Постанова № 70998227, 05.12.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 грудня 2017 року № 826/1337/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.,

при секретарі судового засідання Борсуковській А.О.,

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представників відповідача - Лисака А.В., Гагаловської А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Управління державної охорони України

про визнання протиправним та скасування наказів,-

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Управління державної охорони України (далі -відповідач), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

визнати протиправним та скасувати наказ Начальника Управління державної охорони України від 15 вересня 2016 року № 411-ОС в частині зарахування підполковника ОСОБА_1 в розпорядження Начальника Управління державної охорони України;

визнати протиправним та скасувати наказ Начальника Управління державної охорони України від 23 вересня 2016 року «Про накладення дисциплінарного стягнення» в частині попередження підполковника ОСОБА_1 про неповну службову відповідність;

визнати протиправним та скасувати наказ Начальника Управління державної охорони України від 24 листопада 2016 року № 588-ОС в частині продовження підполковнику ОСОБА_1 терміну перебування в розпорядженні Начальника Управління державної охорони України;

визнати протиправним та скасувати наказ Начальника Управління державної охорони України від 23 грудня 2016 року № 642-ОС «Про накладення дисциплінарного стягнення» в частині накладення на підполковника ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - звільнення з військової служби за службовою невідповідністю;

зобов'язати Управління державної охорони України призначити підполковника ОСОБА_1 на посаду відповідно до вимог пунктів 42, 48 Положення про проходження військової служби за контрактом військовослужбовцями Управління державної охорони України.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що всупереч нормам діючого трудового законодавства та законодавства, що регулює проходження служби в органах державної охорони, відповідачами протиправно, без наявності на те законних підстав, звільнено його з займаної посади, чим порушено права та законні інтереси, у той час, як ним не було порушено трудової дисципліни.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, вважаючи позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки звільнення позивача є законним і правомірним, виходячи зі встановлення в результаті службового розслідування факту порушення службової дисципліни.

З матеріалів справи вбачається, що позивач наказом Начальника Управління державної охорони України від 15 вересня 2016 року № 411-ОС позивача звільнено з посади заступника начальника 8 відділу 2 Служби Департаменту підготовки та проведення охоронних заходів та зараховано у розпорядження Начальника Управління державної охорони України зі збереженням всіх видів грошового забезпечення за посадою, яку він займав (посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що носять постійний характер та премії) та з призначенням доступу до секретної інформації, відповідно до підпункту «а» пункту 48 Положення про проходження військової служби за контрактом військовослужбовцями Управління державної охорони України, затвердженого Указом Президента України від 19 жовтня 2007 року № 982/2007 (надалі - Положення).

Підставою для видання вказаного наказу був рапорт директора Департаменту підготовки та проведення охоронних заходів Управління державної охорони України від 12.09.2016 року з резолюцією начальника Управління державної охорони України від 13.09.2016 року.

На підставі висновку службового розслідування від 15.09.2016 року начальником Управління державної охорони України видано наказ від 23.09.2016 року "Про накладення дисциплінарного стягнення", яким до позивача застосовано "попередження про неповну службову відповідність".

Наказом начальника Управління державної охорони України від 24 листопада 2016 року №588-ОС було продовжено термін перебування позивача у розпорядженні Начальника Управління державної охорони України на один місяць з 14 листопада 2016 року на підставі рапорту директора Департаменту роботи з особовим складом від 22 листопада 2016 року.

Під час перебування позивача в розпорядженні з 14 листопада 2016 року по 14 грудня 2016 року, а саме в періоди з 30 листопада 2016 року по 09 грудня 2016 року та з 13 грудня 2016 року по 19 грудня 2016 року, останній перебував на лікарняному, у зв'язку з чим були подані рапорти на продовження терміну перебування в розпорядженні Начальника Управління.

Так, начальником Управління державної охорони України від 14.12.2016 року №627-ос продовжено термін перебування у розпорядженні Начальника Управління державної охорони України, зі збереженням грошового забезпечення, з 14.12.2016 року по 23.12.2016 року, від 23.12.2016 року №646-ос - з 24.12.2016 року по 30.12.2016 року.

Начальником УДО України від 16.12.2016 року №363 призначено службове розслідування з приводу факту, який викладено у рапорті начальника АНУ Управління державної охорони України.

