Ухвала суду № 71003607, 14.12.2017, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У Х В А Л А

14.12.2017 Справа № 904/3388/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач);

суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2015 по справі № 904/3388/15 (суддя Примак С.А.)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «Геолсервіс» з іноземними інвестиціями, м.Новомосковськ, Дніпропетровської області

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «Геолсервіс» з іноземними інвестиціями, м.Новомосковськ, Дніпропетровської області

про визнання банкрутом, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2015 по даній справі затверджено реєстр вимог кредиторів товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «Геолсервіс» з іноземними інвестиціями, 51200, Дніпропетровська область, м.Новомосковськ, вул.Спаська, 17-а з вимогами кредиторів, в тому числі товариства з обмеженою відповідальністю «Скорзонера» (78593, с.Поляниця, Яремчанської м/ради, Івано-Франківської області) в сумі: 204 799,68грн. - 4 черга задоволення; 1 218,00грн. - 1 черга задоволення.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ПАТ «ВТБ Банк» звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2015 у даній справі, в частині визнання кредиторських вимог ТОВ «Скорзонера» та внесення їх до реєстру вимог кредиторів ТОВ «СП «Геолсервіс» з іноземними інвестиціями.

Також скаржник звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про поновлення йому строку на апеляційне оскарження означеної вище ухвали, і заявою про відстрочення сплати судового збору.

Перевіривши матеріали апеляційної скарги з доданими до неї документами, врахувавши заявлене апелянтом клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду і заяву про відстрочення сплати судового збору, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не може бути прийнята до розгляду і підлягає поверненню скаржнику з наступних підстав.

Статтею 129 Конституції України встановлено основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.91 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Згідно із ч.1 ст.93 ГПК України, апеляційна скарга подається на ухвалу місцевого господарського суду протягом п'яти днів з дня її оголошення місцевим господарським судом.

Як свідчать матеріали справи ухвалу суду першої інстанції оголошено 30.07.2015. Між тим, апелянт звернувся з апеляційною скаргою до суду лише 05.12.2017.

Діюче процесуальне законодавство не допускає довільного, не обмеженого у часі перегляду судових рішень.

Норми ГПК України, встановлюючи строки для подачі скарг, тим самим визначають баланс між принципом правової визначеності, забезпечуючи стабільність правовідношень у сфері підприємницької та іншої економічної діяльності, з однієї сторони, і правом на справедливий судовий розгляд, який передбачає можливість виправлення судових помилок, з іншої.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі- Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

При цьому, відповідно до прецедентної практики Суду одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, inter alia, який полягає у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву (див. Рішення у справі Brumaresku v Romania [GC], № 28342/95, п. 61, ЄСПЛ 1999-VII).

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (пункти 22-23 Рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, пункти 37-38 Рішення у справі «Мушта проти України» від 18.11.2010).

У пункті 41 Рішення від 03.04.2008 «Пономарьов проти України» Суд вказав, що «правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків».

Загальний порядок відновлення пропущених процесуальних строків врегульований ст.53 ГПК України відповідно до якої за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом поважною і відновити пропущений строк.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Згідно із п.4 Постанови пленуму ВГСУ №7 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ ГПК України», клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги з огляду на приписи ст.53 ГПК повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).

В обґрунтування поважності причин пропуску скаржник в апеляційній скарзі посилається на ту обставину, що представник ПАТ «ВТБ Банк», який повинен був приймати участь у судовому засідання 30.07.2015, вчасно не доповів керівництву Банку про прийняття зазначеної судової ухвали та про ступінь її важливості, тому рішення про оскарження даної ухвали було прийняте останнім з порушенням встановленого ГПК України строку.

Наведені апелянтом причини пропуску строку не можна визнати поважними з огляду на наступне.

Відповідно до ст.87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Згідно зі ст.87 ГПК України повний текст ухвали був складений 31.07.2015. Як вбачається зі штемпеля на звороті ухвали надіслано скаржнику 31.07.2015, тобто строки встановленні ст.87 ГПК України.

Суд звертає увагу скаржника на те що він не був позбавлений права звернутися з клопотанням про ознайомлення з матеріалами справи.

Скаржником не надано доказів, які б свідчили про вжиття ним заходів щодо своєчасного отримання ухвали суду з метою подальшого її оскарження, а тому слід вважати, що відповідач за нею просто не з'явився.

Згідно із ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Апелянтом не доведено існування істотних перешкод, які б могли позбавити його реальної можливості своєчасно подати апеляційну скаргу.

Відповідно до п.4 ст.97 ГПК України, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що сам лише факт подання стороною клопотання про поновлення строку не кореспондується з обов'язком суду відновити цей строк, оскільки поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким останній користується виходячи із поважності причин пропуску строку, які в даному випадку не вбачаються за відсутності обставин, які об'єктивно перешкоджали скаржнику реалізувати своє право на подання апеляційної скарги протягом законодавчо встановленого строку.

Можливість вчасного подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2015 залежала виключно від волевиявлення самого скаржника, тобто мала суб'єктивний характер, а тому підстав для поновлення пропущеного процесуального строку у даному випадку колегія суддів не вбачає, оскільки пропуск строку на оскарження ухвали суду пов'язаний не з об'єктивними обставинами, а суто суб'єктивними причинами.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України (ухвала від 06.10.2017 по справі №904/3/17 та в постанові від 30.11.2016 по справі №909/203/16).

За таких обставин, враховуючи те, що скаржником не наведено поважних причин пропуску встановленого строку на подання апеляційної скарги, у розумінні ст.53 ГПК України, колегія суддів дійшла до висновку про відмову у задоволенні клопотання ПАТ «ВТБ Банк» про відновлення строку на апеляційне оскарження ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2015 по справі № 904/3388/15.

Крім того, розглянувши заяву скаржника про відстрочення сплати судового збору колегія суддів зазначає наступне.

В силу ч.3. ст.94 ГПК України до скарги, зокрема, додаються докази сплати судового збору.

Згідно п.3 ч. 1 ст.97 ГПК України, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі.

Відповідно до ст. 44 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно із ч.1 ст.8 Закону України «Про судовий збір» суд, враховуючи майновий стан сторони, може зокрема, своєю ухвалою відстрочити сплату судового збору на певний строк на підставі, зазначеній у ч.1 цієї статті.

Даною статтею передбачено право суду, а не обов'язок щодо відстрочки, розстрочки або звільнення від сплати судового збору.

Відповідно до п.3.1. Постанови пленуму ВГСУ № 7 від 21.02.13 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ ГПК України» єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у ст.8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" у клопотанні про відстрочення сплати судового збору не зазначено та не додано доказів на підтвердження майнового становища, що унеможливлює сплату судового збору та доказів того, що протягом визначеного процесуальним законом строку розгляду господарської справи воно зможе сплатити судовий збір у встановленому розмірі.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" вказано, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

У зв'язку з вищезазначеним, апеляційна скарга не може бути прийнята до провадження та підлягає поверненню її заявникові.

Керуючись ст.86, п.п.3, 4 ч.1 ст.97 ГПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити Публічному акціонерному товариству «ВТБ Банк» у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення та заяви про відстрочення сплати судового збору.

Аеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2015 по справі №904/3388/15 повернути.

Справу скерувати до господарського суду Дніпропетровської області

Додаток: апеляційна скарга з додатками всього на 19 аркушах.

Головуючий суддя Л.М. Білецька

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя Т.А. Верхогляд