Рішення № 71014428, 12.12.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]

12 грудня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді: Мазурик О.Ф.,

суддів: Махлай Л.Д., Кулікової С.В.,

секретаря: Синявського Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3,

на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 07 серпня 2017 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5, Головного управління житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сердюк Наталія Аркадіївна, про визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору дарування, -

В С Т А Н О В И Л А:

В липні 2012 року ОСОБА_4 звернулася до Солом'янського районного суду м. Києва з вищевказаним позовом, уточненим в подальшому, та просила визнати недійсним свідоцтво про право власності від 25.06.2004 на квартиру АДРЕСА_1, що видане на ім'я ОСОБА_1 та визнати недійсним договір дарування від 29.09.2006, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_5

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона з 06.04.1965 по ІНФОРМАЦІЯ_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 В період шлюбу ОСОБА_7 було укладено інвестиційний контракт із Акціонерним комерційним банком «Аркада» (далі - АКБ «Аркада») на будівництво житла за адресою: АДРЕСА_5.

Зазначала, що оскільки грошові кошти за умовами договору були внесені ОСОБА_7 в період перебування їх у шлюбі, тому дана квартира є об'єктом спільної сумісної власності її та ОСОБА_7

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, після чого відкрилася спадщина на Ѕ частину спірної квартири, яка і була поділена між нею та іншим спадкоємцем - її сином ОСОБА_1 Згідно свідоцтва про право власності від 25.06.2004 спірна квартира належала на праві приватної власності ОСОБА_1

Вказувала на те, що вказане свідоцтво є недійсним, оскільки вона є власником ѕ частин квартири, а ОСОБА_1 є власником ј частини квартири, так як від спадщини вона не відмовлялася та будь-яких угод на відчуження своєї частки на користь ОСОБА_1 не укладала. Внаслідок чого вважала, що ОСОБА_1 не мав права на укладення 29.09.2006 договору дарування з ОСОБА_2 та ОСОБА_5

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 07 серпня 2017 року позов задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право власності від 25.06.2004 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, що видане Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації на ім'я ОСОБА_1 Визнано недійсним договір дарування Ѕ частини квартири, укладений 29.09.2006 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сердюк Н.А, та зареєстрований в реєстрі за № 2649.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду відповідач ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що суд першої інстанції, визнаючи недійсним свідоцтво про право власності на Ѕ частину на його ім'я, фактично позбавив його як власника права власності на будь-яку частину спірної квартири.

Вважав, що рішення суду в частині визнання недійсним договору дарування на Ѕ частину спірної квартири є незрозумілим та протирічним, оскільки відсутність права власності на будь-яку частину нерухомого майна унеможливлює укладення будь-яких угод по відчуженню майна.

За наведених обставин просив скасувати рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 07 серпня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним свідоцтво про право власності від 25.06.2004 на квартиру АДРЕСА_2, що видано ОСОБА_1, визнати недійсним договір дарування від 29.09.2006, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_5

Також не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідачка ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими. Висновки суду не відповідають обставинам справи.

Як на підставу скасування рішення суду посилалась на те, що суд дійшов помилкового висновку, що строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, не пропущено, оскільки не підтверджено належними доказами у справі. Судом не взято до уваги, що про своє порушене право позивачка дізналася 21.02.2003, коли особисто звернулася із заявою до АКБ «Аркада» про відступлення права вимоги об'єкта інвестування на користь ОСОБА_1

При ухваленні рішення судом також не взято до уваги, що на момент подання позивачкою 21.02.2003 заяви про відступлення права вимоги на об'єкт нерухомості на користь ОСОБА_1 діяли положення Цивільного кодексу УРСР 1963 року, який підлягає застосуванню.

За вказаних обставин просила скасувати рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 07 серпня 2017 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача - ОСОБА_9 в судовому засіданні проти задоволення апеляційних скарг заперечував та просив відхилити, а рішення залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_1, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився. Надіслав на адресу суду клопотання, в якому просив відкласти розгляд справи для виклику в судове засідання ОСОБА_2 для надання особистих пояснень. Доказів поважності неявки в судове засідання не зазначив.

Представник відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 підтримала та просила задовольнити з підстав, наведених в ній. Проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечувала.

Відповідач - Головне управління житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив, причини неявки суду не повідомив.

Відповідачка ОСОБА_5 та третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сердюк Н.А., в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялись у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню, а апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 з 06 квітня 1965 року до 08 січня 2003 року перебувала у шлюбі із ОСОБА_7.

