Постанова № 71072740, 19.12.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5295/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Потоцької Н.В.

за участю секретаря Сердюк І.С.

сторін:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Топової О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом громадянина республіки Афганістан ОСОБА_2 до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду із позовом звернувся громадянина республіки Афганістан ОСОБА_2 до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області в якому просить суд:

- визнати наказ ГУ ДМС України в Одеській області №184 від 28.09.2017р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, неправомірним і скасувати його;

- зобов'язати ГУ ДМС України в Одеській області, у відповідності з процедурою передбаченою ст. 8 Закон, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.

ОСОБА_2 не належить до жодного визначення, яке зазначено у п.6 ст.8 Закону, оскільки заява Позивача не носить характеру зловживання у розумінні п.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Пунктом 13 ст. 1 Закону дає визначення: особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

На теперішній час для позивача існує ризик стати жертвою насилля в разі повернення до Афганістану.

Про обґрунтовані побоювання за своє життя та здоров'я, свідчить причини виїзду Позивача.

Позивач до моменту виїзду проживав в м. Баглан. Внаслідок діяльності антиурядових угрупувань, Позивач побоюється стати жертвою насилля, яке пов'язує з місцем роботи. Позивач працював водієм в міжнародній компанії. Внаслідок чого, побоюючись за власне життя, Позивач змушений був покинути країну походження.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, в обґрунтування заявленої правової позиції, зокрема, зазначив.

За матеріалами особової справи шукача захисту спостерігається, що під час проживання в Афганістані шукач захисту відвідував офіційні органи влади у тому числі органи МВС для оформлення паспортного документу у 2016 році, Посольство Пакистану в Афганістані з метою отримання візи до Пакистану (м. Кабул). Також особа виїжджала до Пакистану, де зверталась до Посольства України у м. Ісламабад для оформлення української візи, при цьому у нього не виникало ніяких проблем чи перешкод з перетинанням кордону.

Вищезазначене вказує, що заявник продовжував користуватися захистом країни громадянської належності, що ставить під сумнів повідомлену шукачем захисту обставину стосовно ймовірних переслідувань на Батьківщині.

Отже, заявник не підпадає під ознаки біженця, передбачені Конвенцією про статус біженців 1951 року та діючим Законом, однак не позбавляє його права залишатись на території України, якщо він має інші для цього підстави.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.

Громадянин Афганістану ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканець провінції Баглан. За національністю афганець, за етнічною належністю таджик, за віросповіданням сповідує Іслам сунітської течії. Рідна мова дарі, фігурант також володіє пушту, англійською, узбецькою та мовою урду на рівні розуміння. За сімейним станом одружений на гр. Афганістану на установчі дані Шаміла Гулам Мохаммад (27 років) з якою має чотирьох спільних дітей: сина Рахімі Мохаммад Мосадек Забіулла (7 років), та доньок: Рахімі Екра Забіхуллах (8 років), Рахімі Сама Забіхуллах (5 років), Рахімі Мар'ям Забіхуллах (2,5 років). Шлюб уклав у 2008 році за ісламськими традиціями у готелі «Ар'яна», м. Мазарі-Шариф, провінція Балх. Діти проживають разом з матір'ю у м. Пулі-Хумрі (Афганістан).

Заявник здобув повну середню освіту у ліцеї «Насер Хасрав Балхі» (м.Бандаре-Айратан), який закінчив у 2007 році; навчався 2,5 роки у вищому навчальному закладі «Ар'я» (м. Мазарі-Шаріф), на економічному факультеті. Додатково шукач захисту закінчив курси англійської мови у м. Пулі-Хумрі.

Щодо трудової діяльності, у період 01.08.2008 - 30.04.2015 років позивач працював водієм у міжнародній організації «USID DAI EL Asmed project Edinburg international Ramp ap north project».

За матеріалами особової справи, шукач захисту не був членом жодних політичних, громадських, релігійних, військових або інших організацій, як в країні громадянської належності, так і поза її межами.

Не притягувався ані до кримінальної, ані до адміністративної відповідальності як на Батьківщині, так і в Україні.

25.06.2017 року заявник вибув з Афганістану на територію нашої країни авіарейсом Кабул (Афганістан) - Дубай (ОАЕ) - Одеса (Україна). Державний кордон перетнув 26.06.2017 року легально, на підставі паспортного документу серії 01720941 та запрошення на в'їзд в Україну від рідного брата особи на установчі дані Рахімі Асадулла Саідулла.

Оригінал паспортного документу був втрачений у вересні 2017 року (заява до Авангардівського ВП, Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області, зареєстрована в журналі єдиного обліку заяв та повідомлень про скоєні кримінальні правопорушення та інші події за №1237 від 05.09.2017 року).

До територіального підрозділу ДМС за міжнародним захистом звернувся 14.09.2017року після закінчення легального строку перебування на території України, у зв'язку з чим на особу було складено протокол та винесено постанову про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 203 КУпАП.

Щодо проблематики переслідування в країні громадянської належності, шукач захисту надав наступні відомості. Заявник вважає, що у разі повернення на Батьківщину він опиниться під переслідуванням угрупуванням «Талібан» через свою професійну діяльність водієм у міжнародній компанії (арк. 8 протоколу співбесіди від 20.09.20217року).

Відповідно до анкети особи, в країні громадянської належності залишились проживати наступні його близькі родичі, а саме: матір, два брати,4 сестри, дружина та 4 дітей (арк. 3-4 анкети від 14.09.2017 року). В будь-яких переслідувань члени родини не зазнавали та не зазнають станом на теперішній час.

Під час звернення за міжнародним захистом до заяви були долучені наступні документи, а саме:

1. Оригінал тазкери (свідоцтва про народження) НОМЕР_1 разом із нотаріально завіреним перекладом з мови дарі на українську мову;

2. Копія паспортного документу серії 01720941 разом із нотаріально завіреним перекладом з мови дарі на українську мову;

3. Копія заохочувальної грамоти від агентства США з міжнародного розвитку разом із перекладом з англійської мови на українську мову;

4. Копія заохочувальної грамоти від організації DАІ разом із перекладом з англійської мови на українську мову;

5. Копія заохочувальної грамоти від агентства США з міжнародного розвитку разом з перекладом з англійської на українську мову;

6. Копія заохочувальної грамоти від Едінбург Інтернешнл разом з перекладом з англійської мови на українську мову;

7. Копії тазкер дружини НОМЕР_2 та дітей НОМЕР_3,НОМЕР_4, НОМЕР_5, без перекладу;

8. Копія сертифікату про закінчення курсів комп'ютера та англійської мови, без перекладу.

Законодавство, що регулює спірні правовідносини.

Конституція України встановлює, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ст. 26).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що:

- Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (ст. 6).

- Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження(ст. 13).

- Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою (ст. 14).

Протокол № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Іноземець, який законно проживає на території держави, не може бути висланий за її межі інакше ніж на виконання рішення, прийнятого відповідно до закону, і повинен мати можливість:

a) наведення доводів проти свого вислання;

b) перегляду своєї справи;

c) представлення з цією метою перед компетентним органом або перед особою чи особами, призначеними цим органом (стаття 1).

Конвенції про статус біженців від 28.07.1951 р.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття біженець включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"

Біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань (п. 1 ст. 1 Закону).

Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (п. 13 ст. 1 Закону).

«Стаття 8. Порядок попереднього розгляду заяв»

1. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

У разі подання законним представником дитини, розлученої із сім'єю, заяви про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, без попереднього розгляду заяви.

2. За бажанням заявника участь у попередньому розгляді заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, бере адвокат. Призначення адвоката для надання правової допомоги заявникові здійснюється в установленому порядку.

3. Під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник має право залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб. Перекладач повинен дотримуватися конфіденційності з обов'язковим оформленням центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, розписки про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника.

4. Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

5. У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.

6. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

7. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

8. У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.

9. У разі невикористання особою права на оскарження протягом п'яти робочих днів з дня її письмового повідомлення про прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, вилучає у такої особи довідку про звернення за захистом в Україні та повертає особі документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи, що перебувають на зберіганні в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Наказом МВС України від 07.09.2011р. № 649 затверджені Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - Правила № 649).

Згідно із п. 1.1 розділу І Правил ці правила визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до п.4.1 розділу IV Правил № 649, під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви:

а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону.

Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди (додаток 12) з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником, перекладачем, адвокатом, психологом, педагогом (за наявності);

б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 13).

У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

4.3. На підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС в межах установленого строку приймає одне з таких рішень:

а) про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

4.4. Рішення, передбачені пунктом 4.3 цього розділу, оформлюються наказом територіального органу ДМС (додаток 14).

4.6. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття територіальний орган ДМС надсилає або видає під підпис заявнику або його законному представнику письмове повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 15), з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення, про що робить відповідний запис в журналі реєстрації видачі повідомлень (додаток 16).

По суті досліджених правовідносин, суд зазначає наступне.

Відповідно п. 13 зазначеної норми Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно зі статтею 4 Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту" (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Виходячи зі змісту Позиції УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позивач не звільнений від обов'язку надавати докази.

Аналізуючи умови, передбачені пунктом 1 частиною другою статті 13 Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та беручи до уваги положення Пленуму Вищого адміністративного суду від 26.06.2011 року №3, суд зазначає, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме:

а) расової належності;

б) релігії;

в) національності (громадянства);

г) належності до певної соціальної групи;

д) політичних поглядів.

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

В свою чергу, при розгляді справи слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.

Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні. Підпункт 2 пункту "A" статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою. Тобто таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

«Для того чтобы считаться беженцем, лицо должно продемонстрировать свиде- тельства вполне обоснованных опасений стать жертвой преследований по одной из причин, указанных выше. Не имеет значения, возникает ли преследование по одной из этих причин или от сочетания двух или более причин. Часто проситель может не знать о причинах преследований. Как бы то ни было, это не его обязанность - ана- лизировать свой случай до такой степени, чтобы подробно устанавливать причины (п.66).

В свою чергу, судом встановлені елементи, які вказують на необгрунтованість клопотання позивача в контексті набуття міжнародного захисту в Україні:

- позивач легально вибув з Афганістану, мав дозвіл органів державної влади на виїзд та не мав жодних проблем з перетином державного кордону, що свідчить про відсутність ймовірних переслідувань з боку державних - агентів;

-твердження про роботу водієм у міжнародній компанії, як причина небажання повернутись до Афганістану з позиції існування побоювань зазнати утисків та переслідувань з боку угрупування «Талібан», спростовуються інформацією, згідно якої на момент проведення єдиного обшуку в будинку та передачі усних погроз на адресу позивача, він офіційно не працював водієм у компанії;

- зі слів позивача, йому ніколи не надходили прямі погрози з боку талібів, не підкидали листи-погрози з метою припинення професійної діяльності;

- у період з 30.04.2015 до моменту виїзду з країни позивач безперешкодно проживав у м. Мазарі-Шаріф у своєї сестри Назіфи в районі Чавке-Боба Ядгар, не зазнаючи при цьому ніяких переслідувань;

- випадок з так званим обшуком будинку був лише один раз, більше таліби ніколи не навідувались до будинку позивача. В свою чергу факт проведення обшуку в будинку позивача не вважаються переслідуванням або дискримінацією особи, адже основоположні права та свободи особи порушені не були;

- позивач ніколи не приймав участь у проведенні військових операцій, діяльності проти представників угрупування «Талібан», працюючи у компанії «USID DAI EL Asmed project Edinburg international Ramp ap north project». Під час здійснення своїх функціональних обов'язків водія у міжнародній компанії ніяких проблем/переслідувань у позивача не виникало ;

- до позивача ніколи не застосовувалось фізичне насильство та він не був свідком застосування фізичного насильства на інших людей на Батьківщин;

- під час ведення протоколу співбесіди від 28.09.2017р. стосовно безпекової ситуації у провінції Баглан, позивач сам зазначив, що регіон знаходиться під контролем державної влади Афганістану.

Суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

Також, згідно інформації по країні походження встановлено, що в регіоні постійного проживання позивача (м. Пулі-Хумрі) відсутні відкриті збройні конфлікти. Разом з тим, м. Пулі-Хумрі приймає внутрішньо-переміщених осіб з інших районів провінції Баглан:

ВНУТРЕННЕ ПЕРЕМЕЩЕННЬІЕ ЛИЦА:

«В провинции Баглан насчитывается 35,826 человек, то есть 5,118 семей. Взрослых мужчин - 22 процента, женщин -21 процент, 57 процентов - дети до 18 лет, 22 процента территории недоступны. В течение года ситуация розвивалась следующим образом: январь - 26,551 человек, апрель - 6,580 человек, июнь - 210 человек, август - 2,485 человек. Обострение обстановки произошло только в этом году, до этого здесь все было спокойно. Все ВПЛ- в Пули Хумри, включая 2,485 человек, бежавших сюда из района Дахана-и Гури. Дата: 04.01.2017».

Відповідно до ІКП додатково встановлено, що міжнародні організації у сфері міграційних процесів надають допомогу біженцям, які повертаються до Афганістану:

«Международная организаиия по миграции предоставит 18 млн. евро возвращающимся в Афганистан беженцам.

Международная организация ЕС по миграции (ІОМ) объявила о старте четырехлетнего проекта по поддержке возвращения беженцев в Афганистан.

Проект стоимостью 18 млн. евро профинансирует Генеральний директорат Евросоюза по развитию и сотрудничеству. Эти средства будут потрачены на помощь репатриантам и экономическое развитие сообществ, предоставляющих помощь беженцам, в провинциях Кабул, Герат, Нангархар, Балх, Кандагар, Баглан, Урузган и Лагман. Как заявил Лоренц Харт, представитель миссии ІОМ в Афганистане, на эти средства будут реализованы инфраструктурные проекти местного значення, такие как очистка ирригационных каналов, поддержка местных промислов, стройтельство ринков, предоставление оборудования организациям, занятым возвращением беженцев.

Кроме того, будет профинансировано обучение 1000 специалистов из профильных областей. Как сообщают афганские СМИ, планируется также построить информационные центри для беженцев. Дата: 21.03.2017».

Крім того, суд звертає увагу, що в країні громадянської належності залишились проживати близькі родичі позивача, а саме: матір, свекор та два брати, дружина і 4 дітей, 2 брати, 4 сестри (арк. 3-4 анкети від 14.09.2017 р.). Будь-яких переслідувань члени родини не зазнавали та не зазнають станом на теперішній час.

Позивачем не надано жодних доказів та фактів здійснення над нею фізичного насильства або здійснення будь-якого тиску відповідних органів з країни походження, що унеможливлювало б існування на території країни походження.

Беручи до уваги викладене в сукупності, суд прийшов до висновку, що позивачем не надано достатніх доказів, що відповідач діяв протиправно, приймаючи оскаржуване рішення.

Крім того, позивачем не надано уповноваженому державному органу відомостей про його утиски у країні походження та документів, які б підтверджували, що у нього склались умови, які зазначені у п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671.

Також, Суд приходить до висновку, що надані пояснення та аргументи позивача не вказують про наявність обставин щодо загрози життю та свободи безпосередньо самому позивачу, і тому не можуть бути прийняті судом як належні та допустимі докази, у розумінні статті 70 КАС України.

Відтак, позивачем не надано достатніх та переконливих доказів наявності фактів обґрунтованості побоювань переслідування за політичними поглядами та її безпеці і свободи в країні походження через існування реального ризику, а також те, що їй може бути спричинено шкоду, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Процесуальні гарантії статті 6 § 1 застосовуються до усіх сторон процесу, а не лише до тих осіб, які не виграли справи у національних судах (Philis v. Greece (Філіпс проти Греції) (No. 2), § 45).

Керуючись ст. ст. 6-8, 11, 71, 86, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Суддя Потоцька Н.В.

Відмовлено в задоволенні адміністративного позову повністю.

19 грудня 2017 року.