Постанова № 71033407, 14.12.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 грудня 2017 року № 826/14895/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шевченко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ТМС-Монтаж»доГоловного управління Державної фіскальної служби України у місті Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТМС-Монтаж» (далі по тексту - позивач, ТОВ «ТМС-Монтаж») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС у місті Києві), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.10.2017 №2552615147 та від 18.10.2017 №2542615147.

В судовому засіданні представник позивача ТОВ «ТМС-Монтаж» Бучинський О.Й. позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві Лакомкіна Є.А. проти позову заперечувала, про що подала письмові заперечення на позов. Вважає рішення податкового органу законними, а позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, просила суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю.

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Заслухавши пояснення представника позивача Бучинського О.Й., представника відповідача Лакомкіної Є.А., вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що на підставі направлень від 18.09.2017 №5945/26-15-14-09, від 19.09.2017 №822/26-15-14-07-02, 3157/26-15-14-03-02, №2095/26-15-14-06-03 та наказу ГУ ДФС у місті Києві від 15.09.2017 №9258 відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ТС-Монтаж» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 07.06.2017.

За результатами перевірки складено акт №149/26-15-14-07-02-10/34414914 від 04.10.2017.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «ТМС-Монтаж» п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1 п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України, в результаті занижено податок на додану вартість в загальній сумі 15 630,00 грн.; пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на 14 067,00 грн. за 2016 рік.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 2552615147 від 12.10.2017, яким у зв'язку з порушенням вказаних норм ПК України, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 14 067,00 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3 516 грн. 75 коп.;

№2542615147 від 18.10.2017, яким у зв'язку з порушенням зазначених норм ПК України, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 15 630,00 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3 907 грн. 50 коп.

Підставами для зазначеного висновку стала наявність фінансово-господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Борисфен Ольвія» на підставі договору від 04.03.2016 №160308. Так, з акту №149/26-15-14-07-02-10/34414914 від 04.10.2017 вбачається, що перевіркою ТОВ «ТМС-Монтаж» встановлено, що операції між ТОВ «Борисфен Ольвія» та позивачем здійснювалися з метою штучного формування податкового кредиту та не мають реального товарного характеру.

Не погоджуючись з прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з вимогою про їх скасування.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, між ТОВ «Борисфен Ольвія» (Виконавець), з однієї сторони, та ТОВ «ТМС-Монтаж» (Замовник), з іншої сторони, укладено договір підряду від 04.03.2016 № 160308.

Згідно умов даного договору, виконавець зобов'язується виконувати для покупця роботи з монтажу електронних виробів, ремонту та технічного обслуговування обладнання, тестування електронних виробів, та комплектуючих, а замовник зобов'язується приймати послуги та своєчасно здійснювати її оплату на умовах даного договору.

Предметом поставок є роботи з монтажу електронних виробів, ремонту та технічного обслуговування обладнання, тестування електронних виробів та комплектуючих.

Асортимент послуг вказується у рахунках-фактурах та актах виконаних робіт чи додатках, які є невід'ємною частиною договору.

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договорам позивачем надано до суду: копії рахунків-фактур, копії актів здачі-прийняття робіт, копію податкової накладної, копії оборотно-сальдової відомості, копії договорів оренди приміщення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що контролюючий орган, на основі припущень, прийняв хибне рішення, що фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «ТМС-Монтаж» та ТОВ «Борисфен Ольвія» не мали ніякого юридичного змісту, оскільки, порушення податкового законодавства контрагентом платника податків не може бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Згідно пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Поряд з цим, ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп.1.2 п.1, пп.2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема: з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Згідно з пунктом 198.2. статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи вбачається, що необхідними та достатніми підставами для включення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є придбання ним товару/послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

ТОВ «ТМС-Монтаж» у податковій декларації з податку на додану вартість за перевіряємий період відобразило, зокрема, суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних ТОВ «Борисфен Ольвія».

Згідно з вимогами пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата складання податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; код товару згідно з УКТ ЗЕД.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

На момент складання податкових накладних контрагент ТОВ «ТМС-Монтаж» - ТОВ «Борисфен Ольвія» були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товарів та послуг.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, для формування податкового кредиту має бути наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: 1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); 2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; 3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; 4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т. ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; 5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Крім того, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Доказів на підтвердження того, що позивач не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання зобов'язань, перевіряючими в акті перевірки не зазначено.

Стосовно обставин, встановлених вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 15.06.2017 у справі №755/8521/17, яким визнано ОСОБА_4 винним у вчинені кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 5 ст. 27 , ч. 1 ст. 205 КК України, суд зазначає наступне.

У вказаному вироку встановлено, що ОСОБА_4, як пособник, взяв участь у придбанні ТОВ «Борисфен Ольвія» не з метою здійснення господарської діяльності, а з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених слідством осіб та не мав наміру здійснювати діяльність, зафіксовану у статутних документах підприємства.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

В ухвалі ВАСУ №К/800/15892/13 від 26.02.2014 зазначено, що чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з перебуванням його постачальника за юридичною адресою, з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником податків до бюджету, з дотриманням ним законодавчо встановлених умов провадження господарської діяльності.

Таким чином, визнання винною особою директора ТОВ «Борисфен Ольвія» не спростовує факту, що контрагент мав належний правовий статус та могло займатися законною діяльністю.

Наявність вироку жодним чином не висвітлює взаємовідносини між ТОВ «Борисфен Ольвія» та ТОВ «ТМС-Монтаж», а тому він не має приюдиційного значення для вирішення справи.

Крім того, вказаний вирок винесений Дніпровським районним судом міста Києва вже після проведення господарських операцій з позивачем.

Так, відповідач вказував на те, що господарська діяльність контрагента постачальника - ТОВ «Борисфен Ольвія» має ознаки нереальності здійснення господарських операцій, а укладені таким контрагентам угоди не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а видані ним первинні документи не можуть підтвердити факт здійснення господарських операцій, які, як наслідок, прямо впливають на оподаткування податком на додану вартість та податку на прибуток.

Таким чином, відповідачем без належного дослідження первинної документації, констатовано безтоварність господарських операцій позивача з ТОВ «Борисфен Ольвія», що на переконання суду не узгоджується з принципом законності.

Суд звертає увагу на те, що в розрізі наведеного, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України межі юридичної відповідальності мають індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Виходячи з наведеного, позивач як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності, за невиконання чи неналежне виконання обов'язків щодо сплати податків іншими контрагентами.

Також, суд зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Разом з тим, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема про несплату податків чи неподання податкової звітності).

Таким чином, в ході судового розгляду справи, судом не встановлено, а відповідачем не доведено документального підтвердження відсутності товарності господарських операцій позивача та його контрагенту - ТОВ «Борисфен Ольвія», що у свою чергу позбавляло б позивача права на декларування вказаних операцій.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТМС-Монтаж» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 2552615147 від 12.10.2017 та №2542615147 від 18.10.2017.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТМС-Монтаж» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 600 грн. (одна тисяча шістсот гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.М. Шевченко