Ухвала суду № 71074373, 08.02.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/3198/11

Головуючий у 1-й інстанції: Вільчинський О.В.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоуса О.В.

суддів: Курка О. П. Залімського І. Г.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Вінниці на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Барлінек Інвест" до Державної податкової інспекції у м.Вінниці, Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення , -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ "Барлінек Інвест" звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до ДПІ у м.Вінниці, ГУДКУ у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2011 року. Позовні вимоги мотивовано тим, що ДПІ у м.Вінниці 20.06.2011 року було винесено податкове повідомлення рішення №0002422330, яким ТОВ "Барлінек Інвест" зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ за березень 2011 року. Вважаючи таке рішення податкового органу протиправним, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 01.08.2011 року, просили визнати податкове повідомлення-рішення протиправним і скасувати його, а також стягнути суму ПДВ з Державного бюджету.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 09.11.2011 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач - ДПІ у м.Вінниці - подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судове засідання представник апелянта (відповідача) не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно і належним чином. Про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не направляв.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, однак направив на адресу суду заяву про розгляд справи в суді без його участі. Крім того, із письмових заперечень на апеляційну скаргу, які долучені до матеріалів справи, вбачається, що апеляційну скаргу позивач не визнає повністю, проти її задоволення заперечує, вважаючи рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представник відповідача ГУДКУ у Вінницькій області в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно і належним чином. Про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не направляв.

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, а також враховуючи те, що їх явка в судове засідання не визнавалась обов'язковою, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, за наявними у справі матеріалами, при цьому, згідно частини 6 статті 12, частини 1 статті 41 КАС України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС).

Відповідно до ч.1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ "Барлінек Інвест" зареєстроване 13.01.2006 року як юридична особа (а.с.6), перебуває на податковому обліку з 16.01.2006 року в ДПІ у м.Вінниці та являється платником податку на додану вартість з 30.05.2006 року, свідоцтво платника ПДВ №01863272 ( а.с.9).

ДПІ у м.Вінниці проводилась документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ за березень 2011 року. За результатами перевірки було складено акт №2551/2330/34004579 від 14.06.2011 року (а.с. 11-17), яким було встановлено завищення заявленої суми бюджетного відшкодування за березень 2011 року в сумі 67694 грн. При цьому, правильність нарахування від'ємного значення за лютий 2011 року перевірено відповідно до акту №2109/2330/34004579 від 20.05.2011 року, за результатами якої встановлено, що в податковій декларації за лютий 2011 року ТОВ "Барлінек Інвест" завищене від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту в сумі 67694 грн. Таким чином, з урахуванням раніше проведеної перевірки, податковим органом було зроблено висновок про завищення позивачем заявленої суми бюджетного відшкодування за березень 2011 року в сумі 67694 грн. (а.с.16-17). На підставі наведеного, ДПІ у м.Вінниці було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 20.06.2011 року №0002422330 (а.с. 10), яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ "Барлінек Інвест" з ПДВ на 67694 грн.

Судом першої інстанції в ході розгляду справи встановлено, що постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 30.06.2011 року у справі №2а/0270/2804/11, яка набрала законної сили згідно ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.10.2011 року (а.с. 152-154), податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Вінниці №0002312330 та №0002322330 від 01.06.2011 року, якими позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ за лютий на 72267 грн., та зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ за лютий 2011 року у розмірі 67694 грн. відповідно, було визнано протиправними і скасовано.

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції керувався тим, що згідно п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року, цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. Згідно п. 201.1 ст.201 ПК, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно п. 200.15 ПК України, у разі якщо за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або орган державної податкової служби розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, орган державної податкової служби не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов'язаний повідомити про це орган Державного казначейства України. Орган Державного казначейства України тимчасово припиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до набрання законної сили судовим рішенням.

Судом першої інстанції було досліджено податкові накладні (а.с. 80-108), на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит у перевіряємий період, та реєстр податкових накладних (а.с. 166-210). Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо правомірності включення позивачем сум до складу податкового кредиту, оскільки досліджені документи відповідають вимогам первинності в розумінні ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", тому являються підставою для бухгалтерського і податкового обліку.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначаються статтею 200 ПК України, норми якої також кореспондуються з вимогами ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", який частково регулював спірні правовідносини до 01.01.2011 року.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п. 200.1. ПК). При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.2-200.3 ПК).

Згідно п. 200.4. ПК, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які: були зареєстровані як платники цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів); мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

На підставі п. 200.7. ПК України, платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, а також оригінали митних декларацій (примірників декларанта), що підтверджують вивезення товарів (супутніх послуг) за межі митної території України.

При цьому, пунктом 198.2 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В ході судового розгляду судами не встановлено, а відповідачем не доведено обґрунтованість своїх висновків і прийнятих на їх підставі рішень. Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо задоволення заявлених вимог у спосіб та межах, визначених законом.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Вінниці, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2011 року , -без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Головуючий Білоус О.В.

Судді Курко О. П.

Залімський І. Г.