Постанова № 71042828, 23.11.2017, Калинівський районний суд Вінницької області

Калинівський районний суд Вінницької області

132/595/17

2-а/132/35/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.11.2017 Калинівський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого Павленко І.В.

при секретарі Жовті С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Калинівка адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання неправомірними дій щодо відмови виплати пенсії і вчинення певних дій,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання неправомірними дій щодо відмови виплати пенсії і вчинення певних дій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що він з грудня 2011 року по даний час перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримував пенсію за вислугу років, яка йому була призначена довічно відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ .

З 11.10.2011 року і по теперішній час він працює в Управлінні Державної міграційної служби України у Вінницькій області на посаді начальника Управління (наказ про призначення №272-к від 11.10.2011 року).

З моменту призначення йому пенсії, пенсійне грошове забезпечення виплачувалось щомісячно до 01.04. 2015 року.

З 1 квітня 2015 року відповідачем припинено виплату пенсії, оскільки згідно статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (в редакції законів №213 від 02.03.2015 та №911 від 24.12.2015), якою передбачено, що тимчасово, у період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2016 року, посадовим особам місцевого самоврядування ( крім інвалідам І та II групи, інвалідам війни III групи та учасникам бойових дій, осіб на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», далі- особи, на яких не поширюються особливий порядок виплати пенсій) у період служби в органах місцевого самоврядування пенсії, призначені відповідно до законодавства України не виплачуються.

Відмову в поновленні йому виплати пенсії вважає протиправною, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом, в якому просить визнати дії відповідача щодо відмови у відновленні виплати пенсії за вислугу років неправомірними та зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії за вислугу років з 01.04.2015 року, призначеної довічно відповідно до Закону України «Про забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ» . Тому звертається до суду з даним позовом.

20.11.2017 року від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про визнання причин пропущення строку для звернення до суду поважними та поновлення пропущеного строку, оскільки строк звернення до суду пропущений з поважних причин.

Позивач в судове засідання не з'явився, згідно заяви, наявної в матеріалах справи позовні вимоги підтримує, просить справу розглянути за його відсутності.

Представник відповідача на підставі довіреності Назаренко Р.В. в судове засідання також не з'явився, однак в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи за його відсутності, в задоволенні позову просить відмовити, з мотивів наведених у запереченні та заяви в порядку ст.100 КАС України.

Відповідно ч.4 ст.122 КАС України особа, яка бере участь у справі має право заявити клопотання про розгляд справи в її відсутність. Відповідно судовий розгляд справи при таких обставинах здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В порядку ст. 102 КАС України пропущений з поважних причин процесуальних строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

Рішенням Конституційного суду України у справі № 17-рп/2011 від 13.12.2011 року визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) положення, серед іншого, частини 2 ст. 99 КАС України.

В п. 14 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06.03.2008 року "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" судам роз'яснено, що за правилами частини третьої статті 100 КАС України позовні заяви повинні прийматися до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду. Припис частини другої цієї статті щодо розгляду і вирішення справи у разі визнання судом причини пропуску строку звернення до суду поважною стосується саме прийняття судом постанови за результатами розгляду справи, тобто відповідно до встановлених обставин та норм матеріального права. У разі ж відсутності підстав для визнання поважною причини пропуску строку звернення до суду та встановлення факту порушення права суд відмовляє в його захисті саме з підстав пропуску строку. При цьому такий висновок суду повинен міститися в постанові, прийнятій за результатами розгляду справи.

Суд, дослідивши усі зібрані у справі докази щодо причин, які стали підставою пропуску позивачем строку звернення до суду із даним позовом, давши їм належну оцінку, дійшов висновку, що причини наведені позивачем є поважними, отож такий строк підлягає поновленню судом, а порушене право позивача підлягає захисту.

Так, судом встановлено, що з грудня 2011 року по даний час ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримував пенсію за вислугу років, яка йому була призначена довічно відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_1, виданим 02.12.2011 року Пенсійним фондом України, серія НОМЕР_2.

З 11.10.2011 року і по теперішній час ОСОБА_1 працює в Управлінні Державної міграційної служби України у Вінницькій області на посаді начальника Управління (наказ про призначення №272-к від 11.10.2011 року), що підтверджується довідкою №2471/к-1 від 23.11.2017 року, виданою заступником начальника Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області.

З моменту призначення ОСОБА_1 пенсії, пенсійне грошове забезпечення виплачувалось щомісячно до 01.04. 2015 року.

З 01.04.2015 року відповідачем припинено виплату пенсії, оскільки згідно статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (в редакції законів №213 від 02.03.2015 та №911 від 24.12.2015), якою передбачено, що тимчасово, у період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2016 року, посадовим особам місцевого самоврядування ( крім інвалідам І та II групи, інвалідам війни III групи та учасникам бойових дій, осіб на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», далі- особи, на яких не поширюються особливий порядок виплати пенсій) у період служби в органах місцевого самоврядування пенсії, призначені відповідно до законодавства України не виплачуються.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У правовій позиції Конституційного Суду України, висловленій ним у Рішенні у справі про гарантії незалежності суддів від 18 чевня 2007 року №4-рп/2007, а також у низці його попередніх рішень, зокрема від 24 червня 1999 року №6-рп/99 (справа про фінансування судів), від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 (справа щодо пільг компенсацій і гарантій), від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), Конституційний Суд України наголошує, що ч.3 ст.22 Конституції України установили, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Пенсійне забезпечення громадян України, в тому числі порядок призначення та виплати пенсій, визначення розміру пенсії, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення", Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та іншими нормативно-правовим актами.

02.03.2015 року було прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213 -VIII від 02.03.2015р., який набрав чинності з 01.04.2015 року.

Вказаним Законом внесені зміни в статтю 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262- XII, згідно з якими тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року:

у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України", «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.

Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

Разом з тим, відповідно до пункту 5 розділу III «;Прикінцеві положення» Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-VIII від 02.03.2015р., у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата», «Про Кабінет Міністрів України» «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Вказаний в пункті 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 213 закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 1 червня 2015 року прийнятий не був, у зв'язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми ЗУ «Про державну службу» щодо пенсійного забезпечення і відповідно пенсії/ щомісячне грошове утримання за цим Законом не призначаються.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що з 1 квітня 2015 року виплата пенсії, призначеної позивачу довічно відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262 -XII підлягає відновленню у зв'язку з відсутністю зазначених у статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпеченя осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII вищезазначеного Закону підстав для її невиплати.

Крім того, статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено «Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою».

Стаття 1 Першого протоколу Конвенції визнає «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».

У справі «Пічкур проти України» Європейський суд з прав людини зазначив: «Суд повторює, що стаття 14 Конвенції доповнює інші основні положення Конвенції та протоколів до неї. Вона не існує незалежно, оскільки застосовується лише щодо «користування правами та свободами», що гарантуються цими основними положеннями. Таким чином, заборона дискримінації за статтею 14 Конвенції поширюється за межі використання прав та свобод, гарантування яких кожною державою вимагається Конвенцією та протоколами до неї. Вона також застосовується до тих додаткових прав, що входять до загальної сфери застосування будь-якої статті Конвенції, які держави добровільно вирішили гарантувати. Якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес ,який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства».

Таким чином, дії відповідача щодо відмови позивачу ОСОБА_1 у відновленні виплати пенсії за вислугу років є протиправними, оскільки не відповідають вимогам Конституції України та Закону.

Щодо позовної вимоги позивача про звернення постанови суду до негайного виконання, то у відповідності до вимог ст. 256 КАС України дана постанова не підлягає зверненню до негайного виконання.

Відповідно до ч.3 ст.94 КАС України на користь позивача за рахунок коштів Державного бюджету України підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати в сумі 640 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 19, 22, 58 Конституції України, ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-УІІІ від 02.03.2015 року, ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» , ст.ст. 2, 6-11, 14, 72, 94, 99, 100, 102, 122, 158 - 163, 256 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду.

Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у відновленні виплати ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії за вислугу років з 01.04.2015 року, призначеної йому довічно відповідно до Закону України «Про забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-ХІІ .

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір в розмірі 640 грн.

Апеляційна скарга на постанову може бути подана до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Калинівський районний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

СУДДЯ: