Рішення № 71019345, 12.12.2017, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/2226/17 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Чельник О. І.

РІШЕННЯ

іменем України

12.12.2017 колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого: Чельник О.І.

суддів: Кіселика С.А., Черненка В.В.

за участі секретаря: Двоєнко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 04 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4, Новоукраїнська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4, Новоукраїнська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. В обґрунтування позову вказала, що 27 жовтня 1997 року померла її мати - ОСОБА_5. Після її смерті відкрилась спадщина, що складається з права на земельну частку (пай). Ще за життя на випадок своєї смерті її мати склала заповіт, посвідчений 17 липня 1993 року секретарем Новомиколаївської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, згідно з яким все своє майно вона заповіла в рівних частинах своїм дочкам - ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Зазначила, що ОСОБА_3 за згодою спадкоємців, отримувала орендну плату за пай та порівно віддавала сестрам, оскільки остання проживала в селі, а тому вважає, що в управління та володіння спадковим майном фактично вступили усі спадкоємці, знаючи зміст заповіту матері. У листопаді 2016 року позивач дізналася, що ОСОБА_3 у 2002 році оформила лише на своє ім'я державний акт на право власності на землю. Вказала, що при оформленні права на спадщину державний нотаріус не повідомив позивача та сестру ОСОБА_4 про оформлення спадку та не закликав їх до спадкування, що на думку позивача порушує права спадкоємців за заповітом. Посилаючись на зазначені обставини просила визнати свідоцтво про право на спадщину за законом від 27 березня 2000 року на ім’я ОСОБА_3 недійсним.

Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 04 вересня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що 27 жовтня 1997 року померла ОСОБА_5 (а.с.10).

Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається з права на земельну частку (пай), та яка належала померлій на підставі сертифікату серії КР №0105327, виданого Новомиколаївською сільською радою, та з майнового паю (а.с.99,103).

Позивач надала суду дублікат заповіту ОСОБА_5 від 17 липня 1993 року, в якому зазначено, що його зареєстровано в реєстрі за №57 та посвідчено секретарем Новомиколаївської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, на який позивач посилається як на підставу своїх вимог, та за яким ОСОБА_5 все своє майно заповіла порівну своїм дочкам - ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.11).

Проте, вказаний дублікат не посвідчений посадовою особою сільської ради, тому не приймається судом як належний та допустимий доказ.

Матеріали цивільної справи містять копію спадкової справи до майна померлої ОСОБА_5, із якої убачається, що 27 березня 2000 року ОСОБА_3 звернулась до державного нотаріуса із заявою про те, що спадок прийняла після смерті матері ОСОБА_5 та по закінченні шестимісячного строку просила видати свідоцтво про право на спадщину (а.с.84,85,95,96).

Як убачається з нотаріально посвідченої заяви до Державної нотаріальної контори міста Ново Українськ Кіровоградської області від 22 березня 2000 року ОСОБА_4 спадщину не приймала, заяву про її прийняття не подавала, до суду про продовження терміну для прийняття спадщини звертатися наміру не має (а.с.54).

27 березня 2000 року відповідач отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене державним нотаріусом Новоукраїнської державної нотаріальної контори, зареєстроване у реєстрі за №973, на спадкове майно, яке складається із земельної частки (паю) сертифікат серії КР №0105327, виданого Новоукраїнською райдержадміністрацією 07.10.1997, в кількості 4,98 умовних кадастрових гектарів, що знаходиться в КСП ім. Карла Маркса Новоукраїнського району. Вартість спадкового майна – 19602 грн. (а.с.56, 91, 102).

Згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом від 17 вересня 2004 року, посвідченого державним нотаріусом Новоукраїнської державної нотаріальної контори, спадкоємицею майна ОСОБА_5 є її дочка - ОСОБА_3 Майно складається з права власності на майновий пай (майновий сертифікат), що знаходиться в КСП ім. Карла Маркса села Новомиколаївка Новоукраїнського району Кіровоградської області та вартість якого становить 5793 грн. (а.с.55, 93).

Відповідно до довідки виконкому Новомиколаївської сільської ради Новоукраїнського району від 11 серпня 2017 року №812, ОСОБА_6, яка померла 27 жовтня 1997 року, на день смерті була зареєстрована одна за адресою с. Новомиколаївка Новоукраїнського району Кіровоградської області, а заповіт від імені спадкодавця було посвідчено Новомиколаївською сільською радою Новоукраїнського району Кіровоградської області 17 липня 1993 року за №6 (а.с.109).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що спадщину фактично прийняла відповідач ОСОБА_3, оскільки отримувала за успадковану земельну ділянку орендну плату, що визнавала позивач, а тому правомірно отримала свідоцтво про право на спадщину, оскільки вступила у користування спадковим майном, й дана обставина не є спростованою. Позивач протягом тривалого часу не заявляла про своє право на спадкове майно, а тому пропустила строк на захист свого права без поважних причин.

Таким чином, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності та не доведено позовні вимоги.

Проте, такі висновки суду не відповідають нормам процесуального права.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд відмовляє у зв’язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.

Таким чином, підстави для відмови у позові у зв’язку з пропуском строку позовної давності та у зв’язку з необґрунтованістю позовних вимог є взаємовиключними та не можуть бути застосовані одночасно. Однак, суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову як у зв’язку із недоведеністю позову, так і в зв’язку із пропуском позовної давності, що є підставою для скасування судового рішення з постановленням по справі нового рішення за правилами ст.309 ЦПК України про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог з інших правових підстав. а саме за недоведеністю позовних вимог.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці 2 та 3 пункту 1 своєї постанови № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР.

Однак, всупереч вимог чинного цивільного законодавства суд першої інстанції при ухваленні рішення одночасно застосував норми як діючого ЦК України так і норми ЦК УРСР (в редакції 1963 року).

Судом не враховано, що при вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 01.01.2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК 2003 року, а застосуванню підлягають лише норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до ст.525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця.

Згідно з положеннями ст.527 ЦК УРСР спадкоємцями можуть бути особи, що були живі на момент смерті спадкодавця.

За правилами ст.ст. 529-530 ЦК УРСР при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти, подружжя та батьки померлого.

Тому, особи, які мали право на обов'язкову частку в спадщині на підставі ст.535 ЦК УРСР, у тому числі й утриманці померлого, проте не здійснили дій, що свідчать про прийняття спадщини (ст.549 ЦК УРСР), можуть звернутися з позовом про продовження строку для прийняття спадщини (ст.550 ЦК УРСР).

На час відкриття спадщини в період чинності ЦК УРСР його нормами було передбачено певні дії, які свідчили про прийняття спадщини, у тому числі прийняття спадщини шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном (фактичне прийняття спадщини). Статтею 549 ЦК УРСР (1963 р.) передбачалося, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців з дня відкриття спадщини він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном чи подав нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Статтею 561 ЦК 1963 року було передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року N18/5 (далі по тексту - Інструкція), яка діяла на час відкриття спадщини, передбачала, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що, набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього (пункт 113 Інструкції).

Згідно зі ст.561 ЦК УРСР та п.112 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена.

Установивши, що після смерті матері ОСОБА_3 фактично прийняла спадщину, оскільки вступила в управління спадковим майном, мала на руках сертифікат на земельну частку (пай) та майновий сертифікат, і в подальшому звернулася до нотаріальної контори із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину, тому відповідач фактично прийнявши спадщину отримала зазначені вище свідоцтва про право на спадщину за законом.

Колегія суддів вважає, що позивачем не надано доказів фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном, тобто вчинення нею будь-яких дій, що свідчили б про наявність фактичного волевиявлення, спрямованого на володіння, управління користування та розпорядження спадковим майном. У зв'язку з чим ОСОБА_2 спадщину після смерті матері у встановлений законом строк не прийняла ні шляхом подачі заяви до державної нотаріальної контори, ні шляхом фактичного вступу в управління і володіння спадковим майном. Враховуючи вищевикладене позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт прийняття нею спадщини після смерті матері.

В свою чергу, ОСОБА_3 після смерті матері - ОСОБА_5 звернулася до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва, та 27 березня 2000 року державним нотаріусом Новоукраїнської державної нотаріальної контори їй видано свідоцтво про право на спадщину за законом. Крім того, оскільки відповідач мала на руках сертифікат на земельну частку (пай), тому вступила у фактичне володіння спадковим майном та 26 квітня 2002 року оформила державний акт на право приватної власності на землю №036272 на своє ім'я (а.с.102,16).

У подальшому 17.09.2004 року ОСОБА_3 державним нотаріусом Новоукраїнської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно, що складається з права власності на майновий пай (майновий сертифікат).

ОСОБА_2 жодного доказу прийняття спадщини у визначений законом спосіб суду не надала.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст.16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 не прийняла спадщину після смерті матері - ОСОБА_5 у визначений законом спосіб, тому не є належним позивачем по справі, оскільки не довела яким чином порушено її права та охоронювані законом інтереси свідоцтвом про право на спадщину на земельну частку (пай), отриманим відповідачем у передбачений законом спосіб, а тому відсутні підстави для задоволення її позовних вимог.

Стаття 309 ЦПК України передбачає, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставини, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з інших підстав.

Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 309, 313, 316 ЦПК України колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 04 вересня 2017 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4, Новоукраїнська державна нотаріальна контора про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

.

Головуючий суддя: О.І. Чельник

Судді: С.А. Кіселик

ОСОБА_7