором протягом трьох робочих днів новий кредитор повідомляє старого та нового боржників про відступлення права вимоги первісним кредитором та зазначає свої рахунки, на які новий боржник зобов'язаний перерахувати кошти на виконання своїх обов'язків перед новим кредитором.

Відповідно до п. 6.1 вищезазначеного договору про відступлення права вимоги, цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків.

14.12.2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Консалтинговий центр "Правозахист" (первісний кредитор) та Комунальним підприємством теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації був укладений договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступає право вимоги, належне первісному кредитору і стає кредитором за основними договорами про надання послуг з переробки природного газу та транспортування теплової енергії № 17/04-340 від 01.10.2004 р. на суму 12767470,57 грн., №17/05-425 від 01.10.2005 р. у розмірі 16034396,67 грн., №17/06-1094 від 29.09.2006 р. на суму 385706,30 грн., а всього у розмірі 29187573,54 грн., що укладені між Обласним комунальним підприємством теплових мереж та Дочірнім підприємством "Газ-тепло", правонаступником якого є ДК "Газ України", (боржник).

Згідно з п. 4.2 договору про відступлення права вимоги від 14.12.2016 р. з моменту набрання чинності цим договором протягом 10 робочих днів новий кредитор повідомляє боржника про відступлення права вимоги первісним кредитором та зазначає свої рахунки, на які новий боржник зобов'язаний перерахувати кошти на виконання своїх обов'язків перед новим кредитором.

Відповідно до п. 6.1 вищезазначеного договору про відступлення права вимоги, цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків.

26.12.2016 р. на адресу ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" надійшла заява Комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації (№ 1382/17 від 20.12.2016 р.) про залік однорідних зустрічних вимог, в якій останній зазначив, що на підставі договорів про надання послуг з переробки природного газу та транспортування теплової енергії № 17/04-340 від 01.10.2004 р., № 17/05-425 від 01.10.2005 р. та № 17/06-1094 від 29.09.2006 р., укладених між Дочірнім підприємством "Газ-тепло" та Обласним комунальним підприємством теплових мереж, у Дочірнього підприємства "Газ-тепло" перед Обласним комунальним підприємством теплових мереж утворилася заборгованість на суму 29187573,54 грн. та повідомив про відступлення права вимоги за договором № 5 від 10.02.2010 р. та за договором від 14.12.2016 р.; враховуючи, що станом на 01.12.2016 р. борг Комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації перед ДК "Газ України" за договором №06/10-1034ТЕ-31 від 14.10.2010 р. складає 4041941,75 грн. з ПДВ, а борг ДК "Газ України" перед Комунальним підприємством теплових мереж на підставі договорів про відступлення права вимог становить 29187573,54 грн. з ПДВ, Комунальне підприємство теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації повідомило ДК "Газ України" про припинення свого зобов'язання по договору № 06/10-1034ТЕ-31 від 14.10.2010 р. на суму 4041941,75 грн. та про часткове припинення зобов'язань ДК "Газ України" перед Комунальним підприємством теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації по договору № 17/04-340 від 01.10.2004 р. у розмірі 4041941,75 грн.

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до господарського суду Харківської області з позов до відповідача - Комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації про визнання недійсним правочину, оформленого Комунальним підприємством теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації заявою про залік однорідних зустрічних вимог.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.03.2017 р. у справі № 922/402/17, залишеним постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.05.2017 р. без змін, у позові відмовлено повністю.

У постанові Харківського апеляційного господарського суду від 10.05.2017 р. у справі № 922/402/17 зазначено, що Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" не надано доказів недійсності договорів відступлення права вимоги № 5 від 10.02.2010 р. та від 14.12.2016 р.

Звертаючись до суду з позовною заявою про визнання недійсним договору № 5 про відступлення права вимоги від 10.02.2010 р., укладеного між Обласним комунальним підприємством теплових мереж та ТОВ "Консалтинговий центр "Правозахист", та про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 14.12.2016 р., укладеного між ТОВ "Консалтинговий центр "Правозахист" та Комунальним підприємством теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації, позивач посилався на те, що відступлення права вимоги за договорами про надання послуг з переробки природного газу та транспортування теплової енергії № 17/04-340 від 01.10.2004 р., № 17/05-425 від 01.10.2005 р. та № 17/06-1094 від 29.09.2006 р., укладеними між Дочірнім підприємством "Газ-тепло" та Обласним комунальним підприємством теплових мереж, відбулося без письмової згоди Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Судом встановлено, що пункти 12. 1 договорів про надання послуг з переробки природного газу та транспортування теплової енергії № 17/04-340 від 01.10.2004 р., № 17/05-425 від 01.10.2005 р. та № 17/06-1094 від 29.09.2006 р. передбачають обов'язковою умовою відступлення права вимоги письмову згоду замовника (ДК "Газ України").

З огляду на відсутність в матеріалах справи доказів письмової згоди замовника (ДК "Газ України") про відступлення Обласним комунальним підприємством теплових мереж своїх прав за договорами про надання послуг з переробки природного газу та транспортування теплової енергії № 17/04-340 від 01.10.2004 р., № 17/05-425 від 01.10.2005 р. та № 17/06-1094 від 29.09.2006 р. місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсними спірного договору про відступлення права вимоги №5 від 10.02.2010 р., укладеного між Обласним комунальним підприємством теплових мереж та ТОВ "Консалтинговий центр "Правозахист", та договору про відступлення права вимоги від 14.12.2016 р., укладеного між ТОВ "Консалтинговий центр "Правозахист" та Комунальним підприємством теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

З аналізу наведених норм вбачається, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Тобто відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 ЦК України.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 15.04.2015 р. у справі № 910/6098/14.

Місцевим судом правомірно встановлено, що матеріали справи не містять доказів належного узгодження Обласним комунальним підприємством теплових мереж з ДК "Газ України" відступлення права вимоги за договорами про надання послуг з переробки природного газу та транспортування теплової енергії № 17/04-340 від 01.10.2004 р., № 17/05-425 від 01.10.2005 р. та № 17/06-1094 від 29.09.2006 р.

Також, у матеріалах справи відсутні докази належного звернення Обласним комунальним підприємством теплових мереж до ДК "Газ України" про надання згоди на уступку права вимоги та/або переведення боргу, відповідно до вимог договорів про надання послуг з переробки природного газу та транспортування теплової енергії №17/05-425 від 01.10.2005 р. та № 17/06-1094 від 29.09.2006 р., згідно з якими сторони домовилися, що усі повідомлення, які сторони направляють одна одній, відповідно до положень цих договорів, повинні бути складені в письмовій формі та будуть вважатися направленими належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим листом з описом вкладення, факсом, електронною поштою, чи доставлені особисто під підпис по зазначеним у договорі адресам сторін, якщо про інше сторони не домовилися додатково.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на постанови Верховного суду України справі № 6-20271св10 від 18.08.2010 р. та по справі № 6-4322св10 від 07.04.2010 р.

В наведений постановах Верховний суд робить висновок, що порушення вимоги положень договору відбулося після його укладення, в той час, як підставою для визнання договору недійсним є додержання стороною чи сторонами вимог закону в момент укладення договору.

З наведених рішень Верховного Суду України можна зробити висновок, що оспорюваний договір не містив умови про обов'язкову згоду боржника на заміну кредитора у зобов'язанні. Таким чином, Верховний Суд України у цих рішеннях не оцінював правозастосування саме ч. 1 ст. 516 ЦК України у співвідношенні із нормою ст. 203 ЦК України, при наявності у договорі або законі умови про обов'язкову згоду боржника на заміну кредитора у зобов'язанні.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що місцевим господарським судом не було прийнято до уваги наступне.

З жовтня 2012 року перший відповідач - Обласним комунальним підприємством теплових мереж, перебуває в процедурі банкрутства на стадії ліквідаційної процедури. Крім того, з наявної в матеріалах справи копії ухвали господарського суду Харківської області у справі №5023/4363/12 від 23.11.2016 року, що ДК "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (позивач по даній справі №922/2124/17) є головою комітету кредиторів ОКПТМ.

За приписами частини 2 статті 4-1 ГПК України справи про банкрутство розглядаються в порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України - справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України;

Згідно з ч. 9 ст. 16 ГПК України (виключна підсудність справ) передбачено, що справи у майнових спорах, передбачених п. 7 ч. 1 ст. 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями ч. 4 ст. 10 Закону про банкрутство, відповідно до якої суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, тощо.

Системний аналіз положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 року N 4212-VI, що набрав чинності з 19.01.2013 року) (далі - Закон про банкрутство) дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (ч. 1 ст. 20 Закону про банкрутство); за позовом розпорядника майна (ч. 9 ст. 22 Закону про банкрутство); за заявою комітету кредиторів (ч. 8 ст. 26 Закону про банкрутство); за заявою керуючого санацією (ч. 5 ст. 28 Закону про банкрутство); за заявою ліквідатора (ч. 2 ст. 41 Закону про банкрутство).

Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону про банкрутство, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

У даному випадку предметом судового розгляду є спір про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги, зокрема договору №5 від 10.02.2010 р., укладеного між Обласним комунальним підприємством теплових мереж та ТОВ "Консалтинговий центр "Правозахист", що виник в результаті порушення зобов'язань з боку першого відповідача (ОКПТМ), внаслідок чого були порушені умови основних договорів № 17/04-340 від 01.10.2004 р., № 17/05-425 від 01.10.2005 р. та № 17/06-1094 від 29.09.2006 р., укладеними між Дочірнім підприємством "Газ-тепло" та Обласним комунальним підприємством теплових мереж, та порушені права позивача (боржника) ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України".

Відповідна правова позиція щодо підвідомчості спорів за участю боржника викладена у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі №911/4212/14, відповідно до якої положення ст. ст. 12, 16 ГПК України, в силу приписів ч. 1 ст. 58 Конституції України, застосовуються і до справ про банкрутство, провадження у яких здійснюється за Законом про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013.

За таких обставин та з огляду на правову позицію Верховного Суду України колегія суддів зазначає, що даний спір не підлягає вирішенню судом в порядку окремого позовного провадження, а повинен розглядатися в межах справи про банкрутство на вимогу ч. 9 ст. 16 ГПК України.

Вирішуючи даний спір по суті, місцевий господарський суд не врахував приписів названих вище норм чинного законодавства, помилково порушивши за позовом ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" окреме позовне провадження

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що даний спір, який безпосередньо пов'язаний із здійсненням провадження у справі про банкрутство Обласного комунального підприємства теплових мереж, підлягає розгляду в межах справи №5023/4363/12 про банкрутство останнього, а не в окремому позовному провадженні.

Разом з тим, судова колегія не вбачає підстав припинення провадження у даній справі, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України припинення провадження у даній справі можливо виключено в разі непідвідомчості спору господарським судам.

Встановлений судом факт порушення процесуального порядку вирішення спору не є тотожним непідвідомчості даного спору, оскільки спір є підвідомчим господарським судам.

Таким чином, колегія суддів оцінює встановлене порушення процесуального порядку вирішення спору з урахуванням базового принципу господарського судочинства - принципу правової визначеності, під яким, в контексті даного спору, колегія суддів розуміє передбачуваність застосування права в конкретній ситуації.

В своєму тлумаченні колегія суддів попирається на висновки ЕСПЛ викладені у справі «Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства» (рішення від 25 листопада 1999 р.), де Суд вказав, що однією з вимог, яка випливає зі словосполучення «встановлений законом», є передбачуваність. Зокрема, Суд зазначив, що норму права не можна вважати «законом», якщо вона не сформульована достатньо чітко, що дає особі можливість керуватися цією нормою у своїх діях. З

В цьому аспекті колегія суддів зазначає, що застосування приписів п.1 ч.1 ст. 80 ЦПК України всупереч буквальному змісту даної норми є грубим порушенням принципу правової визначеності, з чого випливає неможливість припинення провадження у даній справі.

Крім того, колегія суддів враховує антиправовий характер так званого «приблизного» тлумачення норм права, яке розповсюджене в судовій практиці України. Так, у рішенні від 6 листопада 2008 р. у справі «Єлоєв проти України» колегія суддів ЕСПЛ зазначила таке: «Суд вважає, що відсутність чітко сформульованих положень, які б визначали, чи можливо належним чином продовжити (якщо так, то за яких умов) застосування на стадії судового слідства запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного на визначений період на стадії досудового слідства, не відповідає критерію «передбачуваності закону» для цілей п. 1 ст. 5 Конвенції Суд також нагадує, що практика, яка виникла у зв'язку із законодавчою прогалиною і яка зумовлює тримання особи під вартою протягом необмеженого і непередбачуваного строку за обставин, коли таке тримання не передбачається ні конкретним положенням законодавства, ні будь-яким судовим рішенням, сама по собі суперечить принципу юридичної визначеності, який імплікований Конвенцією і який становить один з основних елементів верховенства права» (п. 53). В силу викладеної позиції Суду, колегія суддів у даній справі зазначає, що непевність у тлумаченні правової норми та практиці її застосування повинна завжди тлумачитися на користь буквального розуміння цієї норми учасниками спору та на користь виконання завдань правосуддя, які полягаютьё перш за все, у вирішенні спорів по суті.

