Постанова № 71076554, 13.12.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2017 р. Справа № 921/463/16-г/3

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого судді: Данко Л.С.,

суддів: Галушко Н.А.,

Орищин Г.В.,

секретар судового засідання: Фака С.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (м. Київ), в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (м. Львів) № ДН-5-ДНЮ/438 від 16.11.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5541/17 від 27.11.2017 р.),

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 30 жовтня 2017 року

у справі № 921/463/16-г/3 (суддя Боровець Я.Я.),

порушеній за позовом

позивача: Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (м. Київ), в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Львів,

до відповідача: Державного підприємства «Тернопільське лісове господарство», м. Тернопіль,

про стягнення штрафу в сумі 20 340,00 грн. та стягнення судових витрат.

За участю представників сторін:

від апелянта/позивача: Пантюшева Н.М. (п/к на підставі довіреності б/н від 26.10.2017 р.).

від відповідача: не прибув.

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України представнику роз'яснені та зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

Представника позивача повідомлено про здійснення технічної фіксації судового процесу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2017 р., справу № 921/463/16-г/3 Господарського суду Тернопільської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Галушко Н.А., Орищин Г.В.(том ІІ, а. с. 2).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 р. апелянту поновлено строк на подання апеляційної скарги (том ІІ, а. с. 3) та ухвалою суду від 28.11.2017 р. прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» № ДН-5-ДНЮ/438 від 16.11.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5541/17 від 27.11.2017 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 06.12.2017 року (том ІІ, а. с. 4), про що сторони були повідомлені рекомендованою поштою з повідомленням про вручення (докази - оригінали повідомлень про вручення - знаходяться в матеріалах справи (том ІІ, а. с. 18-19).

У судове засідання, яке відбулося 06.12.2017 р., представник апелянта прибув, апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, надав пояснення по суті апеляційної скарги, навів свої доводи і міркування з усіх питань, що виникали в ході розгляду даної справи, просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 30.10.2017 р. у справі № 921/463/16-г/3 в частині відмови в задоволенні позовних вимог Залізниці та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в повному розмірі, стягнути з Державного підприємства «Тернопільське лісове господарство» на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» суму штрафу - 20 340,00 грн. та судовий збір за розгляд апеляційної скарги.

У судове засідання, яке відбулося 06.12.2017 р., представник відповідача прибув, письмового відзиву на апеляційну скаргу не представив та пояснив, що ним суду першої інстанції було надано змістовний відзив на позовну заяву, який знаходиться в матеріалах справи, доповнити новими доказами викладене у відзиві не бажає, проти апеляційної скарги заперечив, викладене у відзиві на позовну заяву (том І, а. с. 51-53) підтримав, надав пояснення по суті апеляційної скарги, навів свої доводи і міркування з усіх питань, що виникали в ході розгляду даної справи, вважає, що місцевий господарський повно та всебічно дослідив всі обставини справи, прийняв законне, вмотивоване рішення, просить залишити рішення Господарського суду Львівської області від 30.10.2017 р. у справі № 921/463/16-г/3 в частині відмови в задоволенні позовних вимог Залізниці без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Колегія Львівського апеляційного господарського суду, 06.12.2017 р., за участю уповноважених представників двох сторін по даній справі, оголосила в судовому засіданні перерву до 13.12.2017 р. на 11 год. 20 хв., про що представники особисто були повідомлені під розписку (том ІІ, а. с. 22).

У судове засідання, яке відбулося 13.12.2017 р. представник апелянта прибув, апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, надав пояснення по суті апеляційної скарги, навів свої доводи і міркування з усіх питань, що виникали в ході розгляду даної справи, проти відкладення розгляду даної справи у зв'язку з неприбуттям представника відповідача, який був належним чином повідомлений про день, час та місце, розгляду даної справи та про дату, на яку судом було оголошено перерву у судовому засіданні, що підтверджується його особистим підписом (том ІІ, а. с. 22), просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 30.10.2017 р. у справі № 921/463/16-г/3 в частині відмови в задоволенні позовних вимог Залізниці та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги ПАТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» в повному розмірі, стягнути з Державного підприємства «Тернопільське лісове господарство» на користь ПАТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» суму штрафу - 20340,00 грн. та судовий збір за розгляд апеляційної скарги.

Представник відповідача не прибув, письмового відзиву на апеляційну скаргу не представив (не надіслав), про причини неприбуття у судове засідання - не повідомив, представник відповідача був присутнім у судовому засіданні, яке відбулося 06.12.2017 р., надавав пояснення по суті апеляційної скарги, наводив свої доводи і міркування з усіх питань, що виникали в ході розгляду даної справи, просив залишити рішення Господарського суду Львівської області від 30.10.2017 р. у справі № 921/463/16-г/3 в частині відмови в задоволенні позовних вимог Залізниці без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Колегія суддів заслухала пояснення представника/апелянта, оцінила та дослідила підстави та доводи представника скаржника, який заперечив проти відкладення розгляду даної справи з підстав нез'явлення належним чином повідомленого представника відповідача про день, час та місце розгляду даної справи, а також про дату, на яку було оголошено перерву у судовому засіданні, приходить до висновку, розглядати справу без участі представника відповідача, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Як уже було зазначено вище у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 р. апелянту поновлено строк на подання апеляційної скарги (том ІІ, а. с. 3), ухвалою суду від 28.11.2017 р. прийнято апеляційну скаргу ПАТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» (вх. № ЛАГС 01-05/5541/17 від 27.11.2017 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 06.12.2017 року (том ІІ, а. с. 4), про що сторони були повідомлені рекомендованою поштою з повідомленням про вручення (докази - оригінали повідомлень про вручення - знаходяться в матеріалах справи (том ІІ, а. с. 18-19). У судове засідання, яке відбулося 06.12.2017 р., представник відповідача (Зарічний І.Я. - довіреність від 28.09.2017 р.) прибув, письмового відзиву на апеляційну скаргу не представив та пояснив, що ним суду першої інстанції було надано змістовний відзив на позовну заяву, який знаходиться в матеріалах справи, доповнити новими доказами викладене у відзиві не бажав, проти апеляційної скарги заперечив, викладене у відзиві на позовну заяву (том І, а. с. 51-53) підтримав, надав пояснення по суті апеляційної скарги, навів свої доводи і міркування з усіх питань, що виникали в ході розгляду даної справи, просив залишити рішення Господарського суду Львівської області від 30.10.2017 р. у справі № 921/463/16-г/3 в частині відмови в задоволенні позовних вимог Залізниці без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, був особисто, під розписку, повідомлений про дату, на яку судом оголошувалася перерва (том ІІ, а. с. 22).

Однак, уповноважений представник відповідача в судове засідання не прибув.

У даному випадку, належить зазначити, що нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість одного з представників сторін бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).

Абзацом першим пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

В даному випадку уповноважений представник скаржника в судовому засіданні 06.12.2017 р. був, особисто, повідомлений про день, час на який судом оголошено перерву (том ІІ, а. с. 22).

Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для відкладення розгляду справи, так як судом при вирішення справи слід керуватись основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

За наведених обставин, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі повноважного представника відповідача за наявними в матеріалах справи документами, запобігаючи одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

При цьому, судом взято до уваги приписи пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вчиненої в Римі 04.11.1950 р., ратифікованої Україною 17.07.1997 р. (набрала чинності для України 11.09.1997 р.), якими гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, зокрема, цивільного характеру. Одночасно, реалізація "права на суд", передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., відповідно до практики Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого, згідно із ст. 32 Конвенції, поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Буланов та Купчик проти України" заяви №№ 7714/06, 23654/08 від 09.12.2010р., "Чуйкіна проти України" № 28924/04 від 13.01.2011р.).

З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду даної справи та прийшла до висновку, розглядати справу без участі представника скаржника за наявними у справі та зібраними судом першої інстанції доказами.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Рішенням місцевого господарського суду від 30 жовтня 2017 року у справі № 921/463/16-г/3 (суддя Боровець Я.Я.) позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Тернопільське лісове господарство» на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» - 3280,00 грн. штрафу та 223,00 грн. судового збору. (п.п. 1-2 резолютивної частини судового рішення). У задоволенні решти частин позову - відмовлено (п. 3 резолютивної частини рішення) (том І, а. с. 220-231).

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, апелянт/позивач (Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця») звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том ІІ, а. с. 6-9), просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 30.10.2017 р. по справі № 921/463/16-г/3 в частині відмови в задоволенні позовних вимог залізниці та прийняти нове рішення, яким задоволити вимоги ПАТ «Українська залізниця» в повному розмірі, а саме стягнути з відповідача - Державного підприємства «Тернопільське лісове господарство» на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» суму штрафу - 20340,00 грн. та стягнення судових витрат.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням судом усіх обставин справи, а висновки суду, які викладені у рішенні не відповідають фактичним обставинам справи, вважає, що дане рішення підлягає скасуванню.

Так, апелянт в апеляційній скарзі, представник апелянта у судових засіданнях, зазначив, що відповідно до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМГС) (п. 2 ст. 2, параграфу 3, ст. 14, п. 25 розділу 5 «Додаток 1 до УМГС»/ «Приложение 1 к СМГС»/), параграфу 1 ст. 16, параграфу 3 п. 4 ст. 16, ч. 2 параграфу 3 ст. 16) неустойка стягується в п'ятикратному розмірі провізної плати, яка належить перевізнику, а так як у накладній № 518084 ДП «Тернопільське лісове господарство» невірно вказано масу вантажу 42 тонни, а після зважування на станції Батьово Львівської залізниці виявилося 49 тонн, відтак у Залізниці виникли правові підстави для нарахування відповідачу неустойки (штрафу) у розмірі 29340,00 грн., виходячи з розрахунку: (тариф за перевезення за накладною № 518084 вантажу у вагоні № 96398466 становить 4068,00 грн. *5 = 20340,00 грн.

Апелянт в апеляційній скарзі покликається, в основному, на те, що місцевий суд невірно застосував норми ст. 16 УМГС (СМГС) при визначенні розміру неустойки за невірне зазначення відправником у накладній маси вантажу, і за вказане порушення відповідно власне до п. 4 параграфу 3 ст. 16 СМГС нараховується неустойка у 5-ти кратному розмірі.

Як стверджує апелянт, пункт 3 параграфу 3 ст. 16 СМГС застосовується лише у єдиному випадку - при завантаженні вагона відправником зверх його вантажопідйомності.

Відтак апелянт стверджує, що застосування місцевого суду 5-ти кратного розміру неустойки від «надлишку маси вантажу» у розмірі 3280,00 грн. (5х656,00 грн.) є помилковим.

Як вбачається з матеріалів даної справи, 21.07.2016 р. (том І, а. с. 46) Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося (надіслало по-пошті) в Господарський суд Тернопільської області позовну заяву з вимогою до відповідача: Державного підприємства "Тернопільське лісове господарство" про стягнення штрафу в сумі 20 340, 00 грн.

Місцевий господарський суд, ухвалою від 15.09.2016 призначив у справі № 921/463/16-г/3 судову експертизу, проведення якої доручено Львівському науково - дослідному інституту судових експертиз та зупинено провадження у даній справі на підставі статті 79 ГПК України.

Ухвалою місцевого суду від 09.03.2017 поновлено провадження у справі № 921/463/16-г/3; клопотання експерта Львівського науково - дослідного інституту судових експертиз - задоволено; зобов'язано Закарпатську митницю ДФС України забезпечити проведення огляду лісопродукції, що перебувала 17.11.2015 р. у вагоні № 96398466 з проведенням зважування на повірених вагах з документами на них; зобов'язано Закарпатську митницю ДФС України узгодити дату, час та місце проведення огляду лісопродукції, що перебувала 17.11.2015 р. у вагоні № 96398466 з судовим експертом; надіслано Львівському науково - дослідному інституту судових експертиз матеріали справи № 921/463/16-г/3 для здійснення судової експертизи; зупинено провадження у справі №921/463/16-г/3.

Згідно супровідного листа Львівського науково - дослідного інституту судових експертиз №1567 (вх. №16595) на адресу Господарського суду Тернопільської області надіслано висновок експерта судової експертизи від 21.08.2017 за № 1567 (том І, а. с. 144-160).

Оглянувши та дослідивши матеріали справи, вислухавши доводи та пояснення представника апелянта/позивача, відзив відповідача на позовну заяву (том І, а. с. 51-53), як зазначено вище у цій постанові, останній відзиву (заперечення) на апеляційну скаргу не представив (не подав), повно та об'єктивно оцінивши подані докази в їх сукупності, колегією суддів встановлено.

Як вбачається з матеріалів даної справи, апелянта/позивач: Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 40075815, місцезнаходження юридичної особи: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, дата державної реєстрації юридичної особи в Єдиному державному реєстрі: 21.10.2015, номер запису: 10701340000060039.

Регіональна філія «Львівська залізниця» з 26.02.2016 р. є відокремленим підрозділом (філією) Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» без права юридичної особи діє повноважень визначених Положенням про Регіональну філію (п. 2.1. Положення про Регіональну філію), а керівник - на підставі довіреності виданої в порядку передоручення від 25.10.2016 р. (нотаріально посвідчена приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячуком О.А. 25.10.2016 р., зареєстрована в реєстрі за № 9536), місцезнаходження філії: п. і. 79007, м. Львів, вул. Гоголя, 1 (п. 1.4. Положення про Регіональну філію), діє на підставі Положення про Регіональну філію «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (нова редакція). У п. 2.8. Положення визначено повноваження філії.

Відповідач: Державне підприємство «Тернопільське лісове господарство» є юридичною особою, код ЄДРПОУ 00993024, місцезнаходження юридичної особи: 46001, Тернопільська обл., м. Тернопіль, вулиця Багата, 5а.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Як вбачається з матеріалів справи, 12 листопада 2015 року, вантажовідправником (/грузоотправителем/Verladen vom Absender/): Державним підприємством "Тернопільське лісове господарство", на станції Зборів, Львівської залізниці, було завантажено у вагон № 96398466, відправка № 518084, вантаж: «Деревина паливна у вигляді колод, полін, сучків, в'язанок хворосту або в аналогічних видах» (штабеля), вагою 42000,00 кг, а також оформлено залізничну накладну ЦИМ/СМГС № 518084 від 12.11.2015 р., який 13.11.2015 р. було відправлено з станції Зборів, Львівської залізниці, на адресу одержувача: Фірма "Монди СПЦ" 03417, Ружомберок, Тантраска цеста, 3, Словаччина /Tatranska cesta 3, 03417 Ruzomberok Slovakia/.

17.11.2015 р. даний вагон з вантажем доставлено в зону митного контролю "Експорт" міжнародного залізничного пункту пропуску "Чоп" для здійснення митних процедур інспекторами митного посту "Чоп-Залізничний".

Також, 17 листопада 2015 року, начальнику станції Чоп Львівської залізниці, надійшла заявка № 07-70-61/60/080 заступника начальника ВМО №2 м/п "Чоп-Залізничний" про надання вагону № 96398466 з вантажем за накладною № 518084 для здійснення контрольного зважування товару на ділянку станції Батьово Львівської залізниці, оскільки на станції Чоп Львівської залізниці, технічної можливості проведення зважування даної деревини не було, про що свідчить Акт загальної форми ГУ-23 № 7613 від 17.11.2015 р. (том І, а. с. 22) про затримку вагону № 96398466 за накладною № 518084 від 13.11.2015 р. на підставі заявки органу митного контролю п. 5 ПКМУ від 23.05.2012 № 467, ст. 218, 338 МКУ згідно заявки № 07-70-61 /60/080 від 17.11.2015 для переважування на ст. Батьово.

19 листопада 2015 року на станції Батьово Львівської залізниці, здійснено зважування напіввагону /«полувагон»/ № 96398466 з вантажем «Деревина паливна», на 150 т. тензометричних вагах ст. Батьово, за результатами якого, виявлено брутто: 74,100, тара: 25,100; нетто: 49,000; вантаж: 65 тн., про що складено Акт загальної форми № 9945 (том І, а. с. 31).

Розбіжності у вазі вантажу між зазначеною вантажовідправником у накладній ЦИМ/СМГС № 518084 від 12.11.2015 р. до цього вагона та між встановленою на ст. Батьово Львівської залізниці під час переважування складає 7 тонн в сторону збільшення (49 тн. - при переважуванні - 42 тн. - зазначених у накладній = 7 тн.), ніж вказано у товаросупровідних документах (42 та 49 тонн, відповідно).

Згідно акту загальної форми ГУ-23 № 67 від 26.11.2015 р., складеного по станції Чоп Львівської залізниці, додатково підтверджено різницю заявленої та фактичної маси вантажу «Деревина паливна» у вагоні № 96398466, який слідував за накладною № 518084, з станції Зборів, Львівської залізниці, до ст. Ружомберок (том І, а. с. 34).

У зв'язку з виявленням розбіжностей фактичної ваги деревини із даними, вказаними у товаросупровідних документах, з метою огляду товару на підставі заявки митниці №07-70-61/60/082 від 20.11.2015 р., вагон № 96398466 було подано у зону митного контролю для вивантаження та зважування вантажу, про що складено Акт загальної форми ГУ-23 №7014 від 20.11.2015 р. (том І, а. с. 32).

Також, в акті загальної форми ГУ-23 № 66 від 22.11.2015 р. зафіксовано, що вантаж з вагона № 96398466 для митного контролю, зокрема, контрольного зважування, був вивантажений.

З Акту про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу вбачається, що 24.11.2015 р. Закарпатською митницею ДФС за участю експерта Закарпатської торгово-промислової палати, посадової особи станції Чоп Львівської залізниці здійснено повний митний огляд вивантаженого з вагону № 96398466 вантажу /товару/.

Під час огляду сторонніх вкладень не виявлено; встановлено наявність товару - деревини паливної для технологічних потреб, свіжо пиляної у вигляді колод твердолистяних порід (ясен, бук, клен) складеної в штабелі. Водночас, перевіркою, з урахуванням експертного висновку № В-1049 від 24.11.2015, експертом Закарпатської ТПП проведено огляд та встановлено, що більша частина переміщуваного вантажу у вказаному вагоні підпадає під тимчасову заборону (строком на 10 років) для експорту, відповідно до Закону України "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів".

Про порушення державним підприємством "Тернопільське лісове господарство" митних правил при оформленні відповідних документів по вантажу, що переміщувався залізницею через митну територію України у вагоні № 96398466, Закарпатською митницею ДФС України складено протокол про порушення митних правил № 2171/30501/15 від 10.12.2015 р., який отримано цього ж дня представником відправника/товаровласника вантажу ОСОБА_6, який обіймає посаду майстра допоміжної дільниці Залозецького лісництва і в його обов'язки входить, зокрема, оформлення документації на навантаження вагонів; перевірка якості робіт.

У залізничній накладній ЦИМ/СМГС № 518084 у графі 24, відправником була вказана маса вантажу - 42000 кг.

Місцевим господарським судом встановлено, що Залізницею контрольне зважування проведене на справних 150-ти тонних вагонних вагах, що підтверджується Технічним паспортом засобу ваговимірювальної техніки, які пройшли повірку 24.02.2016 р., що засвідчується відповідними відмітками на документах.

За результатами проведеної перевірки, Залізницею встановлено, що маса вантажу у вагоні № 96398466 не відповідає масі, зазначеній вантажовідправником у залізничній накладній ЦИМ/СМГС № 518084 від 12.11.2015 р., зокрема, згідно накладної ЦИМ/СМГС № 518084 від 12.11.2015 р., маса вантажу становить 42000 кг, а фактично виявилося 49000 кг, про що складено акт загальної форми ГУ-23 № 67 від 26.11.2015 р.

Також невідповідність маси вантажу у накладній зазначено в Книзі обліку контрольних зважувань та перевірки кількості вантажу у вагонах по станції Батьово Львівської залізниці.

Як вказує позивач, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, в результаті невірного зазначення маси вантажу, яка впливає на визначення розміру провізної плати, Відправником занижено розмір платежів за перевезення. Отже, причиною розбіжностей між фактичною масою і масою, зазначеною у залізничній накладній, є неправильне зазначення вказаних відомостей Вантажовідправником.

З підстав неправильного зазначення відправником маси вантажу у залізничній накладній ЦИМ/СМГС № 518084 від 12.11.2015 р., позивачем на підставі ст. 16 параграфу 3 частини 2 УМГС (СМГС), статті 16 УМГС параграфу 3 пункту п. 4 нараховано штраф у розмірі 20 340,00 грн. виходячи з розрахунку: тариф за перевезення за накладною ЦИМ/СМГС № 518084 від 12.11.2015 р. вантажу масою 49 тн у вагоні № 96398466 із станції відправлення станції Зборів, Львівської залізниці до станції призначення Ружомберок, Тантраска цеста, 3, Словаччина /Tatranska cesta 3, 03417 Ruzomberok Slovakia/, вантажоодержувач: Фірма "Монди СПЦ" 03417, Ружомберок, Тантраска цеста, 3, Словаччина, становить 4068,00 грн. *5 = 20340,00 грн.

Вантажовідправнику - ДП "Тернопільське лісове господарство" нараховано штраф у п'ятикратному розмірі провізної плати, за неправильне зазначення у накладній маси вантажу, що згідно розрахунку позивача становить 20 340,00 грн.

Місцевим судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 18.02.2016 позивачем надіслано відповідачу претензію №ДН-5-ДНЮ/28 про добровільну сплату вказаного штрафу.

Дана претензія відповідачем розглянута та 27.05.2016 р. надано позивачу відповідь за № 410, згідно якої ДП "Тернопільське лісове господарство" гарантував оплату штрафних санкцій у розмірі 20 340,00 грн рівними частинами протягом червня, липня та серпня 2016 року включно, враховуючи важке фінансове становище та з метою недопущення ускладнення господарської діяльності підприємства.

Однак, 08.07.2016 р. відповідач своїм листом відкликав гарантійний лист про оплату згідно претензії щодо стягнення штрафу.

За таких обставин, позивач звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Таким чином, спірна ситуація пов'язана із правовими відносинами перевезення з переміщенням продукції залізницями, які регламентується Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Митним кодексом України, Статутом залізниць України, Правилами користування вагонам і контейнерами затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25 лютого 1999 р. № 113, Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі - УМВС), яка є чинною для України (оскільки в даному випадку має місце перевезення вантажів у міжнародному сполученні), іншими нормативними актами.

Так, статтею 306 Господарського кодексу України (далі - ГК України), яка кореспондується зі змістом ст. 908 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.5 ст.307 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Згідно ч.2 ст. 908 ЦК України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Крім того, обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій і громадян, які користуються залізничним транспортом визначаються Статутом залізниць України (затвердженим постановою КМ України від 06.04.1998 р. № 457) (далі - Статут).

У відповідності до ч. 1, 2, 4 статті 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Разом з тим, частиною 1 ст. 26 Закону України «Про залізничний транспорт» від 04.07.1996 р. № 273/96-ВР, ст. 129 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. № 457 передбачено, що обставини, які можуть служити підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників та одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів, засвідчуються актами.

Відповідно до ст. 119 Статуту, п. 2, 15 Правил користування вагонами та контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 р. за № 165/3458 (далі за текстом - Правила та/або Правила користування вагонами і контейнерами), за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх вантажовласнику. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати. Зазначена плата стягується також з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням.

Згідно ст.121 Статуту залізниць, вантажовідправник, вантажоодержувач, порт звільняються від плати за користування вагонами і контейнерами: якщо затримка вагонів або контейнерів виникла через стихійне лихо, що спричинило припинення руху на залізничних під'їзних коліях, а також через стихійне лихо або аварію на підприємстві, внаслідок яких згідно з чинним положеннями заборонено виконувати вантажні роботи; у разі подання залізницею вагонів (контейнерів) у кількості, що перевищує максимальну переробну спроможність навантажувальних і розвантажувальних пунктів відправника і одержувача; у інших випадках, передбачених Правилами.

Пунктом 16 вказаних Правил передбачено випадки, коли вантажовласник звільняється від плати за користування вагонами і контейнерами, зокрема, якщо затримка вагонів або контейнерів виникла через стихійне лихо, що спричинило припинення руху на залізничних під'їзних коліях, а також через стихійне лихо або аварію на підприємстві, внаслідок яких згідно з чинними положеннями заборонено виконувати вантажні роботи; у разі подання локомотивом залізниці вагонів і контейнерів на фронти навантаження (вивантаження) у кількості, що перевищує їх максимальну переробну спроможність; у разі затримки прийняття залізницею вагонів, які пред'явлено їй до здачі, з причин, що залежать від залізниці.

При цьому, митні процедури не входять до цього переліку, отже не є підставою звільнення вантажовідправника від плати за користування вагонами та контейнерами.

Станом на дату постановлення судового рішення та апеляційного розгляду є чинними положення Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги (Тарифне керівництво № 1), затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 р. за № 317 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 15.04.2009 р. за № 340/16356, Правила користування вагонам і контейнерами затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25 лютого 1999 р. № 113, якими обумовлено, зокрема, порядок складання відповідних документів, в т.ч. повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, актів про затримку вагонів форми ГУ-23а, Актів загальної форми ГУ-23.

У разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери. У відповідності до пунктів 10, 12, 13 вказаних Правил станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником).

Плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці. Внесення плати за користування вагонами і контейнерами здійснюється в порядку, установленому Правилами розрахунків за перевезення вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644 і зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за № 864/5085.

Пункт 16 Правил користування вагонами і контейнерами передбачає випадки, коли вантажовідправник звільняється від плати за користування вагонами і контейнерами. Митні процедури не являються підставою звільнення вантажовідправника від плати за користування вагонами та контейнерами. Митні процедури не входять до цього переліку.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Статуту залізниць України умови та порядок організації перевезення в усіх видах сполучення визначаються Правилами.

Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.

У випадках, визначених чинним законодавством, на суми платежів і зборів, що підлягають сплаті, залізниця нараховує податок на додану вартість, сума якого відображається в особовому рахунку платника.

Пунктом 2.10 названих Правил передбачено, що усі спірні питання з розрахунків за перевезення вантажів і додаткових послуг платники регулюють безпосередньо з станціями, які нараховували платежі, і розрахунковими підрозділами, що провадили розрахунки. У разі недосягнення домовленості спірні питання вирішуються в претензійно-позовному порядку.

За приписами § 2 ст. 12 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМГС /СМГС/) перевірка вантажу на шляху перевезення може здійснюватися за умовами, передбаченими митними правилами.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку. При цьому, митні формальності - сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.

Частинами 1, 2 статті 325 Митного кодексу України визначено, що за письмовою заявою власника товарів або уповноваженої ним особи та з дозволу органу доходів і зборів можуть здійснюватися навантаження, вивантаження, перевантаження, усунення пошкоджень упаковки, розпакування, упакування, перепакування, зважування та визначення інших істотних характеристик товарів, що перебувають під митним контролем, взяття проб та зразків таких товарів, зміна ідентифікаційних знаків чи маркування на цих товарах або їх упаковці, транспортних засобах комерційного призначення, а також заміна транспортного засобу комерційного призначення. Зазначені операції здійснюються за рахунок власника товарів, що переміщуються через митний кордон України, або уповноваженої ним особи. У разі відмови у наданні дозволу на здійснення зазначених операцій орган доходів і зборів зобов'язаний невідкладно письмово повідомити особу, яка звернулася із заявою про надання такого дозволу, про причини і підстави відмови. У встановлених цим Кодексом випадках органи доходів і зборів з власної ініціативи або з ініціативи правоохоронних органів мають право у письмовій формі вимагати від осіб, які переміщують товари, транспортні засоби комерційного призначення через митний кордон України, проведення операцій, передбачених частиною першою цієї статті. У такому разі витрати на проведення зазначених операцій відшкодовуються органом, з ініціативи якого вони проводилися. Якщо в результаті проведення таких операцій виявлено порушення законодавства України, витрати на проведення зазначених операцій відшкодовуються власником товарів, транспортних засобів комерційного призначення або уповноваженими ними особами.

