Постанова № 71076474, 12.12.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2017 р. Справа№ 925/792/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Мартюк А.І.

секретар: Іванов О.О.

за участю представників

прокуратури: Жовтий С.О.;

позивачів: не з'явився;

відповідача-1: не з'явився;

відповідача-2: Охріменко О.О., Махиніч Н.В.;

третьої особи: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна

продовольчо-зернова корпорація України"

на рішення Господарського суду Черкаської області

від 06.09.2017

у справі №925/792/17(суддя Пащенко А.Д.)

за позовом Заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави

в особі:

1) Кабінету Міністрів України

2) Міністерства аграрної політики та продовольства України

до 1) Виконавчого комітету Христинівської міської ради

Черкаської області

2) Публічного акціонерного товариства "Державна

продовольчо-зернова корпорація України"

третя особа без самостійних вимог на предмет спору Державна акціонерна

компанія "Хліб України"

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання

недійсним та скасування свідоцтва про право власності,

визнання за державою Україна права власності на нерухоме

майно

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Черкаської області (далі - прокуратура) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - позивач-1) та Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - позива-2) до виконавчого комітету Христинівської міської ради Черкаської області (далі - відповідач-1) та Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - відповідач-2), в якому просили:

- визнати незаконним та скасувати рішення відповідача-1 від 10.04.2012 №74 "Про оформлення права власності на комплекс будівель та споруд";

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво від 17.04.2012 серії САЕ №312558 про право власності на нерухоме майно, що розташоване: вул. Першотравнева, 1, м. Христинівка, Черкаська область, видане відповідачу-2;

- визнати за державою Україна в особі позивача-1 право власності на нерухоме майно, яке розташоване за адресою: вул. Першотравнева, 1, м. Христинівка, Черкаська область, що включає будівлі та споруди, перелік яких зазначений у прохальній частині позову;

- визнати поважними причини пропуску позовної давності та відновити пропущений строк.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюване рішення відповідача-1 про реєстрацію права приватної власності відповідача-2 на об'єкт державної власності прийнято із перевищенням повноважень, без наявності документів, які підтверджують зміну форми власності спірного майнового комплексу з державної на приватну, що порушує права держави в особі позивачів.

Відповідач-1 відзив на позов не подав, явку свого представника у судові засідання не забезпечив, у зв'язку з чим справа розглядалася місцевим господарським судом на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Відповідач-2 заперечував проти позову, зазначаючи про необґрунтованість та непідтвердженість позовних вимог належними і допустимими доказами, просив суд в позові відмовити. Зокрема, відповідач-2 наголошував на наступному:

- згідно зі статутом відповідача-2 статутний капітал товариства формується на базі майна державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", а останнє відсутнє в переліках, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації", отже формування статутного капіталу відповідача-2 здійснено за рахунок майна державного підприємства у повній відповідності до вимог чинного законодавства України; спірне майно було передане саме у власність відповідача-2, що відповідає статуту та чинному законодавству і судовій практиці з цих питань;

- державою в особі позивача-1 постановою від 06.06.2011 №593 "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 №764" стосовно перетворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у акціонерне товариство прийнято рішення про зміну правового режиму цього майна у спосіб, передбачений ст. 85 Господарського кодексу України, зокрема, встановлено, що статутний капітал відповідача-2 формується за рахунок майна Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", а 100% акцій відповідача-2 залишаються у державній власності;

- держава в особі позивача-1 здійснила обмін одного об'єкта права державної власності на інший, а саме передавши до статутного капіталу відпоідача-2 об'єкти, перелік яких визначено в постанові Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 №764, набула в обмін право власності на 100% акцій товариства, а відповідач-2 набув право власності на передане йому майно;

- позовні вимоги не підлягають розгляду господарськими судами України, оскільки свідоцтво про право приватної власності не є актом в розумінні ст. 12 Господарського процесуального кодексу України та ст. 21 Цивільного кодексу України, а також не є правочином, тому що правочином у даному випадку є акт прийому-передачі майна до статутного капіталу товариства відповідача-2;

- просив застосувати наслідки спливу позовної давності.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 18.07.2017 у справі №925/792/17, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору було залучено Державну акціонерну компанію "Хліб України" (далі - третя особа).

