Рішення № 71045405, 18.12.2017, Брусилівський районний суд Житомирської області

Справа № 275/530/17

БРУСИЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

12600, Житомирська область, смт.Брусилів, вулиця Лермонтова, 41/6

телефон (04162)31033, http://bs.zt.court.gov.ua, https://www.facebook.com/Brusiliv/

___________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2017 року смт. Брусилів

Брусилівський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Руденка В.О.,

з участю секретаря судового засідання Довгаленко О.І.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про:

1)визнання недійсним кредитного договору №ZRCWGA 00004306 від 31 березня 2008 року,

2)визнання недійсною заставної від 31 березня 2008 року,

3)зобов’язання відповідача відмінити обтяження на предмет іпотеки,

стягнення збитків у подвійному розмірі в сумі 27364,84 доларів США.

СУД ВСТАНОВИВ:

1.Зміст заяви та позиція сторони позивача

1.1.ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк", у якому виклала вимоги визнати недійсним кредитний договір №ZRCWGA00004306, укладений між нею та ПАТ КБ «Приват Банк» 31.03.2008 року, визнати недійсною заставну від 31.03.2008 року, зобов’язати ПАТ «ПриватБанк» відмінити обмеження обтяжень на предмет іпотеки та стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» збитки в подвійному розмірі в сумі 27364,84 доларів США.

1.2.На обґрунтування своїх вимог позивач у позові та її представник у судовому засіданні зазначили, що 31.03.2008 року між позивачем та ПАТ КБ «Приват Банк» було укладено кредитний договір № ZRCWGA 00004306, відповідно до якого вона отримала кредит у розмірі 59112,50 доларів США. Зокрема, 50000,00 доларів США на споживчі цілі, 9112,50 доларів США на сплату страхових платежів у випадку та порядку, передбаченому п.п. 2.1.3, 2.2.7 вказаного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,0% на місяць або 12,0% річних, на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2,0% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, та винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,48% річних від суми зарезервованих ресурсів. З самого початку укладення кредитного договору, ОСОБА_4 скористався її необізнаністю та нерозумінням того, що значить винагорода за резервування ресурсів у розмірі 0,48% річних від суми зареєстрованих ресурсів, тим самим ОСОБА_4 фактично збільшив річну процентну ставку до 12,48% річних. Як передбачено пунктом 8.1 ОСОБА_4 зобов’язується надати їй кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу у вигляді не відновлювальної кредитної лінії, яка не потребує резервування коштів. Резервування коштів необхідно для відновлювальної кредитної лінії та й то тільки на стадії видачі кредиту, а не погашення. Розділ 4 кредитного договору про резервування коштів, викладений банком у договорі так, щоб позичальник не розумів його суті. Протягом всього часу вона безпідставно сплатила за резервування коштів 1779,55 доларів США, а ці кошти мали б бути направленні на погашення кредиту та зменшити витрат на сплату процентів.

1.3.Відповідно до пункту 2.4. Постанови Національного Банку України від 10.05.2007 року №168, банки зобов’язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з інформацією про умови кредитування, сукупну вартість кредиту, вартість супутніх послуг, тощо. Тоді як сукупна вартість кредиту, не визначена і не доведена до відома позивача під час укладення кредитного договору. Надані для ознайомлення та підписання позивачці інформація стосується тільки вартості кредиту в момент його отримання, а не на весь період кредитування.

1.4.Постановою Вищого адміністративного суду України від 03.03.2016 року у справі №К/800/59852/14 встановлено, що в результаті перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів комерційним банком «ПриватБанк», яка проводилася 30.11.2012 року Інспекцією із захисту прав споживачів у Херсонській області було виявлено порушення «ПриватБанком» статей 11, 15 Закону України «Про захист прав споживачів» та пунктів 2.1, 2.4, 2.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Зокрема встановлено, що «ПриватБанком» не було розроблено та не надавалось позичальникам – споживачам до моменту укладення кредитного договору письмової довідки (бюлетеню, повідомлення, тощо) для ознайомлення із необхідною, доступною, достовірною, повною та своєчасною інформацією про умови кредитування, сукупну вартість кредиту та іншу, передбачену законом інформацію. Таким чином, позичальник не міг знати на час підписання кредитного договору, що той містить несправедливі умови, оскільки «ПриватБанк» приховав від нього повну та достовірну інформацію про свою послугу і про наслідки валютних ризиків, що несправедливо покладені на позичальника. До укладення кредитного договору, «ПриватБанк» письмово не повідомив позичальника про ці валютні ризики і їх наслідки.

