Ухвала суду № 70999357, 07.12.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

Справа: № 826/8991/16 Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

07 грудня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення від 25.04.2016 №607-1305.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 серпня 2017 року позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права та винести нове рішення, яким в задоволені адміністративного позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, громадянину ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) на праві приватної власності належить нежиле приміщення, нежилі приміщення (в літері «А»), адреса: АДРЕСА_1, загальною площею 210,10 кв.м.

Право власності чи право користування на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 позивачем не зареєстровано.

25 квітня 2016 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №607-1305, яким позивачу відповідно до п.286.5 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов'язання за платежем «Земельний податок з фізичних осіб» в сумі 199991,73 грн.

Не погоджуючись з правомірністю та обґрунтованістю вказаного податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом. Позиція позивача полягає в тому, що на час прийняття даного податкового повідомлення-рішення право власності/постійного користування на земельну ділянку в установленому порядку оформлено не було, внаслідок чого підстави для нарахування земельного податку відсутні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для нарахування земельного податку ОСОБА_2 відсутні, оскільки виникнення у фізичної особи обов'язку щодо сплати земельного податку починається виключно з дати реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до пункту «в» частини 1 статті 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Частинами 1, 2 статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з статтею 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень Податкового кодексу України з урахуванням критеріїв, які визначені у розділі XIII «Плата за землю».

Згідно із статтею 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Отже, платниками земельного податку є особи, яким земельна ділянка належить або на праві власності, або на праві постійного користування.

Згідно з пунктом 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Позивач є власником нежилих приміщень (в літері «А»), адреса: АДРЕСА_1, загальною площею 210,10 кв.м.

При цьому, матеріали справи не містять доказів на підтвердження передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки з земель державної або комунальної власності.

Податковим органом не надано будь-яких документів на підтвердження того, що позивач внесений до державного земельного кадастру як землекористувач земельної ділянки, на якій розташовані спірні нежилі приміщення, а також документів, які б підтверджували право власності чи право користування позивача земельною ділянкою під нежилими приміщеннями, власником яких він є.

Також колегія суддів зауважує, що податковий орган посилається в апеляційній скарзі на положення п. 287.6 ст. 287 ПК України, який був чинний до 01.01.2015 року та в якому нарахування плати за землю вказаною нормою пов'язувалось з фактом державної реєстрації прав не на земельну ділянку, а на придбане нерухоме майно. Однак дані норми зазнали змін.

Так, згідно з п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Таким чином, до після набрання 01.01.15 р. чинності пунктом 287.6 ст. 287 ПК України у редакції Закону України № 71-VIII від 28.12.2014 року, позивачка не мала сплачувати податок за вказану земельну ділянку.

Апелянт також посилається на п. 286.1. ст. 286 ПК України, яким зазначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

У зв'язку з цим, колегія суддів звертає увагу, що дані державного земельного кадастру - це сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону (пп. 14.1.42. ПК України).

Відповідачем не надано жодних документів, які б доводили факт внесення позивача до Державного земельного кадастру в статусі власника чи землекористувача земельної ділянки, на якій розташовані нежитлові приміщення, право власності на які належить позивачу.

Щодо посилання апелянта на ст. 120 Земельного кодексу та ст. 377 Цивільного кодексу України, з яких вбачається, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника або землекористувача, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 5.2. ст. 5 ПК закріплено пріоритет норм Податкового кодексу над нормами інших актів у разі їх суперечності (у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням Податкового кодексу України, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення Податкового кодексу України).

Враховуючи вищезазначене, при переході права власності на будівлю, споруду податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди, з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах у відповідності до вимог п. 287.6. ст. 287 ПК, тобто з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Отже, виходячи з наведеного вище, особа яка придбала будівлю, має сплачувати земельний податок за земельну ділянку, на якій розташовано будівлю, саме з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, а не з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, як зазначає податковий орган.

Проаналізувавши наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 25 квітня 2016 року № 607-1305, прийняте Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст.86 КАС України.

Відповідно до ч.1, 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст.200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 серпня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 12.12.2017.