Рішення № 71073346, 19.12.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 грудня 2017 року письмове провадження № 826/6841/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., розглянувши адміністративну справу

ОСОБА_1 звернулась з позовом до Управління адміністративними будинками Державного управління справами про:

- визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 надбавки у відсотках до посадового окладу за вислугу років в державних органах, управліннях за період з 07 серпня 2016 року по 31 грудня 2016 року у розмірі 20%;

- зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 надбавки у відсотках до посадового окладу за вислугу років в державних органах, управліннях за період з 07 серпня 2016 року по 31 грудня 2016 року у розмірі 20%.

Позовні вимоги мотивовано тим, що в порушення вимог Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ, відповідачем у період з 07 серпня 2016 року по 31 грудня 2016 року не проводилось нарахування на виплата надбавки за вислугу років в державних органах.

Відповідно до частини 5 статті 33 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах: понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків.

Позивач вказує, що з 07 серпня 2016 року її стаж роботи на посадах, які відносяться до посад державної служби, досягнув десяти років. Однак, незважаючи на те, що до 01 грудня 2016 року позивач продовжувала перебувати на державній службі та мала право користуватися усіма правами, передбаченими законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, відповідач у період з 07 серпня 2016 року по 31 грудня 2016 року проводив нарахування та виплату надбавки за вислугу років у розмірі 15%.

Під час розгляду справи позивач та її представник підтримали заявлені позовні вимоги та просили позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав викладених у письмових запереченнях, просив у задоволенні позову відмовити. Крім того, 31 серпня 2017 року через канцелярію суду представником відповідача подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строків звернення до суду.

Розглядаючи позовні вимоги по суті, суд виходить з того, що позивачем дотримано строки звернення до суду, визначені у статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Кодексу, що діяв на час звернення), а тому підстави для залишення його без розгляду відсутні.

Суд, відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати справу у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

Судом встановлено, що 07 серпня 2006 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду головного спеціаліста виробничо-технічного відділу Управління адміністративними будинками Державного управління справами.

27 жовтня 2006 року ОСОБА_1 присвоєно дев'ятий ранг державного службовця.

01 січня 2007 року позивача було переведено на посаду головного спеціаліста відділу матеріально-технічного постачання Управління адміністративного судинками Державного управління справами.

05 травня 2010 року ОСОБА_1 переведено на посаду головного спеціаліста сектору планування, закупівлі та складського забезпечення товарів Управління адміністративного судинками Державного управління справами, а 24 листопада 2010 року - на посаду завідувача відділу побутового обслуговування Управління адміністративного судинками Державного управління справами.

Відповідно до положень Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ посада, яку займала позивач, відносилась до посад державної служби.

01 травня 2016 року набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі по тексту - Закон України №889-VIII).

Пунктом 15 частини 3 статті 3 Закону України №889-VIII передбачено, що дія цього Закону не поширюється на працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб'єктів господарювання державної форми власності, а також навчальних закладів, заснованих державними органами.

Суд погоджується з висновками зробленими Національним агентством України з питань державної служби за результатами аналізу положень Закону України №889-VIII за результатами розгляду звернення Управління адміністративними будинками Державного управління справами про те, що на працівників Управління дія Закону не поширюється.

Національне агентство України з питань державної служби листом від 29 червня 2016 року №3696/11-16 зокрема повідомило, що за результатами аналізу положень Указу Президента України від 23 лютого 2000 року № 278 «Про Державне управління справами», Указу Президента України від 21 березня 2000 року № 474 (в редакції від 21 березня 2000 року чинної на момент утворення (державної реєстрації) Управління адміністративними будинками Державного управління справами 10 квітня 2000 року), інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Управління адміністративними будинками Державного управління справами є державною організацією, утвореною Державним управлінням справами, як єдиним спеціальним державним органом з матеріально-технічного, фінансового, соціально-побутового та іншого забезпечення діяльності Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Ради національної безпеки і оборони України, інших державних органів, утвореним Указом Президента України від 23 лютого 2000 року №278.

З огляду на викладене, відповідач є державною організацією, працівники якої згідно з положеннями Закону України №889-VIII втратили статус державних службовців.

Статтею 32 Кодексу законів про працю України закріплено, що у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інше - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №889-VIII закріплено, що умови оплати праці працівників органів державної влади, інших державних органів, їх апаратів (секретаріатів), державних підприємств, установ та організацій, органів влади Автономної Республіки Крим, які на день набрання чинності цим Законом є державними службовцями і посади яких відповідно до цього Закону не є посадами державної служби, визначаються Кабінетом Міністрів України і не можуть передбачати зменшення розміру їх заробітної плати.

На реалізацію наведеної норми Закону України №889-VIII 06 квітня 2016 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №268 «Про умови оплати праці працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, у 2016 році», яка набрала чинності одночасно із Законом України №889-VIII.

Названою постановою затверджено схему посадових окладів працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, з урахуванням юрисдикції державних органів.

31 серпня 2016 року постановою Кабінету Міністрів України №590, яка набрала чинності 15 вересня 2016 року, у постанову №268 внесено зміни - затверджено схеми посадових окладів працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, з урахуванням юрисдикції державних органів і працівників Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, Управління адміністративними будинками Державного управління справами, Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України.

