Постанова № 71072695, 13.12.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3199/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гусева О.Г.,

за участю: секретаря судового засідання - Селімової О.В.

представника позивача - Демчук Я.В.,

представника відповідача - Моргун Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „РЕСТАЙМ" до Одеської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості та картки відмови від 27.04.2017 року,-

В С Т А Н О В И В:

До надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю „РЕСТАЙМ" до Одеської митниці Державної фіскальної служби: визнати протиправним і скасувати рішення Одеської митниці ДФС від 27 квітня 2017 року №500020/2017/000001/2 "Про коригування митної вартості товарів"; визнати протиправною і скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 27 квітня 2017 року №500020/2017/00004.

Представник позивача до судового засідання з'явився, заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав викладених в адміністративному позові.

Представник відповідача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, посилаючись на обставини які викладені в адміністративному позові.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності приходить до наступних висновків.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, 15 лютого 2017 року Між ТОВ "РЕСТАЙМ" (Покупець) та фірмою "XIAMEN JUNDA IMPORT & EXPORT CO., LTD" (Китай) (Продавець) укладено зовнішньоекономічний контракт від 15 лютого 2017 року №S-12017.

Згідно п. 1.1. контракту продавець зобов'язався продати товар (жіноче і чоловіче взуття), а покупець прийняти та оплатити товар згідно з інвойсом, що додається до кожної окремої поставки товару та є невід'ємною частиною дійсного контракту.

Відповідно до п. 1.2., п. 2.1-2.4 контракту № S-12017, кількість, ціна та якість товару вказується в інвойсі, що додається до кожної окремої поставки товару.

Покупець сплачує вартість товару в розмірі 100% після поставки товару, але не пізніше 31.05.2017 року. Умови поставки та ціни та на товар вказано в інвойсі що додається. Остаточна вартість поставки вказується в інвойсі після фактичного завантаження товару. Ціни включають вартість експортного пакування та маркування, страхування та фрахту до м. Одеси. Продавець повинен передати Покупцю наступні документи поштою на вказану юридичну адресу: Коносаменту 3-х екземплярах, Інвойс із зазначенням номера контракту, пакувальний лист, сертифікат походження форма А, страховий поліс. Пунктом 3 контракту визначено, що продавець протягом 14 днів з моменту отримання заказу (ордера) повинен підтвердити покупцю можливість виконання його умов або направити покупцю отриманий заказ (ордер) з коментарями. Фірма-перевізник та її агенти, що здійснюють доставку товару за дійсним Контрактом, повинні бути узгоджені з покупцем. Продавець зобов'язаний здійснити доставку товару протягом 90 днів, з моменту підтвердження Заказу (ордера). Товар постачається продавцем на умовах - CIF, порт Одеса (Інкотермс 2010). Перехід права власності здійснюється під час перетину товаром борту судна в порту навантаження. Покупець повинен повідомити продавцю необхідні інструкції щодо відправлення товару, а також узгодити зразки заповнення вивантажувальних документів.

Пунктом 4 контракту № S-12017, визначено, що товар вважається зданим продавцем і прийнятим покупцем: За якістю: відповідно до документів, що підтверджують якість товару, за кількістю: відповідно до товаросупровідних документів. Товар вважається переданим продавцем і прийнятим покупцем з моменту навантаження товару на борт судна та оформлення перевізних документів.

Згідно п. 5, 6 контракту № S-12017, товар повинен постачатись у пакунках, що забезпечують цілість товару від будь-яких видів пошкоджень під час транспортування всіма видами транспорту з урахуванням перевалок, вантажно-розвантажувальних робіт і збереження на складі протягом усього строку придатності товару при дотриманні умов зберігання. Пакунок товару повинен бути промаркований продавцем згідно з вимогами законодавства України, та повинен бути узгодженим сторонами. Витрати на пакування та маркування товару входять до його вартості. Протягом одного дня з моменту відвантаження продавець висилає покупцю факсом або електронною поштою копії товаросупровідних документів, а також повідомляє номер та дату коносаменту, назву судна, кількість місць, масу брутто та вартість товару.

Відповідно до п. 7 контракту № S-12017, продавець повинен застрахувати товари, що вказано у інвойсах до дійсного контракту, на користь покупця у страховій компанії проти ризику, втрати або пошкодження, що відвантажується на умовах CIF, порт Одеса.

Після надходження товару до Одеського морського торгового порту уповноваженою особою позивача ТОВ "ГОЛ СЕРВІС" для митного оформлення вантажу подано до митного органу декларацію, в якій митна вартість товару визначена за першим методом - за ціною договору.

Для підтвердження вказаних у декларації відомостей, до митного органу було також подано такі документи: зовнішньоекономічний контракт купівлі-продажу від 15.02.2017 року №S-12017, інвойс від 03.03.2017 року № S-12017, пакувальний лист № б/н від 03.03.2017 року, прас-лист від 15.02.2017 б/н, копію митної декларації країни відправлення від 16.03.2017 року №370820170088124489 та інші товарно-супровідні документи.

Як встановлено судом, митним органом під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача, та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів разом з МД №UA500020/2017/000631, було встановлено спрацювання аналізу профілів ризику автоматизованої системи аналізу та управління ризиками « 105-2» та « 106-2» щодо можливого заниження митної вартості товарів, а також те, що в поданих документах містяться розбіжності, а саме:

- в наданому до митного оформлення комерційному інвойсі від 03.03.2017 року №S12017 відсутні банківські реквізити;

- умови поставки товару, визначені п.3.3 контракту купівлі-продажу товарів від 15.02.2017 року №S-12017 та зазначені у комерційному інвойсі від 03.03.2017 року №S-12017, як «CIF, порт Одеса», але у наданій до митного оформлення копії митної декларації країни-відправлення від 16.03.2017 року №370820170088124489 вказані умови поставки товарів FOB.

- відповідно до п.2.4 купівлі-продажу товарів від 15.02.2017 року №S-12017 продавець повинен був серед інших товарно-супровідних документів надати і страховий поліс, оскільки продавець здійснював за свій рахунок страхування вантажу (CIF Одеса). Згідно з ч.2 ст.53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість, є, в тому числі, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Однак документів щодо страхування митниці надано не було;

- в копії митної декларації країни-відправлення від 16.03.2017 року №370820170088124489 вказано лише один артикул товару, що не відповідає артикулам, наведеним у товарно-супровідних документах: а саме: інвойсі від 03.03.2017 №S-12017, пакувальному листі від 03.03.2017 б/н, прас-листі від 15.02.2017 б/н.

На підставі положень ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України Одеською митницею ДФС повідомлено декларанта про необхідність подання протягом 10 календарних днів додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості, а саме:

- виписки з бухгалтерської документації;

- каталогів, специфікацій, прейскурантів (прайс-листів) виробника товару;

- копію митної декларації країни відправлення (з перекладом на українську мову);

- висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлених спеціалізованими експертними організаціями.

Додатково декларанта повідомлено про те, що декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у нього документи для підтвердження заявленої ним митної вартості та запропоновано надати переклад українською мовою копії митної декларації країни відправлення.

На зазначену вимогу митниці про надання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару декларантом позивача надано листом від 27.04.2017 року №б/н надані переклад митної декларації країни відправлення від 16.03.2017 року №370820170088124489, виписка з бухгалтерської документації від 26.04.2017 року б/н, страховий поліс від 19.03.2017 року №PYIE201735020093E00600, лист продавця від 27.04.2017 року та повідомлення декларанта про те, що інші додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів протягом 10 календарних днів надаватись не будуть.

За результатами опрацювання наданих додатково документів встановлено, що вони не усувають раніше встановлені розбіжності, а саме:

- сума, вказана в страховому полісі від 19.03.2017 року №PYIE201735020093E00600 - 13 477 USD не відповідає мінімальній сумі страхового покриття, зазначеній в договорі - ціна плюс 10% - 13 491 USD;

- виписка з бухгалтерської документації від 26.04.2017 року не може бути використана митним органом як бухгалтерський документ, що підтверджує вартість товару, оскільки виписка від 26.04.2017 року б/н не є бухгалтерським документом у відповідності до приписів ЗУ від 16.07.1999 року №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»

З метою забезпечення повноти оподаткування товару було проведено аналіз баз даних ПІК АСМО "Інспектор-2006" та ЄАІС ДФС. За результатами аналізу було встановлено, що рівень митної вартості товарів подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, є більшим - 2,1064 долара США за пару (МД від 22.04.2017 року №UA100120/2017/176445), ніж заявлено декларантом - 0,8073 долара США за пару. Тому відповідно до ч. 2 ст. 53 МКУ Одеською митницею ДФС прийнято спірне рішення про коригування митної вартості товарів від 27.04.2017 року №UA500020/2017/000001/2.

