Ухвала суду № 71074298, 11.12.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Донець Л.О. , Мельнікової Л.В.

за участю секретаря судового засідання Багмет А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 26.10.2017р. по справі №524/3937/15-а

за позовом ОСОБА_1

до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м.Кременчука Полтавської області

про стягнення середньої заробітної

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернулась до суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука, в якому просила стягнути з середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період з 25.11.2010р. по 12.05.2015р. (день подання цього позову) в сумі 304270,80 грн.

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 26.10.2017 року задоволено клопотання представника відповідача та закрито провадження у справі.

Позивач, не погодившись із судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач посилається на прийняття оскаржуваної ухвали з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про наявність постанови суду, що набрала законної сили, з того самого предмету і між тими самими сторонами.

Відповідач правом надання письмових заперечень на апеляційну скаргу не скористався.

Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 1 ст. 41 та ч. 4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування у сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей КАС є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Із правового аналізу вказаних норм вбачається, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У відповідності до ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Згідно висновків, викладених у п.п. 23, 25 Рішення ЄСПЛ у справі "Проніна проти України", суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен з специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а також давати обґрунтування своїх рішень.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, які дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Таким чином, у контексті наведених приписів до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, оскільки підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що наявне рішення суду, що набрало законної сили, з того самого предмету і між тими самими сторонами, а саме, постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2016 року по справі №524/1728/16-а.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 12.05.2015 року звернулась до суду із даним позовом.

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15.10.2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2016 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В послідуючому вказані судові рішення були скасовані ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.07.2017 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Проте, 18.03.2016 року позивач звернулася до Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні в період з 25 листопада 2010 року по 29 лютого 2016 року в сумі 391612,72 грн.

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 06.06.2016 року по справі № 524/1728/16-а у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2016 року апеляційну скаргу задоволено частково. Постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 06.06.2016р. по справі № 524/1728/16-а - скасовано. Провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.11.2010 по 12.05.2015 - закрито. Прийняти нову постанову, якою позов задоволено. Стягнуто з Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.05.2015 по 29.02.2016 в сумі 60 930 гривень 68 коп.

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.11.2010 по 12.05.2015 колегія суддів дійшла висновку про наявність рішення суду між тими самими сторонами, з того самого спору, яке набрало законної сили, за період з 25.11.2010 по 12.05.2015, а саме постанови Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15.10.2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2016 року, які на той час ще не були скасовані у касаційній інстанції.

Тобто, закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про наявність постанови суду, що набрала законної сили, з того самого предмету і між тими самими сторонами та фактично повторно закрив провадження у справі з приводу одних і тих самих правовідносин.

Згідно ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 199 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.

За змістом частини 4 статті 204 КАС України, порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, є підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

З урахуванням встановлених обставин у справі та допущених судом першої інстанції порушень норм процесуального права, колегія суддів вважає, що ухвала Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 26.10.2017р. по справі №524/3937/15-а не відповідає вимогам ст.159 КАС України, а тому відповідно до вимог п.3 ч. 1 ст. 199 КАС України підлягає скасуванню з прийняттям нової про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 199, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 26.10.2017р. по справі №524/3937/15-а скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м.Кременчука Полтавської області про стягнення середньої заробітної плати за час затримки виплати розрахункових сум при звільненні направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена в силу ч. 2 ст. 211 КАС України, оскільки не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Повний текст ухвали виготовлений 18.12.2017 р.