1.5.Надаючи позивачці кредит в іноземній валюті, ОСОБА_4 не попередив її про настання валютних ризиків, чим порушив Постанову НБУ від 30.05.2007 року №168 та Закону України «Про захист прав споживачів», а свої ризики заклав у процентну ставку та передбачив це у п.2.3.1 ОСОБА_4, яким ОСОБА_4 збільшив їй процентну ставку з 12,0 до 15,12% річних з 06.10.2008 року до 01.09.2010 року, та зменшив її з 15,12 до 14,62% річних з 01.09.2010 року. Це значить, що позивачка не повинна була нести відповідальність за курсові коливання та сплачувати банку платежі в доларах, курс якого постійно зростав. Фактично позивачка сплачувала кредит за значно вищим не тільки офіційним курсом, а ще й комерційним, який діяв у банку на дату сплати платежу. Таким чином, ОСОБА_4 заробляв не тільки на підвищеному курсі, не передбаченому договором, але ще й на валютообмінних операціях. Крім цього, ОСОБА_4 всі зміни процентної ставки офіційно не оформлював та графік платежів не змінював, а про розмір щомісячного платежу повідомляв її в момент оплати чергової суми коштів.

1.6.Відповідно до пункту 8.1 ОСОБА_4 зобов’язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 31 березня 2008 року по 30 березня 2023 року. Надана банком заява про видачу готівки №3 від 31.03.2008 року не підтверджує того факту, що позивачка отримала кредит у доларах США, а лише встановлює, що Банком зі свого внутрішнього позичкового рахунку №2203 зроблено перерахування до каси банку на рахунок №1002 в сумі 50000,00 доларів США. Цей рахунок позивачці також не належить, це рахунок каси Банку, з якого здійснюється видача готівкових коштів всім клієнтам. В той же час, платіжного документа про отримання позивачкою кредитних коштів з каси суду не надано. Кредитним договором такий рахунок не передбачений. Надана копія заяви на видачу готівки не дає можливості дізнатись не тільки призначення платежу, а й номерів рахунків. Пункт 8.2 ОСОБА_4 передбачає, що ОСОБА_4 для виконання даного ОСОБА_4 відкриває позичальнику рахунок 29098059034078 для зарахування коштів, спрямованих для погашення заборгованості по кредиту, процентів, винагороді, та інших платежів, а це значить що банк розпорядився отриманими від позивача коштами на власний розсуд, а не за призначенням, він зараховував кошти на загальний транзитний рахунок Банку 2909 «Інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами банку». Заява на видачу готівки підтверджує, що ОСОБА_4 надав позивачці кредит у національній валюті, так як в ній відсутня бухгалтерська проводка з якого рахунку здійснено зарахування коштів на позичковий рахунок №2203. ОСОБА_5 не мав у власності доларів США, а операцію з їхнього, нібито, придбання, здійснив за рахунок клієнтських коштів з рахунку 2909, так як практично всі платежі в погашення заборгованості ОСОБА_5 проводив якраз через нього. В результаті на рахунок №2203 зараховані кошти, які ОСОБА_5 придбав за рахунок клієнтських коштів або валютообмінних операцій. А оскільки ОСОБА_4 передбачено повернення суми кредиту й інших платежів на рахунок №2909, а не на поточний рахунок позивача, який банком не відкривався, це дає можливість Банку уникати сплати податку на прибуток. Крім того, відповідно до пункту 1.11 Постанови правління НБУ від 14.10.2004 року № 483 «Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» валютна операція, на здійснення якої видана ліцензія, не може проводитися на рахунок іноземної валюти, отриманої як кредит або купленої за гривні на міжбанківському валютному ринку. Тому наданий Банком кредит слід вважати псевдовалютним та використання іноземної валюти в якості засобу платежу було здійснено за рахунок отриманого кредиту. Позивач вважає, що відповідно до правової позиції Верховного суду України, доведеної інформаційним листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в пункті 10 інформаційного листа №10-1390/0/4-12 від 27.09.12 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів із зобов’язань, що виникають із договорів та інших правочинів» та пункту 3.4 Постанови НБУ від 10.05.2007 року №168, ОСОБА_4 може зарахувати валютні кредитні кошти тільки на поточний рахунок позичальника. Відповідно до пункту 4 глави 3 Інструкції про касові операції в банках України, затвердженою постановою правління Національного Банку України від 14.08.2003 року №337, готівка в іноземній валюті з каси банку видається фізичним особам за заявою на видачу готівки лише у таких випадках: з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку, за операціями з відшкодування банкнот іноземної валюти, прийнятих на інкасо. Таким чином, нормативні положення зазначених інструкцій підтверджують факт отримання позивачкою в касі Банку готівки не у валюті договору, а у національній валюті України - гривні. Підтвердженням того, що вона мала намір отримати кредит у гривні є анкета-заява з викладенням оферти щодо укладення договору, яка містить виправлену суму з гривень на долари і відповідний розділ рішення Банку про надання кредиту саме у гривнях.

1.7. Відповідно до змісту кредитного договору для виконання зазначених грошових зобов'язань повинна використовуватися іноземна валюта - долар США (п.п. 8.1. кредитного договору, додаток №1 до кредитного договору). Зі змісту кредитного договору вбачається, що він прямо передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу за цим договором, а тому, укладення даного кредитного договору саме в такій формі і з таким змістом, в якому він був укладеним, потребує отримання банком індивідуальної ліцензії. Як наслідок відсутності такої ліцензії у відповідача, кредитний договір в іноземній валюті, який був укладений 31.03.2008 року між позивачкою та Банком є таким, що підлягає визнанню недійсними на підставі ст.203 ЦК України. Надаючи кредит в іноземній валюті, ОСОБА_4 порушив ще й постанову НБУ від 30.05.2007 р. № 200 «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України». Відповідно до п.6.2 розділу 6 «Використання готівкової іноземної валюти на території як засобу платежу або як застави» фізичні особи-резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках: сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Відповідно до п.17 постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК України є оспорюваним. Таким чином, кредитний договір слід визнати недійсним.

1.8. Якщо відповідно до ч.5 ст.18 Закону «Про захист прав споживачів» положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним, а згідно ч. 9 цієї ж статті, якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, вони повинні відшкодовуватися винною особою у повному обсязі. На виконання недійсного правочину позивачка одержала від Банку 50 000 доларів США, що на день отримання становило суму 252500,0 гривень. На виконання недійсного правочину ОСОБА_4 отримав від неї 63682,41 доларів США. Таким чином, згідно ст. 216 ЦК України зазначені особи, при визнанні договору недійсним, зобов'язані повернути одна одній одержані суми у повному обсязі. ОСОБА_5 банк повинен повернути позивачу13682,41 доларів США. Відповідно до ч.2 ст.230 ЦК України її збитки підлягають відшкодуванню в подвійному розмірі - 13682,42 х 2 = 27364,84 доларів США.

1.9. Для встановлення порядку повернення кредитних коштів банком п.8.1 Кредитного договору передбачена сума сплати платежу в доларах США відповідно до графіка погашення кредиту (додаток № 1) без розшифровки реальної вартості кредиту, чим порушено п 3.2. Постанови Національного Банку України від 10.05.2007 року № 168 - «Кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу, тощо) у розрізі сум погашення за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил (валютообмінні операції, розрахунково-касове обслуговування, сплата комісій, платежів третім особам). Платіж, передбачений договором, відображає порядок розрахунку в доларах США, а у національній валюті - гривні розрахунок відсутній. Все вищезазначене підтверджує порушення Банком чинного законодавства України. Крім того, п.3.3 нарахування процентів здійснюється щомісячно, в останню дату сплати відсотків, виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом - 360 днів у році(метод фкат/360). Розрахунок методом «факт/360» днів збільшує реальну процентну ставку на 0,2 процентних пункти. Факт - це кількість днів користування кредитом в місяці, 360 - кількість днів в році (в році - 365 днів, а у високосному - 366 днів). Прикладом є примірний розрахунок - 12,0% (річна % ставка) : 360 дн. х 50000,0 х ЗО дн.(кількість днів у міс.) : 100 =500,0 дол. США; 12,0% : 365 х 50000,0 х 30 дн. : 100 = 493,15 дол. США. Різниця -500,0- 493,15 = 6,85 дол. США. Умови кредитного договору про погашення кредиту і сплату відсотків за користування кредитом в доларах США є несправедливими, та утворюють спосіб зловживання правом, оскільки всі ризики знецінення національної валюти України покладаються на споживача – позичальника. Це порушує вимоги Закону України «Про захист прав споживачів». В порушення Правил про надання інформації, передбачених постановою правління НБУ №168 від 10.05.2007 року, позивачка навіть не була попереджена про ці ризики, оскільки вони були закладені в процентну ставку.

1.10. Відповідно до ч.3 п.13 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в частині визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору, а вона в гривневому еквіваленті становила 252500,0 (двісті п’ятдесят дві тисячі п’ятсот) грн. 00 коп., фактична (сплачена) ж вартість кредиту згідно з наданим Банком розрахунку заборгованості складає 11061,4 (кредит) + 47365,97 (%) + 1779,55 (комісія) + 540,2 (пеня) = 60727,26 х 8,75 (середній курс грн./дол.) = 531363,52 (п’ятьсот тридцять одна тисяча триста шістдесят три грн. 52 коп.), а за даними позивачки (згідно чеків) вона заплатила 63682,41 долари США, тобто ОСОБА_5 не врахував 2955,15 доларів США, що підтверджує факт використання Банком її коштів на свій розсуд та введення її в оману. Всього за 7 років за даними позивачки, вона сплатила Банку за комерційним середнім курсом 63682,41 доларів США х 8,75 = 557221,08 доларів США, що більше у 2,2 рази суми наданого кредиту в гривневому еквіваленті, та погасила не тільки проценти, а й сам кредит, навіть більше на 2853,65 доларів США. Таким чином, сума погашеного кредиту становить - 16336,3 + 36517,35 = 52853,65 доларів США, або більше отриманої суми на 2853,65 дол. США.

2.Позиція відповідача

2.1.Представник відповідача заперечив проти позовних вимог, надав письмові заперечення та абстрактні по суті усні пояснення про те, що позивачка була належним чином поінформована про умови кредитування зі змісту кредитного договору, який мав всі суттєві умови кредитування. Про ознайомлення позивачки з цими умовами свідчить її підпис в договорі і анкеті-заяві позичальника.

2.2.Представник позивача також зазначив, що на момент укладення кредитного договору законодавство дозволяло видачу кредитних коштів в іноземній валюті без отримання індивідуальної ліцензії, про що узагальнено свідчить аналіз законодавства, викладений у пунктах 10, 13 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5. Для здійснення валютних операцій банкам достатньо було мати генеральну ліцензію, яку відповідача на момент укладення договору мав.

2.3.Крім того, доводи представника відповідача стосувались посилання на преюдиційне значення рішення Апеляційного суду Житомирської області від 25 квітня 2017 року у цивільній справі №275/196/16ц за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яким позовні вимоги банку були задоволені у повному обсязі і стягнуто заборгованість на підставі кредитного договору, про визнання недійсним якого просить позивач. Представник відповідача вважає, що існування цього судового рішення унеможливлює задоволення позову про визнання кредитного договору недійсним.

2.4.Представник відповідача заявив про застосування позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1

3.Оцінка суду

3.1.Суд вважає, що фактичні обставини справи, в межах предмету позовних вимог, частково висвітлені у рішеннях Брусилівського районного суду Житомирської області від 03 лютого 2017 року та Апеляційного суду Житомирської області від 25 квітня 2017 року у цивільній справі №275/196/16ц, зі спору між тими самими сторонами з приводу того ж самого кредитного договору. Встановлені цими рішеннями фактичні обставини щодо змісту кредитного договору, суми кредиту та розрахунків між сторонами мають преюдиційне значення у цій справі в силу ч.3 ст.61 ЦПК України.

3.2.В той же час, суд звертає увагу, що рішення Апеляційного суду Житомирської області від 25 квітня 2017 року не встановлює такі обставини справи, як валюту, в якій фактично було видано кредит та дотримання банком законодавства щодо оформлення споживчого кредиту. Безпосередньо в мотивувальній частині самого згаданого рішення суду апеляційної інстанції, після аналізу доводів відповідача (ОСОБА_1В.) щодо отримання гривневого еквіваленту кредиту, зазначене наступне «Оскільки положення кредитного договору сторонами не оспорювались, вказані обставини не були предметом дослідження, сторони не несли зобов’язання щодо подання доказів стосовно цих обставин, а тому, зазначаючи про їх невідповідність вимогам закону суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та зробив поспішні висновки. З тих же підстав є недоцільними висновки суду про порушення прав споживача». Таким чином, суд апеляційної інстанції підкреслив, що обставини, пов’язані з укладанням кредитного договору та його умовами, зокрема, в контексті законодавства про захист прав споживачів, ним не встановлювались.

3.3.Враховуючи це, суд, оцінивши подані сторонами докази та почувши їх аргументи, вважає за необхідне погодитись з доводами сторони позивача, змістовно викладеними у цьому рішенні вище та доведеними, в частині безпідставності нарахування таких платежів, як оплата за резервування ресурсів (пункт 2.1. рішення суду), не надання банком у належний спосіб, встановлений постановою правління НБУ від 10.05.2007 року №168 інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (пункт 1.3. – 1.5., про видачу кредиту не у валюті договору (пункт 1.6. рішення суду) та про несправедливість умов споживчого договору (пункт 1.8.-1.9. рішення суду).

3.4.Доводи представника відповідача щодо цих аргументів позивача та наданих ним доказів, на думку суду, не були переконливими, а подані письмові докази не спростували жодного з тверджень.

3.5.Суд не погоджується з доводами представника відповідача про неможливість задоволення позову про визнання недійсним кредитного договору, на підставі якого за рішенням суду стягнуто заборгованість. Заявляючи відповідні доводи, представник відповідача послався на правовий висновок Верховного Суду України у справі №6-1414цс17, однак справи за таким номером не знайдено у Єдиному державному реєстрі судових рішень та на офіційному сайті Верховного Суду України. Водночас, судом встановлено наявність постанови Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі №6-141цс14. У цій постанові Верховим Судом України узагальнено зроблено висновок про неможливість винесення виконавчого напису нотаріуса за умови існування судового спору про розмір кредитної заборгованості. Але ці обставини, вочевидь, не відповідають обставинам справи, що розглядається.

3.6.Крім того, з огляду на вищенаведене формулювання рішення Апеляційного суду Житомирської області від 25 квітня 2017 року, відповідні висновки суду першої інстанції, викладені у мотивувальній частині рішення від 03 лютого 2017 року у цивільній справі №275/196/16-ц щодо аналізу фактичних обставин про видачу кредиту ОСОБА_1 у національній валюті та порушення законодавства про захист прав споживачів, самі по собі не спростовані і не підтверджені, оскільки не стосувались предмету позовних вимог. Таким чином, у цій справі, суд спирається, зокрема (але не тільки) і на ті свої висновки у мотивувальній частині рішення першої інстанції від 03 лютого 2017 року щодо порушення банком законодавства про захист прав споживачів та про видачу валютного кредиту фактично у національній валюті України, оскільки у цій справі перед судом вже поставлено питання оцінки саме цих обставин.

3.7.Таким чином, встановлених судом у цій справі фактів порушень законодавства при укладенні договору споживчого кредитування було б достатньо для визнання цього договору недійсним. Проте, з часу укладення договору (31 березня 2008 року) і до моменту звернення позивача до суду з відповідним позовом (18 липня 2017 року) минуло більше дев’яти років. Строк позовної давності по цій категорії справ є загальним і, згідно ст.257 Цивільного кодексу України складає три роки з моменту коли особа дізналась, або могла дізнатись про порушення своїх прав, або про особу, яка їх порушила. Суд вважає, що сторона позивача не надала конкретних і переконливих доказів того, що про порушення своїх прав вона дізналась протягом останніх трьох років до дати звернення з позовом. Позивач від дати укладення кредитного договору мала примірник цього договору, а у заяві-анкеті від 17 березня 2008 року поставила підпис під записом про те, що вона ознайомлена з умовами кредитування. Суд не знаходить аргументів для пояснення поважності причин не можливості протягом дев’яти років після цього, звернутись за юридичною консультацією та з позовом до суду з приводу несправедливості цих умов.

3.8.Згідно ст. 266 Цивільного кодексу України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Згідно частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

3.9.Таким чином, враховуючи заяву відповідача про застосування позовної давності, суд приходить до висновку про порушення прав позивача, однак відмовляє у задоволенні позову у зв’язку зі спливом строку позовної давності.

4.Судові витрати

4.1.Ухвалою суду від 20 липня 2017 року позивача помилково зобов’язано сплатити судовий збір в сумі 640 гривень. На підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», суд вважає за необхідне повернути позивачці зайво сплачений судовий збір в сумі 640 гривень.

Керуючись статтями 10, 11, 61, 212-218 ЦПК України,

на підставі статей 266, 267 Цивільного кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

5.У задоволенні позову відмовити повністю.

6.Повернути ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) зайво сплачений судовий збір в сумі 640 гривень, згідно квитанції №147 від 27 липня 2017 року, на рахунок 31210206700090 ГУДКСУ в Житомирській області.

7.Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Житомирської області шляхом подачі апеляційної скарги через Брусилівський районний суд Житомирської області протягом десяти днів від дня його проголошення.

8.Особи, які брали участь у розгляді справи, але не були присутні у судовому засіданні, мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів від дня отримання копії судового рішення.

Суддя В.О. Руденко