На підставі вищевказаного рішення про коригування митної вартості товарів, митним органом декларанту видана картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за № №UA500020/2017/00004.

В подальшому товар випущено у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом, та сплатою різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х Митного кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятими відповідачем рішеннями, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Згідно ст. 49 Митного кодексу України (далі - МК України) встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною першою статті 54 МК України визначено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Статтею 543 МК України визначено, що безпосереднє здійснення державної митної справи покладається на органи доходів і зборів.

До митної справи відповідно до ст.7 МК України відносяться, крім іншого, встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення.

Згідно з п. 23, п. 24 ст.4 МК України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Згідно положень Митного кодексу України орган доходів і зборів здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів, якою є відповідно до ст.49 МК України, їх вартість, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до статті 50 МК України відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно з частиною 1 статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Частинами 1, 2, 3 статті 52 МК України передбачено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право: 1) надавати митному органу (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації; 2) на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу; 3) проводити цінову експертизу договору (контракту) шляхом залучення експертів за власні кошти; 4) оскаржувати у порядку, визначеному главою 4 цього Кодексу, рішення митного органу щодо коригування митної вартості оцінюваних товарів та бездіяльність митного органу щодо неприйняття протягом строків, встановлених статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення, рішення про визнання митної вартості оцінюваних товарів; 5) приймати самостійне рішення про необхідність коригування митної вартості після випуску товарів; 6) отримувати від митного органу інформацію щодо підстав, з яких орган доходів і зборів вважає, що взаємозв'язок продавця і покупця вплинув на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари; 7) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; 8) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих при коригуванні заявленої митної вартості, а також щодо підстав для здійснення такого коригування.

Відповідно до ч.1 ст. 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно ч. 2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно із ч.3 ст.53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Тобто, вимоги вказаних норм дають змогу відокремити наступні обставини, за наявності яких митний орган має право зобов'язати декларанта подати додаткові документи для підтвердження митної вартості:

1) наявність розбіжностей між окремими документами;

2) наявність ознак підробки певних документів;

3) відсутність достатніх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Таким чином, висновок митного органу щодо наявності даних обставин повинен бути обґрунтованими та підтверджений відповідними доказами. Так, встановивши розбіжність між документами чи відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Оцінивши усі докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що декларантом були надані усі необхідні документи, які давали митному органу змогу визначити митну вартість товару, відповідач витребував додаткові документи, навівши підстави їх витребування, що не свідчать про неможливість перевірки числових значень заявленої вартості товару. Одеською митницею не було ні в рішенні, ні у картці відмови обґрунтовано, в чому полягали об'єктивні сумніви у митній вартості, заявленій позивачем, неточності у визначеній митній вартості.

Суд не приймає до уваги як підставу для прийняття оскаржуваного рішення посилання на те, що в наданому до митного оформлення інвойсі від 03.03.2017 №S-12017 відсутні банківські реквізити для здійснення оплати за товар, оскільки у ньому наявне посилання на контракт на виконання якого він складений; в свою чергу у розділі 12 контракту №S-12017 є посилання на банківські реквізити продавця.

Також, суд зазначає, що митна декларація країни відправлення не є тим документом, що підтверджує митну вартість товарів, відповідно до ч.1 ст. 53 Митного кодексу України.

Відносно посилання митного органу на те, що умови поставки товару, визначені п.3.3 контракту купівлі-продажу товарів від 15.02.2017 року №S-12017 та зазначені у комерційному інвойсі від 03.03.2017 року №S-12017, як «CIF, порт Одеса», але у наданій до митного оформлення копії митної декларації країни-відправлення від 16.03.2017 року №370820170088124489 вказані умови поставки товарів FOB, судом встановлено, що листом продавця від 27 квітня 2017 року інформовано про те, що у експортній декларації №370820170088124489, дата 16.03.2017 року міститься помилка у пункті умови поставки,де замість CIF, компанія вказала FOB.

