Ухвала суду № 71073798, 14.12.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Носа С.П., Яворського І.О.

з участю секретаря судового засідання: Джули В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області (далі - ГУ ДФС у Закарпатській області) на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУ ДФС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0009851311 від 16.06.2017, яким йому було завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 72 709,00 грн, а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 36 354,50 грн.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.09.2017 позов було задоволено повністю.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, ГУ ДФС у Закарпатській області подало апеляційну скаргу, яку мотивує тим, що ст. 51 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Тому, до податкового кредиту фізичних осіб - суб'єктів господарювання, зареєстрованих платниками ПДВ, можливе включення сум такого податку по митних деклараціях у зв'язку з імпортуванням на митну територію України основних засобів, за умови взяття на облік такого майна в якості основних фондів та використання таких засобів в оподатковуваних операціях у межах їх господарської діяльності та наявності належного документального оформлення та підтвердження відповідних витрат та відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку. Апелянт вказує, що відповідно до ст. 325 ЦК України право приватної власності на майно належить фізичній особі, а не фізичній особі - суб'єкту господарювання, що в свою чергу не дає можливості вважати майно (основні фонди), яке перебуває у приватній власності фізичної особи, основними фондами суб'єкта господарювання - фізичної особи. Тому просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.09.2017 та прийняти нову, якою відмовити позивачу в задоволенні його адміністративного позову.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч.1 ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що у період з 17.05.2017 по 23.05.2017 посадовими особами ГУ ДФС у Закарпатській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок за березень 2017 року, про що складено акт № 470/136-03НОМЕР_2 від 01.06.2017.

В ході перевірки контролюючим органом було встановлено порушення вимог п.198.3 ст.198, п.200.1, п.200.4 «б» ст.200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ за березень 2017 на суму 72 709 грн.

На підставі акту перевірки ГУ ДФС у Закарпатській області 16.06.2017 було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0009851311, яким позивачу було завищено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 72 709,00 грн, а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 36 354,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції, спростовуючи доводи представника відповідача про те, що до податкового кредиту ФОП можливе включення сум ПДВ по транспортним засобам, зареєстрованим лише на суб'єкта господарювання, а не на приватну особу за умови використання в оподатковуваних операціях, послався на Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.1998 та вказав, що транспортні засоби реєструються за їх власниками (фізичними чи юридичними особами), а реєстрація за ФОП не передбачена. При цьому, суд відхилив посилання відповідача на норми ЦК України, оскільки, відповідно до ст.1 ч.2 ЦК України до податкових відносин цивільне законодавство не застосовується, крім того, норми цивільного законодавства не містять обмежень щодо права власності фізичної особи, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Водночас, матеріалами справи, зокрема товарно-транспортними накладними CMR №№ 0031393, 0031394, 0001462, 0001461, 0031379, 0031381, підтверджується, що придбаний позивачем транспортний засіб використовуються у його господарській діяльності.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п.п.14.1.18 п.14.1 ст.14 ПК України, бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування ПДВ за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), встановлений ст. 200 ПК України.

Згідно п.200.1 ст.200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.3 ст.200 ПК України, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 цієї статті передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є фізичною особою, яка здійснює діяльність віднесену законодавством до підприємницької, є платником ПДВ у розумінні ст.ст.14 та 180 ПК України, зареєстрований у встановленому порядку платником ПДВ, а тому на нього повною мірою поширюються норми ПК України, які визначають порядок визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування.

З матеріалів справи видно, що 23.02.2017 між позивачем та Nemeth Zsolt було укладено Договір купівлі-продажу транспортного засобу, згідно якого ОСОБА_1 було придбано один сідельний тягач марки IVECO, модель EUROCARGO ML 120E, № кузова НОМЕР_3, 2012 року виробництва.

Сума ПДВ, сплачена митним органам відповідно до вказаного договору складає 72 709,19 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 447 від 28.02.2017.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4, вказаний транспортний засіб було зареєстровано за фізичною особою ОСОБА_1 під номером НОМЕР_5.

При цьому, використання придбаних транспортних засобів у господарській діяльності ОСОБА_1 підтверджується товарно-транспортними накладними CMR №№ 0031393, 0031394, 0001462, 0001461, 0031379, 0031381.

Відповідно до пункту 6 «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.1998, транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами. Транспортні засоби, що належать ФОП, реєструються за ними як за фізичними особами.

Згідно п.п.14.1.139 п.14.1 ст.14 ПК України, особою для цілей розділу V цього кодексу є будь-яка фізична особа підприємець яка: або є платником податків і зборів, встановлених цим Кодексом, крім єдиного податку; або є платником єдиного податку за ставкою, що передбачає сплату податку на додану вартість; або є платником єдиного податку за ставкою, що передбачає включення податку на додану вартість до складу єдиного податку, і добровільно переходить у встановленому цим Кодексом порядку на сплату єдиного податку за ставкою, що передбачає сплату податку на додану вартість.

У відповідності до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 92 від 27.04.2000, основні засоби - матеріальні активи, які підприємство/установа утримує з метою використання їх у процесі виробництва/діяльності або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Відповідно до Конституції України та ЦК України закріплено право приватної власності (статті 41 та 325 відповідно).

Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи (ст. 325 ЦК України).

Таким чином, суб'єктом права власності законодавством визнається фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, яке не може знаходитися взагалі у власності фізичної особи, і, водночас, не виокремлюється такий суб'єкт права власності як ФОП.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 27.03.2012 по справ № 21-737во10, зокрема, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Колегія суддів зазначає, що ФОП має усі особисті немайнові права та здатна мати усі майнові права, передбачені Конституцією України, ЦК України та іншими законами (ст. 26 ЦК України).

Перелік майнових прав чинне законодавство не містить. Виходячи з аналізу чинного законодавства, можна стверджувати, що право займатися підприємницькою діяльністю є майновим правом фізичної особи.

Тобто правовий статус фізичної особи є набагато ширшим, ніж правовий статус фізичної особи - підприємця. Право на здійснення підприємницької діяльності є правом фізичної особи і набуття статусу підприємця дозволяє фізичній особі лише здійснювати господарську діяльність - діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Чинне законодавство не виділяє такого суб'єкта права власності як ФОП та не містить норм щодо права власності ФОП. Законодавство лише встановлює, що ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (ч. 2 ст. 128 ГК України та ч. 1 ст. 52 ЦК України), отже, суб'єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому, правовий статус ФОП не впливає на правовий режим майна, що перебуває у його власності. Отже, майно має реєструватися за фізичною особою.

В силу норм ч.1 ст.51 ЦК України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відтак, особливих умов для формування податкового кредиту та визначення дати виникнення права на податковий кредит для фізичних осіб-суб'єктів господарювання, зареєстрованих платниками ПДВ, ПК не передбачено.

Визначальним фактором для формування податкового кредиту фізичними особами - суб'єктами господарювання, зареєстрованими платниками ПДВ, при придбанні транспортних засобів, інших основних фондів та товарів є, як і для платників ПДВ - юридичних осіб, подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах їх господарської діяльності та наявність належного документального оформлення та підтвердження відповідних витрат, відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що позивач як ФОП має право сформувати податковий кредит відповідного звітного періоду на підставі сум ПДВ, сплачених ним при придбанні автотранспортних засобів, за умови належного документального оформлення та підтвердження відповідних витрат, відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку, а також використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах їх господарської діяльності та має право на бюджетне відшкодування ПДВ таких сум.

Підсумовуючи вказане вище, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що ОСОБА_1 є фізичною особою, яка здійснює діяльність, віднесену законодавством до підприємницької, є платником ПДВ у розумінні ст.ст.14, 180 ПК України та зареєстрований у встановленому порядку платником ПДВ, тому на нього повною мірою поширюються правові норми, які визначають порядок обчисленні і сплати ПДВ, формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування сум ПДВ, у зв'язку з чим при придбанні транспортного засобу з метою його використання у власній господарській діяльності у повній відповідності до вказаних норм податкового законодавства отримав право на віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту.

Згідно ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року по справі № 807/779/17 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі.

Повний текст ухвали складено 19.12.2017.