Рішення № 71063503, 13.12.2017, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/5594/17

2/303/2635/17

Номер рядка стат.звіту - 26

РІШЕННЯ

Іменем України

/заочне/

13 грудня 2017 року м.Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

в особі: головуючого-судді Пак М.М.

секретар судового засідання Тромпак В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Мукачево цивільну справу за Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

в с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки: - квартиру, загальною площею 65,30 кв.м, житловою площею 40,40 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом/ на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно з кредитним договором № /143-Ж від 21.09.2006 року, Акціонерно - комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», надав відповідачу ОСОБА_1 кредит у розмірі 21240 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 20.09.2016 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 21.09.2006 року між позивачем та відповідачем був укладений іпотечний договір, згідно з умовами якого відповідач в забезпечення виконання умов кредитного договору передав в іпотеку позивачу квартиру, загальною площею 65,30 кв.м, житловою площею 40,40 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Банк свої зобов'язання за договором виконав повністю, надавши у розпорядження ОСОБА_1 суму кредитних коштів визначену договором. Однак, ОСОБА_1 не виконав належним чином свої зобов'язання за кредитним договором, в результаті чого станом на 25.05.2017 року, виникла заборгованість по кредиту на загальну суму 212579,18 грн., з яких: 164733,22 грн. - заборгованість по кредиту; 33499,75 грн. - відсотки; 9760,59 грн.- інфляційні витрати за кредитом; 4585,62 грн.- інфляційні витрати за відсотками.

У судове засідання представник позивача не з'явився, ОСОБА_2 подав до суду клопотання, в якому просить розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав повністю, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач - ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився за невідомих причин. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином судовою повісткою в порядку ст. 74 ЦПК України. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та за згодою позивача відповідно до ст.ст. 224, 225, 226 ЦПК України ухвалити заочне рішення.

Дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, постановляючи рішення відповідно до вимог ст.ст. 215, 225, 226 ЦПК України, суд вважає, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до статті 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з частини 1 статті 11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до частин 3-4 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України кожна

-2-

сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України.

В судовому засіданні встановлено, що в ідповідно до кредитного договору № /143-Ж від 21 вересня 2006 року, Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», надав відповідачу ОСОБА_1 кредит у розмірі 21240 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 20 вересня 2016 року (а.с.4-6).

Додатковими угодами про внесення змін та доповнень до Договору кредиту № /143-Ж від 21 вересня 2006 року було визначено графік погашення заборгованості за кредитом , періоди погашення та кінцевий термін користування кредитом (а.с.7-10).

Відповідно до статтей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону.

Згідно статті 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Згідно з статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою чи іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (пункт 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Взятих на себе зобов'язань за кредитним договором № /143-Ж від 21 вересня 2006 року ОСОБА_1 не виконав, у зв'язку з чим станом на 25 травня року у нього виникла заборгованість по кредиту на загальну суму 212579,18 грн., з яких: 164733,22 грн. - заборгованість по кредиту; 33499,75 грн. - відсотки; 9760,59 грн.- інфляційні витрати за кредитом; 4585,62 грн.- інфляційні витрати за відсотками.

Розмір боргу стверджується копією розгорнутого розрахунку заборгованості станом на 25 травня 2017 року. Вказані розрахунки складені відповідно до умов кредитного договору та вимог ЦК України

Також судом встановлено, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки від 21 вересня 2006 року за умовами якого відповідач ОСОБА_1 в забезпечення виконання умов кредитного договору передав в іпотеку позивачу будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу з відстрочкою платежу від 21 вересня 2006 року. Обумовлена сторонами договору іпотеки вартість предмету іпотеки становить 126250 грн. (п. 1.2. договору іпотеки).

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностроння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

3гідно частини 1 статті 33 3акону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Положеннями статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі

-3-

зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Разом з тим, вказані положення, відповідно до частини 2 статті 35 цього Закону, не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Статтею 589 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку» та п. 4.5 договору іпотеки передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя (застереженням в іпотечному договорі). Таким чином, цивільним законодавством України та умовами договору обумовлено, що вибір у даному випадку одного із кількох можливих способів захисту цивільного права залежить від волевиявлення іпотекодержателя.

Згідно статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації; одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Управління майном здійснюється відповідно до законодавства та умов, визначених договором чи рішенням суду. Продукція, плоди і доходи, отримані в результаті управління предметом іпотеки, спрямовуються на задоволення забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, якщо інше не встановлено договором або рішенням суду.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 42 постанови № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

-4-

Вирішуючи спір, суд також враховує правову позицію Верховного Суду України, яка відображена в Постанові від 27.05.2015 року (справа № 6-61цс15) про те, що виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону «Про іпотеку», судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли правового висновку, що у розумінні норми статті 39 Закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Так, відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Разом з тим, 07 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до пункту 1.1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійногопроживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно та загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Таким чином судом встановлено, що ОСОБА_1 отримав споживчий кредит в іноземній валюті, для забезпечення його виконання в іпотеку передано квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.Також спірна квартира використовується як постійне місце проживання відповідача ОСОБА_1, іншого нерухомого житлового майна належного відповідачу судом не встановлено.

У зв'язку з цим слід зазначити, що за своїм змістом Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є процесуальним, оскільки встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться. Оскільки Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не призупиняється дія будь-яких нормативних актів в сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення у судовому порядку стягнення на відповідні предмети, забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України ), що повною мірою відповідає лексичному значенню відповідного слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений вищевказаним законодавчим актом мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пункту 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

-5-

Таким чином, з урахуванням обставин щодо отримання позичальником кредиту в іноземній валюті, реєстрації і проживання відповідача ОСОБА_1 у вказаному будинку (предмет іпотеки), загальна площа якого не перевищує 140 кв.м., це нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання відповідача та відсутності доказів щодо наявності іншого нерухомого житлового майна у відповідача, суд вважає, що до встановлених судом правовідносин поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Однак, як зазначалося вище, встановлені судом обставини щодо поширення на спірні правовідносини по справі Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не є перешкодою для задоволення вимоги про звернення стягнення на іпотечне майна, а є підставою для неможливості виконання рішення суду у цій частині протягом дії мораторію.

Враховуючи вище наведене оцінюючи допустимість, достовірність доказів окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки повністю знайшли підтвердження в судовому засіданні, є законними, обґрунтованими і підлягають задоволенню. В той же час виконання рішення про звернення на предмет іпотеки слід визнати таким, що на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого, як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

На підставі статті 88 Цивільного процессуального кодексу України слід стягнути з відповідачів на користь позивача документально підтверджені судові витрати в розмірі сплаченого судового збору в сумі 3188,69 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 14, 57-60, 169, 209, 212-215, 218, 223, 224-226, 294 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 530, 610, 629, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 33, 38, 39, 40 Закону України «Про іпотеку»,суд,-

в и р і ш и в:

Позов задовольнити.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 (ід. номер НОМЕР_1) за кредитним договором № /143-Ж від 21.09.2006 року в розмірі 212579,18 грн., з яких: 164733,22 грн. - заборгованість по кредиту; 33499,75 грн. - відсотки; 9760,59 грн.- інфляційні витрати за кредитом; 4585,82 грн.- інфляційні витрати за відсотками, звернути стягнення на предмет іпотеки: - квартиру, загальною площею 65,30 кв.м, житловою площею 40,40 кв.м, що знаходиться за адресою Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Росивгівська, 38/72, Закарпатської області шляхом проведення прилюдних торгів шляхом проведення прилюдних торгів згідно з Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом/ на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Стягнути з ОСОБА_1 (ід. номер НОМЕР_1) на користь ПАТ «Укрсоцбак» (МФО - 300023, п/р №29096880130001, ЄДРПОУ - 00039019) - 3188,69 гривень сплачених судових витрат.

Виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого, як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Закарпатської області, протягом 10 днів з дня отримання копії рішення, через суд першої інстанції, який виніс оскаржуване судове рішення.

Головуючий М.М.Пак