Рішення № 71018799, 14.12.2017, Апеляційний суд Київської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі головуючого судді - Сержанюка А.С., членів колегії – суддів Журби С.О., Олійника В.І., із участю секретаря Топольського В.О., розглянувши у відкритому засіданні у місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И Л А :

02 червня 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із названим позовом, де просила стягнути на її користь 119 225,18 грн. основного боргу за договором позики, неустойку у розмірі 269 494,38 грн., 3% річних - 1 626, 69 грн., інфляційні втрати - 6 902,29 грн., судові витрати по сплаті судового збору - 3 972,48 грн.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 10 вересня 2015 року був укладений письмовий договір позики про надання грошових коштів в іноземній валюті ( доларах США ) в сумі 103 693,36 грн., що за курсом НБУ на день укладення договору еквівалентно 4 720 доларів США.

Кінцевий строк погашення позики визначений 10 грудня 2015 року.

На день подання позову відповідач не виконав свого грошового зобов’язання зо договором.

Заочним рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені в повному обсязі.

На обґрунтування ухваленого рішення, суд першої інстанції зазначив, що 10 вересня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір позики у письмовій формі відповідно до якого позивач передала відповідачу грошові кошти у сумі 4 720 доларів США, а відповідач зобов’язалася повернути вказану суму до 10 грудня 2015 року.

Таким чином, позивачем правомірно набуто право вимоги до відповідача грошових коштів, отриманих 10 вересня 2015 року відповідачем у позику.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Просить заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2016 року, в частині стягнення інфляційних втрат та неустойки скасувати і ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір неустойки до 10 000 грн.

Суд, з’ясувавши обставини справи і перевіривши їх доказами у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне, апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, 10 вересня 2015 року відповідач на підставі договору позики, оформленої у виді письмової розписки, отримав позику від позивача, а саме, грошові кошти у сумі 103 693,35 грн., що за курсом НБУ на день укладення договору еквівалентно 4 720 доларів США ( а.с. 8, 9 ).

У відповідності до п. 1.1. договору, позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти в сумі 103 693,35 грн., що за курсом НБУ ( 1 долар США - 21.968932 грн. ) на день укладення договору еквівалентно 4 720 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів в строк і за графіком відповідно до пункту 3 договору.

Кінцевий строк погашення позики - 10 грудня 2015 року. ( а.с. 8 ).

Відповідно до абзацу 4 пункту 3.2 договору, розрахунок за договором позики здійснюється у доларах США ( там же ).

У відповідності до вимог п. 4.2 договору, за несвоєчасне повернення позики ( її чергової частини за графіком ) позичальник сплачує позикодавцю неустойку у розмірі 47 доларів США за кожний календарний день існування простроченої заборгованості ( там же ).

З причин невиконання умов договору, 28 квітня 2016 року на адресу відповідача направлено лист-вимогу про повернення отриманих за договором позики коштів ( а.с. 18, 19 ).

Проте, грошові кошти позивачу повернуті не були, у зв’язки з чим ОСОБА_3 02 червня 2016 року звернулася із названим позовом до суду ( а.с. 1-5, 27 ).

На підтвердження позовних вимог позивач, зокрема, надала розрахунок заборгованості ( а.с. 10-12 ), відповідно до якого сума заборгованості, станом на день подання до суду цього позову, становить 4 720 доларів США, що еквівалентно 119 225,18 грн., виходячи із курсу - 1 долар США - 25.9572 грн., 3% річних за період з 11 грудня 2015 року - 24 травня 2016 року ( всього 166 днів ) – 1 626,69 грн., інфляційні втрати за період з грудня 2015 року - квітень 2016 року – 6 902,29 грн., неустойка за період з 11 жовтня 2015 року - 24 травня 2016 року ( всього 227 днів ) - 10 669 доларів США, що еквівалентно 269 494,38 грн.

Разом з цим, при розгляді даної справи, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України по справі №6-284цс17 від 01 березня 2017 року, згідно зі статтею 524 ЦК України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов’язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Проте, позивач в своїх розрахунках заборгованості, з яким погодився місцевий суд, невірно визначив курс долара США на рівні 25.9572 грн. за 1 долар США, оскільки станом на 02 червня 2016 року курс долара США становив 2509,7590 грн. за 100 доларів США ( а.с. 151 ).

Таким чином, сума заборгованості за правочином та з дотриманням положень ст. 11 ЦПК України, становить 118 460,63 грн. ( 4 720 х 2509,7590 : 100 ).

Відтак, розмір трьох відсотків річних відповідно до ст. 625 ЦК України за період з 10 грудня 2015 року по 02 червня 2016 року становить 1 703,89 ( 118 460,63 х 3 : 100 х 175 : 365 ) грн.

Однак, на переконання апеляційного суду, враховуючи положення ст. 11 ЦПК України, заявлені вимоги щодо трьох відсотків річних можуть бути задоволені в розмірі 1 616,26 ( 118 460,63 х 3 : 100 х 166 : 365 ) грн. за період з 10 грудня 2015 року по 24 травня 2016 року, як того просить позивач.

При цьому, він не позбавлений можливості звернутись до суду із відповідними вимогами до суду першої інстанції щодо стягнення різниці між названими сумами.

Розмір неустойки відповідно до умов договору за період з 10 грудня 2015 року по 02 червня 2016 становить 11 092 ( 47 х 236 ) доларів США, проте, позивач просить стягнути неустойку за період з 10 грудня 2015 року по 24 травня 2016 року в розмірі 10 669 ( 47 х 227 ) доларів США, що еквівалентно, на його думку, 269 494,38 грн.

Разом з цим, відповідно до положень ст. 551 ЦК України, враховуючи скрутний майновий стан та слабке здоров’я відповідача ( а.с. 152, 153, 154, 155-165 ), а також те, що визначена сума неустойки значно перевищує розмір понесених позивачем витрат, суд другої інстанції вважає обґрунтованим розмір неустойки за договором по заявленим вимогам лише в розмірі 110 000 грн.

Зазначений висновок суду другої інстанції повністю узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними ним у постановах при розгляді справ №№6-100цс14, 6-1120цс15 від 03 вересня 2014 року та 04 листопада 2015 року, відповідно.

Окрім цього, на переконання апеляційного суду, позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат не підлягають задоволенню, оскільки, у випадку порушення грошового зобов’язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти, що повністю узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України по справі №6-771цс15 від 27 січня 2016 року, згідно якої норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов’язання, визначеного у гривнях.

За таких обставин, суд першої інстанції,в повній мірі вищезазначеного не врахував та без додержання норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст. 526, 551, 625, 1046, 1049-1050 ЦК України, ст.ст. 11, 58-60, 88, 212-215 ЦПК України, неправильно прийшов до висновку про задоволення позову в повному розмірі.

А тому, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення зазначених норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на думку апеляційного суду, знайшли своє часткове підтвердження при розгляді апеляційної скарги.

При цьому, будь-яких доказів на підтвердження доводів щодо часткового погашення заборгованості та те, що в рахунок погашення заборгованості було продано заставний автомобіль відповідач у відповідності до ст.ст. 58-60 ЦПК України не надала.

Відповідно, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового про часткове задоволення заявлених позовних вимог за їх обґрунтованістю, визначеною апеляційним судом, на підставі положень ст. 303, 309 ЦПК України та ст.ст. 526, 551, 625, 1046, 1049-1050 ЦК України, ст.ст. 11, 58-60, 88, 212-215 ЦПК України.

Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на підставі ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ст. 88 ЦПК України, пропорційно до задоволених вимог, судовий збір в розмірі 2 300,87 ( 230 076,89 : 397 248,54 х 100 х 397 248,54 х 1 : 100 : 100 ) грн.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 304, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у розмірі 118 460,63 грн., неустойку - 110 000 грн., три проценти річних - 1 616,26 грн., судовий збір – 2 300,87 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий: А.С. Сержанюк

Судді: С.О. Журба

ОСОБА_4