Частиною п'ятою статті 338 названого вище Кодексу встановлено, що, зокрема, огляд (переогляд) товарів, транспортних засобів комерційного призначення може проводитися за наявності достатніх підстав вважати, що переміщення цих товарів, транспортних засобів через митний кордон України здійснюється поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, у тому числі в разі отримання відповідної офіційної інформації від правоохоронних органів. Вичерпний перелік відповідних підстав визначається Кабінетом Міністрів України. З метою проведення огляду (переогляду) товарів посадові особи органів доходів і зборів самостійно вживають заходів, передбачених цим Кодексом, на всій митній території України, включаючи зупинення транспортних засобів для проведення їх огляду (переогляду), в межах контрольованого прикордонного району та прикордонної смуги. Такий огляд (переогляд) проводиться за рахунок органу, з ініціативи або на підставі інформації якого прийнято рішення про його проведення. Якщо в результаті проведення огляду (переогляду) виявлено факт незаконного переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, витрати, пов'язані з проведенням огляду (переогляду), відшкодовуються власником зазначених товарів, транспортних засобів або уповноваженою ним особою.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 218 Митного кодексу України розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб.

З аналізу вказаних положень Митного кодексу України вбачається, що ст.ст.325, 338 Митного кодексу України, включені у глави 47 «Організація митного контролю» та 48 «Зони митного контролю» - відповідно, які містять загальні принципи та норми проходження процедури митного контролюю та здійснення огляду (переогляду) транспортних засобів комерційного призначення, тоді як ст.218 Митного кодексу України включена у главу 32 «Митні формальності на залізничному транспорті», яка має спеціальні норми проведення митних процедур саме на залізничному транспорті та підлягає застосуванню в даному випадку до спірних правовідносин сторін, як спеціальна норма права.

З урахуванням вищенаведеного, затримка позивачем вагона № 96398466 по відправці № 518084 з вантажем «Деревина паливна у вигляді колод, полін, сучків, в'язанок хворосту або в аналогічних видах» (штабеля), на станціях Чоп та Батьово Львівської залізниці, згідно заявки митниці від 17.11.2015 р. № 07-70-61/60/080 для проведення зважування вантажу, є правомірною.

Слід зазначити, що правовідносини між сторонами у даній справі виникли на підставі перевезення вантажів залізничним транспортом у міжнародному сполученні, і, як вбачається з матеріалів даної справи, вагон з вантажем був затриманий на станціях Чоп та Батьово Львівської залізниці, згідно заявки митниці від 17.11.2015 р. № 07-70-61/60/080 для проведення зважування вантажу, і, зазначені дії Львівської митниці Державної фіскальної служби України є митними формальностями, а тому на них поширюються положення ст.218 Митного кодексу України.

Отже, обов'язок власників товару (яким в даному випадку є відповідач) або уповноважених ними осіб щодо оплати операцій, здійснених під час проведення митного контролю на залізничному транспорті, незалежно від факту виявлення незаконного переміщення товару під час здійснення такого контролю, визначений нормами чинного законодавства, які мають бути застосовані до спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена, зокрема, у постанові Вищого господарського суду України у справі №908/356/14 від 11.12.2014).

Слід також зазначити, що під час переходу товарів через митну територію України відповідними органами фіскальної служби України здійснюється їх митне оформлення (виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення) та митний контроль (сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку) з застосуванням митних процедур (зумовлені метою переміщення товарів через митний кордон України сукупність митних формальностей (сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи) та порядок їх виконання) (ст. 4 Митного кодексу України).

Отже, законом саме на відповідача покладено обов'язок щодо оплати всіх операцій, здійснених під час проведення митного контролю на залізничному транспорті, незалежно від характеру виявлених митних правил, в тому числі операцій щодо переміщення товару під час здійснення такого контролю.

Відповідно до ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань. Згідно ч. 2 ст. 908, 920 Цивільного кодексу України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, і у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Оскільки в нашому випадку перевезення вантажу залізничним транспортом відбувається у міжнародному сполученні, оскільки місцем прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін, відтак на спірні правовідносини поширюється дія Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС /СМГС/).

Взаємовідносини сторін регулюються, зокрема, Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі - УМГС), яка є чинною для України відповідно до Закону України "Про правонаступництво в Україні" та Віденської конвенції про правонаступництво держав. До даної Угоди приєдналася Державна адміністрація залізничного транспорту України та її дія підтверджена постановою Кабінету міністрів України № 246 від 03.04.1993.

Відповідно до § 1 статті 11 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС /СМГС/) відправник повинен додати до накладної супровідні документи, необхідні для здійснення митних та інших правил на всьому шляху прямування вантажу.

Нормативні положення § 2 статті 11 УМВС передбачають відповідальність відправника перед залізницею за наслідки, що виникли у результаті відсутності, недостатності чи неправильності супровідних документів.

Згідно зі статтею 2 УМГС, на умовах якого здійснювалося перевезення вантажу, його дія має обов'язкову силу для залізниць, відправників і одержувачів вантажу та діє незалежно від державної приналежності сторін договору перевезення.

Як слідує із матеріалів справи, договірні відносини виникли у позивача - Залізниці з резидентом України - відповідачем у справі, у зв'язку з чим норми цієї угоди мають обов'язкову силу для обох учасників спору.

За § 3 ст. 14 УМГС /СМГС/ договір перевезення оформлюється накладною єдиного зразка.

Стаття 16 § 3 ч. 2 УМГС чітко визначає, що неустойка за п. 4 §3 ст. 16 УМГС стягується в п'ятикратному розмірі провізної плати, яка належить перевізнику. В свою чергу провізна плата яка належить перевізнику визначається договором перевезення, яким є накладна і відповідно до визначеного в ній розміру залізницею, тобто перевізником, було нараховано неустойку.

Отже накладна ЦИМ/СМГС № 518084 є договором на перевезення вантажів залізничним транспортом у міжнародному сполученні.

В свою чергу ч. 3 ст. 16 УМГС /СМГС/ визначає також випадок, коли стягується неустойка в 5-ти кратному розмірі провізної плати за перевезення надлишку вантажу і це тільки у єдиному (1-му) випадку передбаченому п. 3 § 3 статті 16 УМГС, коли при завантаженні вагона відправником було допущено перевантаження вагона зверх його вантажопідйомності.

