Постанова № 71074178, 30.11.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 листопада 2017 року № 826/3303/17

Окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Запорізької області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся позивач ОСОБА_1 з позовом до Державної судової адміністрації України (далі - Відповідач 1), Апеляційного суду Запорізької області (далі - Відповідач 2), в якому просив:

- Визнати протиправною відмову Апеляційного суду Запорізької області у виплаті позивачу одноразової вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку, передбаченої ст.. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року;

- Стягнути з Апеляційного суду Запорізької області на користь ОСОБА_1 255 200,00 грн. одноразової вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку;

- Зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити Апеляційному суду Запорізької області кошти, належні до виплати ОСОБА_1 одноразової вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку.

В обґрунтування позову зазначив, що з 06.07.2000 року по 17.05.2011 року позивач працював суддею Хортицького районного суду м. Запоріжжя, а з 17.05.2011 року по 15.09.2016 року суддею Апеляційного суду Запорізької області.

08 червня 2010 року позивачу ТУ ДСА було призначено щомісячне грошове утримання у розмірі 86%, у зв'язку з тим, що позивач має стаж роботи на посаді судді понад 10 років, враховуючи період проходження військової служби 2 роки 1 місяць, половину терміну навчання в ВНЗ 1 рік 11 місяців, на посаді прокурора 9 років 25 днів, а всього 23 роки 1 місяць.

05.07.2011 року щомісячне грошове утримання було збільшено до 88% у зв'язку зі стажем роботи на посаді судді 24 роки.

08 вересня 2016 року Постановою Верховної Ради України позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Запорізької області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

15 вересня 2016 року Наказом Голови Апеляційного суду Запорізької області №69-к позивача відраховано зі штату суду, але при цьому, як вказує позивач у своєму позові, не виплачено одноразової вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, право на яку, на думку позивача, він набрав на підставі ст.. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року.

У зв'язку з цим, позивач звернувся до Голови суду з заявою про виплату вищевказаної одноразової вихідної допомоги.

03 лютого 2017 року позивачу надана письмова відповідь за вих.. №08-02/17, відповідно до якої у виплаті одноразової вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку відмовлено з посиланням на те, що підстав для здійснення такої виплати не вбачається, оскільки діюча редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 12.02.2015 року не передбачає таку виплату та до кошторису не закладалися видатки для виплати вихідної допомоги суддям, які звільняються у відставку.

Також позивача було повідомлено про те, що суддям, які звільняються у зв'язку з виходом у відставку за Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року, який набрав чинності 30.09.2016 року, вихідна допомога виплачується на підставі ст.. 143 цього Закону, тому, оскільки позивача було відраховано зі штату суддів Апеляційного суду Запорізької області 15.09.2016 року, як зазначено у відповіді, вихідна допомога йому не передбачена.

Позивач вважає відмову у виплаті одноразової вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат у зв'язку з виходом у відставку протиправною та такою, що порушує його права, оскільки, на думку позивача, дія Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1166-VII від 27.03.2014 року не може стосуватися суддів, які вже користуються відповідними правами і розповсюджується лише на тих, які призначені на посаду судді після набрання ним чинності.

Позивач вважає, що Апеляційний суд Запорізької області зобов'язаний був виплатити йому вихідну допомогу у зв'язку з відставкою у розмірі 255 200,00 грн., а Державна судова адміністрація України виділити кошти на виплату такої допомоги.

Просив суд задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.03.2017 року відкрито провадження у справі та справу призначено до судового розгляду.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі та просив у їх задоволенні відмовити, надавши суду аналогічні поясненням тим, що викладені у письмових запереченнях проти позову.

Позивач до судового засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, надав до суду письмову заяву з проханням розглядати справу за його відсутністю, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача 1 до судового засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, надав до суду письмові заперечення відповідно до яких позовні вимоги не визнав у повному обсязі та просив у їх задоволенні відмовити, справу просив розглядати за його відсутністю.

В судовому засіданні за згодою представника відповідача 2 ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Заслухавши пояснення представника відповідача 2, дослідивши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне:

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 06 липня 2000 року по 17 травня 2011 року перебував на посаді судді Хортицького районного суду Запорізької області, стаж роботи - 10 років 10 місяців 11 днів, з 18.05.2011 року по 15.09.2016 року - на посаді судді Апеляційного суду Запорізької області.

Постановою Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 08 вересня 2016 року № 1515-VIII ОСОБА_1 звільнений з посади судді Апеляційного суду Запорізької області у зв'язку з поданням заяви про відставку відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України.

На підставі вказаної постанови Верховної Ради України Наказом Голови Апеляційного суду Запорізької області №69-К від 15.09.2016 року суддя судової палати з розгляду цивільних справ ОСОБА_1 виключений 15.09.2016 року із складу суддів Апеляційного суду Запорізької області.

У відповідності до наданої суду копії розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці стаж роботи ОСОБА_1 станом на 15.09.2016 року становить 30 років 01 місяць 15 днів.

В подальшому, позивач ОСОБА_1 звернувся до Голови Апеляційного суду Запорізької області з заявою, відповідно до якої просив нарахувати та виплатити йому вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат, яка не була виплачена при звільненні.

Листом від 02.02.2017 року №08-02/17 вих позивача повідомлено про те, що правові підстави для нарахування і виплати вихідної допомоги на момент прийняття рішення про відставку ОСОБА_1 відсутні, тому підстав для задоволення заяви останнього не вбачається.

Позивач вважає протиправними дії Відповідача щодо не нарахування та не виплати йому вихідної допомоги, оскільки вони суперечать вимогам законодавства та порушують його конституційні права.

Виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, суд приходить до висновку про наступне:

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року, кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень. Суддя також має право на відставку за станом здоров'я, що перешкоджає продовженню виконання обов'язків.

За суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді і такі ж гарантії недоторканності та соціального захисту, як і до виходу у відставку.

Судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

У відповідності до пп. 1 п. 2 Розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI, стаття 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року № 2862-ХІІ втратила чинність з 01 січня 2011 року.

У відповідності до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України, в редакції, яка діяла на момент подання заяви ОСОБА_2 про відставку та на момент її звільнення верховною Радою України, суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Частиною 1 статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в редакції, яка діяла до 01.04.2014 року, було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Тобто виплата судді вихідної допомоги законом пов'язувалася із певною подією - виходом у відставку.

Відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 року, який набрав чинності 01.04.2014 року, статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виключено.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Внесені Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 року зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині скасування положень статті 136 цього Закону є чинними, неконституційними не визнавались.

Таким чином, на час звільнення позивача виплата вихідної допомоги не передбачалась чинним законодавством України, оскільки в даному випадку до спірних правовідносин повинні застосовуватися положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (08 вересня 2016 року).

Крім того, у рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

Враховуючи той факт, що Позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Запорізької області відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 08.09.2016 року, на підставі якої Головою Апеляційного суду Запорізької області було видано Наказ №69-К від 15.09.2016 року «Про звільнення ОСОБА_1.», тобто після того, як втратили чинність ст.. 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року та ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року, якими було передбачено виплата вихідної допомоги при звільненні суддів у відставку, суд приходить до висновку, що правових підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 такої вихідної допомоги у Апеляційного суду Запорізької області не було.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, з урахуванням того, що судом не встановлено порушення прав позивача з боку відповідачів, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для відмови у їх задоволенні у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1 та 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачі по справі, як суб'єкти владних повноважень, виконали покладений на них обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень ст.. 94 КАС України, суд приходить до висновку про можливість віднести судові витрати за рахунок державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 69, 70, 71, 122,158 - 163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції в порядку та строки, передбачені ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур