Ухвала суду № 71067047, 11.12.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/4569/17 Г оловуючий у 1 інстанції: Свірідова В.В.

Провадження № 22-ц/783/6496/17 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

Категорія:27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2017 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шандри М.М.,

при секретарі: Цапові П.М.,

за участю: представника апелянта - ОСОБА_3,

представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 18 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», з участю третьої особи приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Шапіро Ірини В’ячеславівни про визнання недійсним іпотечного договору,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 18 вересня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», з участю третьої особи приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Шапіро Ірини В’ячеславівни про визнання недійсним іпотечного договору - задоволено.

Визнано недійсним Іпотечний договір від 24 вересня 2007 року, який укладений між Відкритим акціонерним товариством «Банк Універсальний» (правонаступником всіх прав і обов`язків якого є Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк») та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шапіро І.В. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 2511 з моменту його укладення 24.09.2007 року.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на користь ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, судовий збір в розмірі 640 грн. (шістсот сорок грн.)

Дане рішення оскаржив відповідач ПАТ «Універсал Банк».

В апеляційній скарзі зазначає, що із оскаржуваним рішенням не погоджується, вважає його незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального права. Зокрема зазначає, що згідно п.1.1. Кредитного договору Відповідач зобов'язувався погасити Кредит, сплатити проценти за користування ним в розмірі 12,45% річних Укладений сторонами кредитний договір визначений сторонами як на придбання майна. З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, 24 вересня 2007 року між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого є майнові права на незакінчену будівництвом однокімнатну квартиру №110, загальною площею 40,41 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі Закону України «Про іпотеку». Укладений, 24.09.2007 року сторонами, кредитний договір визначений сторонами як на придбання майна. З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, 24 вересня 2007 року між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого є майнові права на незакінчену будівництвом однокімнатну квартиру №110, загальною площею 40,41 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Відповідно до п. 1.5 Договору іпотеки, після завершення будівництва та прийняття в експлуатацію нерухомого майна, зазначеного в пункті 1.2 даного Договору, а також після державної реєстрації та оформлення у встановленому чинним законодавством порядку права власності на нього за Іпотекодавцем, зазначена нерухомість продовжує бути Предметом іпотеки. При цьому, сторони протягом 3 (трьох) робочих днів укладають в нотаріальній формі додатковий договір про зміну предмета іпотеки, а саме замість майнових прав на нерухоме майно предметом іпотеки стає відповідне нерухоме майно із зазначенням правовстановлюючих документів, що підтверджують право власності на нього у Іпотекодавця, реєстрацію права власності в органах БТІ та ЕО, та оціночної вартості Предмета іпотеки. Просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у позові ОСОБА_4 відмовити повному обсязі.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта - ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги, представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на її заперечення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

На підставі ст.ст. 11, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На переконання судової колегії оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Матеріалами справи та судом встановлено, що 24 вересня 2017 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк Універсальний», правонаступником всіх прав і обов'язків якого є Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк», (далі - Банк, Іпотекодержатель) та позивачем, ОСОБА_7 (після укладення шлюбу ОСОБА_4) був укладений іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шапіро Іриною В’ячеславівною з реєстровим №2511.

Згідно положень пункту 1.1 Договору іпотеки, даний договір забезпечує вимоги Іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору №24/150-07К від 24 вересня 2007 року, а також будь-яких додаткових угод до нього (далі-Кредитний договір), укладеного між Банком (Іпотекодержателем) та позивачем ОСОБА_4, за умовами якого останній зобов'язаний Іпотекодержателю до 23 вересня 2037 року повернути кредит у розмірі 34 985,00 доларів США, а також проценти за користування ними в розмірі 12,45% річних, комісії, неустойки та інші штрафні санкції, а також інші платежі, передбачені Кредитним договором та/або даним Договором, в тому числі витрати понесені Іпотекодержателем у випадку звернення стягнення на Предмет іпотеки.

Відповідно до п. 1.2 Договору іпотеки, за умовами цього Договору Іпотекодавець передає Іпотекодержателю в якості забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором в іпотеку майнові права на незакінчену будівництвом однокімнатну квартиру №110, загальною площею 40,41 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. П.Панча, №18-б.

Згідно роз'яснень, наданих у п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про іпотеку».

Статтею 5 Закону України від 05.06.2003 № 898-IV «Про іпотеку», у редакції, яка була чинною на час укладення оспорюваного позивачем іпотечного договору 24.09.2007, визначений вичерпний перелік об'єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором. Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна в майбутньому. Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Стаття 5 Закону України «Про іпотеку» в редакції, що діяла на момент укладення спірного іпотечного договору, таке поняття як «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав не передбачала. Майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону України «Про іпотеку».

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15 та від 20 квітня 2016 року № 6-2994цс15, яка відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що майнові права були віднесені до предмету іпотеки, вже після укладення договору іпотеки.

Таким чином, на час укладення вищезгаданого Іпотечного договору, за якими в іпотеку було передано майнові права на спірне приміщення у незавершеному житловому будинку відповідно до ст.5 Закону України "Про іпотеку" в редакції, що діяла на момент укладення спірного іпотечного договору, не могли бути предметом іпотеки, а відтак, на думку колегії суддів суд першої інстанції прийшов до вірного переконання, що вказаний договір підлягає визнанню його недійсним, відповідно до приписів ст.ст. 203 ч. 1 та 215 ч. 1 ЦК України.

Враховуючи, що суд першої інстанції повно і правильно встановив фактичні обставини справи, застосував закон, який поширюється на зазначені правовідносини, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку про те, що судом при розгляді справи допущені порушення норм матеріального та процесуального права, які є підставами для скасування рішення суду, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 307, 308, 313, п.1 ч.1 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 18 вересня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: О.М.Ванівський

Судді: Р.П. Цяцяк

М.М.Шандра