Ухвала суду № 71068167, 13.12.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

13.12.2017 р. Справа№ 914/3817/15

За заявою: фізичної особи - підприємця Собка Анатолія Микитовича, м. Трускавець,про:перегляд рішення за нововиявленими обставинами,у справі:№914/3817/15,за позовом:Управління житлово-комунального господарства і будівництва Трускавецької міської ради, м. Трускавець,до відповідача:фізичної особи - підприємця Собка Анатолія Микитовича, м. Трускавець,про:стягнення 55.098,06 грн.,за зустрічним позовом про: визнання договору про пайову участь недійсним.Суддя Рим Т.Я.Представники:позивача:не з'явився,відповідача:Волощук Б.І. - представник (довіреність від 25.01.2017).

На розгляд Господарського суду Львівської області подано заяву фізичної особи - підприємця Собка Анатолія Микитовича про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Львівської області від 13.01.2016 у справі 914/3817/15. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.11.2017 задоволено клопотання заявника про поновлення строку на подання вказаної вище заяви, подану заяву прийнято до розгляду, судове засідання призначено на 22.11.2017. Розгляд заяви було відкладено на 13.12.2017.

Подана заява обґрунтована наступним. Господарським судом Львівської області у справі №914/11/17 ухвалено рішення від 03.07.2017, яким визнано недійсним Договір про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-технічної інфраструктури міста Трускавця №5117.04-13 від 17.04.2013. Оскільки рішення Господарського суду Львівської області від 13.01.2016 у справі №914/3817/15 ухвалено з огляду на невиконання зазначеного договору, заявник просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 13.01.2016 у справі №914/3817/15 та відмовити в задоволенні позову. В судовому засіданні 13.12.2017 заявник уточнив, що просить скасувати судове рішення лише в частині первісного позову, а рішення суду щодо зустрічного позову - залишити без змін.

В судові засідання представник Управління житлово-комунального господарства і будівництва Трускавецької міської ради не з'являвся, однак надіслав суду та заявнику відзив на заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами. Цим відзивом заперечив проти задоволення заяви з огляду на те, що:

- законом встановлено обов'язковість сплати коштів на пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту;

- рішення суду про визнання недійсним договору не може вважатися нововиявленою обставиною, оскільки грунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом у процесі розгляду справи;

- на час розгляду справи про стягнення боргу заявник вже частково сплатив кошти за договором, а тому знав про необхідність його виконання;

- за наказом Господарського суду Львівської області №914/3817/15 відкрито виконавче провадження ВП №53525349, на рахунок позивача уже надійшла частина коштів.

ОБСТАВИНИ (ФАКТИ).

Управління житлово-комунального господарства і будівництва Трускавецької міської ради (надалі - Управління) 03.11.2015 звернулося з позовом до фізичної особи - підприємця Собка Анатолія Микитовича (надалі - Підприємець) про стягнення коштів (том 1, а.с. 6-21). Позов було мотивовано порушенням умов договору №5.17.04-13 від 17.04.2013 про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Трускавця (надалі - Договір).

В ході розгляду справи Підприємцем на власний захист було залучено представника - адвоката, з яким він уклав договір про надання юридичних послуг від 19.11.2015 (том 1, а.с. 24, 25). Згодом Підприємцем було реалізовано одне із процесуальних прав, гарантованих Господарським процесуальним кодексом України - право на подання зустрічного позову. Такий позов про визнання недійсним Договору було подано до суду 16.12.2015 (том 1, а.с. 48-49). Ухвалою Господарського суду Львівської області зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду з первісним позовом (том 1, а.с. 43-45). Позовні вимоги Підприємця були обґрунтовані тим, що спірний договір було укладено з порушенням вимог статей 39, 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", тобто з підстав невідповідності вимогам закону (том 1, а.с. 49).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.01.2016 первісний позов задоволено повністю: стягнуто з Підприємця на користь Управління 31.120,66 грн. заборгованості зі сплати внеску за пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Трускавця, 21.611,43 грн. інфляційних втрат, 2.365,97 грн. - 3% річних та 1.218,00 грн. судового збору, а також повністю відмовлено у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним Договору. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2016, постановою Вищого господарського суду України від 31.05.2016 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.01.2016 №914/3817/15 встановлено, зокрема, такі обставини:

- між Управлінням та Підприємцем укладено Договір, за яким забудовник, що здійснює будівництво (реконструкцію, ін.) в адміністративних межах міста Трускавця об'єкту "Реконструкція магазину з офісними приміщеннями під магазин з житловими приміщеннями по вулиці Мазепи в місті Трускавці" приймає пайову участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Трускавця (пункт 1.1). За умовами договору забудовник зобов'язався перерахувати у визначений цим договором термін суму пайової участі в розмірі 32.620,66грн. на спеціальний рахунок міського бюджету міста Трускавця. Згідно з пунктом 2.1.5 договору, забудовник зобов'язався перерахувати такі кошти в повній сумі єдиним платежем (або за графіком) не пізніше 30 календарних днів після видачі сертифіката відповідності об'єкта будівництва - на момент введення його в експлуатацію;

- Підприємцем сплачено суму пайової участі частково, в сумі 1.500,00 грн., про що свідчить долучена до матеріалів справи квитанція від 18.04.2013.

Потрібно звернути увагу на ту обставину, що в ході первісного розгляду справи, яке тривало близько семи місяців, Підприємець неодноразово підтверджував факт укладення Договору: у зустрічному позові від 13.12.2015 (том 1, а.с. 48), у відзиві на позовну заяву від 13.01.2016 (том 1, а.с. 82), в апеляційній скарзі від 22.01.2016 (том 2, а.с. 8) та касаційній скарзі від 09.04.2016 (том 2, а.с. 123). При цьому лише відзив було підписано повноважним представником, а решта наведених документів - особисто заявником.

Після завершення первісного судового провадження Підприємець вирішив звернутися до Господарського суду Львівської області з позовом до Управління про визнання недійсним Договору. Ухвалою від 04.01.2017 провадження у справі було порушено, позовну заяву прийнято до розгляду. Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.07.2017 №914/11/17 позовні вимоги було задоволено, спірний Договір визнано недійсним. Зазначене рішення суду мотивовано встановленим фактом того, що Підприємець не підписував Договору. Цей факт встановлено висновком судової почеркознавчої експертизи від 17.06.2016 №1989. Рішення суду від 03.07.2017 №914/11/17 не оскаржено, а відтак - набрало законної сили.

Господарським судом Львівської області видано наказ від 29.03.2016 на примусове виконання рішення від 13.01.2016 (том 2, а.с. 113). Постановою державного виконавця від 06.03.2017 ВП №53525349 відкрито виконавче провадження з виконання зазначеного виконавчого документа. Постановою державного виконавця від 16.03.2017 звернуто стягнення на доходи боржника.

ПРАВО.

Вирішуючи подану заяву, суд звертає увагу, що існують два судові рішення, які набрали законної сили та які в певній мірі суперечать одне одному.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Статтею 129 Конституції України передбачено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У своїх численних рішеннях Європейський суд з прав людини констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності судового рішення. Згідно з цим принципом жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. (пункт 46 рішення у справі "Устименко проти України" (заява №32053/13), пункти 42-44 рішення у справі "Желтяков проти України" (заява №4994/04), пункт 61 рішення "Брумареску проти Румунії" (заява №28342/95).

У широкому розумінні принцип правової (юридичної) визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення стабільного правового становища. Досягнення стабільності та передбачуваності цивільних правовідносин є одним із основних завдань цього принципу.

Необхідно акцентувати увагу на тому, що процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами сама по собі не суперечить принципові юридичної визначеності в тій мірі, в якій вона використовується для виправлення помилок правосуддя (пункт 44 рішення у справі "Желтяков проти України", №4994/04). Перегляд судового рішення не повинен бути замаскованою апеляційною процедурою, а саме лише існування двох позицій щодо способу вирішення спору не є підставою для повторного судового розгляду. Відхилення від цього принципу допустимі лише за наявності виняткових обстави (пункти 51-52 рішення у справі "Рябих проти Росії", №52854/99).

Відповідно до статті 112 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові. Отже, за правилами наведеної норми судове рішення може бути переглянуто за наявності таких умов: істотність нововиявлених обставин для вирішення спору, наявність їх на час вирішення спору та їх виявлення після прийняття судового рішення зі справи. Окрім того, обов'язковою ознакою нововиявлених обставин, є те, що вони не могли бути відомі на час розгляду справи.

Аналогічні висновки містяться і в пункті 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами" від 26.12.2011 №17. Так, до нововиявлених обставин належать матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Необхідними ознаками нововиявлених обставин є їх існування на час розгляду справи, ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, істотність таких обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).

Процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні, а також те, що цей доказ є вирішальним (пункти 27-34 рішення у справі "Праведная проти Росії", № 69529/01).

Як убачається із рішення Господарського суду Львівської області від 13.01.2016, постанови Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2016 та постанови Вищого господарського суду України від 31.05.2016 р. судом дано оцінку обставинам укладення та виконання Договору (наявна часткова оплата), внаслідок чого було задоволено позовні вимоги про стягнення грошових коштів. При цьому суд бере до уваги ту обставину, що при первісному розгляді справи заявнику було створено всі умови для належної реалізації ним права на судовий захист: суд повідомляв Підприємця про час та місце судових засідань, надавав йому час та можливість організувати свій захист, Підприємця протягом усього судового провадження представляв адвокат, Підприємець мав можливість та подав як відзив на позовну заяву, так і зустрічну позовну заяву про визнання Договору недійсним, Підприємцем реалізовано можливість на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень.

Зважаючи на наведені вище доводи, суд дійшов висновку про те, що обставина непідписання Договору не лише могла, а й мала бути відомою йому під час ухвалення рішення суду у справі №914/3817/15, а заявник мав усі можливості для її доказування в ході саме цього судового провадження. Більше того, як установлено судом, заявник не лише не заперечував факту укладення Договору, а й сам підтверджував такий факт. При цьому в суду були відсутні будь-які розумні сумніви стосовно добровільності визнання такого факту, достовірності таких даних, чи визнання такого факту внаслідок помилки, необізнаності чи з якихось інших причин.

Додатковим підтвердженням того, що заявник намагається повторно переглянути справу є те, що він просить суд не повністю скасувати рішення суду, а лише в певній частині.

Підсумовуючи наведене вище, суд дійшов висновків, що:

- судом при первісному судовому провадженні забезпечено Підприємцю усі права для належної реалізації права на судовий захист, чим він і скористався, подавши зустрічний позов та залучивши до представництва своїх інтересів адвоката;

- у суду відсутні обгрунтовані підстави стверджувати про необхідність перегляду рішення з огляду на необхідність виправлення помилки правосуддя;

- заявник намагається добитися повторного перегляду судової справи (подана заява є замаскованою апеляцією), що порушить принцип правової визначеності (res judicata), а відтак - і принцип верховенства права;

- обставина непідписання Договору не лише могла, а й мала бути відомою заявникові під час первісного провадження та ухвалення рішення суду, а тому відповідні докази могли бути представлені суду.

У зв'язку з наведеним суд не вбачає виняткових підстав для втручання у принцип правової визначеності та відмовляє фізичній особі - підприємцю Собку Анатолію Микитовичу у задоволенні заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами (вх. №4680/17 від 09.11.2017).

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 86, 112-114 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити фізичній особі - підприємцю Собку Анатолію Микитовичу у задоволенні заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами (вх. №4680/17 від 09.11.2017).

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 13.01.2016 у справі 914/3817/15 залишити без змін.

Суддя Рим Т.Я.