Пунктом 4 § 3 ст. 16 УМГС /СМГС/ /приводиться дослівно/ «отправитель уплачивает перевозчику неустойку, если после заключения договора перевозки перевозчик обнаруживает неправильность, неточность или неполноту указанных отправителем в накладной сведений и заявлений и при этом устанавливает, что занижен размер провозних платежей.

Неустойка по пункту 4 настоящего параграфа взискивается в соответствии с предписаниями статьи 31 «Уплата провозных платежей и неустоек» в пятикратном размере провозной платы, причитающейся перевозчику, обнаружившему такое нарушение».

Норми УМГС /СМГС/ не містять приписів того, що є базою нарахування неустойки - штрафу: вартість провізної плати всього вагона чи вартість провізної плати надлишку маси вантажу, виявленої залізницею /перевізником/ при перевірці.

Стяття 16 УМГС, зокрема, її ч. 2 та ч. 3 розділяють за які перелічені в ній порушення стягується неустойка, виходячи з провізної плати в цілому та виходячи з провізної плати за перевезення тільки надлишку.

Вданому конкретному випадку, колегія суддів вважає, що має бути застосовано положення § 3 ч. 2 УМГС статті 16 УМГС /СМГС/, оскільки порушення, що були виявлені, чітко визначені п. 4 § 3 ст. 16 УМГС, а саме: невірне зазначення вантажовідправником в залізничній накладній /перевізних документах/ масу вантажу, що призвело до заниження розміру провізної плати, і жодним чином, не було виявлено такого порушення, як допущене відправником перевантаження вагона зверх його вантажопідйомності, що за своїм змістом та по суті, є зовсім іншим видом порушення, передбаченим ст. 16 УМГС.

Колегією суддів перевірено розрахунок розміру неустойки визначеного позивачем та встановлено, що вона складає 20 340,00 грн. (тариф за перевезення за накладною ЦИМ/СМГС № 518084 від 12.11.2015 р. вантажу масою 49 тн. у вагоні № 96398466 за всю відстань складає 4068,00 грн. *5).

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що позивачем, на підставі наведених вище актів загальної форми, які складено відповідно до приписів чинного законодавства, що регулюють вказані правовідносини, було розраховано плату за користування вагонами, збір за зберігання вантажу, збір за телеграфне повідомлення про затримку, плата за маневрову роботу, плата за розвантажувальні роботи, які були виконані залізницею через затримку спірних вагонів.

Вищевказані нарахування внесено до накладних, як це передбачено § 2 статті 11 УМВС.

Як зазначено в статті 6 Статуту залізниць України, накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи - одержувача і супроводжує вантаж до станції призначення.

Статтею 23 Статуту залізниць України визначено, що відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів).

Відповідно до пункту 1.1 "Правила оформлення перевізних документів", затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №863/5084, на кожне відправлення вантажу відправник повинен надати станції відправлення перевізний документ (накладну).

Також, пунктом 1.2 "Правила оформлення перевізних документів" зазначено, що накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем.

Пунктом 37 Статуту залізниць України передбачено, що під час здавання вантажів для перевезення у накладній відправником має бути зазначена їх маса. Загальна маса вантажу визначається шляхом зважування на вагах або підрахуванням маси на вантажних місцях за трафаретом чи стандартом.

Стаття 16 УМГС вказує, що відправник несе відповідальність за правильність відомостей і заяв, зазначених ним у накладній. Він несе відповідальність за всі наслідки неправильного, неточного або неповного зазначення цих відомостей і заяв, а також від того, що вони внесені в невідповідну графу накладної.

Згідно з статті 19 УМГС визначення маси вантажу здійснюється відповідно до правил перевезення вантажу. В даному випадку слід керуватись Правилами приймання вантажів до перевезень, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000, за №861/5082 (далі - Правила приймання вантажів).

Правильність внесених у накладну відомостей, передбачено пунктом 2.3 "Правила оформлення перевізних документів", підтверджує представник відправника своїм підписом; вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ними у накладній.

За правилами статті 24 Статуту залізниць, залізниці надано право періодично перевіряти кількість та масу вантажу, зазначених вантажовідправником у накладній, а ст. 122 Статуту залізниць установлено відповідальність вантажовідправника у вигляді штрафу за неправильне зазначення в накладній маси вантажу.

Маса вантажу вважається правильною, якщо різниця між фактично виявленою масою і зазначеною в перевізних документах не перевищує 0,2% (п.2.6 Правил оформлення перевізних документів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000). Аналогічні за змістом умови наведені й у п.35. 4 Додатку №1 до УМГС.

Якщо під час перевезення вантажу або на станції його призначення буде виявлено неправильне зазначення у накладній маси, кількості місць вантажу, його назви, коду та адреси одержувача з відправника, порту стягується штраф у розмірі згідно зі ст. 118 Статуту залізниць України. При цьому, відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли. Цей факт засвідчується актом загальної форми, якщо за цим фактом не складався комерційний акт (п.5.5 Правил оформлення перевізних документів).

Частиною 1 статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що обставини, які можуть слугувати підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників і одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів - засвідчуються актами.

Аналогічну норму містить стаття 129 Статуту залізниць України - обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, складеними станціями залізниць.

Вищевказаною статтею передбачено, що порядок складання актів загальної форми встановлюється Правилами. Правила складання актів затверджені наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 №334 (далі - Правила складання актів), де у п.3 зазначено, що акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності.

Статтею 122 Статуту залізниць України передбачено, що за неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника, порту стягується штраф у розмірі згідно із статтею 118 цього Статуту. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.

З огляду на викладене, предметом встановлення у даній справі є наявність порушення - неправильного зазначення маси вантажу у накладній вантажовідправником.

Маса вантажу згідно п. 5 "Правила приймання вантажів до перевезення" визначається відправником. Спосіб визначення маси вантажу і тип ваг відправник зобов'язаний зазначити в накладній.

Отже, масу вантажу визначає вантажовласник, який і несе відповідальність за достовірність внесених до залізничної накладної відомостей.

Наведені вище норми свідчать про те, що залізниця не зобов'язана перевіряти дані, зазначені у накладних фактичним даним при прийнятті вантажу до перевезення.

Як визначено пунктом 118 Статуту залізниць України за пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення.

Згідно п. 5.5 "Правила оформлення перевізних документів" вказано, що якщо під час перевезення вантажу або на станції його призначення буде виявлено неправильне зазначення у накладній маси, кількості місць вантажу, його назви, коду та адреси одержувача з відправника, порта стягується штраф у розмірі згідно зі статтею 118 Статуту залізниць України. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли. Цей факт засвідчується актом загальної форми, якщо за цим фактом не складався комерційний акт.

Як встановлено, статтею 31 УМГС, що якщо угодою між учасниками перевезення не передбачено інше, сплата провізних платежів є обов'язком:

1) для відправника - перевізникам, які здійснюють перевезення вантажу, за винятком перевізника, який видає вантаж.

2) для отримувача - перевізнику, який видає вантаж, за перевезення, яке ним здійснюється.

Відносно неустойок діє аналогічний порядок.

Статтею 5 УМГС визначено, що при відсутності відповідних положень в цій Угоді, застосовується національне законодавство тієї країни, в якій повноважна особа реалізовує свої права.

Згідно з § 5 статті 30 УМГС неустойки сплачуються перевізнику в порядку, передбаченому національним законодавством держави, в якому проводиться оплата.

Предметом даного спору є стягнення залізницею неустойки за неправильне зазначення відправником у накладних маси вантажу в порядку, передбаченому національним законодавством України.

Як зазначено вище у цій постанові, при проходженні вагону через станцію Батьово Львівської залізниці при переважуванні вагонів на вагонних 150-тоних вагах виявлено, що маса вантажу, зазначена у накладній №518084 у вагоні № 96398466, вказано 42 000 кг (нетто), фактично ж встановлено, що маса вантажу складає 49 000 кг (нетто), що на 7000 кг більше ніж вказано у накладній, що підтверджується Актом загальної форми №9945 від 19.11.2015, що містить всі необхідні відомості та підписані повноважними особами. Результат переважування зафіксовано в Книзі обліку контрольних зважувань та перевірки кількості вантажу у вагонах станції Батьово - 19.11.2015 р.

Як встановлено судом, факт невідповідності зазначення маси вантажу також підтверджується і постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30.08.2016 у справі № 308/26/16-п.

Підставою для покладання на відправника відповідальності згідно ст. 122 Статуту за неправильне зазначення ним відомостей про масу вантажу, є акт загальної форми, складений у випадках передбачених ст.129 Статуту, щодо штрафу нарахованого у розмірі відповідно до статті 118 Статуту.

Як зазначалось, згідно з ст.ст. 118, 122 Статуту залізниць України за неправильно зазначену в накладній масу вантажу з відправника стягується штраф в розмірі згідно із ст. 118 Статуту залізниць, що у даному випадку становить 5-кратну провізну плата за всю відстань перевезення.

З огляду на викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що позивачем доведені обставини неправильного зазначення відповідачем у накладних маси вантажу, які засвідчено належними та допустимими доказами - актом загальної форми, що, в свою чергу, є підставою для покладення на вантажовідправника відповідальності, передбаченої пунктом 4 § 3 ст. 16 УМГС.

Згідно до наведеної правової норми, відправник сплачує перевізнику неустойку, якщо після укладення договору перевезення перевізник виявляє неправильність, неточність чи неповноту зазначених відправником у накладній відомостей і заяв і при цьому встановлює, що занижений розмір провізних платежів.

За приписами ст. 16 §3 ч.2 УМГС неустойка за п. 4 § 3 ст. 16 УМГС стягується в п'ятикратному розмірі провізної плати, яка належить перевізнику, та складає 20 340,00 грн.

З огляду на все вищенаведене у сукупності, колегія суддів не може погодитися з висновками місцевого суду про те, що «При цьому, СМГС не містить приписів стосовно того, що є базою нарахування штрафу, зокрема, вартість провізної плати всього вагону чи вартість провізної плати надлишку (недостачі) маси вантажу, виявленої залізницею при перевірці», про те, що «... розмір штрафу слід здійснити, виходячи із наступного розрахунку: провізна плата вантажу масою 42 000 кг становить 3933,00 грн, а фактична маса вантажу - 49 000 кг, що на 7 000 кг більше, ніж зазначено у накладній, дозволяє зробити висновок про те, що вартість провізної плати недостачі 7 000 кг становить 656,00 грн (3933,00/42000х7000), а правильний розмір штрафу, який підлягає стягненню з відправника у зв'язку із зазначенням у накладній маси вантажу на 7000 кг менше фактичної маси вантажу, становить 3 280,00 грн (5 х 656,00 грн)», оскільки вищезазначені висновки місцевого суду прямо суперечать приписам статті 16 § 3 ч.2 УМГС та п. 4 § 3 ст. 16 УМГС.

Як зазначено вище у цій постанові, п. 3 § 3 статті 16 УМГС передбачено лише єдиний випадок стягнення неустойки у 5-ти кратному розмірі провізної плати за перевезення надлишку вантажу - це, коли при завантаженні вагона відправником було допущено перевантаження вагона зверх його вантажопідйомності.

Тому місцевий суд, помилково застосував до спірних правовідносин п. 3 § 3 статті 16 УМГС, оскільки зазначена норма до невірно зазначених в перевізних документах маси вантажу, що призвело до заниження розміру провізної плати - не застосовується.

Разом з тим, є помилковим висновок місцевого суду про те, що норми СМГС не містять приписів стосовно того, що є базою нарахування штрафу: вартість провізної плати всього вагона чи вартість провізної плати надлишку маси вантажу, виявленої залізницею при перевірці.

Як зазначено вище у цій постанові, норми статті 16 УМГС, зокрема ч. 2 та 3 чітко розмежовує, за які перелічені в ній порушення стягується неустойка виходячи з провізної плати в цілому та виходячи з провізної плати за перевезення тільки надлишку.

За невірне зазначення у перевізних документах вантажовідправником маси вантажу, що призвело до заниження розміру провізної плати, застосовується ст. 16 § 3 ч. 2 УМГС, оскільки порушення, що були виявлені, визначені п. 4 § 3 цієї статті УМГС.

Як вбачається з матеріалів даної справи, ухвалою місцевого суду від 15.09.2016 р. у справі №921/463/16-г/3 призначено судову експертизу, проведення якої доручено Львівському науково - дослідному інституту судових експертиз.

На вирішення експерта поставлено наступне питання: Чи відповідала станом на 17.11.2015 вага лісопродукції, що знаходилася у вагоні № 96398466 згідно товаросупровідних документів митної декларації типу ЕК10АА № 403030000/2015/002074 від 13.11.2015 та рахунку-фактури № 116 від 12.11.2015 якщо ні, то яка була дійсна вага лісопродукції?

За результатами висновку судової експертизи №1567 від 21.08.2017 встановлено, що під час виконання даної експертизи, а саме при проведенні зважування 24.05.2017 року - неможливо встановити дійсну вагу лісопродукції, яка перебувала у вагоні № 96398466 - 17.11.2015 до 24.05.2017 під дією впливу зовнішнього середовища. Станом на 24.05.2017 загальна вага лісопроукції, яка представлена експерту як така, що знаходилась 17.11.2015 року у вагоні № 96398466 за результатами проведеного її зважування становить 39 260 кг. (том І, а. с. 144-146).

Так, стаття 42 ГПК України, зазначає, що висновок судового експерта оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

В силу вимог статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Висновок експерта визнається неясним, якщо він викладений нечітко або носить непевний, неконкретний характер (п.15 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" №4 від 23.03.2012).

