Постанова № 71033408, 14.12.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 грудня 2017 року № 826/19293/16

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішив в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації

за участю третіх осіб, які

не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Київської міської державної адміністрації

про зобов'язання вчинити дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, КМДА, в якому просить зобов'язати відповідача за заявою від 04 травня 2016 року №105/Г-441 вчинити відповідні дії за процедурою та шляхом прийняття рішення щодо визнання розпорядження Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, відділу приватизації державного житлового фонду від 19 липня 1993 року №2903 нікчемним, внаслідок чого його скасувати та вилучити з матеріалів документального обігу приватизаційної справи по квартирі АДРЕСА_1.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Кузьменком В.А. від 03.02.2017 р. відкрито провадження у справі №826/19293/16 та призначено судовий розгляд.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.05.2017 року задоволено заяву про самовідвід судді Окружного адміністративного суду міста Києва Кузьменка В.А., а адміністративну справу №826/19293/16, передано для визначення судді в порядку ст. 15-1 КАС України.

16.05.2015 року на підставі "Положення про автоматизовану систему документообігу в адміністративних судах" справу №826/19293/16 передано на розгляд судді Арсірію Р.О.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Арсірієм Р.О. від 18.05.2017 р. прийнято справу № 826/19293/16 до провадження та призначено судовий розгляд.

На підставі розпорядження про повторний автоматичний розподіл від 11.10.2017 року №7643 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2017 визначено суддю Маруліну Л.О. для розгляду адміністративної справи № 826/19293/16 та вказану справу 19.10.2017 передано на розгляд судді Маруліній Л.О.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2017 року прийнято справу до провадження та призначено судове засідання на 14.12.2017 року.

В судове засідання прибули позивач, представник позивача, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, ОСОБА_3 та її представник.

Відповідач не прибув, через канцелярію суду подано клопотання від 13.12.2017 №105/01-2931/В-10 (№92413/17 від 14.12.2017 р.) про розгляд справи з урахуванням пояснень Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 24.04.2-17 №105/01-1001/1 (долучено до матеріалів справи) без участі представника райдержадміністрації.

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, ОСОБА_5 через канцелярію суду подано заяву від 12.12.2017 р. (91187/17 від 12.12.2017 р.) про розгляд справи за його відсутності.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Київська міська державна адміністрація, належним чином повідомлена 08.12.2017 року, відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, в судове засідання представника не забезпечила, заяв, клопотань до суду не подано.

В судовому засіданні 14.12.2017 року позивач, представник позивача, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, ОСОБА_2, підтримали позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві від 11.07.2016 року та просили їх задовольнити. Як зазначено в позовній заяві, на звернення від 17.11.2016 року листом за №105/ОП/Г-441/2 до відповідача, в якому, керуючись Рішенням Конституційного Суду України від 16.04.2009 року №7-рп/2009 у справі 1-9/2009 щодо повноважень суб'єкта владних повноважень, просила прийняти рішення та вчинити певні дії про визнання розпорядження Печерської районної державної адміністрації, відділу приватизації державного житлового фонду від 19.07.1993 року №2903 нікчемним. Проте, як зазначає позивач, отримана відповідь Печерської районної державної адміністрації від 24.05.2016 року, яка по суті є ствердженням та визнанням, що Розпорядження від 19.07.1993 року №2903 є нікчемним, але разом з тим не містить ознак офіційного документу по суті порушеного питання, а лише містить фрагменти окремих статей ЦК України. Тому позивач вважає, що відповідачем заяву від 04.05.2016 року №105/Г-441 по суті не розглянуто та колегіального рішення з цього приводу не прийнято.

Відповідач проти позову заперечує, з підстав, викладених в письмових запереченнях від 13.12.2017 №105/01-2931/В-10 (№92413/17 від 14.12.2017 р.). Зазначає, що у 1993 році, на момент прийняття розпорядження «Про приватизацію квартири АДРЕСА_3» від 19.07.1993 року №2903, у Печерському районі міста Києва діяла Печерська районна державна адміністрація з Представником Президента України у Печерському районі.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Представника президента України» Представник Президента України є главою місцевої державної адміністрації відповідно в області, містах Києві, Севастополі, районі, районі міст Києва і Севастополя.

Згідно статті 14 Закону України «Про Представника президента України» Представник Президента України в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Відповідно до частини 3 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Згідно пунктів 23 та 24 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 р. N 56 оформлена заява на приватизацію квартири (будинку) з доданою до неї довідкою про склад сім'ї та займані приміщення, а також документ, що підтверджує право на пільгові умови приватизації, подаються громадянином до органу приватизації місцевої державної адміністрації, виконкому місцевої Ради народних депутатів чи державного підприємства, організації, установи, де вони реєструються. Орган приватизації видає розпорядження.

Таким чином, розпорядження «Про приватизацію квартири АДРЕСА_3» від 19.07.1993 року №2903 було прийнято відділом приватизації державного житлового фонду Печерської районної державної адміністрації, на підставі зазначеного Положення, і підписане завідувачем відділу приватизації ОСОБА_7 відповідно до наданих повноважень.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, ОСОБА_3 та її представник, ОСОБА_4 проти позову заперечили в підстав, викладених в запереченнях від 11.09.2017 (11.09.2017 р. №69526/17) та письмових поясненнях від 14.12.2017 року, які долучено до матеріалів справи в судовому засіданні 14.12.2017 року.

В межах заявлених позовних вимог, крім іншого, третя особа зазначає, що вимога позивача є незаконною, оскільки Рішенням Конституційного суду України від 16.04.2009 р. по справі № 7-рп/2009 було встановлено, що відповідно до Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5). В Основному Законі України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частина перша статті 140). Виходячи з цих конституційних положень у системному зв'язку з положеннями статті 6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Конституційний Суд України у своєму Рішені від 26 березня 2002 року визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов'язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад і перелік яких визначено у Конституції і законах України (пункти 4, 5 мотивувальної частини Рішення від 26 березня 2002 року № 6-рп/2002 у справі про охорону трудових прав депутатів місцевих рад).

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19,140,143,144,146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).

Однак для скасування прийнятого ним раніше акту потрібен ряд умов:

1) даний акт повинен не відповідати Конституції України чи іншим законам (Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16.04.2014 р. встановлена законність спірного Розпорядження);

2) цей акт повинен бути прийнятий самим органом, а як зазначила у своєму листі Печерська РДА, що вона не є видавником цього розпорядження і не є правонаступником видавника.

В інших випадках такі розпорядження скасовуються у судовому порядку, що позивачі намагалися зробити у 2014 р.

Крім того, Печерська РДА не може визнати спірне розпорядження нікчемними, оскільки таке рішення буде суперечити Конституції України, Закону України «Про представника Президента України», Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та іншим підзаконним нормативно - правовим актам.

Таким чином, у Печерської районної в місті Києві державної адміністрації відсутня можливість та правові підстави для прийняття офіційного рішення щодо скасування розпорядження №2903 від 19.07.1993 Відділу приватизації державного житлового фонду Печерської районної державної адміністрації, визнання нечинним рішення про приватизацію квартири АДРЕСА_2 та вчинення рішення про поворот виконання цього рішення із зазначенням способу його здійснення, визнати розпорядження №2903 від 19.07.1993 відділу приватизації державного житлового фонду Печерської районної державної адміністрації, таким що не є підставою для передачі квартири у власність ОСОБА_8 та членам його сім'ї, вчинити відповідні дії щодо визнання приватизації квартири №266 в буд. 28 по бул. Лесі Українки не дійсною.

Печерська районна в місті Києві державна адміністрація відповідно до статті 19 Конституції України діє лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У Печерської районної в місті Києві державної адміністрації відсутні повноваження щодо вилучення розпорядження №2903 від 19.07.1993 року відділу приватизації державного житлового фонду Печерської районної державної адміністрації з обігу приватизаційної справи квартири АДРЕСА_2.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 14.12.2017 року судом ухвалено про перехід до письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідачем 24.05.2016 року №105-105/ОП/Г-441/1-1428 надано ОСОБА_2 відповідь на заяву щодо визнання нікчемним розпорядження відділу приватизації державного житлового фонду Печерської районної державної адміністрації від 19.07.1993 року №2903.

17.11.2017 року ОСОБА_2 звернулась до Голови Печерської в м. Києві районної державної адміністрації з заявою, в якій просила: 1. Видати рішення Печерської районної в м. Києві державної адміністрації безвідкладно призупинити дію Розпорядження № 2903 від 19.07.1993 року, про визнання його таким, що є не дійсним та не підлягає виконанню, вилучити його з обігу приватизаційної справи квартири АДРЕСА_2. 2. Видати рішення Печерської районної в м. Києві державної адміністрації безвідкладно призупинити дію Свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2 без зазначення міста, села, селища від 19.07.1993 року визнання його таким, що є не дійсним, оформленим помилково та вилучити його з обігу приватизаційної справи квартири АДРЕСА_2. 3. Надати інформацію до Київського БТІ про визнання Свідоцтва про право власності від 19.07.1993 року не дійсним і скасувати його реєстрацію. 4. Видати рішення Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про оформлення квартири АДРЕСА_2 у комунальну власності Печерської в м. Києві РДА з правом мешканців, які постійно проживають у цій квартирі та не використали права на безоплатну приватизацію житла, отримання цієї квартири у власність шляхом безплатної приватизації з належним оформленням права власності.

Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією 01.12.2016 року надано відповідь №105-105/ОП/Г-441/2-3172, що для вирішення питань, які зазначені у зверненні, відсутні правові підстави.

Оскільки такі звернення подавались дочкою позивачки, як нею зазначено в судовому засіданні і в позовній заяві, за її проханням, участі та згоди, ОСОБА_1 вважає, що вона є заінтересованою особою, так як є спадкоємцем своїх батьків, свої права порушеними не вчиненням відповідачем дій щодо визнання розпорядження Печерської районної державної адміністрації, відділу приватизації державного житлового фонду від 19.07.1993 року №2903 нікчемним.

Не погоджуючись із відмовою відповідача, позивач звернувся до суду із позовом за захистом порушених прав та законних інтересів з вимогою, яку судом уточнено в судовому засіданні 14.12.2017 року, просить суд зобов'язати відповідача за заявою від 04 травня 2016 року №105/Г-441 вчинити відповідні дії за процедурою та шляхом прийняття рішення щодо визнання розпорядження Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, відділу приватизації державного житлового фонду від 19 липня 1993 року №2903 нікчемним, внаслідок чого його скасувати та вилучити з матеріалів документального обігу приватизаційної справи по квартирі АДРЕСА_1.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, Суд, вирішуючи адміністративну справу в межах заявлених позовних вимог, прийшов до наступних висновків.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) «Про організаційно-правові заходи, пов'язані з виконанням рішення Київської міської ради від 09.09.2010 №7/4819 «Про питання організації управління районами в місті Києві» від 30.09.2010 року №787 створено Печерську районну в місті Києві державну адміністрацію.

Відповідно до преамбули Закону України від 9 квітня 1999 року №586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №586-XIV відповідно до Конституції України цей Закон визначає організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій.

Статтею 1 Закону №586-XIV передбачено, що виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці, відповідно до статті 2 Закону №586-XIV, забезпечують: 1) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня; 2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян; 3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку; 4) підготовку та виконання відповідних бюджетів; 5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм; 6) взаємодію з органами місцевого самоврядування; 7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Статтею 6 Закону №586-XIV визначено, що на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Акти місцевих державних адміністрацій, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Правовий статус місцевих державних адміністрацій встановлюється Конституцією України, цим Законом та іншими законами України (стаття 7 Закону №586-XIV).

Місцеві державні адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня, а районні державні адміністрації в Автономній Республіці Крим - також рішеннями та постановами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їх повноважень.

У 1993 році, на момент прийняття розпорядження «Про приватизацію квартири АДРЕСА_2» від 19.07.1993 року №2903, у Печерському районі міста Києва діяла Печерська районна державна адміністрація з Представником Президента України у Печерському районі.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Представника президента України» Представник Президента України є главою місцевої державної адміністрації відповідно в області, містах Києві, Севастополі, районі, районі міст Києва і Севастополя.

Згідно статті 14 Закону України «Про Представника президента України» Представник Президента України в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Відповідно до частини 3 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Згідно пунктів 23 та 24 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 р. N 56 оформлена заява на приватизацію квартири (будинку) з доданою до неї довідкою про склад сім'ї та займані приміщення, а також документ, що підтверджує право на пільгові умови приватизації, подаються громадянином до органу приватизації місцевої державної адміністрації, виконкому місцевої Ради народних депутатів чи державного підприємства, організації, установи, де вони реєструються. Орган приватизації видає розпорядження.

Таким чином, розпорядження «Про приватизацію квартири АДРЕСА_2» від 19.07.1993 року №2903 прийнято відділом приватизації державного житлового фонду Печерської районної державної адміністрації, на підставі зазначеного Положення, відповідно до наданих повноважень.

В той же час предметом даної адміністративної справи не є згадане рішення, а позивач просить суд зобов'язати відповідача за заявою від 04 травня 2016 року №105/Г-441 вчинити відповідні дії за процедурою та шляхом прийняття рішення щодо визнання розпорядження Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, відділу приватизації державного житлового фонду від 19 липня 1993 року №2903 нікчемним, внаслідок чого його скасувати та вилучити з матеріалів документального обігу приватизаційної справи по квартирі АДРЕСА_1, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року №7-рп/2009 у справі 1-9/2009 щодо повноважень суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Порядку для визнання нікчемними рішення суб'єкта владних повноважень чинним законодавством не встановлено.

Разом з тим, оспорюване позивачем розпорядження за своєю юридичною природою є, відповідно до частини 3 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», правовстановлюючим документом, який засвідчує відповідне право суб'єкта щодо об'єкта нерухомого майна, та не має ознак угоди як дії особи, спрямованої на настання певних правових наслідків.

Водночас, як зазначено в постанові від 6 червня 2011 р. Верховного Суду України, розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_9, ОСОБА_10 до Приморської районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради (далі - Райадміністрація) про визнання розпорядження неправомірним за заявою ОСОБА_9, ОСОБА_10 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 жовтня 2010 р., Конституційний Суд України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 19, ст. 144 Конституції України, ст. 25, ч. 14 ст. 46, частин 1, 10 ст. 59 Закону (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вирішив, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 10 ст. 59 Закону акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Крім того, у п. 5 рішення № 7-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

З огляду на вищевикладене в сукупності, посилання позивача як на правову підставу задоволення позовних вимог на Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року №7-рп/2009 у справі 1-9/2009 щодо повноважень суб'єкта владних повноважень, суд вважає необґрунтованим.

Крім того, до матеріалів справи долучено копії судових рішень, в яких судом встановлено законність приватизації квартири АДРЕСА_2, в тому числі і надано оцінку оспорюваному розпорядженню (рішення Печерського районного суду міста Києва від 16.01.2014 року справа №757/16363/13-ц, залишено без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19.03.2014 року, справа №22-ц/796/3658/14, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 серпня 2014 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_11, ОСОБА_12, треті особи ОСОБА_13, ОСОБА_8, ОСОБА_4, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, виселення та вселення та за позовом ОСОБА_2 до Печерської районної у м. Києві державної адміністрації. Департаменту державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби м. Києва, треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_8, про визнання приватизації та свідоцтва про право власності на житло недійсними, яким позовну заяву ОСОБА_2 до Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, Департаменту державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби м. Києва, треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_8, про визнання приватизації та свідоцтва про право власності на житло недійсними - залишено без задоволення).

Отже, обставини, на які позивач посилається, як на підставу для задоволення позовних вимог не створюють за собою правових наслідків у формі зобов'язання відповідача вчинити відповідні дії шляхом прийняття рішення щодо визнання розпорядження Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, відділу приватизації державного житлового фонду від 19 липня 1993 року №2903 нікчемним, внаслідок чого його скасувати та вилучити з матеріалів документального обігу приватизаційної справи по квартирі АДРЕСА_1.

Відповідно до вимог статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, пред'являючи вимоги в такому вигляді позивачем, на переконання суду, обрано помилковий спосіб захисту своїх прав.

За таких обставин суд приходить до висновку, що доводи позивача, представника позивача, наведені у позовній заяві та зазначені під час судового розгляду справи, є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються фактичними обставинами справи, з огляду на що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

При цьому в даному випадку суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (Суд). Так, Суд нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року, серія A №18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення у справі Guйrin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, ч. 2 ст. 11, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Л.О. Маруліна