Рішення № 71014434, 13.12.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_____

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2017 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

судді-доповідача - Саліхова В.В.

суддів - Прокопчук Н.О., Семенюк Т.А.

при секретарі: Дячук І.М.

за участю:

представника позивача ОСОБА_3

представників відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 вересня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна», ОСОБА_7 про встановлення нікчемності правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_6 про застосування наслідків недійсності правочину,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2016 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ТОВ «Порше Лізинг Україна», ОСОБА_7 та з урахуванням збільшених позовних вимог просив встановити нікчемність договору про фінансовий лізинг від 03.06.2014 та застосувати наслідки нікчемного правочину. Стягнути з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь позивача суму еквівалентну 39 314,06 доларів США, що за курсом, встановленим НБУ станом на 15.02.2017 27,2305 грн. за 1 долар США становить 1 070 541,51 грн.

У січні 2017 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» подало до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_6 та просило стягнути з відповідача кошти у розмірі 411 711,13 грн. та судові витрати.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13.09.2017 первісний позов задоволено частково. Застосовано наслідки недійсності нікчемного правочину (договір про фінансовий лізинг №00009903 від 03.06.2014 укладений між ОСОБА_6 та ТОВ «Порше Лізинг Україна»): стягнуто з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_6 кошти в сумі 785 702,36 грн. Стягнути з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_6 судовий збір у розмірі 6 890 грн. В решті позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ТОВ «Порше Лізінг Україна» до ОСОБА_6 про застосування наслідків недійсності правочину - відмовлено.

Рішення суду в частині часткового задоволення первісного позову (визнання договору про фінансовий лізинг від 03.06.2014 нікчемним, та стягнення з відповідача на користь позивача коштів сплачених позивачем за вказаним договором) сторонами не оскаржувалося, у зв'язку з чим набрало законної сили, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається.

В апеляційній скарзі ТОВ «Порше Лізинг Україна» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своїх доводів вказує, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права та не звернув увагу на те, що у разі визнання недійсним правочину ОСОБА_6 повинен повернути товариству автомобіль (предмет договору), та враховуючи, що позивач ним користувався більше двох років, відшкодувати вартість одержаного ним майна за цінами на момент відшкодування. Зазначило, що ціна нового транспортного засобу на момент його передачі ОСОБА_6 підтверджується договором купівлі-продажу від 03.06.2014 та оцінкою транспортного засобу станом на 24.11.2016. Вказало, що судові витрати стягнуто лише з одного відповідача, враховуючи пред'явлення позову до двох.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що зустрічний позов не підлягає задоволенню, оскільки фактично ТОВ «Порше Лізинг Україна» просить стягнути з ОСОБА_6 різницю курсу національної валюти України, що не передбачено нормами діючого законодавства та не відповідає жодному способу захисту цивільного права.

З таким висновком суду не може погодитись колегія суддів.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що 03.06.2014 між ТОВ «Порше Лізинг Україна» (лізингодавець), ОСОБА_6 (лізингоодержувач) та ОСОБА_7 (поручитель) був підписаний Договір про фінансовий лізинг №00009903, за умовами якого ТОВ «Порше Лізинг Україна» передає лізингоодержувачу об'єкт лізингу - транспортний засіб VW Passat В7 2.0 І TDI, 2014 року виробництва, шасі НОМЕР_2, двигун НОМЕР_3, на умовах лізингу: вартість об'єкту лізингу - еквівалент 40 900,00 доларів США - 489 164,00 грн.; авансовий платіж - еквівалент 10 225,00 доларів США; обсяг фінансування - еквівалент 30 675,00 доларів США; залишкова вартість - 0,00 доларів США; кількість лізингових платежів - 60; строк лізингу - 60; лізинговий платіж - еквівалент 891,69 доларів США; адміністративний платіж - еквівалент 554,98 доларів США. Процентна ставка змінна відповідно до п. 6.4.2. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу. Усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку: 1) за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів у доларах США, визначених вище, відповідно до пунктів 6.3. та 2) до пункту 6.4.2 (якщо застосовується) Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (т. 1, а. с. 5).