Під час перебування у шлюбі ОСОБА_7 18 грудня 2000 року уклав інвестиційний контракт № 22420 із АКБ «Аркада» на будівництво житла за адресою: АДРЕСА_6 кількість кімнат 3. За умовами контракту ОСОБА_7 повинен був внести грошову суму в розмірі 173 709,84 грн.

Згідно свідоцтва до інвестиційного контракту № 31996 від 20 лютого 2002 року ОСОБА_7 повністю виконав умови контракту та здійснив повну оплату інвестицій в будівництво житла.

Відповідно до квитанцій ОСОБА_7 вніс грошові кошти 18.12.2000 - 55 266,75 грн., 19.12.2000 - 61 965,75 грн., 20.10.2001 - 3 793,02 грн., 31.10.2001 - 6 379,17 грн., 15.10.2002 - 46 305,15 грн., а всього 173 709,84 грн.

Судом також встановлено, що будинку на вул. Клінічній, 1 у м. Києві присвоєно нову адресу: вул. Петра Заломова, 1, корпус 2, та в подальшому на вул. Миколи Амосова, 2.

08 січня 2003 року ОСОБА_7 помер (чоловік позивачки), після чого відкрилася спадщина на грошову суму 173 709,84 грн., що належала померлому на підставі свідоцтва до інвестиційного контракту № 31996 від 20.02.2002, виданого 15.10.2002 АКБ «Аркада» м. Києва.

У свідоцтві про право на спадщину за законом від 19.02.2003 зазначено, що ОСОБА_4 та її син ОСОБА_1 є спадкоємцями першої черги в рівних долях після померлого ОСОБА_7 на рухоме майно - грошові кошти в сумі 173 709,84 грн.

21 лютого 2003 року ОСОБА_4 подала заяву на ім'я голови правління АКБ «Аркада» про відступлення права вимоги на 49,16 кв.м. об'єкта інвестування, тобто на Ѕ її частки, як спадкоємиці за законом, на користь її сина ОСОБА_1

25 червня 2004 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_3, що складається з трьох кімнат, жилою площею 64 кв.м., загальною площею 99,50 кв.м.

На підставі договору дарування від 29.09.2006, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сердюк Н.А., відповідач ОСОБА_1 подарував Ѕ частину спірної квартири своїй дружині ОСОБА_2 та ј частину - доньці ОСОБА_5

Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності на Ѕ частину квартири, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка та її син ОСОБА_1 є спадкоємцями першої черги після померлого ОСОБА_7 в рівних долях, ОСОБА_4 від спадщини не відмовлялась та будь-яких угод щодо відчуження належних їй майнових прав на об'єкт інвестування на користь ОСОБА_1 не укладала.

Крім цього, суд дійшов висновку, що визнання недійсним свідоцтва право власності від 25.06.2004 на Ѕ частину спірної квартири тягне за собою недійсність договору дарування від 29.09.2006, оскільки за даних обставин, ОСОБА_1 не мав права розпоряджатися цією частиною квартири.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду та вважає їх неправильними, такими, що суперечать вимогам законності та обґрунтованості з огляду на наступне.

Відповідно до статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживчою річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_7 проводив інвестування у житлове будівництво за контрактом 22412 від 18 грудня 2000 року за рахунок особистих коштів. Касовими ордерами, які містяться в матеріалах справи підтверджується, що на виконання умов інвестиційного контракту ОСОБА_7 було внесено кошти на загальну суму 173 709,84 грн. (т. 1, а.с. 8-9, 11-12).

Після сплати вказаних вище коштів ОСОБА_7 отримав свідоцтво до інвестиційного контракту про здійснення ним інвестування в будівництво житла, площею 98,32 кв.м. в сумі 173 709,84 грн.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Матеріали справи не містять доказів, що після смерті ОСОБА_7 позивачка оспорювала факт того, що ОСОБА_7 проводив інвестування у будівництво житла за рахунок своїх особистих коштів.

Разом з цим матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_4, як спадкоємець першої черги після смерті ОСОБА_7 разом з відповідачем ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого успадкувала Ѕ частину з грошової суми у розмірі 173 709,84 грн., що належала померлому на підставі свідоцтва до інвестиційного контракту № 31996 від 20.02.2002, виданого АКБ «Аркада» м. Києва (т. 1, а.с. 27).

Отже, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_4 отримала в спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_7 не об'єкт нерухомості - квартиру, а рухоме майно - грошову суму, яка дає право вимоги за інвестиційним договором.

Матеріалами справи також підтверджується, що ОСОБА_4 21.02.2003 звернулася до голови правління АКБ «Аркада» із заявою про переоформлення належного їй права вимоги на 49,16 кв.м. (1/2 частина від 98,32 кв.м.) з на свого сина ОСОБА_1 з перереєстрацією інвестиційного контракту на його ім'я (т. 1, а.с. 79).

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що ОСОБА_4, діючи на власний розсуд, розпорядилась належним їй майновим правом вимоги за інвестиційним контрактом шляхом подання письмової заяви, у якій повідомила про своє волевиявлення відступити належне їй майнове право своєму сину ОСОБА_1, який в свою чергу прийняв від матері ОСОБА_4 відступлене йому право вимоги та реалізував його шляхом отримання у власність квартири АДРЕСА_4.

Ураховуючи наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що права позивачки на отримання у власність частини спірної квартири після смерті свого чоловіка не є порушеними, оскільки, діючи на власний розсуд ОСОБА_4 не оспорила видане їй свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого успадкувала Ѕ частину з грошової суми в розмірі 173 709,84 грн., тим самим погодившись, що дана сума була сплачена спадкодавцем за рахунок його особистих коштів, та розпорядилась отриманим у спадок рухомим майном на власний розсуд.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, неправильно встановивши обставини справи, дійшов помилкового висновку про задоволення позову.

При цьому, суд помилково вважав, що ОСОБА_4 відступила свої права безпосередньо на нерухоме майно, оскільки наявними в матеріалах справи доказами підтверджуються обставини відступлення позивачкою майнових прав на рухоме майно (грошові кошти).

Крім того, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що договір про відчуження (відступлення) ОСОБА_4 своїх прав на отримане у спадок майно підлягав нотаріальному посвідченню з огляду на наступне.

На момент подання позивачкою заяви на ім'я голови правління АКБ «Аркада» про відступлення права вимоги за інвестиційним контрактом ОСОБА_1 в лютому 2003 року діяв Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року зі змінами. Відповідно до даного Кодексу і було оформлено право переуступки права вимоги на користь ОСОБА_1, яким не вимагалося нотаріальне посвідчення такого виду договору.

Матеріали справи не містять доказів, що договір відступлення права вимоги визнано недійсним у встановленому законом порядку.

Більш того, умовами інвестиційного контракту, а саме пунктом 2.14. передбачено, що довіритель - фізична особа може переуступити право вимоги за цим Інвестиційним контрактом на користь іншої фізичної особи тільки до за планової дати введення об'єкта в експлуатацію на умовах, викладених в п. 3.3. Договору доручення.

Згідно пункту 3.3. Договору доручення, укладений між АКБ «Аркада» та ОСОБА_4 договір переуступки права передбачає виплату банку винагороди за оформлення права переуступки права вимоги на користь інших осіб.

Крім того, як зазначав Верховний Суд України у своїх постановах майнові права на нерухомість не вважаються правом власності, оскільки об'єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього.

Майновими визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та вимоги.

Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для визнання свідоцтва про право власності від 25 червня 2004 року на Ѕ частину квартири АДРЕСА_4 недійсним.

Беручи до уваги те, що матеріали справи не містять належних доказів, які вказують на недійсність свідоцтва про право власності від 25 червня 2004 року на Ѕ частину спірної квартири, висновок суду про визнання даного свідоцтва недійсним є таким, що не відповідає обставинам справи.

Оскільки відсутні правові підстави для визнання недійсним свідоцтва про право власності від 25 червня 2004 року на Ѕ частину спірної квартири, не підлягають задоволенню і позовні вимоги про визнання недійсним договору дарування Ѕ частини спірної квартири, як похідні.

За обставин, коли судом апеляційної інстанції встановлено правові підстави для скасування рішення суду першої інстанції, та підстави для відмови в задоволенні позову про визнання недійсним свідоцтва про право власності на Ѕ частину спірної квартири, та договору дарування на Ѕ частину квартири, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що у зв'язку із задоволенням судом першої інстанції позову ОСОБА_4, суд повинен вирішити питання про його право власності, є необґрунтованими, а тому підлягають відхиленню.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд не виконав своїх обов'язків, визначених законом, неповно з'ясував обставини справи, рішення суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, а тому рішення підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст. 218, 303, 307, 309, 313-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, - задовольнити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 07 серпня 2017 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5, Головного управління житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сердюк Наталія Аркадіївна - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий:

Судді:

Справа № 760/17233/12-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/10341/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Букіна О.М.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.