Постанова № 71004090, 13.12.2017, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

13.12.2017р. справа № 905/1695/17

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3

за участю представників сторін: від позивача:Не з’явився від відповідача:ОСОБА_4 – за довіреністюрозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Донецький Облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м. Покровськ, Донецька областьна рішення Господарського суду Донецької області від25.09.2017р.по справі№ 905/1695/17 (суддя Левшина Г. В.)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ялта град строй», м. Київдо Дочірнього підприємства «Донецький Облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м. Покровськ, Донецька областьпростягнення 12’ 815’ 807,42 грн

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ялта град строй», м. Київ (далі – «Позивач») звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства «Донецький Облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м. Покровськ, Донецька область (далі – «Відповідач») суми 3% річних у розмірі 1’ 374’ 608,55 грн та суми інфляційного збільшення заборгованості в розмірі 11’ 441’ 198,87 грн, за договором субпідряду № 2-145/1 від 03.01.2013р. (далі – «Договір») у період з 15.05.2013р. по 21.05.2017р.

30.08.2017р. Господарський суд Донецької області одержав відзив б/н від 28.08.2017р. відповідача на позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ялта град строй», згідно якого, відповідач просив суд першої інстанції відмовити позивачу у задоволенні позову у зв’язку зі спливом строку позовної давності.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 25.09.2017р. по справі № 905/1695/17 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ялта град строй» задоволено частково.

Стягнуто з Дочірнього підприємства «Донецький Облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ялта град строй» суму 3% річних у розмірі 909’ 271,01 грн, суму інфляційного збільшення заборгованості в розмірі 8’ 954’ 949,91 грн та суму судового збору в розмірі 147’ 964,90 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Донецької області від 25.09.2017р. по справі № 905/1695/17 скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ялта град строй» залишити без задоволення.

Заявник апеляційної скарги вважає, що рішення Господарського суду Донецької області у цій справі не можна вважати законним та обґрунтованим, оскільки останнє ґрунтується на помилкових висновках суду і є таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В основу заперечень скаржника покладено твердження про те, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги твердження відповідача з приводу того, що 3% річних та інфляційні нарахування не можуть нараховуватись позивачем у період, наданої судом розстрочки виконання рішення. Так, відповідач зазначає, що невиконання грошового зобов’язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням, не призводить до наслідків порушення грошового зобов’язання, передбачених ч. 2, ст. 625 Цивільного кодексу України, за період такого розстрочення або відстрочення, а отже, нарахування судом першої інстанції сум 3% річних та інфляційних витрат за період з 30.06.2015р. по 30.08.2015р. та з 24.03.2016р. по 31.05.2017р. – не є правомірним, що є підставою для скасування спірного рішення.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий (суддя-доповідач) Татенко В. М., судді – Стойка О. В., Попков Д. О.

Судом апеляційної інстанції, під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення були створені необхідні умови для всебічного та повного розгляду справи в суді, а саме: повідомлення належним чином про час та місце судового розгляду та витребування у сторін необхідних доказів та пояснень для правильного вирішення спору.

22.11.2017р. у судовому засіданні оголошувалась перерва до 13.12.2017р.

Фіксація судового процесу апеляційної інстанції здійснювалась за допомогою засобів аудиофіксації у порядку розгляду апеляційної скарги, встановленому ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у судове засідання не прибув, поважність причин неявки апеляційному суду не повідомив.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги у повному обсязі.

Приймаючи до уваги те, що явка представників сторін (учасників судового процесу) у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представника позивача, адже наявних матеріалів і витребуваних додатково відомостей достатньо для надання належної правової оцінки правовідносинам у цій справі.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду ухваленим з дотриманням норм чинного законодавства, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

03.01.2013р. між Дочірнім підприємством «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі – «Генпідрядник») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ялта град строй» (далі – «Субпідрядник») було укладено договір субпідряду № 2-145/1, за умовами якого Субпідрядник зобов'язався протягом 2013 року виконати послуги з поточного середнього ремонту автомобільної дороги, а Генпідрядник - прийняти і оплатити такі роботи (пункт 1.1. Договору).

Сума Договору становить 21’ 119’ 509,20 грн (пункт 3.1. Договору).

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що оплата робіт здійснюється протягом 20 (двадцяти) банківських днів на підставі довідки про вартість виконаних робіт та витрат (форма №КБ-3), а також акту приймання виконаних робіт (форми КБ-2в), підписаними уповноваженими представниками сторін, при умові надходження від Замовника - Служби автомобільних доріг в Донецькій області, коштів за надані послуги на рахунок Генпідрядника.

Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2013р., але у будь-якому випадку до повного і належного їх виконання сторонами (пункт 10.1. Договору).

Позивач договірні зобов'язання з виконання ремонтних робіт виконав належним чином, тоді як відповідач взяті зобов'язання належним чином не виконав, що стало підставою для звернення позивачем до господарського суду за захистом свого порушеного майнового права.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 30.06.2015р. по справі № 905/87/15 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ялта Град Строй» до Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» задоволено повністю.

Стягнуто з Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ялта Град Строй» суму заборгованості в розмірі 500’ 000,00 грн та 10’ 000,00 грн судового збору.

До того ж, вказаним рішенням, виконання останнього було розстрочено строком до 30.08.2015р.

Окрім того, на підставі, встановленого рішенням суду від 30.06.2015р. по справі № 905/87/15 факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем за договором №2-145/1 від 03.01.2013р., рішенням Господарського суду Донецької області від 24.03.2016р. по справі № 905/561/16 стягнуто з Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державної акціонерної компанії «Автомобільні дороги України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ялта Град Строй» решту заборгованості в сумі 12’ 515’ 189,35 грн та розстрочено виконання останнього до червня 2017р.

Оскільки рішенням господарського суду Донецької області від 30.06.2015р. по справі №905/87/15 встановлений факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості в сумі 500’ 000,00 грн. та рішенням господарського суду Донецької області від 24.03.2016р. по справі № 905/561/16 факт наявності заборгованості в розмірі 12’ 515’ 189,35 грн., а також факт порушення відповідачем строків виконання грошового зобов’язання, тому ці факти не повинні доводитися знову у відповідності з п.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов’язань, позивачем на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано та пред’явлено до стягнення за період з червня 2013р. по травень 2017р. суму інфляції в розмірі 11’ 441’ 198,87 грн та суму 3% річних в розмірі 1’ 374’ 608,55 грн за період з 15.05.2013р. по 21.05.2017р.

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи у їх сукупності та наявним у останній матеріалам, суд першої інстанції частково задовольнив позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ялта град строй», враховуючи, пропущення позивачем строку позовноъ давності щодо частини суми, визначеної у позові.

Донецький апеляційний господарський суд, дослідивши правову природу спірних правовідносин з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, надаючи оцінку всім обставинам справи, оцінивши надані сторонами на підтвердження їх вимог докази, погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно приписів ст.ст. 6, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно з статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до пункту 4 Договору орендна плата сплачується орендарем щомісяця до 10 числа місяця за попередній місяць.

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз норм статей 525, 526, 611, 625 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором субпідряду, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, передбаченої статтею 625 цього Кодексу.

В апеляційній скарзі відповідач стверджує про неправомірність нарахування позивачем інфляційних витрат та 3% річних за період розстрочення виконання судових рішень з посиланням на висновок Верховного Суду України у постанові останнього від 17.02.2016р. по справі № 905/3137/14-908/5775/14.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "ОСОБА_3 та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року тощо) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Рішенням Європейського суду з прав людини від 24.06.03 "Stretch проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії" визначається одна із обов'язкових умов правомірності втручання у здійснення права власності - його пропорційності. Відновлення абстрактної "законності" саме по собі не може виправдати втручання. Пропорційність, або наявність "справедливого балансу" слід встановлювати стосовно кожної конкретної ситуації. Втручання не може вважатися виправданим, якщо порушення закону має суто формальний характер. Позбавлення особи майна виключно на тій підставі, що орган публічної влади порушив закон (при відсутності неправомірності у діях такої особи), є неприпустимим.

В рішенні Європейського суду з прав людини Справа "Україна - Тюмень" проти України" від 22.11.2007р. щодо пропорційності втручання суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (див., серед інших, рішення у справі "Спорронґ та Льоннрот проти Швеції", від 23.09.1982р., Series A no.52, p.26, §69). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (див. рішення у справі "Прессоз Компанія ОСОБА_5 та інші проти Бельгії", від 20.11.1995р., Series A no.332, p.23, §38). Умови надання компенсації згідно з положеннями відповідного законодавства є значущими для оцінки того, чи оскаржуваний захід зберігає необхідний справедливий баланс, та особливо для визначення того, чи покладає такий захід непропорційний тягар на заявників. В цьому зв'язку Суд вже встановлював, що позбавлення власності без сплати суми її вартості становитиме непропорційне втручання та що відсутність будь-якого відшкодування може бути виправданою відповідно до пункту 1 статті 1 Першого протоколу лише за виключних обставин (див. рішення у справах "Святі Чоловічі Монастирі проти Греції" від 9 грудня 1994 року, Series A no. 301-A, p. 35, § 71; "Колишній король Греції", § 89; та вказане вище рішення "Звольски та Звольська проти Республіки Чехія", § 70).

Згідно приписів ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Апеляційним судом досліджена правова позиція, викладена у зазначеній Постанові ВСУ від 17.02.2016р. по справі № 905/3137/14-908/5775/14 щодо ненастання наслідків порушення грошового зобов’язання, передбачених ч. 2, ст. 625 Цивільного кодексу України за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з ростроченням або відстроченням, однак, на думку судової колегії, такий висновок не випливає з приписів зазначеної нормами та порушує право відповідної особи на вільне володіти своїм майном, закріплене у статті 1 Першого протоколу до Конвенції Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод.

Відтак, користуючись приписами статті 11116 ГПК України, при розгляді даної справи апеляційний суд виходить з приписів чітко визначених ст. 625 ЦК України, відступаючи від правової позиції Верховного Суду України, викладеної ним у Постанові від 17.02.2016р. по справі № 905/3137/14-908/5775/14.

Апеляційний суд вважає, що наявність судового рішення, виконання відповідачем якого розстрочено, не позбавляє кредитора права на отримання, передбачених матеріальним законодавством, зокрема ст. 625 Цивільного кодексу України суми 3% річних або індексу інфляції за весь час прострочення, оскільки боржник зобов’язаний відшкодовувати такі витрати від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення суми.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 30.03.2016р. № 6-2168цс15, від 23.09.2015р. № 6-1206цс15, від 22.03.2017р. № 363/3858/15-ц.

Отже, з огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції, перевіривши встановлені місцевим судом межі позовної давності, розрахунок заявлених до стягнення позивачем показників 3% річних та інфляційних втрат щодо строків, сум, ставок нарахувань, які проведені позивачем з урахуванням заборгованості за відповідний період, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо встановлених меж позовної давності та присудження до стягнення з відповідача на користь позивача суми 3% річних у розмірі 909’ 271,01 грн та суми інфляційного збільшення заборгованості в розмірі 8’ 954’ 949,91 грн.

З огляду на викладене, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку, що судом першої інстанції обґрунтовано частково задоволено позовні вимоги.

Оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи місцевим господарським судом допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст.ст. 103, 104 ГПК України як підстави для скасування рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Донецький Облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м. Покровськ, Донецька область – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 25.09.2017р. по справі № 905/1695/17 – залишити без змін.

Головуючий суддя: ОСОБА_1 Судді: ОСОБА_2 ОСОБА_3

Надруковано примірників:

1 – позивачу;

1 – відповідачу;

1 – до справи;

1 – ГСДО;

ОСОБА_6

тел.: 702-01-54