Проценти та інші платежі здійснюються відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодувань) (т. 1, а. с. 13-14). Невід'ємною частиною цього договору про фінансовий лізинг є також Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу (т. 1, а. с. 7-12). Відповідно до п. 4.1 даних Умов Порше Лізинг Україна зберігає за собою право власності на об'єкт лізингу, в той час як лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об'єкта лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли Порше Лізинг Україна матиме право розірвати цей контракт/ відмовитися від контракту та вимагати повернення об'єкта лізингу, як зазначено в цьому контракті). Згідно з п. 5.4. Умов, лізингоодержувач забезпечує оформлення доставки об'єкта лізингу шляхом підписання лізингоодержувачем та Порше Лізинг Україна акту прийому-передачі.

12.06.2014 ОСОБА_6 отримав предмет лізингу - автомобіль марки VW модель Passat В7, номер кузова (шасі) НОМЕР_2, рік виробництва 2014, колір чорний, державний реєстраційний номер - НОМЕР_1 відповідно до Акту прийому-передачі до Договору №00009903 від 03.06.2014 (т. 1, а. с. 93). На виконання ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 08.11.2016 (а. с. 65-66), об'єкт лізингу за Договором №00009903 від 03.06.2014 передано на відповідальне зберігання ТОВ «Автосоюз» 15.11.2016 (т. 1, а. с. 122), з яким ТОВ «Порше Лізинг Україна» 01.09.2014 уклало Договір відповідального зберігання (т. 1, а. с. 58-60). Факт знаходження вищевказаного автомобіля марки VW модель Passat В7у фактичному володінні ТОВ «Порше Лізинг Україна» не заперечується сторонами у справі.Як вбачається зі Зведеної облікової виписки з рахунку клієнта ОСОБА_6 за Договором №00009903 від 03.06.2014, сформованої 03.04.2017 за період з 05.06.2014 по 17.03.2017 позивачем за первісним позовом в якості виконання спірного договору було сплачено 785 702,36 грн. (т. 1, а. с. 199-200). Факт сплати ОСОБА_6 саме цієї суми та у вказані у виписці дати не оспорюється сторонами та підтверджується також долученими до матеріалів справи квитанціями (т. 1, а. с. 43-55; 73-92), з урахуванням визнання сторонами того факту, що кошти в сумі 21 222,21 грн., сплачені за квитанцією 14.01.2016 (т. 1, а. с. 52), були повернуті та сплата зазначеної суми відбулась 11.02.2016 (т. 1, а. с. 51).

ОСОБА_6, зазначаючи, що договір про фінансовий лізинг від 03.06.2014 не був нотаріально посвідчений, отже є нікчемним та підлягають застосуванню наслідки недійсності правочину, у зв'язку з чим звернувся із відповідним позовом.

ТОВ «Порше Лізинг Україна», подаючи зустрічний позов зазначив, що за час експлуатації автомобіля, його вартість зменшилась, а тому з ОСОБА_6 підлягає стягненню різниця суми в розмірі 411 711,13 грн. для повернення останнього до первісного стану.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неможливості застосування судом для вирішення питання по зустрічному позову положень ст. 216 ЦК України з урахуванням того, що спірний автомобіль повернуто відповідачу і останній не містить на собі будь-яких ушкоджень.

Відносини, що виникають із договору фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж та положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Судом першої інстанції встановлено, та не спростовується сторонами, що при укладенні Договору про фінансовий лізинг №00009903 від 03.06.2014 не дотримано вимоги закону про нотаріальне посвідчення, відтак такий договір є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, застосування вказаних правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення нікчемного правочину.

Правовим висновком Верховного Суду Українивисловленого в Постанові від 29 березня 2017 року у справі за № 6-3104цс16 встановлено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.

Матеріали справи свідчать про те, що такі вимоги сторонами заявлялися.

Відповідно вимог ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Детальний аналіз ст. 216 ЦК України дає можливість прийти до висновку про те, що у даному конкретному випадку, після визнання вищезгаданого договору лізингу нікчемним, суд першої інстанції, враховуючи клопотання сторін по справі, фактично був зобов'язаний повернути відповідачу гроші сплачені позивачем по вказаному договору, а з позивача стягнути кошти з користування цією машиною за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що наявні правові підстави для відшкодування ОСОБА_6 вартості за користування автомобілем для повернення останнього до первісного стану.

Суд першої інстанції на вищезгадані обставини уваги не звернув в зв'язку з чим дійшов невірних висновків щодо підстав у відмові зустрічних позовних вимог.

В зв'язку з наведеними обставинами рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового.

Вирішуючи справу по суті позовних вимог колегія суддів вважає наступне.

Згідно зі ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до положень ст. 533 ЦК Українигрошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Матеріали справи свідчать, що вартість об'єкту лізингу (транспортний засіб VW Passat В7 2.0 І TDI, 2014 року виробництва) згідно Договору про фінансовий лізинг №00009903 від 03.06.2014 становить еквівалент 40 900,00 доларів США - 489 164,00 грн. (т. 1, а. с. 5).

Таким чином, вартість автомобіля на час укладання вищезгаданої угоди була саме 489 164,00 грн.

Разом з тим, подаючи зустрічний позов, відповідач послався на Звіт №309 про оцінку транспортного засобу від 24.11.2016 ринкова вартість автомобіля Volkswagen Passat Highline 2.0 TDi AT, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2, надавши прив'язку вартості нового до ціни в доларах США на дату оцінки (40 900,00 доларів), при цьому зазначив, що з позивача підлягає стягненню сума в розмірі 411 711,13 грн. за курсом НБУ станом на 15.12.2016 (40 900,00 - 25 239,63 = 15 660,37 дол. США)., яка розрахована фахівцем як зменшення вартості спірного автомобіля, а не як кошти за користування останнім, що передбачено ст. 216 ЦК України.

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції сторонам по справі були роз'яснені вимоги ч. 1 ст. 10 ЦПК України цивільного судочинства щодо надання суду доказів на підтвердження сторонами своїх вимог.

Але відповідач інших доказів на підтвердження своїх вимог не надав.

Статтею 57 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 60 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 58 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно із ст. 59 ЦПК Українисуд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.

Колегія суддів вважає, що Звіт №309 про оцінку транспортного засобу від 24.11.2016, який визначає ринкову вартість автомобіля, а не вартість за користування автомобілем ОСОБА_6 протягом певного періоду, розрахованої в еквіваленті до долара США.

Зважаючи на стягнення з відповідача фактично сплаченої суму коштів в національній валюті України, яка визнається сторонами та не оскаржується, колегія суддів вважає, що даний Звіт не є належним та допустимим доказом визначення розміру користування автомобілем позивачем в національній валюті, а тому не приймається до уваги.

Інших розрахунків відповідачем не надано на підтвердження своїх вимог.

За наведеного, у задоволенні зустрічних позовних вимог ТОВ «Порше Лізинг Україна» слід відмовити за недоведеністю.

Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 309 ЦПК України в частині відмови в задоволенні зустрічного позову підлягає скасуванню з інших правових підстав.

Доводи апеляційної скарги про те, що судові витрати стягнуто лише з одного відповідача, враховуючи пред'явлення позову до двох, не можуть бути підставою для зміни або скасування даної частини рішення суду першої інстанції, оскільки ОСОБА_7 фактично не є стороною цивільного процесу в розумінні ст. 30 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 вересня 2017 в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_6 про застосування наслідків недійсності правочину відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: В.В. Саліхов

Судді: Н.О. Прокопчук

Т.А.Семенюк

.