Постанова № 71000196, 08.12.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Мінаєвої О.М. , Макаренко Я.М.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

представника апелянта ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2017р. по справі № 820/2262/17

за позовом ОСОБА_2 Хонг Фонг

до Управління Державної міграційної служби України у Київській області

про визнання неправомірними дій та скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 Хонг Фонг (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Київській області (далі – відповідач), в якому просив суд скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України у Київській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_3 ОСОБА_2 Хонг Фонг, ІНФОРМАЦІЯ_1, від 27.04.2017 р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2017 р. зазначений позов задоволено.

Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на порушення судом при ухваленні рішення приписів ст.1, п.6 ч.2 ст.4, п.6 ч.7 ст.9 Закону України «Про імміграцію», що призвело до неправильного вирішення справи.

Представники позивача надали заперечення на апеляційну скаргу, в яких посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, ухвалення його з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В обґрунтування своїх доводів представники позивача зазначають, що позивачем для отримання дозволу на імміграцію було надано всі необхідні документи, будь-яких зауважень до наданих документів на момент отримання ним дозволу у УГІРФО ГУМВС України в Київській області не виникало. Також представники позивача зазначили, що відповідачем не доведено, що у позивача були відсутні підстави для набуття дозволу на імміграцію або ним вчинені незаконні дії для його отримання.

Крім того, представником позивача подано клопотання про постановлення по справі окремої ухвали, якою представник просить проінформувати органи прокуратури Київської області та Голову Державної міграційної служби України про встановлені обставини та порушення Закону посадовими особами.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 10 жовтня 2007 року громадянин Соціалістичної республіки ОСОБА_3 ОСОБА_2 Хонг Фонг звернувся до Тетіївського РВ ГУ МВС України в Київській області з клопотанням про отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України "Про імміграцію", як особа, яка є батьком іммігрантки та його неповнолітня донька ОСОБА_2 Ань, ІНФОРМАЦІЯ_2 має право на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини третьої статті 8 Закону України "Про громадянство України".

На підставі вказаної заяви позивача, 08.11.2007 р. ВГІРФО ГУМВС України в Київській області прийнято рішення про надання громадянину Соціалістичної республіки ОСОБА_3 ОСОБА_2 Хонг Фонг дозволу на імміграцію відповідно до пункту 6 частини другої статті 4 Закону України "Про імміграцію" та документовано його посвідкою на постійне проживання КВ № 13394/60550.

06 квітня 2017 року до Управління ДМС України в Київській області надійшов запит з ГУ ДМС України в Харківській області щодо перевірки законності надання дозволу на імміграцію громадянину Соціалістичної республіки ОСОБА_3 ОСОБА_2 Хонг Фонг.

У ході перевірки відповідачем встановлено, що рішення ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 08.11.2007 р. про надання громадянину Соціалістичної республіки ОСОБА_3 ОСОБА_2 Хонг Фонг дозволу на імміграцію, як батьку іммігрантки, на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України "Про імміграцію" суперечить вимогам міграційного законодавства, на підставі чого рішенням Управління Державної міграційної служби України у Київській області № 61 від 27.04.2017 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної республіки ОСОБА_3 ОСОБА_2 Хонг Фонг.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та безпідставності рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 27.04.2017 № 61 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної республіки ОСОБА_3 ОСОБА_2 Хонг Фонг.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Статтею 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України № 2491-ІІІ від 07 червня 2001 року "Про імміграцію" (надалі - Закон № 2491).

Відповідно до абз.1 ч.1 ст. 1 зазначеного Закону №2491 імміграція – це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

За змістом абз.2 ч.1 ст.1 Закону №2491 іммігрантом визнається іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції, а певним категоріям осіб поза такої квоти (стаття 4 Закону України №2491).

Однією з категорій мігрантів, які мають право на отримання дозволу на імміграцію, у межах квот, встановлених Кабінетом Міністрів України, відповідно до п.6 ч.2 ст.4 Закону №2491 є батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

Особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням, відповідно до п.3 ч.3 ст.4 зазначено Закону, надано право на отримання дозволу на імміграцію поза квотою.

З матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що позивач 08 листопада 2007 року отримав дозвіл на імміграцію в Україні на підставі п.6 ч.2 ст.4 Закону України №2491. Разом з ним дозвіл на імміграцію отримала його неповнолітня дочка ОСОБА_2 Ань, ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1, а.с.259).

Зазначений дозвіл позивачу було надано на підставі висновку про розгляд клопотання громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_2 Хонг Фонг щодо надання йому дозволу на імміграцію, складеного ст.інспектором з о/д ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_4, який 08.11.2007 року було затверджено начальником ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області (т. 1, а.с.258).