За результатами службового розслідування, яке було затверджене Начальником Управління державної охорони України 22.12.2016 року, прийнято рішення на позивача дисциплінарне стягнення у вигляді "звільнення з військової служби за службовою невідповідністю".

З метою реалізації вказаного рішення, Начальником Управління державної охорони України 23.12.2016 року видано наказ №642-ос про накладення дисциплінарного стягнення, яким звільнено з військової служби за службовою невідповідністю підполковника ОСОБА_1, що перебуває у розпорядженні Начальника Управління державної охорони України.

Не погоджуючись з вказаними наказами та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб", Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 року №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут), Положенням про проходження військової служби за контрактом військовослужбовцями Управління державної охорони України, затвердженого Указом Президента України від 19.10.2007 року №982/2007.

Так, відповідно до ст.1 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.

Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.

Згідно з статтею 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця:

додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів;

бути пильним, зберігати державну та військову таємницю;

додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство;

виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету;

поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

У разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення (ч. 1 ст. 45 Дисциплінарного статуту).

Абзацом другим статті 12 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України, Міністр оборони України, начальник Генерального штабу - Головнокомандувач Збройних Сил України, командувач Національної гвардії України користується дисциплінарною владою у повному обсязі цього Статуту, крім відповідних повноважень, визначених цим Статутом для кожного з них особисто.

Відповідно до статті 83 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини (стаття 84 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України).

Відповідно до статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром, доручено офіцерові чи прапорщикові (мічманові), а у разі вчинення правопорушення рядовим (матросом) чи сержантом (старшиною) - також сержантові (старшині).

Згідно зі статтею 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України після розгляду письмової доповіді про проведення службового розслідування командир проводить бесіду з військовослужбовцем, який вчинив правопорушення. Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Відповідно до статті 68 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на молодших та старших офіцерів можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) попередження про неповну службову відповідність; д) пониження в посаді; е) пониження військового звання на один ступінь; є) звільнення з військової служби за службовою невідповідністю; ж) позбавлення військового звання.

Згідно зі статтею 97 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України про накладені дисциплінарні стягнення оголошується офіцерському складу та військовослужбовцям військової служби за контрактом - особисто, у письмовому розпорядженні, на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, що вчинив правопорушення. Крім того, дисциплінарні стягнення можуть оголошуватися в письмовому наказі.

З матеріалів справи вбачається, що до Управління державної охорони надійшов лист заступника голови Верховної Ради України ОСОБА_5 від 09.09.2016 року №03/4-210 щодо інциденту, що стався 06.09.2016 року під час офіційного візиту Президента Національної ради Швейцарської Конфедерації Крістин Марквальдер щодо якої Управління державної охорони України здійснювало відповідно до Закону України "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб" державну охорону.

Так, з її слів, після закінчення офіційної зустрічі під час виїзду з офіційної резиденції посла (вул.Козятинська, 12) водія ОСОБА_5 зупинив представник УДО України підполковник ОСОБА_1 та почав в присутності послів та інших високопосадовців в грубій формі висловлюватись на його адресу. За словами ОСОБА_5, позивач кричав та дозволяв собі говорити некоректно, відмовившись пояснити, яким чином необхідно від'їжджати від будівлі посольства. На її думку, поведінка позивача не відповідає професійним, етичним та моральним вимогам, яким мають відповідати військовослужбовці УДО України.

У зв'язку з вказаним, ОСОБА_5 звернулася до Начальника УДО України з вимогою розглянути питання щодо усунення позивача від виконання службових обов'язків із забезпечення безпеки офіційних делегацій.

В ході проведення службового розслідування комісією встановлено, що відповідно до плану заходів та розстановки постів оперативного наряду із забезпечення безпеки Президента Національної ради Швейцарської Конфедерації Крістин Марквальдер під час візиту в Україну, затвердженого першим заступником Начальника УДО України від 06.09.2016 року, визначена відповідна група охорони у складі: старший групи охорони - підполковник ОСОБА_1, члени групи - майор ОСОБА_6, майор ОСОБА_7, майор ОСОБА_8, прапорщик ОСОБА_9 Зі слів майора ОСОБА_8, інструктаж групи охорони був проведений ним приблизно о 16 годині 06.09.2016 року за адресою: м.Київ, вул.П.Болбочана, 8.