Третя особа відзив на позов не надала, явку свого представника у судові засідання не забезпечила, у зв'язку з чим справа розглядалася місцевим господарським судом на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 06.09.2017 у справі №925/792/17 позов було задоволено повністю, а саме:

- визнано незаконним та скасовано рішення відповідача-1 від 10.04.2012 №74 "Про оформлення права власності на комплекс будівель та споруд";

- визнано недійсним та скасовано свідоцтво від 17.04.2012 серії САЕ №312558 про право власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою: Черкаська область, м. Христинівка, вул. Першотравнева, 1, видане відповідачу-2;

- визнано за державою Україна в особі позивача-1 право власності на нерухоме майно, яке розташоване за адресою: вул. Першотравнева, 1, м. Христинівка, Черкаська область, що включає будівлі та споруди, а саме: адміністративна будівля, А, загальна площа 408,5 кв. м.; прохідна, А1; прибудова, А; Ганок, Ганок, Ганок, Ганок; Майстерня мотокіс, А2, загальна площа 18,8 кв. м.; Їдальня, Б, загальна площа 192,0 кв. м.; Навіс, Б1; Ганок; Ганок; Погріб, В; Погріб, В1; Погріб, В2, загальна площа 34,5 кв. м.; Убиральня, Г; Убиральня, Г1; Убиральня, Г2; Убиральня, ГЗ; Убиральня, Г4; Лабораторія, Д, загальна площа 129,9 кв. м.; Прибудова, Д1; Ганок; Диспетчерська, Е, загальна площа 106,1 кв. м.; Прибудова, Е1; Ганок; Побутова будівля, Ж, загальна площа 153,1 кв. м.; Прибудова, Ж1; Навіс, Ж2; Ганок; Матеріальний склад, 3, загальна площа 136,8 кв. м.; Будівля ДКУ, И, загальна площа 23,4 кв. м.; Підсобна будівля свинарник, І; Підсобна будівля корівник, I1, загальна площа 237,6 кв. м.; Прибудова, і; Прибудова, і1; Літній табір, і2; Літній табір, і3; Птахоферма, I2, загальна площа 172,7 кв. м.; Птахоферма, І3, загальна площа 173,6 кв. м.; Літній табір, I4; Літній табір, I5; Пожежне депо, Ї, загальна площа 182,9 кв. м; Прибудова, ї1; Тепловозне депо, Ї1, загальна площа 122,0 кв. м.; Вхід в ГСМ, ї, загальна площа 6,5 кв. м.; Залізнична вагова, Ї3, загальна площа 8,6 кв. м; Стара вагова, Ї4, загальна площа 13,0 кв. м; кухня для собак, К, загальна площа 11,9 кв. м; Літній табір, Л; Літній табір, Л1; Сіносховище, Л2; Навіс, ЛЗ; Склад зерновий №13, М, загальна площа 1233,3 кв. м; Склад зерновий №11, М1, загальна площа 956,9 кв. м.; Склад зерновий №12, М2, загальна площа 1361,9 кв. м.; Нижня галерея, під М2; Склад зерновий, М3, загальна площа 1160,5 кв. м.; Кукурудзяно-калібрувальний завод, М4, загальна площа 344,2 кв. м.; Склад готової продукції №9, М5, загальна площа 2194,3 кв. м; Платформа; Склад готової продукції №8, М6, загальна площа 1852,1 кв. м.; Склад зерновий № 7, М7, загальна площа 1163,8 кв. м.; Платформа; Склад зерновий, №4, №5, №6, М8, загальна площа 4494,2 кв. м.; Нижня галерея, під М8; Склад зерновий, №1, №2, №3, М9, загальна площа 4498,5 кв. м.; Нижня галерея, під М9; Склад зерновий, №14, №15, №16, №17, №18, М10, загальна площа 5669,2 кв. м.; Прибудова, М; Нижня галерея, під М10; Склад зерновий, №19, №20, M11, загальна площа 2959,0 