Зазначений висновок містить відомості, що позивач має право на отримання дозволу на імміграцію, як батько ОСОБА_2 Ань. Також висновок має відомості, що донька заявника ОСОБА_2 Хонг Фонга має право на отримання дозволу на імміграцію, як особа, що має право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

Позивач отримав тимчасову посвідку на постійне проживання в Україні серії №13394/60550, видану ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області та безстрокову посвідку на постійне проживання серії ХР номер 18575, видану ВГІРФО ГУ МВС України в Харківській області. (т. 1, а.с.37, 262)

З матеріалів справи судом встановлено, що 06 квітня 2017 року до Управління ДМС в Київській області надійшов запит з ГУ ДМС України в Харківській області від 30.03.2017 року щодо перевірки законності надання дозволу на імміграцію позивача, який звернувся із заявою про обмін посвідки на постійне проживання у зв’язку з досягненням 45 річного віку (т. 1, а.с.75).

Відповідно до п.4.5 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.07.2013 р. № 681 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.08.2013 р. за №1335/23867 працівник територіального органу чи підрозділу ДМС при надходженні заяви про обмін посвідки перевіряє наявність підстав для обміну посвідки, звіряє відомості про іноземців чи осіб без громадянства, указані в їхніх паспортних документах, з даними, що містяться в цих заявах, перевіряє відсутність підстав для прийняття рішення про відмову у видачі посвідки, передбачених пунктом 17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання.

За змістом п.21 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26.12.2002 року (в редакції, що діяла на час прийняття оскарженого рішення, від 12.04.2007 року) дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Відповідно до п.22 зазначеного Порядку №1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених ст.12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Таким чином, ГУ ДМС України в Харківській області, направивши до Управління ДМС в Київській області запит щодо перевірки законності надання позивачу дозволу на імміграцію, який звернувся із заявою про обмін посвідки на постійне проживання у зв’язку з досягненням 45 річного віку, діяв на підставі та у межах повноважень, визначених зазначеним Порядком №1983.

За наслідками перевірки законності надання позивачу дозволу на імміграцію головним спеціалістом відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС України в Київській області ОСОБА_4 було складено висновок, який погоджено заступником начальника цього відділу та 27.04.2017 року затверджено начальником управління ДМС України в Київській області (т. 1, а.с.72-76).

Зазначений висновок містить пропозицію про скасування позивачу дозволу на імміграцію та визнання недійсною видану на підставі нього посвідки на постійне проживання в Україні на підставі п.6 ст.12 Закону №2491.

Також, колегією суддів встановлено, що у зв’язку з тим, що позивач проживає на території Харківської області Управлінням ДМС України в Київській області в листі №4/1-5503 доручено ГУ ДМС України в Харківській області повідомити громадянину Соціалістичної республіки ОСОБА_3 ОСОБА_2 Хонг Фонг про те, що його дозвіл на імміграцію підлягає виконанню, відібрати у нього письмове пояснення та направити до Управління ДМС України в Київській області для прийняття остаточного рішення.

Відповідно до п. 23 Порядку №1983 ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

На виконання вказаної норми та доручення Управління ДМС України в Київській області на адресу громадянина Соціалістичної республіки ОСОБА_3 ОСОБА_2 Хонг Фонг, яку він зазначив, як місце реєстрації, 27.04.2017 р. було направлено запрошення прибути до приміщення ГУ ДМС України в Харківській області в прийомний час з метою надання письмових пояснень, встановлення всіх обставин, які мають значення, роз’яснень положень міграційного законодавства.

Крім того, у даному запрошенні адресату повідомлено, що виданий йому раніше дозвіл на імміграцію підлягає скасуванню, оскільки виданий всупереч законодавству.

Проте, громадянин Соціалістичної республіки ОСОБА_3 ОСОБА_2 Хонг Фонг до приміщення ГУ ДМС України в Харківській області не прибув, письмових пояснень не надав ні особисто, ні через представника, ні поштовим зв’язком.

У зв’язку із вказаним працівниками ГУ ДМС України в Харківській області здійснено перевірку місця проживання громадянина Соціалістичної республіки ОСОБА_3 ОСОБА_2 Хонг Фонг за адресою: м. Харків, вул. Тимурівців, 33-А (гуртожиток).

Вказаною перевіркою встановлено, що громадянин Соціалістичної республіки ОСОБА_3 ОСОБА_2 Хонг Фонг за вказаною адресою не проживає.

24.05.2017 р. за вих. № 04/1-11584 на адресу Управління ДМС України в Київській області направлено повідомлення щодо вищевказаних обставин.

Отже, колегія суддів вважає, що органами міграційної служби в особі Управління ДМС України в Київській області та ГУ ДМС України в Харківській області виконано вимоги п. 23 Порядку №1983.

Також колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що 27.04.2017 року заступником начальника УДМС України в Київській області було прийнято рішення №61 про скасування позивачу дозволу на імміграцію, на підставі п.6 ч.1 ст.12 Закону України №2491 (т. 1, а.с.41).

До зазначеного висновку та рішення 03.11.2017 року було внесено зміни, на підставі висновку про внесення змін (виправлення описки), а саме виправлено описку з «п.6» на «п.1» ст.12 Закону № 2491, решту висновку та рішення від 27.04.2017 року залишено без змін. Зміни погоджено та затверджено в установленому порядку (т. 2, а.с.4-5).

Підставою для складання відповідачем висновку та прийняття рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію стали встановлені в ході перевірки обставини щодо відсутності у неповнолітньої доньки позивача ОСОБА_2 Ань, ІНФОРМАЦІЯ_3, дозволу на імміграцію або набуття нею громадянства України станом на час прийняття від позивача документів про надання йому дозволу на імміграцію та прийняття рішення про його надання позивачу. На підставі зазначених обставин відповідачем було встановлено, що позивач не був батьком іммігранта, а тому дійшов висновку про наявність підстав для скасування дозволу на імміграцію позивача.

Колегія суддів вважає такий висновок обґрунтованим, виходячи з такого.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження позивач є батьком неповнолітньої ОСОБА_2 Ань, народженою в Україні 24 травня 2005 року (т. 1, а.с.249).

Відповідно до п.3 ч.3 ст.4 Закону №2491 донька позивача має право на отримання дозволу на імміграцію поза квотою, як особа, що має право на набуття громадянства України.

За змістом ч.3 ст.9 Закону №2491 за неповнолітніх осіб, заяву про надання дозволу на імміграцію подають їх законні представники.

В матеріалах справи міститься заява матері неповнолітньої ОСОБА_2 Ань – ОСОБА_5 Фионг від 27.08.2007 року про її згоду на імміграцію неповнолітньої доньки в Україні разом з її чоловіком ОСОБА_2 Хонг Фонгом (т. 1, а.с.252).

Проте, матеріали справи та матеріали особової справи позивача не містять заяви матері неповнолітньої ОСОБА_2 Ань з проханням надати дозвіл на імміграцію.

Заяву про отримання дозволу на імміграцію позивачем подано 10.10.2007 року (т. 1, а.с.244-245). Відповідно до цієї заяви позивач не подавав клопотання про надання разом з ним дозволу на імміграцію іншим особам.

Між тим, відповідно до дозволу позивача на імміграцію в Україні від 08.11.2007 року, разом з ним дозвіл на імміграцію отримала його неповнолітня донька ОСОБА_2 Ань.

Таким чином, незважаючи на відсутність заяв батьків ОСОБА_5 Фионг та ОСОБА_2 Хонг Фонг, неповнолітня ОСОБА_2 Ань набула дозвіл на імміграцію 08.11.2007 року.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про імміграцію» іммігрантом є іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Отже, приписи зазначеної норми Закону №2491 пов’язують набуття особою статусу іммігранта з фактом отриманням нею дозволу на імміграцію.

Донька позивача ОСОБА_2 Ань отримала дозвіл на імміграцію 08.11.2007 року, тобто набула статусу іммігранта саме з цієї дати.

Позивачу дозвіл на імміграцію надано на підставі поданої ним 10.10.2007 року заяви та у відповідності до п.6 ч.2 ст.4 Закону №2491, за яким дозвіл мають право отримати батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

Прийняттю рішення про надання такого дозволу передував висновок про розгляд клопотання громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_2 Хонг Фонг щодо надання йому дозволу на імміграцію, затверджений 08.11.2007 року, в якому містяться відомості, що позивач, як батько ОСОБА_2 Ань, має право на імміграцію за п.6 ч.2 ст.4 Закону №2491.

Такі відомості було зазначено ст.інспектором з о/д ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_4

Проте, за приписами п.6.ч.2 ст.4 Закону №2491 дозвіл на імміграцію у межах цієї квоти може бути надано особі, яка, поміж іншим, є батьком іммігранта. Між тим, донька позивача ОСОБА_2 Ань набула статусу іммігранта лише 08.11.2007 року, разом із позивачем. Таким чином, станом на час подачі позивачем заяви від 10.10.2007 року про надання йому дозволу на імміграцію, проведення стосовно нього перевірки для вирішення цього питання, складання висновку щодо можливості надання йому такого дозволу та саме видачі дозволу на імміграцію його донька ОСОБА_2 Ань не мала статусу іммігранта, отже позивач не перебував батьком іммігранта, а тому не відносився до категорії осіб, визначених п.6 ч.2 ст.4 Закону №2491.