Позивач рапортом на ім'я Начальника УДО України від 12.09.2016 року довів про те, що під час виконання службових обов'язків по забезпеченню безпеки Президента Національної ради Швейцарської Конфедерації Крістин Марквальдер під час візиту в Україну на об'єкті відвідування посольства після його команди основному автомобілю стати на подачу, вперед виїхав автомобіль заступника голови Верховної Ради України ОСОБА_5 та став на два місця. Позивач у вимогливій формі звернувся до водія зазначеного автомобіля, після чого ОСОБА_5 вказала на те, що навіть вона не звертається до свого водія на "ти", на що позивач вибачився.

Згідно висновку службового розслідування від 22.12.2016 року за недотримання вимог пунктів 2,4 статті 17 Закону України "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб", статей 11,49,50,51 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 3,4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, на підставі статті 68 Дисциплінарного статуту України запропоновано позивача притягнути до дисциплінарної відповідальності та накласти дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з військової служби через службову невідповідність.

За наслідками розгляду службового розслідування відповідач наказ від 23 грудня 2016 року № 642-ОС "Про накладення дисциплінарного стягнення", яким наклав на підполковника ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з військової служби за службовою невідповідністю.

Водночас слід зазначити, що при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів Збройних Сил України як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Відтак, суд приходить до висновку, що притягнення до дисциплінарної відповідальності за порушення дисципліни, можливе за умови доведення належними доказами фактів порушень працівником Збройних Сил України вимог законодавства.

Разом з тим, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження неправомірної поведінки позивача, крім листа ОСОБА_5 від 09.09.2016 року №03/4-210, у якій викладене обставини інциденту.

З матеріалів службової характеристики підполковника ОСОБА_1 від 21.12.2016 року наданої заступником директора Департаменту - начальником 2 Служби ДППОЗ УДО України полковником Глазуновим І.В. свідчить, що підполковник ОСОБА_1 за час проходження служби, зарекомендував себе професійно підготовленим військовослужбовцем. Знає вимоги чинного законодавства України, військових статутів Збройних Сил України та нормативні документи Управління. Успішно опанував ввірене йому озброєння та технічні засоби, не має труднощів при їх використанні. Поставленні завдання та дорученні справи виконує. Безкомпромісний та вимогливий, має силу волі, приймає рішення, які відстоює занадто енергійно, емоційний й рішучий, чим же створити конфліктну ситуацію. На критичні зауваження не завжди реагує правильно, але належні висновки робить правильні.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на пункт 3 частини третьої статті 2 КАС України, відповідно до якого у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, колегія суддів перевіряє обґрунтованість оскарженого рішення (наказу) відповідача.

Це узгоджується з передбаченим пунктом 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року правом особи на доступ до суду, що, зокрема, включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із "повною юрисдикцією", тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо: повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів; встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення; належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті (п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 28 червня 1990 року у справі "Обермейєр проти Австрії" (CASE OF OBERMEIER v. AUSTRIA); п. 155 рішення Європейського суду з прав людини від 4 березня 2014 року у справі "Гранд Стівенс проти Італії" (CASE OF GRANDE STEVENS v. ITALY)).

При цьому стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейський суд з прав людини виробив позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п. 111 рішення від 31 липня 2008 року у справі Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки" (CASE OF DRUЋSTEVNН ZБLOЋNA PRIA AND OTHERS v. THE CZECH REPUBLIC); п. 157 рішення від 21 липня 2011 року у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (CASE OF SIGMA RADIO TELEVISION LTD. v. CYPRUS); п. 44 рішення від 22 листопада 1995 року у справі "Брайєн проти Об'єднаного Королівства" (CASE OF BRYAN v. THE UNITED KINGDOM); п. 156-157, 159 рішення від 21 липня 2011 року у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (CASE OF SIGMA RADIO TELEVISION LTD. v. CYPRUS); п. 4 рішення Європейської комісії з прав людини щодо прийнятності від 8 березня 1994 року у справі "ISKCON та 8 інших проти Об'єднаного Королівства" (ISKCON and 8 Others against the United Kingdom); п. 47-56 рішення від 2 грудня 2010 року у справі "Путтер проти Болгарії" (CASE OF PUTTER v. BULGARIA).

Відповідачем в ході судового розгляду справи не надано до суду документального підтвердження наявності факту вчинення правопорушення, порушення військової дисципліни чи громадського порядку по вказаним обставинам.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом і перевіряти їх відповідність законові.

За загальним правилом будь-яке звільнення особи (як у відносинах публічної служби, так і у звичайних трудових відносинах) має бути обґрунтованим, тобто, мати чітко вказану підставу для звільнення, передбачену або Кодексом законів про працю України, або Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ, в даному випадку.

Слід зазначити, що статтею 43 Конституції України передбачено, що Державою гарантовано кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

З огляду на встановлені обставини та беручи до уваги вказані норми законодавства, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено наявності правових підстав та передчасно застосовано крайній захід дисциплінарного впливу на позивача, а саме - звільнення у зв'язку зі службовою. невідповідністю, а відтак спірний наказ підлягає скасуванню.

При цьому позивачем заявлено вимогу про зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 на посаду відповідно до вимог пунктів 42, 48 Положення про проходження військової служби за контрактом.

Водночас частина друга статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України наділяє суд правом вийти за межі позовних вимог в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять; тому, враховуючи наведену процесуальну норму, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача в рамках даного адміністративного спору необхідно вийти за межі позовних вимог та Поновити полковника ОСОБА_1 на посаді заступника начальника 8 відділу 2 Служби Департаменту підготовки та проведення охоронних заходів Управління державної охорони України. Допустити негайне виконання цього рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника 8 відділу 2 Служби Департаменту підготовки та проведення охоронних заходів Управління державної охорони України.

Також підлягають задоволенню вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу Начальника Управління державної охорони України від 15 вересня 2016 року № 411-ОС в частині зарахування підполковника ОСОБА_1 в розпорядження Начальника Управління державної охорони України.

Так, у матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення позивача про видання спірного наказу від 15.09.2016 року №411-ОС, йому не було відомо яка службова необхідність виникла у відповідача у відповідності до підпункту "а" пункту 48 Положення про проходження військової служби за контрактом військовослужбовцями Управління державної охорони України" для його зарахування в розпорядження Начальника Управління державної охорони України, а відповідачем доказів такої не надано. Крім того, похідними є вимоги позивача про визнання протиправними та скасування наказів Начальника Управління державної охорони України від 24 листопада 2016 року № 588-ОС, від 14 грудня 2016 року №627-ос та від 23.12.2016 року №646-ос в частині продовження підполковнику ОСОБА_1 термінів перебування в розпорядженні Начальника Управління державної охорони України, які були прийняті на підставі неправомірного наказу про зарахування підполковника ОСОБА_1 в розпорядження Начальника Управління державної охорони України.

Що стосується позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Начальника Управління державної охорони України від 23.09.2016 року "Про накладення дисциплінарного стягнення" в частині попередження підполковника ОСОБА_1 про неповну службову відповідність, вони не можуть бути задоволені судом, оскільки вказаний наказ втратив чинність з дня видачі наказу про звільнення позивача №642-ОС від 23.12.2017 року.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду, оскільки відповідачем не доведено наявності підстав для звільнення позивача з посади за встановлених обставин, відповідно до вимог частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов позивача підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Начальника Управління державної охорони України від 15 вересня 2016 року № 411-ОС в частині зарахування підполковника ОСОБА_1 в розпорядження Начальника Управління державної охорони України.

Визнати протиправними та скасувати накази Начальника Управління державної охорони України від 24 листопада 2016 року № 588-ОС, від 14 грудня 2016 року №627-ос та від 23.12.2016 року №646-ос в частині продовження підполковнику ОСОБА_1 термінів перебування в розпорядженні Начальника Управління державної охорони України.

Визнати протиправним та скасувати наказ Начальника Управління державної охорони України від 23 грудня 2016 року № 642-ОС «Про накладення дисциплінарного стягнення» в частині накладення на підполковника ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - звільнення з військової служби за службовою невідповідністю.

Поновити підполковника ОСОБА_1 на посаді заступника начальника 8 відділу 2 Служби Департаменту підготовки та проведення охоронних заходів Управління державної охорони України.

Допустити негайне виконання цього рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника 8 відділу 2 Служби Департаменту підготовки та проведення охоронних заходів Управління державної охорони України.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у розмірі 2560,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної охорони України.

Постанова, відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Є.В. Аблов