На підставі Закону України №889-VIII та постанови Кабінету Міністрів України №268 з урахуванням змін, внесених постановою №590 від 31 серпня 2016 року, 20 жовтня 2016 року розпорядженням начальника Управління адміністративними будинками Державного управління справами №126-к введено в дію новий штатний розпис.

Відповідно до положень статті 32 Кодексу законів про працю України 20 жовтня 2016 року позивача повідомлено про зміну істотних умов праці та запропоновано переведення на посаду начальника відділу. Також попереджено, що у випадку відмови від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці, її буде звільнено з роботи на підставі пункту 6 статті 36 Кодексу законів про працю України.

01 грудня 2016 року згідно заяви позивача її переведено на посаду начальника відділу побутового обслуговування та встановлено посадовий оклад, визначений у додатку до постанови Кабінету Міністрів України №268, у розмірі 3620,00 грн.

Перевіряючи правильність нарахування та виплати надбавки за вислугу років ОСОБА_1 за період з 07 серпня 2016 року по 30 листопада 2017 року, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до положень пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №889-VIII умови оплати праці працівників органів державної влади, інших державних органів, їх апаратів (секретаріатів), державних підприємств, установ та організацій, органів влади Автономної Республіки Крим, які на день набрання чинності цим Законом є державними службовцями і посади яких відповідно до цього Закону не є посадами державної служби, визначаються Кабінетом Міністрів України.

До прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №268, умови оплати праці названих осіб зберігались на рівні, закріпленому у Законі України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3732-ХІІ.

Тим часом, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №889-VIII передбачено - Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3732-ХІІ визнати таким, що втратив чинність, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Отже, з 01 травня 2016 року положення частини 5 статті 33 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3732-ХІІ, якими було закріплено право державних службовців на надбавку за вислугу років залежно від стажу державної служби втратило чинність.

Досліджені в судовому засіданні роз'яснення Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування щодо застосування деяких положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII про порядок оформлення втрати статусу державного службовця окремими категоріями працівників державних органів у зв'язку з набранням чинності цим Законом з 1 травня 2016 року та роз'яснення Міністерства соціальної політики України в листі від 02 серпня 2016 року №1079/13/84-16, позицію позивача не підтверджують.

У роз'ясненнях зазначено, що беручи до уваги положення частини 3 статті 22 Конституції України щодо недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, Комітет вважає, що на період попередження цієї категорії працівників оплата їх праці, пільги, гарантії, компенсації, а також зобов'язання, які вони мали у зв'язку з наявністю статусу державного службовця, мають бути за ними збережені відповідно до законодавства, що діяло до 1 травня 2016 року.

Працівники, посади яких не передбачені штатними розписами державних органів, у тому числі працівники Управління, підлягають попередженню відповідно до статті 32 Кодексу законів про працю України зі збереженням умов оплати праці, що діяли до 1 травня 2016 року, до завершення строку попередження або до упорядкування умов оплати праці зазначених працівників рішенням Кабінету Міністрів України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що до моменту переходу на нові умови оплати праці, за працівниками відповідача, у тому числі позивачем, підлягали збереженню умови оплати праці, які діяли на момент набрання Законом України №889-VIII чинності.

Відповідно до бухгалтерської довідки про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2016 року по 31 грудня 2016 року, позивач до 01 грудня 2016 року отримувала оплату праці у розмірі, який був визначений та діяв на момент набрання чинності Законом України №889-VIII.

Аналогічна інформація міститься і в особистих розрахункових листах за серпень - листопад 2016 року, які надані позивачем.

Таким чином закріплення в Законі України №889-VIII права на збереження за працівниками умов оплати праці, які діяли до набрання названим Законом чинності, передбачає отримання працівником оплати праці в розмірі, який виплачувався на момент набрання чинності Законом України №889-VIII. Тим часом, наведені положення Закону не передбачають набуття працівником права на отримання виплат і більшому розмірі на підставі Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3732-ХІІ, який втратив чинність.

З огляду на викладене, відповідач правомірно проводив нарахування та виплату позивачу заробітної плати у період з 07 серпня 2016 року по 01 грудня 2016 року в розмірі, який було визначено у період дії Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3732-ХІІ та який позивач отримувала станом на 01 травня 2016 року.

Надаючи правову оцінку вимогам ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати надбавки у відсотках до посадового окладу за вислугу років в державних органах, управліннях за грудень 2016 року у розмірі 20%, суд приходить до наступного.

Частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 правовою підставою для визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання вчинити дії позивачем визначено Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3732-ХІІ.

Однак, як встановлено під час розгляду справи та підтверджено сторонами, на нові умови праці позивач перейшла з 01 грудня 2016 року. Таким чином, з 01 грудня 2016 року оплата праці позивача здійснювалась відповідно до положень Закону України №889-VIII та постанови Кабінету Міністрів України «Про умови оплати праці працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, у 2016 році» від 06 квітня 2016 року №268 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2016 року №590.

Будь-яких посилань на те, що виплата заробітної плати проводилась відповідачем із порушенням названих нормативно-правових актів, ані у позовній заяві, ані під час розгляду справи позивачем та її представником не наведено.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідач правомірно проводив нарахування та виплату позивачу надбавки за вислугу років у період з 07 серпня 2016 року по 31 грудня 2016 року у розмірі 15% до посадового окладу.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість нарахувань та виплат позивачу надбавки за вислугу років за вказаний період з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Р.О. Арсірій