Ухвала суду № 71055910, 12.12.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

Справа: № 825/1022/17 Головуючий у 1-й інстанції: Клопот С.Л. Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.

У Х В А Л А

Іменем України

12 грудня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мацедонської В.Е.,

суддів Лічевецького І.О., Мельничука В.П.,

при секретарі Горяіновій Н.В.,

розглянувши за відсутності осіб, які беруть участь в справі, відповідно до ч.1 ст.41 КАС України у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в:

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів її незаконності та прийняти нову постанову, якою повністю задовольнити позовні вимоги. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції невірно застосовано до спірних правовідносин Закон України «Про державну службу» та в мотивувальній частині зазначено, що у задоволенні позову ОСОБА_3 необхідно відмовити повністю, тобто висновок суду про повну відмову в задоволенні позовних вимог не стосується позивача - ОСОБА_2

Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області подало заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить в задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на те, що у відповідача відсутні правові підстави для нарахування та виплати заробітної плати, оплати листка непрацездатності, грошової компенсації за невикористані дні відпусток та вихідної допомоги у зв'язку з відставкою позивача в іншому розмірі, який не передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та штатним розписом Новозаводського районного суду м.Чернігова. При цьому, допущенні помилки в мотивувальній частині судового рішення можуть бути усунуті за допомогою інших процесуальних засобів та механізмів, визначених КАС України.

Особи, які беруть участь в справі в судове засідання не з'явилися, про дату та час слухання справи були повідомлені належним чином, тому у відповідності до ч.6 ст.12, ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, переглянувши судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» від 13 серпня 2002 року №712 ОСОБА_2 призначено у межах п'ятирічного строку на посаду судді Новозаводського районного суду м.Чернігова.

Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 10 квітня 2008 року №261 позивача обрано суддею Новозаводського районного суду м.Чернігова безстроково.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 23 лютого 2017 року №311/0/15-17 позивача звільнено з посади судді Новозаводського районного суду м.Чернігова у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Наказом Новозаводського районного суду м.Чернігова від 28 лютого 2017 року №21-ОС відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 23 лютого 2017 року №311/0/15-17, п.4 ч.1 ст.24, ст.116, ст.143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» звільнено та відраховано зі штату суду суддю ОСОБА_2. з 28 лютого 2017 року, виплачено позивачу компенсацію за невикористану відпустку терміном 48 календарних днів, а саме 12 календарних днів додаткової відпустки за 2016 рік, 15 календарних днів основної відпустки за період роботи з 28 серпня 2015 року по 28 серпня 2016 року та 21 календарний день основної відпустки за період роботи з 28 серпня 2016 року по 28 лютого 2017 року. В зв'язку з виходом у відставку виплатити судді ОСОБА_2. вихідну допомогу в розмірі 3 місячних суддівських винагород.

Згідно розрахункового листа за 2017 рік, ОСОБА_2 за січень-лютий 2017 року отримав суддівську винагороду та виплати при звільненні у відставку, розраховані з розміру посадового окладу у 16000,00 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що беручи за основу розмір посадового окладу, встановленого Законом України «Про судоустрій і статус суддів», відповідач діяв на підставі та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України, в межах наданої компетенції.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI (втратив чинність частково) та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (чинний), які визначають організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Відповідно до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно ч.3 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.

Відповідно до ч.1 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно п.1 ч.3 ст.135 наведеного Закону базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду встановлено в розмірі 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, в розмірі прожиткового мінімуму станом на 1 січня календарного року.

Відповідно до п.24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 01 січня 2017 року для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Абзацом 1 ст.22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п.23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI, частиною 3 ст.133 якого передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Отже, посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, визначається відповідно до розміру, передбаченого ч.3 ст.133 Закону №2453-VI.

З матеріалів справи вбачається, що позивач призначений на посаду до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII та він не проходив кваліфікаційне оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), а тому його посадовий оклад належить обраховувати з огляду на розмір, визначений ч.3 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI, який становить 10 мінімальних заробітних плат.