Також, вирішуючи питання щодо можливості припинення провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України, колегія суддів враховує аналогічну позицію Конституційного Суду України, яка сформульована у Рішенні від 22 вересня 2005 р. № 5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками, в якому зазначається, що «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі» (абзац другий підпункту 5.4 п. 5 мотивувальної частини). Цим Конституційний Суд України наголосив, що невизначеність, нечіткість правової норми призводить до її неоднакового розуміння та тлумачення, що в практичній площині призводить до різного застосування. Така неврегульованість чи відсутність визначеності в діяльності органів державної влади щодо особи, зокрема забезпечення, додержання чи реалізації прав і свобод людини і громадянина, може мати негативні наслідки і призвести до сваволі.

Тому колегія суддів, оцінюючи можливість припинення провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України, доходить до висновку, що така процесуальна дія суперечить як принципу правової визначеності, так і меті правосуддя, яка полягає у необхідності вирішення спору по суті.

В цій частині колегія суддів керується висновками ЕСПЛ, викладеними у рішенні «Volovik v. Ukraine» (app. № 15123/03). У цій справі Європейський суд з прав людини указав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (Podbielski and PPU Polpure v. Poland, app. № 39199/98, p. 62). Приймаючи до уваги особливості порядку апеляційного оскарження за національним законодавством, Суд дійшов висновку, що в даному випадку право заявника на доступ до апеляційного суду було захищено основоположними гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції. Суд вкотре зазначив, що обмеження права доступу, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги, повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосовуваними засобами та поставленою метою (Podbielski and PPU Polpure v. Poland, app. № 39199/98, p. 63).

З огляду на зазначені загальні принципи колегія суддів вважає, що припинення провадження у справі за відсутності чітких та визначених підстав такого припинення може нести ризики безпідставного обмеження доступу учасників спору до правосуддя.

З огляду на викладене, з метою забезпечення прав і законних інтересів сторін спору на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, судова колегія вважає недоцільним скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції лише з підстав необхідності розгляду спору в межах справи про банкрутство та наступного припинення провадження у справі.

Відповідно до ч.8 ст. 26 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом» саме комітет кредиторів приймає рішення про звернення до суду з вимогою про визнання правочину, укладеного боржником недійсним. І може звернутись до суду з цією вимогою в межах справи про банкротство на будь-якій стадії процесу.

Як зазначає третій відповідач, в даному випадку подібного рішення комітету кредиторів ОКПТМ не було, крім того, суд першої інстанції розглядав справу про визнання правочину, який було укладено ОКПТМ (боржником) недійсним не в межах справи про банкротство, що є порушенням ч.4 ст.10, ч.15 ст.16 та ч.8 ст. 26 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом».

Більш того, ч.1 ст.20 вищезазначеного Закону передбачено термін та підстави визнання договорів, укладених боржником, щодо якого порушено справу про банкротство, недійсним: «Правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав:

боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;

боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна;

боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.»

Відповідно до вищезазначеного, можуть бути визнані недійсними судом лише ті договори, які були укладені боржником, щодо якого порушено справу про банкротство, протягом одного року, що передував порушенню справи про банкротство.

Оскільки договір про відступлення права вимоги № 5 було укладено 10.02.2010 р., то він не може бути визнаний недійсним.

Ст.257 ЦК України встановлено загальний термін позовної давності тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Оскільки ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом» передбачено спеціальний термін визнання правочинів, укладених боржником недійсними, і правочин № 5 від 10.02.2010 р. підпадає під дію вищезазначеного закону і всі правовідносини, які стосуються ОКПТМ підпадають під дію вищезазначеного закону, оскільки ОКПТМ було оголошено банкротом і відкрита відповідна справа про банкрутство, про що зазначалось вище, то при вирішенні справи про визнання правочину про відступлення права вимоги недійсним № 5 від 10.02.10 р., слід керуватись нормами ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом».

Таким чином, строк позовної давності щодо визнання правочину про відступлення права вимоги № 5 від 10.02.2010 року є пропущеним, та про що є відповідна заява третього відповідача, а тому згідно ч.4 ст. 267 ЦК України - є підставою для відмови у позові.

У відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до вимог статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню враховуючи сплив позовної давності; за таких обставин, рішення господарського суду Харківської області від 23.08.2017 року по справі №922/2124/17 підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні позову, а апеляційна скарга -задоволенню.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 2 ст. 103, п. 4 ч.1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу третього відповідача задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 23.08.2017 року по справі №922/2124/17 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 18.12.2017 року.

Головуючий суддя Тихий П.В.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Слободін М.М.