кв. м.; Прибудова, М1; Нижня галерея, під М11; Склад зерновий, № 21, М12, загальна площа 1210,5 кв. м.; Трансформаторна, Н; Підстанція трансформаторна, Н1, загальна площа 41,4 кв. м.; Прибудова, Н2; Автомобільна вагова, О, загальна площа 34,3 кв. м.; Гаражі, П, загальна площа 185,3 кв. м.; Прохідний автомобілерозвантажувач, П1, загальна площа 90,9 кв. м.; Прохідний автомобілерозвантажувач, П2, загальна площа 87,8 кв. м.; Майстерня, П3; Прохідний автомобілерозвантажувач, П4, загальна площа 73,8 кв. м.; Хескерна ККЗ, Р, загальна площа 119,0 кв. м.; Навіс, Р1; Навіс, Р2; Камерна зерносушарка, С, загальна площа 2106,3 кв. м.; Прибудова, С1; Котельня, С2; Котельня, С3; Котельня, С4; Котельня, С5; Будівля ГСМ (кукурудзяно-калібрувального заводу), Т, загальна площа 5,0 кв. м; Склад ядохімікатів, У, загальна площа 15,1 кв. м; Ганок; Будівля старої бані, Ф, загальна площа 248,8 кв. м; Прибудова, Ф1; Будівля старої котельні, X, загальна площа 79,7 кв. м; Підвал, під X; Норійна башта, Ц, загальна площа 104,4 кв. м; Стара сушарка, Ш, загальна площа 220,3 кв. м; Стара сушарка, Ш, загальна площа 220,3 кв. м; Прибудова, Ш1; Ганок; Будівля норії, Ш2, загальна площа 4,6 кв. м; Будівля норії, Ш3, загальна площа 8,7 кв. м; Пильова, Ш4, загальна площа 12,4 кв. м; Ганок; Насосна, Ч, загальна площа 88,0 кв. м; Прибудова, Ч1; Прибудова, Ч2; Молотильно-очисна башта, Щ, загальна площа 375,4 кв. м; Ганок; Сушарка, Щ1, загальна площа 138,3 кв. м; Ганок; Мехмайстерня, Ю, загальна площа 392,1 кв. м; Прибудова, Ю1; Токарний цех, Ю2, загальна площа 53,3 кв. м; Прибудова, Ю3; Візіровка, Я, загальна площа 35,5 кв. м; Платформа; Ворота, 1; Ворота, 2; Ворота, 3; Ворота, 4; Огорожа, 5; Огорожа, 6; Огорожа, 7; Водоколонка, 8; Альтанка, 9; Альтанка, 10; Сушарка, 11; Сушарка, 12; Пожежне водоймище, 13; Пожежне водоймище, 14; Пожежне водоймище, 15; Пожежне водоймище, 16; Пожежне водоймище, 17; ГСМ кукурудзяно-калібрувального заводу, 18; ГСМ матеріального складу, 19; Склад ГСМ, 20; Силосна яма, 21; Водонапірна башта, 22; Автомобілерозвантажувач, 23; Автомобілерозвантажувач, 24; Автомобілерозвантажувач, 25; Автомобілерозвантажувач, 26; Автомобілерозвантажувач, 27; Автомобілерозвантажувач, 28; Автомобілерозвантажувач, 29; Автомобілерозвантажувач, 30; Автомобілерозвантажувач, 31; Вольєр для собак, 32; Вольєр для собак, 33; Артезіанська скважина, 34; залізнична колія, 35;

- присуджено до стягнення з відповідачів по 34 682,23 грн. судового збору на користь прокуратури.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду, відповідач-2 звернувся до Київського апеляційного Господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 06.09.2017 у справі №925/792/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного по суті заявлених вимог рішення. Загалом доводи апеляційної скарги ідентичні тим, які наводилися відповідачем-2 під час розгляду справи місцевим господарським судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2017 апеляційну скаргу було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 26.10.2017.

