Рішення № 71074174, 18.12.2017, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2017 року Чернігів Справа № 825/1905/17

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Зайця О.В.,

за участю секретаря Новик Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання неправомірним, скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, в якому просить скасувати наказ відповідача № 68 від 30.08.2017; зобов'язати відповідача прийняти рішення про оформлення документів для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог чинного законодавства.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 30.08.2017 наказом Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області № 68 йому було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі частини шостої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, у якої відсутні умови, передбачені пунктами 1, 13 частини першої статті 1 цього Закону. Вважає оскаржуваний наказ незаконним та необґрунтованим, прийнятим без дійсного вивчення обставин справи та ситуації, що склалася в країні походження позивача - Бангладеш. Зазначає, що був змушений залишити Бангладеш через переслідування, пов'язані з його належністю до опозиційної партії.

Від позивача до суду надійшла заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Від представника відповідача до суду надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, а також письмові заперечення, у яких просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що позивач не навів жодних конкретних фактів його особистого переслідування або погрози переслідування в країні свого постійного проживання, а також не надав жодного документа на підтвердження цих фактів, а тому оскаржуваний наказ був винесений в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Фіксування судового засідання, відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, не здійснювалося.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1) є громадянином Народно Республіки Бангладеш і 28.01.2017 прибув до України, де звернувся до відповідача з заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У своїй заяві позивач зазначив, що має побоювання бути заарештованим та засудженим на тривалий строк через політичну діяльність його батька. В обгрунтування побоювань позивач зазначає, що на нього чинили психологічний тиск та відкрили проти нього кримінальну справу, а його батька було засуджено до довічного позбавлення волі (а.с. 47-50).

Під час процедури розгляду заяви позивача з ним була проведена співбесіда, що підтверджується копією протоколу співбесіди від 28.08.2017.

За результатами розгляду матеріалів справи позивача, відповідачем було прийнято наказ № 68 від 30.08.2017 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі частини шостої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, у якої відсутні умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону (а.с. 68).

Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з приписами частини другої статті 5 Закону особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина сьома статті 7 Закону).

Згідно з частиною першою статті 6 Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

В силу частини першої статті 8 Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина четверта статті 8 Закону).

Згідно з частиною шостою статті 8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону.

Управлінням Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992), згідно якого процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року.

Відповідно до Директиви Європейського Союзу від 29.04.2009 «Про мінімальні стандарти кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту, та суть захисту, що надається», яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутності поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

У відповідності до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Тобто, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця, повинна надати конкретні документи, які б давали підстави вважати реальною наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Суд враховує, що позивач нелегально, автомобільним транспортом перетнув державний кордон України 28.01.2017 з території Російської Федерації, з метою подальшого виїзду до країн Західної Європи, та звернувся з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, тільки після затримання працівниками Відділу по боротьбі зі злочинами пов'язаними з торгівлею людьми Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, що підтверджується копією постанови Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 22.02.2017 № 743/217/17, протоколом співбесіди від 28.08.2017, та ставить під сумнів реальність побоювань переслідування та намір позивача отримати в Україні статус біженця.

З анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та протоколу співбесіди, наявних в матеріалах справи, суд робить висновки, що позивач ніколи не був членом жодної релігійної, військової чи громадської організації, утисків на батьківщині за релігійною чи гендерною ознаками не зазнавав, не переховувався від переслідування, а тому не може вважатися жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

З викладеного слідує, що відповідачем при прийнятті рішення було проведено збір та аналіз інформації про країну походження, про особу заявника, за наслідками перевірки якої не встановлено наявність фактичних доказів того, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань в країні походження є реальними, а тому обґрунтовано прийнято наказ про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 необхідно відмовити повністю.

Керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання неправомірним, скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішенння.

Суддя підпис О.В. Заяць

З оригіналом згідно

Рішення суду від 18.12.2017 не набрало законної сили.

Суддя О.В. Заяць

Повний текст рішення складений 19.12.2017.