Ухвала суду № 71074133, 13.12.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2017 р.Справа № 818/1349/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Сіренко О.І.

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В.

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 02.10.2017р. по справі № 818/1349/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРХІМСЕРВІС-К"

до Головного управління ДФС у Сумській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

02 жовтня 2017 року постановою Сумського окружного адміністративного суду задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРХІМСЕРВІС-К" до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Сумській області від 29 серпня 2017 року № 0003181407 про зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю "УКРХІМСЕРВІС-К" суми податкового кредиту в розмірі 267400 (двісті шістдесят сім тисяч чотириста) грн. та № 0003191407 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 175457 ( сто сімдесят п'ять тисяч чотириста п'ятдест сім) грн.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Сумській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРХІМСЕРВІС-К" 10722 (десять тисяч сімсот двадцять дві) грн. 56 коп. в рахунок відшкодування судових витрат.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального (п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201, п.200.1 ст.200, п.209.2 ст.209, п.п.83.1.2 п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України) та процесуального (ч.4 ст.11, ч.ч. 1, 2 ст. 161 та ст. 159, 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України) права, просив суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що "платник податку несе відповідальність відповідно до ПК України у разі коли на момент перевірки платника податку суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими податковими накладними. Інших підстав для не включення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту податковим законодавством не передбачено" є таким, що не відповідає дійсним обставинам справи.

При цьому додає, що наявність у платника податків податкових накладних є обов'язковою підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, але не виключною. Право на податковий кредит у платника податків виникає лише за умов-реального здійснення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Реальність здійснення господарської операції повинна підтверджуватись і належним чином оформленими первинними документами і наявністю у сторін оформленої первинними документами господарської операції.

Так, первинні документи, приєднані позивачем до матеріалів справи на підтвердження реальності здійснення спірних господарських операцій, не є достатньою підтавою для відображення цих операцій у податковому обліку з метою одержання податкової вигоди, оскільки відомості, наведені у цих первинних документах, не відповідають фактичним (реальним) обставинам справи.

Позивач, в надісланих запереченнях на апеляційну скаргу, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги відповідно до ст. 195 КАС України, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що з 27.06.2017 по 02.08.2017 рр. Головним управлінням ДФС у Сумській області проведено перевірку ТОВ "УКРХІМСЕРВІС-К" з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарських операціях з ТОВ "Топкрафт" за період серпень 2016 року, з ТОВ "Буд - Інженерія" за період лютий, березень 2017 року, з ТОВ "СПМ Груп" за період березень 2017 року, з ТОВ "Різалт - Нафтопродукти" за період лютий, березень 2017 року.

09 серпня 2017 року, за результатами перевірки відповідачем складений акт № 1542/18-28-14-07/39140535/142 (а.с.18-42).

29 серпня 2017 року, на підставі вказаного вище акту, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 0003181407, яким зменшено суму податкового кредиту в розмірі 267 400 грн., та №0003191407 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 175 457 грн. (а.с. 59, 60).

Зі змісту акту перевірки вбачається, що податковим органом поставлено під сумнів реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Топкрафт" у серпні 2016 року і ТОВ "Різалт - Нафтопродукти" за період лютий, березень 2017 року з придбання метил - трет-бутилового ефіру, що призвело до порушення п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.189.1 ст.189, п.198,5 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у серпні 2016 року на загальну суму 175 547 грн. та порушення п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, пп. "а" п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого не підтверджено факт реального здійснення фінансово - господарських операцій ТОВ "УКРХІМСЕРВІС-К" щодо придбання товарів у ТОВ "Різалт - Нафтопродукти" за період лютий, березень 2017 з подальшою їх реалізацію в адресу ТОВ "Буд - Інженерія" за період лютий, березень 2017 року на суму ПДВ 271 980 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу про неправомірність формування податкового кредиту та завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ внаслідок чого занижено суми зобов'язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у перевіреному періоді не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

Разом з цим суд вважає доведеним факт відповідності сформованих позивачем витрат по господарським операціям з ТОВ "Топкрафт" у серпні 2016 року, з ТОВ "Різалт - Нафтопродукти" за період лютий, березень 2017 року з подальшою їх реалізацією на адресу ТОВ "Буд - Інженерія" за період лютий, березень 2017 року вимогам діючого законодавства України.

За таких обставин, відповідачем не доведено правомірності мотивів для винесення спірних податкових повідомлень - рішень від 29.08.2017 року №0003181407 та №0003191407.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з п.198.1 ст.198 Податкового Кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового Кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Разом з цим згідно п.198.3 ст.198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі ПК України) визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У відповідності до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналізучи вищезазначені норми права, можна дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

За приписами п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином діюче законодавство з питань оподаткування не позбавляє права позивача на віднесення до складу податкового кредиту сум податку, оформленого відповідними податковими накладними, навіть якщо з боку постачальника (продавця) мають місце будь - які недоліки оформлення та складення певних товаросупроводжуючих документів або інші порушення вимог податкового законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ "УКРХІМСЕРВІС-К" та ТОВ "Топкрафт" були укладені договори поставки № ДГ - 18/08 від 18.08.2016, суборенди № ДГ - 18/081 від 18.08.2016 (а.с. 77-78, 79-80) на виконання яких між контрагентами відбувалися господарські операції, в тому числі і в періоді, що охоплений податковою перевіркою, серпень 2016 року.

Підтвердженням факту поставки слугують копії акту приймання-передачі (а.с. 81), карток рахунку (а.с. 72, 86), видаткової накладної (а.с. 83), довіреності (а.с. 84), податкових накладних (а.с. 87-88), факт проведення розрахунку за придбаний товар у кількості 37,477 т. підтверджується копіями банківських виписок (а.с. 82), копіями платіжних доручень (а.с. 70,71).

18.08.2016 року між позивачем та ТОВ "Різалт - Нафтопродукти" укладений договір постачання нафтопродуктів № 40, на виконання якого між контрагентами відбувалися господарські операції, в тому числі і в періоді, що охоплений податковою перевіркою, з лютого по березень 2017 року (а.с. 93-94).

Відповідно до п.п. 4.2 Договору підтвердженням факту поставки слугують додаткові угоди (а.с. 95-96).

Факти придбання нафтопродуктів підтверджуються копіями первинних документів, по зазначених господарських операціях, а саме: рахунками на оплату по замовлення (а.с. 97, 100), видатковими накладними (а.с. 98, 101), товарно - транспортними накладними (а.с. 99, 102), платіжними дорученнями (а.с. 103, 105, 106), копіями банківських виписок (а.с. 104, 107), податкових накладних (а.с. 108-109), які у встановленому законом порядку прийняті та зареєстровані податковим органом.

Після придбання нафтопродукти постачались позивачем до ТОВ "Буд - Інженерія", згідно договору поставки № ДГ-23/02 від 23.02.2017 (а.с. 110-111), факти придбання нафтопродуктів підтверджуються копіями первинних документів, по зазначених господарських операціях, а саме: видатковими накладними (а.с. 112, 114), довіреностей (а.с. 113, 115), актами прийому - передачі майна (а.с. 118, 120), актами здачі - прийняття робіт (а.с. 119, 121), копіями банківських виписок (а.с. 122-123) картками рахунків (а.с. 124-125, 126).

Приписами статті 1 Закону України № 996 від 16.07.1999р. «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що «господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства», а «первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення».

Частиною 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведенні облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.п. 2.1, 2.2, 2.4 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88 (із змінами і доповненнями) первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо».

Згідно з пунктами 2.15, 2.16 вищезазначеного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції, визначальною ознакою якої є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Щодо доводів апеляціної скарги про нереальність вчинення господарських операцій, зокрема, між позивачем та ТОВ "Топкрафт", викладених в акті перевірки, підставою чого стала інформація щодо відкриття кримінального провадження за ч.1 ст.205 КК України відносно службових осіб ТОВ "Топкрафт", колегія суддів зазначає наступне.

Належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України та ст.70 КАС України доказами факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 КК України та ст. 212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, в акті перевірки відповідачем не наведено доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Крім того, судом не встановлено невідповідності даних податкових накладних фактичним обставинам правовідносин позивача з його контрагентами.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з приписами ч.2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про наявність взаємопов'язаності позивача та контрагентів позивача, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про невідповідність закону вчинених за ним господарських операцій.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судження податкового органу про неправомірність формування податкового кредиту та завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ внаслідок чого занижено суми зобов'язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у перевіреному періоді не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.

Oбов'язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України і розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем, під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обгрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області залишити без задоволення.

постанову Сумського окружного адміністративного суду від 02.10.2017р. по справі № 818/1349/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Сіренко О.І.Судді Спаскін О.А. Любчич Л.В. Повний текст ухвали виготовлений 18.12.2017 р.