23.10.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про необґрунтованість та непідтвердженість доводів скарги, у зв'язку з чим прокуратура просила суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.

26.10.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшли додаткові письмові пояснення по справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2017, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 23.11.2017.

23.11.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшли додаткові письмові пояснення.

У зв'язку з перебуванням головуючого судді (доповідача) Зубець Л.П. на лікарняному, судове засідання, призначене на 23.11.2017, не відбулося.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 справу було призначено до розгляду в судовому засіданні на 07.12.2017.

07.12.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів, а саме судової практики Вищого господарського суду України у подібних правовідносинах.

Вказане клопотання було задоволено судом.

В судове засідання 07.12.2017 з'явився лише представник відповідача-2.

Представники прокуратури, позивачів, відповідача-1 та третьої особи не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2017, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 12.12.2017.

В судовому засіданні 12.12.2017 представник відповідача-2 підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Черкаської області від 06.09.2017 у справі №925/792/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові повністю.

В судовому засіданні 12.12.2017 представник прокуратури заперечував проти апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було ухвалено з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представники позивачів, відповідача-1 та третьої особи у судове засідання 12.12.2017 не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін, третьої особи та прокуратури не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін, третьої особи та прокуратури про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників позивачів, відповідача-1 та третьої особи за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 12.12.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури та відповідача-2, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

З метою забезпечення інтересів держави та населення у процесі реформування системи закупівель і використання зерна державних ресурсів, створення сприятливих умов для інвестування елеваторної, борошномельно-круп'яної і комбікормової промисловості Кабінетом Міністрів України (позивач-1) було винесено постанову №1000 від 22.08.1996 "Про утворення Державної акціонерної компанії "Хліб України".

Постановою позивача-1 від 12.11.1996 №1375 було затверджено Статут Державної акціонерної компанії "Хліб України".

В пункті п.8 вищевказаного Статуту зазначено про те, що майно компанії є власністю держави і закріплюється за компанією на праві повного господарського відання.

05.11.1997 позивачем-1 було винесено постанову №1218 "Про прискорення приватизації хлібоприймальних та хлібозаготівельних підприємств", згідно з п.2 якої зобов'язано Міністерство агропромислового комплексу України (позивача-2) передати у двомісячний термін до статутного фонду Державної акціонерної компанії "Хліб України" державне майно підприємств, зазначених у додатку №3 до цієї постанови, перетворивши їх у дочірні підприємства компанії.

В додатку №3 до постанови №1218 від 05.11.1997 наведено Перелік хлібних баз, державне майно яких передається до статутного фонду Державної акціонерної компанії "Хліб України", серед яких по Черкаській області вказано "Хлібна база №86".

Постановою Верховної Ради України №88/95ВР від 03.03.1995 було затверджено перелік об'єктів, які не підлягають приватизації, до якого включено Хлібну базу №86. Названа постанова втратила чинність на підставі Закону України від 07.07.1999 "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", яким було затверджено перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, серед яких вказано ДП "Хлібна база №86".

11.08.2010 позивачем-1 було винесено постанову №764 "Про заходи з утворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", відповідно до якої утворено Державне підприємство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" з віднесенням його до сфери управління позивача-2 та передбачено, що статутний капітал вказаного товариства формується шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств Державної акціонерної компанії "Хліб України", що ліквідуються, з подальшим утворенням на їх базі відокремлених підрозділів товариства.

Наказом позивача-2 №549 від 08.09.2010 було затверджено Статут Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", згідно з п.5.1 якого майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.

Постановою позивача-1 від 06.06.2011 №593 було внесено зміни до постанови від 11.08.2010 №764, в якій, серед іншого, вказано про те, що:

- позивач-1 погодився з пропозицією позивача-2 щодо перетворення Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у Державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", повноваження з управління корпоративними правами якого здійснює позивач-2;

- 100% акцій Державного публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття позивачем-1 окремого рішення;

- Державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольча зернова корпорація України" не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо.

На виконання вищевказаних постанов позивача-1 було видано наказ позивача-2 від 07.07.2011 №325 про реорганізацію Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" шляхом його перетворення у Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (відповідача-2).

Тобто, відповідач-2 є правонаступником майнових прав та обов'язків державного підприємства, статутний капітал товариства формується на базі майна державного підприємства. До переліку необоротних активів (у тому числі й нерухомого майна), що передавалися як вклад (внесок) до статутного капіталу відповідача-2, зокрема, увійшли об'єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: Черкаська область, м. Христинівка, вул. Першотравнева, 1, Хлібна база №86.

Згідно з п.4.3 Статуту відповідача-2, затвердженого наказом позивача-2 від 17.11.2011 №634, товариство відповідача-2 є власником майна (у тому числі коштів, матеріальних та нематеріальних активів), переданого йому засновником та акціонерами як вклади до статутного капіталу товариства, або в інший не заборонений чинним законодавством спосіб.

10.04.2012 відповідачем-1 було прийняте рішення № 74 "Про оформлення права власності на комплекс будівель та споруд", яким дозволено оформити право власності на комплекс будівель та споруд (загальною площею 36321,30 кв.м.), розташований в м. Христинівка по вул. Першотравнева, 1, за відповідачем-2. На підставі названого рішення 17.04.2012 відповідач-1 оформив свідоцтво про право приватної власності (серія САЕ №312558) на комплекс будівель та споруд за вказаною адресою за відповідачем-2.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюване рішення відповідача-1 про реєстрацію права приватної власності відповідача-2 на об'єкт державної власності прийнято із перевищенням повноважень, без наявності документів, які підтверджують зміну форми власності спірного майнового комплексу з державної на приватну, що порушує права держави в особі позивачів.

З урахуванням наведеного, позивачі та прокуратура просили суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення відповідача-1 від 10.04.2012 №74 "Про оформлення права власності на комплекс будівель та споруд";

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво від 17.04.2012 серії САЕ №312558 про право власності на нерухоме майно, що розташоване: вул. Першотравнева, 1, м. Христинівка, Черкаська область, видане відповідачу-2;

- визнати за державою Україна в особі позивача-1 право власності на нерухоме майно, яке розташоване за адресою: вул. Першотравнева, 1, м. Христинівка, Черкаська область, що включає будівлі та споруди, перелік яких зазначений у прохальній частині позову.

Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю, визнавши позовні вимоги нормативно обґрунтованими та підтвердженими належними і допустимими доказами.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають як фактичним обставинам справи, так і вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В ст. 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (ст. ст. 328, 330 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 393 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Як уже зазначалося вище, предметом дослідження у даній справі є встановлення наявності чи відсутності підстав для оформлення за відповідачем-2 права власності на нерухоме майно, розташоване по вул. Першотравневій, 1 у м. Христинівка Черкаської області.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 115, ч.2 ст. 325 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Майно, передане господарському товариству у власність засновниками і учасниками як внески, є власністю господарського товариства. Забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капіталу товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, векселі, майно державних (комунальних) підприємств, яке відповідно до закону (рішення органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації, та майно, що перебуває в оперативному управлінні бюджетних установ, якщо інше не передбачено законом (ст. ст. 85, 86 Господарського кодексу України).

З наведеного випливає, що внесення майна державного підприємств, яке відповідно до закону не підлягає приватизації, як вклад до статутного (складеного) капіталу забороняється, а відтак юридичній особі не може належати таке майно на праві приватної власності, якщо інше прямо не передбачено законом.

Згідно з п.4 ст. 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" зміна державної форми власності може відбуватися виключно шляхом приватизації.

Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом. Правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону або шляхом здачі цілісного майнового комплексу підприємства чи майнового комплексу його структурного підрозділу в оренду (ст. 145 Господарського кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач-2 є правонаступником всіх прав та обов'язків Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", за яким спірне нерухоме майно (комплекс будівель і споруд) було закріплене на праві господарського відання. Окрім того, Хлібну базу №86 було включено до Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації відповідно до додатку 1 Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації". В переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, вказане нерухоме майно відсутнє.

В Законі України "Про акціонерні товариства" передбачено, що особливості створення акціонерних товариств у процесі приватизації та корпоратизації, їх правового статусу та діяльності у період до виконання плану приватизації (розміщення акцій) визначаються законодавством про приватизацію та корпоратизацію.

Водночас, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, чинне законодавство України про приватизацію та корпоратизацію, як і Закон України "Про акціонерні товариства", не передбачають, що заборона по внесенню майна державного підприємства, яке відповідно до закону не підлягає приватизації, як вклад до статутного (складеного) капіталу товариства не розповсюджується на випадки перетворення державних унітарних комерційних підприємств в акціонерні товариства, 100% акцій яких належить державі.

В процесі судового розгляду було встановлено, що спірне нерухоме майно не виключене з переліку майна, яке не підлягає приватизації, заборона на внесення спірного майна до статутного (складеного) капіталу товариства прямо випливає із закону, що в свою чергу свідчить про надання спірного нерухомого майна відповідачу-2 для здійснення статутної діяльності, а не у власність, тому до завершення процедури приватизації в установленому законодавством порядку це майно залишається об'єктом права державної власності.

В п.4 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням відповідача-1 від 10.04.2012 №74 "Про оформлення права власності на комплекс будівель та споруд" було визнано право приватної власності відповідача-2 на цілісний майновий комплекс та доручено Комунальному підприємству "Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" оформити за відповідачем-2 свідоцтво про право власності на цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: вул. Першотравнева, 1, м. Христинівка, Черкаська область.

На підставі вказаного рішення відповідачу-2 було видано свідоцтво серії САЕ № 312558 від 17.04.2012 про право приватної власності на спірне нерухоме майно.

Однак при цьому були відсутні документи, які б підтверджували зміну форми власності вказаних будівель з державної на приватну, а тому відповідачу-2 повинні були відмовити в оформленні та видачі свідоцтва про право приватної власності на нерухоме майно відповідно до положень п.4 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постановах Вищого господарського суду України від 22.12.2015 у справі №922/2336/15 та від 23.12.2015 у справі №922/2256/15).

Належних та допустимих доказів, які б свідчили про протилежне ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Відповідно до ст. 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (ст. 393 Цивільного кодексу України).

Враховуючи, що в процесі перегляду справи було встановлено, що рішення відповідача-1 від 10.04.2012 № 74 "Про оформлення права власності на комплекс будівель та споруд" прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України, з перевищенням наданої йому компетенції та порушує інтереси держави, назване рішення підлягає визнанню незаконним та скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.

Згідно наданих суду пояснень та матеріалів, 19.04.2012 до Реєстру прав власності на нерухоме майно було внесено записи про право приватної власності на спірне нерухоме майно по вул. Першотравнева, 1 у м. Христинівка Черкаської області за відповідачем-2 та вказано підставою виникнення права власності - свідоцтво про право власності від 17.04.2012 САЕ № 312558, видане відповідачем-1.

Відповідач-2 у своїх запереченнях на позов зазначав про те, що позовні вимоги у даній справі не підлягають розгляду господарськими судами України, оскільки свідоцтво про право приватної власності не є актом в розумінні ст. 12 Господарського процесуального кодексу України та ст. 21 Цивільного кодексу України, а також не є правочином, тому що правочином у даному випадку є акт прийому-передачі майна до статутного капіталу товариства відповідача-2.

Однак поза увагою відповідача-2 залишено те, що згідно з чинним законодавством відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсними свідоцтв про право власності. Свідоцтво про право власності є правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація права власності відповідно до п.3 ч.1 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а тому, як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав у судовому порядку, може бути предметом розгляду в господарських судах (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі № 911/3396/14).

Зважаючи на те, що судом було встановлено невідповідність чинному законодавству рішення відповідача-1 №74 від 10.04.2012, на підставі якого відповідачу-2 видано свідоцтво серії САЕ № 312558 від 17.04.2012 про право власності на комплекс будівель та споруд, позов в частині вимог про визнання недійсним та скасування цього свідоцтва є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Відносно решти позовних вимог колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Надані суду матеріали та пояснення свідчать про неправомірне набуття відповідачем-2 права власності на спірний комплекс будівель та споруд, а також про невизнання ним права держави Україна, як власника цього майна.

Нормами Законів України "Про управління об'єктами державної власності" та "Про Кабінет Міністрів України" встановлено, що повноваження по управлінню державним майном здійснює позивач-1, а відтак в даному випадку власником спірного нерухомого майна є держава Україна в особі позивача-1.

З урахуванням наведеного, місцевим господарським судом правомірно задоволено позовні вимоги про визнання за державою Україна в особі позивача-1 права власності на комплекс будівель та споруд, що розташований за адресою: вул. Першотравнева, 1, м. Христинівка, Черкаська область, загальною площею 36321,3 кв. м.

Згідно з нормами ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

В ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

В даному випадку прокуратурою чітко визначено, в чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовано необхідність їх захисту, а також вірно визначено позивачів, як органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідач-2 просив суд застосувати до позовних вимог наслідки спливу строку позовної давності. З цього приводу судом було встановлено наступне.

Відповідно до ст. ст. 256, 258 Цивільного кодексу України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно з положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Водночас за змістом ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст. 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (аналогічна правова позиція наведена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Колегія суддів вважає, що як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі №5004/2115/11).

З матеріалів справи вбачається, що позивачі не приймали участі у прийнятті оспорюваного у даній справі рішення відповідача-1 та оформленні свідоцтва про право приватної власності відповідача-2, а відтак свою волю з цих питань не висловлювали і про вказані порушення щодо державного майна позивачам раніше не було відомо.

При цьому відповідачами не доведено, що позивачі, як державні органи, могли знати про порушення прав та інтересів держави Україна.

Щодо прокуратури, то останній стало відомо про наявні порушення інтересів держави та необхідність їх захисту наприкінці 2016 року за результатами опрацювання інформації різних органів державної влади, установ та організацій, зокрема, відповідача-1 від 16.12.2016, позивача-2 від 28.03.2017, позивача-1 від 14.03.2017, Христинівського виробничого відділку КП "ЧООБТІ" від 19.12.2016.

Позивач-1 в своїх поясненнях зазначав про те, що йому стало відомо про відповідні порушення лише з листа прокуратури Черкаської області від 14.03.2017.

Колегією суддів враховано доводи відповідача-2 про те, що оспорюване рішення відповідача-1 є публічною, загальнодоступною інформацією, яка підлягає обов'язковому оприлюдненню. Натомість відповідачем-2 не доведено, що спірні рішення і свідоцтво були оприлюднені та прокуратура чи позивачі повинні були про них дізнатися.

Таким чином, прокуратурою не був пропущений передбачений ст. 257 Цивільного кодексу України трирічний строк, в межах якого він звернувся до господарського суду з позовом, який розглядається уданій справі.

Зважаючи на наявні в матеріалах справи пояснення та докази, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим вони підлягають задоволенню у повному обсязі.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем-2 не надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на спростування викладених у позові обставин та висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

З урахуванням вищевикладених обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення місцевого господарського суду прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на відповідача-2 (апелянта).

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на рішення Господарського суду Черкаської області від 06.09.2017 у справі №925/792/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 06.09.2017 у справі №925/792/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №925/792/17 повернути до Господарського суду Черкаської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законодавством порядку і строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

А.І. Мартюк