Згідно п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06 грудня 2016 року, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Відтак, положення абз.2 п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII слід тлумачити так, що ним встановлено розмір мінімальної заробітної плати, а не розмір «розрахункової величини». Це положення не змінює ч.3 ст.133 Закону «Про судоустрій і статус суддів» у частині визначення саме мінімальної заробітної плати як величини, на основі якої обчислюється суддівська винагорода. У зв'язку із цим, відсутні ознаки невідповідності цього положення ч.2 ст.130 Конституції України.

Оскільки інститут мінімальної заробітної плати є міжгалузевим інститутом, колегія суддів приходить до висновку, що положення Закону №1774-VIII не втручаються у регулювання відносин судоустрою, проте, ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути враховано при визначенні її величини.

Згідно ч. 1, 2 ст.148 Закону №1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Відповідно до ст.149 наведеного Закону суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200,00 грн.

Статтею 7 вказаного Закону встановлено, що з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600,00 грн.

Таким чином, аналізуючи вищезазначені положення, з урахуванням вимог п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII, колегія суддів вважає, що розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати та інших виплат у 2017 році у порівнянні із груднем 2016 року не зменшився, отже, втручання у розмір суддівської винагороди як гарантію незалежності суддів не відбулося.

Також суд вважає, що оскільки розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для обчислення суддівської винагороди визначається не ст.133 Закону №2453-VI, а законом про державний бюджет на відповідний рік, тому положення п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII слід вважати запровадженням змін (спеціального регулювання стосовно обчислення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат) по відношенню до загального правового регулювання розміру мінімальної заробітної плати, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік». Відсутність змін до бланкетної норми ч.3 ст.133 Закону №2453-VI не є перешкодою для застосування п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII.

Згідно з ст.147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

На час розгляду справи судом положення п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII не визнані неконституційними, є чинними та підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Згідно ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства» від 27 травня 1996 року суд визначив, що у певних сферах може бути важко формулювати закони з високою чіткістю, а певний рівень гнучкості навіть може бути бажаним, щоб дати національним судам змогу застосовувати право в світлі оцінки того, які заходи необхідні за конкретних обставин кожної справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що кваліфікаційне оцінювання судді - це встановлена законом процедура визначення Комісією професійного рівня знань судді та відповідності його займаній посаді, поетапне проведення якої породжує різні правові наслідки у осіб, що пройшли таке оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, та осіб, які таке оцінювання не пройшли. Метою проведення кваліфікаційного оцінювання є виявлення та заохочення суддів, які змогли підтвердити достатній рівень знань та відповідність займаній посаді.

Крім того, згідно ч.1 ст.51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Статтею 119 Бюджетного кодексу України встановлено, що нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають:

- бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет);

- напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів;

- бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Враховуючи те, що Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000,00 грн., не передбачені, відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 липня 2016 року у справі №820/4653/15, яка в силу вимог ст.244-2 КАС України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що здійснюючи розрахунок та виплату позивачу суддівської винагороди, оплату листка непрацездатності, грошової компенсації за невикористані дні відпусток та вихідної допомоги у зв'язку з відставкою з розміру посадового окладу у 16000,00 грн. із застосуванням розрахункової величин мінімальної заробітної плати у розмірі 1600,00 грн. ТУ ДСА України у Чернігівській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Посилання апелянта на зазначення судом першої інстанції в мотивувальній частині постанови від 06 листопада 2017 року, що у задоволенні позову ОСОБА_3 необхідно відмовити повністю, в той час, як позивачем є ОСОБА_2, колегія суддів не бере до уваги, оскільки судом першої інстанції фактично допущена описка в мотивувальній частині постанови, яка підлягає виправленню в порядку, визначеному ст.169 КАС України.

Посилання суду першої інстанції в судовому рішенні на Закони України «Про державну службу», «Про Державний бюджет України на 2014 рік», «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року №268 та від 20 травня 2009 року №482, є помилковим, однак не є підставою для скасування постанови суду першої інстанції, оскільки зазначені посилання не призвели до неправильного вирішення справи, а в силу ч.2 ст.200 КАС України не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її зміни або скасування.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 18 грудня 2017 року.

Головуючий суддя В.Е.Мацедонська

Судді І.О.Лічевецький

В.П.Мельничук