Постанова № 70999175, 13.12.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Справа № 826/22209/15 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В.

Суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

представника позивача Кириленко О.В.,

представника відповідача Обушевської З.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Укрмонтаж» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Укрмонтаж» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Укрмонтаж» (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.05.2015 р. №№ 0001842204, 0001832204.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 серпня 2017 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення адміністративного позову, так як, на думку апелянта, зазначена постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Укрмонтаж» (далі - ТОВ «Будівельна компанія «Укрмонтаж») є юридичною особою та перебуває на податковому обліку Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві) як платник податку на додану вартість (далі - ПДВ).

Між позивачем і ПП «ПРОМ-ТЕХ-СНАБ» укладено договір підряду від 17.03.2014 р. № 17-03/14, відповідно до якого підрядник зобов'язується на свій ризик виконати за завданням замовника електромонтажні роботи та здати їх замовнику, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити вказані роботи, у порядку і на умовах цього договору.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії додаткових угод, договірних цін, актів приймання виконаних будівельних робіт, довідок про вартість виконаних будівельних робіт, податкових накладних, платіжних доручень.

Крім того, між позивачем і ТОВ «Компанія «Сорбіт» укладено договір підряду від 29.07.2014 р. № 29-07/14, відповідно до якого підрядник зобов'язується на свій ризик виконати за завданням замовника електромонтажні роботи та здати їх замовнику, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити вказані роботи, у порядку і на умовах цього договору.

На підтвердження умов зазначеного договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії додаткової угоди, договірної ціни, податкових накладних, платіжних доручень.

Відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Будівельна компанія «Укрмонтаж» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та ПДВ по взаємовідносинах із контрагентами за липень 2014 року, за результатами якої складено акт від 08.05.2015 р. № 30/26-57-22-04-10/33677961.

У зазначеному акті перевірки податковим органом зафіксовано порушення позивачем пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на 264 345,00 грн., та п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПДВ на 293 717,00 грн.

Зазначені висновки акту перевірки обґрунтовані фіктивністю операцій позивача з вказаними контрагентами.

На підставі акту перевірки від 08.05.2015 р. № 30/26-57-22-04-10/33677961 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.05.2015 р.:

1) № 0001842204, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з ПДВ у розмірі 330431,25 грн., з яких 264 345,00 грн. - за основним платежем та 66 086,25 грн. - за штрафним (фінансовими) санкціями;

2) № 0001832204, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку прибуток у розмірі 440 575,50 грн., з яких 293 717,00 грн. - за основним платежем та 146 858,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колегія встановила, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірні господарські операції не підтверджуються первинними документами.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, нормами Податкового кодексу України ( далі - ПК України ), Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» ( далі - Закон № 996-XIV ).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У пп.14.1.27, 14.1.36, 14.1.39, 14.1.156, 14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

У п. 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів ( у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

У ч. 1, 2 ст. 9 Закону №996-XIV закріплено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що для встановлення правомірності визначення платником податків його податкових зобов'язань з податку на прибуток та з ПДВ і формування податкового кредиту належить з'ясувати реальність руху активів і коштів у процесі здійснення господарських операцій, а також господарську мету укладання відповідних договорів та економічний результат їх вчинення.

Виходячи з цього та усуваючи неповноту з'ясування судом першої інстанції обставин справи, колегія суддів встановила, між позивачем і ПП «ПРОМ-ТЕХ-СНАБ» було укладено договір підряду від 17.03.2014 р. № 17-03/14, предметом якого є виконання підрядних робіт у складі та обсязі, визначених додатковою угодою /Т.1 а.с.33-41/.

При цьому, у додаткових угодах від 17.03.2014 р. № 1, від 01.07.2014 р. № 2 та від 01.08.2014 р. № 3 до вказаного договору сторони погодили зміст робіт, а саме: електромонтажні роботи по внутрішнім мережам на об'єктах за адресою: м. Київ, вул. Ярославська, м. Київ, пров. Ярославський, 1/3, електромонтажні роботи по зовнішнім мережам на об'єкті за адресою: м. Київ, пров. Ярославський, 1/3, договірну ціну, порядок розрахунків на умовах передоплати і термін виконання робіт /Т.1 а.с.89, 91, 93/.

У додатках до зазначених додаткових угод до договору підряду від 17.03.2014 р. № 17-03/14 сторони затвердили договірну ціну виконуваних робіт /Т.1 а.с.90, 92, 94/.

Товарність операцій за вказаним договором підтверджується відповідними актами приймання виконаних будівельних робіт, як таке і передбачено умовами договору /Т.1 а.с.95-161, Т.3 а.с.9-14, 18-29, 32-45/, довідками про вартість виконаних будівельних робіт /Т.1 а.с.162-165, Т.3 а.с.7-8, 15-16, 30-31/, платіжними дорученнями /Т.1 а.с.231-237/, банківськими виписками /Т.3 а.с.138-154/, податковими накладними /Т.1 а.с.42-49/.

Також між позивачем і ТОВ «Компанія «Сорбіт» укладено договір підряду від 29.07.2014 р. № 29-07/14, предметом якого є електромонтажні роботи /Т.1 а.с.50-58/.

У додатковій угоді від 29.07.2014 р. № 1 до вказаного договору сторонами погоджено зміст робіт: електромонтажні роботи по диспетчеризації на об'єкті за адресою: м. Київ, пров. Ярославський, 1/3, договірну ціну, порядок розрахунків на умовах передоплати і термін виконання робіт /Т.1 а.с.175/.

У додатку № 1 до зазначеної додаткової угоди до договору підряду від 29.07.2014 р. № 29-07/14 сторони затвердили договірну ціну виконуваних робіт /Т.1 а.с.176/.

Реальність операцій за вказаним договором підтверджується відповідними платіжними дорученнями /Т.1 а.с.238-240/, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати /Т.1 а.с.76-77/, актом приймання виконаних будівельних робіт /Т.1 а.с.78-97/, договірною ціною /Т.3 а.с.98-99/, податковими накладними /Т.1 а.с.59-60/.

При цьому, оборотно-сальдовими відомостями та картками рахунку по операціям з ПП «ПРОМ-ТЕХ-СНАБ» і ТОВ «Компанія «Сорбіт» в сукупності підтверджується обороти економічної діяльності позивача у відповідний період часу.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що видами діяльності позивача за КВЕД, зокрема є електромонтажні роботи, будівництво житлових і нежитлових будівель, а його контрагентів: ПП «ПРОМ-ТЕХ-СНАБ» - будівельно-монтажні роботи, ТОВ «Компанія «Сорбіт» - будівництво житлових і нежитлових будівель, на виконання яких, зокрема здійснення монтажу інженерних споруд та виконання електромонтажних робіт їм видані відповідні дозволи (ліцензії).

Крім того, матеріалами справи підтверджується економічна та господарська мета укладання позивачем договорів підряду від 17.03.2014 р. № 17-03/14, від 29.07.2014 р. № 29-07/14 із зазначеними контрагентами, а саме: у зв'язку з необхідністю їх залучення для виконання зобов'язань перед ТОВ «А.V. ІНЖИНІРИНГ» і ТОВ «КПО Гарант» через відсутність у штаті позивача необхідної кількості працівників /Т.1 а.с.199/.

Водночас, у матеріалах справи, окрім іншого, також міститься графік виконання будівельно-монтажних робіт контрагентами позивача, список працівників ПП «ПРОМ-ТЕХ-СНАБ», задіяних на об'єкті замовника, специфікація обладнання та матеріалів, загальний журнал робіт /Т.3 а.с.155-170/.

Таким чином, оскільки господарські операції позивача з ПП «ПРОМ-ТЕХ-СНАБ» і ТОВ «Компанія «Сорбіт» за вищевказаними договорами підтверджуються відповідними первинними документами, відображені у податкових накладних, зареєстрованих належним чином, розрахунки між сторонами доведені, зазначені контрагенти на момент вчинення таких операцій були належним чином зареєстровані як платники ПДВ та юридичні особи, господарська мета їх проведення, доцільність і економічний результат підтверджені, то колегія суддів вважає, що висновки податкового органу щодо фіктивності таких операцій є безпідставними та необґрунтованими.

При цьому, доводи відповідача про те, що накладні ПП «ПРОМ-ТЕХ-СНАБ» не зареєстровані в ЄРПН, спростовуються витягом з ЄРПН, наданим самим же відповідачем /Т.3 а.с.237-239/.

Посилання відповідача на здійснення контрагентами позивача - ПП «ПРОМ-ТЕХ-СНАБ» і ТОВ «Компанія «Сорбіт» діяльності поза межами правового поля, фіктивність господарських правовідносин з контрагентами, зокрема іншими ніж позивач у цій справі, припущення податкового органу щодо можливості порушення позивачем вимог податкового законодавства, колегія суддів до уваги не приймає через їх необґрунтованість і недоведеність, оскільки рішення суду у відповідності до ст.159 КАС України, повинно бути законним і обґрунтованим, тому в жодному разі не може засновуватися на припущеннях.

Більш того, статтею 61 Конституції України регламентовано принцип індивідуальної відповідальності і жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників його податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб і для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17.11.2015 р. у справі № 2а-14377/12/2670, висновки якої, у відповідності до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норми права, а також мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосування таких норм права.

Крім того, схожа правова позиція застосовується й у практиці Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні по справі ««Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 р. (2009 р., заява № 3991/03) Європейським судом зазначено, що платник податків не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, згідно зі ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Крім того, апеляційний суд відзначає й те, що податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27.10.2015 р. у справі 2а-10463/10/0870.

Посилання податкового органу на пояснення ОСОБА_4 колегія суддів до уваги не приймає, оскільки такі письмові пояснення не мають жодних відомостей ані про те, що вказана особа повідомлялася про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих свідчень, ані про те, що вони відбиралися в рамках кримінального провадження /Т. 4 а.с. 13-14/.

Крім того, зазначені пояснення не містять відомостей щодо правовідносин, які є спірними у цій справі, зокрема періоду їх здійснення й тощо /Т. 4 а.с. 13-14/.

При цьому, у судовому засіданні 13.12.2017 р. представник апелянта не змогла пояснити суду зазначені обставини.

Більш того, надана податковим органом копія вказаних письмових пояснень не завірена належним чином, тому не відповідає вимогам належності та допустимості доказів, регламентованим статтею 70 КАС України /Т. 4 а.с. 13-14/.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини та оцінивши докази у їх сукупності, відповідно до вимог ст. 86 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 25.05.2015 р. №№ 0001842204, 0001832204 є протиправними і відповідачем, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України, не доведено зворотного.

При цьому, апеляційний суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладену в п. 50 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України», в якому ЄСПЛ, зокрема зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним

Крім того, у рішеннях від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України», від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії», від 10 березня 2010 року у справі «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» ЄСПЛ наголосив, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, що помилково не було встановлено судом першої інстанції через неповно встановлені обставини справи та порушення норм матеріального і процесуального права та призвело до неправильного вирішення справи в цілому.

Відповідно до ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, зокрема, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Отже, апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Укрмонтаж» підлягає задоволенню, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 серпня 2017 року - скасуванню, адміністративний позов - задоволенню.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Укрмонтаж» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 серпня 2017 року - скасувати.

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Укрмонтаж» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.05.2015 р. №№ 0001842204, 0001832204.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.

Повний текст рішення, у відповідності до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено 13 грудня 2017 року.

Головуючий суддя:

Судді: