Ухвала суду № 71026411, 13.12.2017, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У Х В А Л А

13.12.2017 Справа № 904/8070/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Коваль Л.А., Верхогляд Т.А.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства "ТОДЖИМА" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2017 року у справі № 904/8070/17

за позовом Приватного підприємства "ТОДЖИМА", м.Дніпро

до Дочірнього підприємства "Швейна фабрика "ОТАВА" приватного підприємства "Тоджима", м.Дніпро

про стягнення 2 813 578,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "ТОДЖИМА" звернулось з позовом до Дочірнього підприємства "Швейна фабрика "ОТАВА" приватного підприємства "Тоджима", в якому просить господарський суд стягнути з Відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 2813578,10 грн. Підставою позову є посилання Позивача на те, що за бухгалтерським обліком його підприємства обліковується заборгованість Відповідача на суму позову. Одночасно Позивачем подано клопотання про витребування у Дочірнього підприємства "Швейна фабрика "ОТАВА" приватного підприємства "Тоджима" документів, які втрачені Позивачем і які підтверджують право вимоги Приватного підприємства "ТОДЖИМА" до Відповідача щодо стягнення суми заборгованості в розмірі 2 813 578,10 грн., а саме: договори (контракти) на підставі яких виникли правовідносини між Позивачем та Відповідачем; документи, які підтверджують виконання Позивачем, як кредитором по договору, обов'язку щодо передачі товару чи надання послуг, накладені, акти приймання-передачі, акти виконання робіт (надання послуг), акти звірки взаєморозрахунків; інші документи, які підтверджують існування заборгованості Відповідача перед Позивачем.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2017 року у справі № 904/8070/17 (суддя - Кеся Н.Б.) повернуто позовну заяву і додані до неї документи без розгляду.

Не погодившись із зазначеною ухвалою, ПП "ТОДЖИМА" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2017 року у справі № 904/8070/17, справу передати на розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Згідно частини 3 статті 94 Господарського процесуального кодексу України до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору і надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

Порядок та розмір справляння судового збору встановлений Законом України "Про судовий збір" № 3674-VІ від 08.07.2011р. (зі змінами та доповненнями).

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду,- у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з п. п. 7 п. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги на ухвалу суду становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який станом на 01.01.2017р. встановлений у розмірі 1600, 00 грн., тобто судовий збір сплачується в сумі 1600, 00 грн.

Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, скаржником не додано до скарги доказів сплати судового збору в установленому законом порядку та розмірі

Разом з тим, скаржником подано клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, в обгрунтування чого посилається на визнання його господарським судом банкрутом, тобто господарська діяльність завершена, отже товариство не отримує прибутків, за рахунок яких можливо було б сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги; можливість оплати судового збору за рахунок реалізації частини майна банкрута також відсутня.

За приписами норм статті 8 Закону України "Про судовий збір" суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою, зокрема, відстрочити сплату судового збору, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно із пунктом 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" (із змінами і доповненнями) особа, яка заявляє клопотання про відстрочення сплати судового збору повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджає сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Відповідно до пункту 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/2093/15 від 12.11.2015 року за змістом положень статті 8 Закону України "Про судовий збір" питання про відстрочення та розстрочення судом сплати судового збору, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати з підстав майнового стану сторони вирішується судом в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та обґрунтованості доводів сторони належними та допустимими доказами на підтвердження того, що майновий стан сторони перешкоджає сплаті нею судового збору в установленому порядку і розмірі, а також на засадах рівності всіх учасників судового процесу (в тому числі й органів державної влади) перед законом і судом.

Слід звернути увагу, що статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, зі змісту статті 8 Закону України "Про судовий збір" вбачається, що відстрочення (розстрочення, звільнення) сплати судового збору є правом суду, а не його обов'язком, при цьому єдиною підставою для вчинення судом зазначених у наведеній нормі дій є врахування ним майнового стану сторони. Обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на заінтересовану сторону.

Отже, за приписами зазначеної норми, звільнення від сплати судового збору може мати місце за наявності виключних обставин.

У зв'язку з цим, сама лише обставина, пов'язана з тяжким фінансовим становищем, не може вважатися підставою для звільнення від сплати судового збору.

Водночас, звертаючись до суду апеляційної інстанції із клопотанням про звільнення від сплати судового збору, скаржник не навів обґрунтованих підстав та не надав відповідних доказів на підтвердження неможливості сплати ним судового збору. Наведені ж скаржником обставини не мають характеру виключних, нічим не підтверджені.

За таких обставин, оскільки скаржником не доведено того, що його майновий стан перешкоджає сплаті ним судового збору у встановленому порядку і розмірі, апеляційний господарський суд не вбачає підстав, визначених ст. 8 Закону України "Про судовий збір", для звільнення від сплати судового збору, отже відповідне клопотання Приватного підприємства "ТОДЖИМА" не підлягає задоволенню.

У відповідності з п. 3 ч.1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі, якщо апеляційна скарга подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення.

Частиною 1 ст. 53 ГПК України передбачено право господарського суду за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п.п. 4, 6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 17.05.2011р. наявність або відсутність підстав для задоволення заяви про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги визначається за правилами частини першої статті 53 ГПК. Клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги з огляду на приписи статті 53 ГПК повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).

Отже, клопотання чи заява про відновлення процесуального строку повинні містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. До клопотання чи заяви мають бути подані докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.

При цьому Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку.

Таким чином, у кожному випадку суд з врахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені в обгрунтування клопотання про його відновлення та робить мотивований висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.

У даному випадку, ухвала, що оскаржується, винесена 28.08.2017р. Апеляційна скарга на вказану ухвалу, згідно зі штампом вхідної кореспонденції канцелярії господарського суду Дніпропетровської області про прийняття апеляційної скарги, подана 06.12.2017р., тобто з пропуском процесуального строку, встановленого для її подання, однак містить клопотання про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги, в обгрунтування чого посилається на неотримання поштою копії оскаржуваної ухвали та лише 01.12.2017р. дізнався про її існування з Єдиного державного реєстру судових рішень.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2017р. у справі № 904/8070/17 була направлена скаржнику, що підтверджується штампом канцелярії суду на зворотньому аркуші оскаржуваної ухвали про розсилку 28.08.2017р., який згідно з Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 року № 28, є доказом направлення відповідної ухвали на адресу скаржника.

Апеляційна скарга подана безпосередньо позивачем, отже скаржник мав бути обізнаний про прийняття оскаржуваної ухвали, враховуючи строки розгляду питання щодо прийняття позовної заяви до розгляду, та мав вчинити необхідні дії для ознайомлення з Єдиним державним реєстром судових рішень вчасно.

Відтак, несвоєчасне оскарження рішення місцевого господарського суду зумовлене, з огляду на доводи, наведені скаржником, не об'єктивними обставинами, а обставинами суб'єктивного характеру.

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

Відповідно до прецедентної практики Суду одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який полягає, inter alia, у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву (рішення у справі Brumaresku v Romania [GC], N 28342/95, п. 61, ЄСПЛ 1999-VII).

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (пункти 22 - 23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 року, пункти 37-38 рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010 року).

У пункті 41 рішення від 03.04.2008 року "Пономарьов проти України" Суд вказав, що: "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи є підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків".

Таким чином, скаржником не наведено належних обставин та не надано належних доказів в обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2017 року у справі № 904/8070/17, що є підставою для відхилення клопотання Приватного підприємства "ТОДЖИМА" про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2017 року у справі № 904/8070/17.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає поверненню заявникові без розгляду.

На підставі наведеного та керуючись ст. 86, п. 3, 4 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

Відхилити клопотання Приватного підприємства "ТОДЖИМА" про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2017 року у справі № 904/8070/17.

Відмовити Приватному підприємству "ТОДЖИМА" в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2017 року у справі № 904/8070/17.

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ТОДЖИМА" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2017 року у справі № 904/8070/17 повернути заявникові без розгляду.

Додаток (на адресу скаржника): апеляційна скарга вих. № 01-34/03-12 від 04.12.2017р. та додані до неї документи на 12 арк.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя Л.А. Коваль

Суддя Т.А. Верхогляд