Посилання митного органу на відсутність в поданих до митного оформлення документах страхових документів, а також документів, що містять відомості про вартість страхування, як підставу для коригування митної вартості також є необґрунтованим з огляду на наступне.

За умовами зовнішньоекономічного контракту від 01.07.2011 поставка здійснюється на умовах CIF UA Одеса (згідно Інкотермс-2000), згідно офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати означає, що продавець сплачує всі витрати і фрахт, необхідні для доставки товару в зазначений порт призначення, ризик втрати чи пошкодження товару, як і будь-які додаткові витрати переходять від продавця до покупця після відвантаження товару. У зв'язку з цим, при здійснені позивачем розрахунку митної вартості витрати на транспортування, страхові витрати не включались до митної вартості, оскільки такі витрати за умовами контракту включені у вартість товару, що відповідає приписам статті 53 Митного кодексу України.

Відносно посилання митного органу стосовно того, що в копії митної декларації країни-відправлення від 16.03.2017 року №370820170088124489 вказано лише один артикул товару, що не відповідає артикулам, наведеним у товарно-супровідних документах: а саме: інвойсі від 03.03.2017 №S-12017, пакувальному листі від 03.03.2017 б/н, прас-листі від 15.02.2017 б/н. судом встановлено наступне.

Відповідно до експортної декларації №370820170088124489 зазначено 1 артикул товару, однак, відповідно до поданих документів судом встановлено, що код товару, кількість та загальна сума до оплати збігається як у документах продавця так і в документах покупця.

Відносно посилання митного органу що сума, вказана в страховому полісі від 19.03.2017 року №PYIE20173502009E00600 13 477 USD не відповідає мінімальній сумі страхового покриття - зазначена в договорі ціна плюс 10%- 13 491, 46 USD, суд вважає необхідним зазначити, що поставка здійснюється на умовах CIF UA Одеса (згідно Інкотермс-2000), відповідно до якої страхові внески сплачується саме продавцем.

Вирішуючи спір, суд враховує, що надані позивачем до Одеської митниці для митного оформлення товару документи, які відповідають вимогам частини 2 статті 53 Митного кодексу України, у повній мірі ідентифікують оцінюваний товар, не містять розбіжностей щодо даних, які підлягають обчисленню при визначені саме митної вартості товару та підтверджують ціну товару, яка сплачена позивачем за ціною, вказаною в контракті (інвойсах).

Відповідно до частини 6 статті 54 Митного кодексу України підставою для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю є виключно наявність обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/ або недостовірні відомості про митну вартість товарів.

У постанові від 01.10.2013 року у справі № 21 354а13 Верховний Суд України дійшов висновків, що сумніви у достовірності поданих декларантом відомостей можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Про наявність обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості, вказує далі Верховний Суд України, митниця зобов'язана доводити в суді, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Як зазначалось вище, в рішенні про коригування митної вартості товарів встановлено, що стосовно даного товару в органі доходів та зборів відсутня інформація щодо вартості операцій з ідентичними товарами, тому відповідно до статі 59, 60 МКУ метод за ціною договору щодо ідентичних товарів застосувати неможливо. Натомість, в органі доходів та зборів наявна інформація щодо вартості операцій з подібними (аналогічними) товарами, тому відповідно до статті 60 МКУ застосовується метод за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів на рівні 2,1064 дол. США за пару (митна декларація від 22.04.17 №UA100120/2017/176445).

Вказані доводи відповідача суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Частина друга статті 64 МК України встановлює, що митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті (при застосуванні резервного методу), повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях. Відповідно до частини першої статті 33 МК України інформаційні ресурси митних органів складаються із відомостей, що містяться у документах, які надаються під час проведення митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів, та інших документах. Їх використання для здійснення митного контролю обумовлене МК України.

Проте, за загальним правилом формально інший рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення, сам по собі не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.

Приймаючи оскаржуване рішення про коригування митної вартості Одеською митницею у графі 33 спірного рішення, крім номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, не надано пояснень щодо зроблених коригувань на обсягу партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та не зазначена докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Окрім цього, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Відповідно до статті 58 Митного кодексу України, у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Обов'язковою умовою правомірності дій митниці щодо застосування методу визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів є дотримання встановленої законом процедури, зокрема, проведення консультацій та обґрунтування неможливості застосування попередніх п'яти методів визначення митної вартості товарів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду України у справі від 22.10.2013 року ( справа № 21-326а13) від 21 листопада 2011 року (справа № 21-222а11) від 06 лютого 2012 року (справи №№ 21-418а11, 21-375а11, 21-365а11), 26 червня 2012 року (справа № 21-172а12).

Обґрунтовуючи неможливість застосування методу визначення митної вартості за ціною угоди щодо ідентичних товарів (метод 2) щодо товару №3, відповідач зазначає,що він до даних правовідносин не може застосовуватись у зв'язку із відсутністю інформації щодо вартості операцій з ідентичними товарами.

Суд вважає, що митним органом було порушено послідовність застосування методів визначення митної вартості та надані позивачем документи оцінені митним органом неналежним чином.

Відповідно до ст. 60 МК України у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 58 і 59 цього Кодексу, за митну вартість береться прийнята органом доходів і зборів вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього. Під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними. Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку. Ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари.

Відповідач не довів наявності обставин, які виключають використання першого методу, та не встановив обставин, які унеможливлюють визначення митної вартості товару за ціною договору, а також неможливість послідовного застосування наступних методів визначення митної вартості.

Відомості надані суду в обґрунтування правової позиції не відображають жодних параметрів, які б вказували на подібність, аналогічність чи ідентичність товарів, оскільки не відображають складових митної вартості вказаних в них товарів.

В ході судового розгляду справи, відповідачем правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, не спростована, а об'єктивна неможливість застосування першого методу не доведена.

Згідно ч.7 ст.54 МК України, у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

У рішенні ЄСПЛ "Larissis and Others v. Greece" зазначено, що втручання може бути виправданим, якщо воно "встановлено законом" та здійснено "згідно закону", оскільки оскаржувані заходи повинні не тільки мати законодавче підґрунтя, але й передбачатися якісним законом, який має бути достатньо доступним та передбачуваним щодо наслідків його застосовування, тобто бути сформульованим у спосіб, який дає змогу кожній особі - у разі потреби, за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку.

В рішеннях "United Communist Party of Turkey and Others v. Turkey", "Refah Partisi (the Welfare Party) and Others v. Turkey" ЄСПЛ відзначив, що кожне втручання має відповідати "нагальній суспільній потребі"; а поняття "необхідний" не має того ступеню гнучкості, як поняття "корисний" чи "бажаний".

Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" і "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер'їлдіз проти Туреччини").

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.

В межах самостійної судової оцінки обставини справи свідчать про те, що "втручання" митного органу було непропорційним та порушувало справедливий баланс між інтересами позивача і публічними інтересами. При цьому оцінювана в межах даної справи адміністративна практика митниці, з огляду на наведені вище подальші заходи, не відповідає принципу юридичної визначеності (legal certainty - є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права), оскільки є вкрай непослідовною та суперечливою.

Критерій "пропорційності", використаний судом у справі, передбачає, що втручання в право власності розглядається як недотримання справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому в питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, суд визнає достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Відповідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, оцінюючи надані сторонами у справі докази у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Частиною першою ст. 94 КАС України передбачається, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 11, 69-71, 160-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Задовольнити адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю „РЕСТАЙМ" до Одеської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості та картки відмови від 27.04.2017 року.

Визнати протиправним і скасувати рішення Одеської митниці ДФС від 27 квітня 2017 року №500020/2017/000001/2 "Про коригування митної вартості товарів".

Визнати протиправною і скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 27 квітня 2017 року №500020/2017/00004.

Стягнути з Одеської митниці ДФС (код за ЄДРПОУ 39441717) за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСТАЙМ" (код за ЄДРПОУ 40074984) судовий збір у розмірі 2518 (дві тисячі п'ятсот вісімнадцять) гривень 78 (сімдесят вісім) копійок.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня отримання її повного тексту.

Суддя О.Г. Гусев

.