Пунктом 18 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" №4 від 23.03.2012 визначено, що у перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з'ясовувати: чи було додержано вимоги законодавства у призначенні та проведенні судової експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта, якщо проведення судової експертизи доручено окремій особі, і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що оцінивши висновок судового експерта, останній, судом не береться до уваги.

Також, судом спростовуються посилання лісового господарства на те, що у спірних правовідносинах, Залізницею при проведені контрольної перевірки маси вантажу обрано невірний спосіб зважування, який був іншим, ніж той, що застосовувався державним підприємством на станції відправлення.

Так, відповідно до ст. 19 УМГС та п.4 Додатка №1 до УМГС відправник здійснює завантаження вантажу у вагони та визначає його масу.

Також, пунктом 22 "Правила видачі вантажів" передбачено, що перевірка маси вантажу на станції призначення провадиться, як правило, таким самим способом, яким цю масу було визначено на станції відправлення.

Пунктом 4.7 Додатка №1 до УМГС визначено, що маса визначається зважуванням чи розрахунковим методом (по трафарету, стандарту, обміру, заміру).

У п.5 Правил приймання вантажів до перевезення зазначено, що загальна маса вантажу визначається зважуванням (на вагонних, вантажних та інших вагах) або іншим способом. Крім того, даним пунктом передбачено, що усі засоби вимірювальної техніки, які використовуються для визначення маси вантажів, мають бути повірені відповідно до вимог чинного законодавства. Засоби ваговимірювальної техніки повинні бути взяті на облік залізницею та відповідати вимогам Інструкції про порядок застосування засобів ваговимірювальної техніки на залізничному транспорті України, затвердженої наказом Міністерства інфраструктури України від 31 липня 2012 року N 442, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 жовтня 2012 року за N 1716/22028, та інших нормативно-правових актів.

Відповідач стверджує, що відправник здійснював зважування лісоматеріалів розрахунковим методом.

Однак, Залізницею у відповідності до Правил перевезень вантажів контрольне зважування проведене на справних 150-ти тонних вагонних вагах, стосовно яких також проведено відповідні техогляди та державна повірка, що свідчить про їх відповідність державним вимогам та стандартам щодо вимірювальної техніки.

Відповідно до п.9 даних Правил, маса лісоматеріалів і дров визначається відправником зважуванням та в окремих випадках умовно.

Таким чином, нормативно визначено декілька способів визначення маси деревини паливної.

Суд враховує, що зважування на вагах є доволі точним способом визначення маси вантажу (п.3.18 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 №04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею", визначено, що якщо у пункті відвантаження масу вантажу визначено шляхом зважування, а у пункті одержання - за обміром або навпаки, то у вирішенні спорів, пов'язаних з недостачею вантажу, слід виходити з того, що зважування є більш точним способом визначення маси вантажу).

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що Залізниця, користуючись правом, визначеним ст.24 Статуту залізниць України під час перевірки на проміжних станціях вправі при зважуванні обрати найбільш точний спосіб зважування.

Посилання відповідача на порушення позивачем Правил приймання вантажів, могли б враховуватись судом, якщо б Залізницею був обраний менш точний спосіб визначення маси вантажу, ніж встановлений даними Правилами, що у спірних правовідносинах місця не мало.

Отже, при вірному зазначенні маси вантажу у залізничних накладних відправником, у обох випадках зважування, показники мали б співпадати ( +/- 0,2%), а не різнитися.

Крім того, твердження представника відповідача щодо відсутності комерційного акту спростовується наступним.

Статтею 129 Статуту залізниць України вказано, що порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.

Згідно п. 5.5 "Правила оформлення перевізних документів" вказано, що якщо під час перевезення вантажу або на станції його призначення буде виявлено неправильне зазначення у накладній маси, кількості місць вантажу, його назви, коду та адреси одержувача з відправника, порта стягується штраф у розмірі згідно зі статтею 118 Статуту залізниць України. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли. Цей факт засвідчується актом загальної форми, якщо за цим фактом не складався комерційний акт.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до вимог статті 129 Статуту залізниць України залізницею складено акт загальної форми ГУ-23 № 9945 від 19.11.2015 (міститься в матеріалах справи).

Отже, правові підставі для складання комерційного акту у залізниці відсутні.

Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу вимог статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

При цьому колегією суддів взято до уваги щодо розрахунку розміру штрафу (неустойки) за неправильне зазначення вантажовідправником маси вантажу у накладній правову позицію викладену у постановах Вищого господарського суду України від 15.03.2017 р. по справі № 927/212/16, від 13.04.2017 р. у справі № 905/3471/16, від 11.04.2017 р. у справі № 910/2699/16, від 08.02.2017 р. у справі № 910/12165/16, від 29.03.2017 р. у справі № 918/891/16, від 24.01.2017 р. у справі № 905/2533/16, від 16.05.2013 р. у справі № 5017/2133/2012.

Колегія суддів заслухала пояснення представників сторін, оглянула та дослідила подані сторонами та зібрані місцевим господарським судом докази у даній справі в їх сукупності, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення. Скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 30.10.2017 р. по справі № 921/463/16-г/3 в частині відмови в задоволенні позовних вимог і в цій частині прийняти нове рішення. Позов задовольнити повністю. Пункт 2 резолютивної частини судового рішення - змінити, та викласти цей пункт у наступній редакції:

« 2. Стягнути з Державного підприємства «Тернопільське лісове господарство» (вул. Булата, 5а, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 00993024) на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Тверська, 5, Печерський район, м. Київ, ідентифікаційний код 40075815), в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Гоголя, 1, м. Львів, ідентифікаційний код 40081195) - 20 340,00 грн. штрафу та 1378,00 грн. судового збору».

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 22, 32 - 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задовольнити.

2. Скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 30.10.2017 р. по справі № 921/463/16-г/3 в частині відмови в задоволенні позовних вимог і в цій частині прийняти нове рішення.

3. Позов задовольнити повністю.

4. Пункт 2 резолютивної частини судового рішення - змінити, виклавши цей пункт у наступній редакції:

5. « 2. Стягнути з Державного підприємства «Тернопільське лісове господарство» (вул. Булата, 5а, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 00993024) на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Тверська, 5, Печерський район, м. Київ, ідентифікаційний код 40075815), в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Гоголя, 1, м. Львів, ідентифікаційний код 40081195) - 20 340,00 грн. штрафу та 1378,00 грн. судового збору».

6. Стягнути з Державного підприємства «Тернопільське лісове господарство» (вул. Булата, 5а, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 00993024) на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Тверська, 5, Печерський район, м. Київ, ідентифікаційний код 40075815), в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Гоголя, 1, м. Львів, ідентифікаційний код 40081195) - 1760,00 грн. судового збору за перегляд рішення суду першої інстанції апеляційному порядку.

7. Місцевому господарському суду видати накази.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

9. Матеріали справи повернути в Господарський суд Тернопільської області.

Головуючий суддя Л.С.Данко

Суддя Н.А.Галушко

Суддя Г.В.Орищин

13.12.2017 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 18.12.2017 р.