Ухвала суду № 70999514, 14.12.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

Справа: № 826/14126/15 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

14 грудня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Карпушової О.В., Кучми А.Ю.,

при секретарі: Волощук Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламна агенція "Самміт" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рекламна агенція "Самміт" звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги обґрунтовує тим, що, на його думку, Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві протиправно, на підставі хибних висновків акта перевірки від 27.08.2014 року № 1344/26592205, прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.09.2014 року №0013072205.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 липня 2017 року задоволено вказаний адміністративний позов. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 25.09.2014 року № 0013072205.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламна агенція «Самміт» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Мазурек-груп».

За результатами вказаної перевірки податковим органом складено акт від 27.08.2014 року № 1344/26592205, за змістом якого перевіркою було встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекламна агенція «Самміт» пунктів 198.1, 198.4, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 201.3 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 23530,00 грн.

На підставі висновків зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.09.2014 року № 0013072205, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 35295,00 грн., у тому числі 23530,00 грн. - основний платіж, 11765,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рекламна агенція «Самміт», не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням, звернулось з даним адміністративним позовом до суду.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 180 календарних днів з дати складення податкової накладної; для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку; для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Правова позиція по даному питанню викладена Вищим адміністративним судом України в листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11.

Судом першої інстанції зі змісту акта перевірки Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 27.08.2014 року № 1344/26592205 встановлено, що висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекламна агенція «Самміт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мазурек-груп» за договором від 15.01.2014 року № 150120141.

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекламна агенція «Самміт» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мазурек-груп» (виконавець) укладено договір про виконання робіт/надання послуг/поставки від 15.01.2014 року № 150120141, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується, протягом всього терміну дії цього договору, надати замовнику послуги щодо виготовлення поліграфічної, рекламної та іншої продукції, послуги з виготовлення та монтажу обладнання в мережах магазинів. Виконавець зобов'язується на основі оформлених у відповідності до даного договору додатках надати замовнику послуги з розміщення інформації про товари замовника у вигляді інформаційних матеріалів на спеціальному торговому обладнанні, конструкціях презентаційного характеру з метою розповсюдження інформації про товари, про їх споживчі якості на території України. Сторони узгоджують кількість продукції, ціну за одиницю, загальну вартість продукції, а також умови, строки та місце поставки продукції. На умовах цього договору виконавець зобов'язується поставити, а замовник прийняти та оплатити на умовах EXW (правила ІНКОТЕРМС 2000) продукцію визначений у додатках до цього договору.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договору від 15.01.2014 року № 150120141, додатків, видаткових накладних, актів наданих послуг, податкових накладних, рахунків на оплату, калькуляцій собівартості товару, актів списання товарів, подорожніх листів службового легкового автомобіля.

Також позивачем надано фотозвіти виконаних робіт контрагентом позивача - товариством з обмеженою відповідальністю «Мазурек-груп».

У свою чергу, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, як на підставу спростування реальності господарських операцій, здійснених між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекламна агенція «Самміт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мазурек-груп» посилається на акт Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 30.04.2014 року № 1067/26-59-22-13/38899716 «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Мазурек-груп» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2014 року по 31.03.2014 року».

При цьому відповідачем не надано суду належних доказів, які покладено в основу висновків акту перевірки на підтвердження відсутності факту реальності господарських операцій, вчинених позивачем з контрагентами, а також факту суперечності відповідних правочинів фіскальним інтересам держави.

Ні акт перевірки, ні письмові заперечення відповідача не містять аналізу дотримання як позивачем так і його контрагентами податкової дисципліни у спірних правовідносинах (відсутній аналіз первинних документів).

Аналіз взаємовідносин між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекламна агенція «Самміт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мазурек-груп» свідчить, що податковим органом не надано суду доказу щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі контрагента позивача; всупереч вимогам податкового законодавства України, висновки контролюючого органу в спірних правовідносинах базуються на аналізі обставин, які не можуть бути самостійною підставою для нарахування суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість і фактично зроблені на припущеннях посадової особи, що здійснювала перевірку позивача; під час перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламна агенція «Самміт» відповідачем не перевірявся рух активів у процесі здійснення господарських операцій між останнім та його контрагентом; доказів порушення фіскальних інтересів держави внаслідок таких взаємовідносин відповідачем суду не надано.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит та віднесення сум, понесених витрат, до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Таким чином, в основу притягнення позивача до податкової відповідальності не може бути покладено висновки акта зустрічної звірки його контрагентів без фактичного встановлення порушень податкового законодавства самим позивачем.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Отже, з урахуванням викладеного, обставини, встановлені в актах перевірок та звірок контрагентів не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних правочинів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Правова позиція по даному питанню викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17.02.2015 року у справі № К/800/55977/14.

Окрім того, судом першої інстанції встановлено, що контрагент позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мазурек-груп» - оскаржив в судовому порядку дії Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві з проведення зустрічної звірки товариства щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2014 року по 31.03.2014 року; дії з оформлення результатів цієї зустрічної звірки актом від 30.04.2014 року № 1067/26-59-22-13/38899716 «Про неможливість проведення зустрічної звірки щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2014 року по 31.03.2014 року»; дії з внесення змін до автоматизованої інформаційної системи «Інтегрована автоматизована інформаційні система ГУ Міндоходів України «Податковий блок», у тому числі до бази даних «Система співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України» на підставі акта від 30.04.2014 року №1067/26-59-22-13/38899716; просило зобов'язати контролюючий орган відновити відповідні показники податкового кредиту та податкових зобов'язань товариства у цих базах, відновити договір на подання електронної звітності, розірваний у зв'язку із складенням акта від 30.04.2014 року №1067/26-59-22-13/38899716.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.08.2014 року № 826/7133/14, залишеної без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2014 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мазурек-груп» задоволено в повному обсязі.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 21.10.2015 року № К/800/57167/14 змінено постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.08.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2014 року у справі № 826/7133/14 в частині визнання протиправними дій державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві з проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Мазурек-груп» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2014 року по 31.03.2014 року, а також в частині визнання протиправними дій державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві з оформлення результатів цієї зустрічної звірки актом від 30.04.2014 року № 1067/26-59-22-13/38899716 «Про неможливість проведення зустрічної звірки щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2014 року по 31.03.2014 року». У цій частині позову відмовлено. В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.08.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2014 року у справі № 826/7133/14 залишено без змін.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 21.10.2015 року № К/800/57167/14 встановлено, що дії з проведення зустрічної звірки та зі складення акта про неможливість її проведення не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов'язків.

Також, в постанові встановлена передчасність дій контролюючого органу з внесення змін до автоматизованої інформаційної системи «Інтегрована автоматизована інформаційні система ГУ Міндоходів України «Податковий блок», до бази даних «Система співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України» на підставі названого акта.

Отже, посилання відповідача, як на підставу для визнання відсутність реальності фінансово-господарських відносин між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекламна агенція «Самміт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мазурек-груп» на акт від 30.04.2014 року № 1067/26-59-22-13/38899716 «Про неможливість проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю «Мазурек-груп» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2014 року по 31.03.2014 року» є необґрунтованим та безпідставним.

Згідно правової позиції, викладеної в рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Окрім того, акт перевірки не містить аналізу дотримання як позивачем, так і його контрагентами, податкової дисципліни у спірних правовідносинах, з урахуванням того, що приписами частини другої статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що не доведено відповідачем) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 30.01.2017 року № К/800/12815/14, від 01.02.2017 року № К/800/4797/16, від 01.02.2017 року № К/800/989/14, від 23.02.2017 року № К/800/32867/16, від 28.02.2017 року № К/800/40340/14, від 01.03.2017 року № К/800/22196/16, від 14.03.2017 року № К/800/30633/16, від 04.04.2017 року № К/800/31067/16, від 11.04.2017 року № К/800/67420/14, від 25.04.2017 року № К/80025368/14, від 26.04.2017 року № К/800/49354/13, від 16.05.2017 року № К/800/29853/14.

Також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

За таких обставин, оскільки відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги щодо визнання податкового повідомлення-рішення від 25.09.2014 року № 0013072205 протиправним є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими, а тому вона є такою, що не підлягає задоволенню.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 липня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: О.В. Карпушова

А.Ю. Кучма

Повний текст виготовлено 14.12.2017 року.