Таким чином, висновок про розгляд клопотання громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_2 Хонг Фонг щодо надання йому дозволу на імміграцію, складений ст.інспектором з о/д ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_4, який став підставою для надання йому дозволу на імміграцію, містить неправдиві відомості, що позивач є батьком іммігранта ОСОБА_2 Ань.

При цьому, колегією суддів встановлено, що у висновку перевірки законності надання дозволу на імміграцію позивачу, затвердженого 27.04.2017 року, цією ж особою, головним спеціалістом відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС України в Київській області ОСОБА_4, були зазначені протилежні відомості, а саме щодо відсутності у позивача статусу батька іммігранта, оскільки його неповнолітня донька ОСОБА_2 Ань на момент прийняття документів у позивача про надання йому дозволу на імміграцію не мала статусу іммігранта.

Згідно доповідної записки цієї ж особи, головного спеціаліста відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС України в Київській області ОСОБА_4 від 07.11.2017 року, на момент звернення позивача 10.10.207 року із заявою про отримання дозволу на імміграцію, його донька громадянка СРВ ОСОБА_2 Ань не отримувала дозволу на імміграцію.

Таким чином, виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що дозвіл на імміграцію позивачу було надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, зазначених ст.інспектором з о/д ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області (на теперішній час головним спеціалістом відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС України в Київській області) ОСОБА_4 у висновку про розгляд клопотання громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_2 Хонг Фонг щодо надання йому дозволу на імміграцію, затверджений 08.11.2007 року.

Про свідомість таких неправдивих відомостей свідчить відсутність в матеріалах особової справи позивача документів, визначених п.6 ч.7 ст.9 Закону №2491, подання яких для осіб, зазначених у п.6 ч.2 ст.4 цього Закону є обов’язковим, а саме – копій документів, що засвідчують їх родинні зв’язки з іммігрантом, документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.

Крім того, ОСОБА_6 усвідомлювала, що виконання вимог зазначеної норми Закону є неможливим ні позивачем, ні його донькою ОСОБА_2 Ань, оскільки остання є неповнолітньою.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.12 Закону №2491 дозвіл на імміграцію може бути скасовано, органом, який його видав, якщо з’ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів, що втратили чинність.

Отже, виходячи із встановлених обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що позивач отримав дозвіл на імміграцію на підставі свідомо неправдивих відомостей, що він є батьком іммігранта ОСОБА_2 Ань, а тому відповідачем обґрунтовано прийнято рішення про його скасування.

Суд першої інстанції при розгляді справи не врахував цих обставин, що призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, із прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.

При цьому, колегія суддів, відхиляє доводи представників позивача, що скасувавши позивачу дозвіл на імміграцію порушуються права його неповнолітніх дітей, які народилися на території України та мають право на набуття громадянства України, оскільки вони не позбавляються такого права через скасування дозволу на імміграцію їх батьку ОСОБА_2 Хонгу, а позивач не позбавлений права на законних підставах звернутися за отриманням дозволу на імміграцію та отримати його у відповідності до приписів діючого законодавства України.

Колегія суддів при ухваленні рішення враховує принцип пропорційності, відповідно до якого має дотримуватися необхідний баланс між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення, та вважає, що тривале проживання особою на території України не може бути виправданням отримання нею такого дозволу поза межами передбачених законом підстав. Отримавши дозвіл на імміграцію позивач був обізнаний з підставами його набуття та усвідомлював, що на час звернення із заявою про його отримання та станом на дату отримання дозволу він не мав правових підстав на набуття дозволу за квотою на імміграцію, як батько іммігранта, оскільки його донька не мала статусу іммігранта. Проте, позивач погодився з таким дозволом на імміграцію, отриманим без наявних на то підстав тривалий час та тривалий час користувався ним для легалізації свого перебування на території України.

Також, колегія суддів зазначає, що рішення суду першої інстанції стосується прав, інтересів та обов’язків заявника апеляційної скарги – ГУ ДМСУ в Харківській області, оскільки саме цим органом було документовано позивача посвідкою на постійне проживання та порушено питання щодо перевірки законності надання позивачу дозволу на імміграцію.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, прийшла до висновку, що через порушення судом норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2017р. по справі № 820/2262/17 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_2 Хонг Фонг до Управління Державної міграційної служби України у Київській області про визнання неправомірними дій та скасування рішення відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлений 13.12.2017 р.