Ухвала суду № 70997821, 12.12.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Геря О.Г.

Суддя-доповідач - Гайдар А.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2017 року справа №225/4743/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Гайдара А.В., суддів Василенко Л.А., Компанієць І.Д.,

розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України в м.Дзержинську Донецької області на постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 23 жовтня 2017 року у справі № 225/4743/17 за позовом ОСОБА_2 до Управління пенсійного фонду України в м.Дзержинську Донецької області про визнання дій незаконнимим та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Дзержинського міського суду Донецької області від 23 жовтня 2017 року зазначений позов ОСОБА_2 задоволений, а саме:

визнано протиправними дії Управління пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області (ЄДРПОУ 21970814), щодо припинення з 01 квітня 2017 року виплати пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1;

зобов'язано Управління пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області (ЄДРПОУ 21970814) поновити виплату пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 з 01 квітня 2017 року.(арк.справи 32-38)

Відповідач не погодився з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції через порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. (арк.справи 40-42) .

Відповідно до приписів п.2 ч.1 ст.197 КАС України справу розглянуто в письмовому провадженні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Колегією суддів встановлено, що позивач - ОСОБА_2 є пенсіонером за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується посвідченням.

З 01.11.2014 року ОСОБА_2 перебував на обліку в Управлінні пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, де отримував пенсію як внутрішньо переміщена особа відповідно до довідки від 11.02.2015 року № 6343009420.

З 01.02.2016 року позивач ОСОБА_2 перебував на обліку в Управлінні пенсійного фонду України в м. Селідове Донецької області, де отримував пенсію як внутрішньо переміщена особа відповідно до довідки від 18.09.2015 року № 1428023761 (арк.справи 18 ).

Згідно з реєстраційною відміткою в паспорті громадянина України позивач до 01.06.2017 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, тобто на тимчасово непідконтрольній території України, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання особи № 749 від 20.10.2017 року та реєстраційної відмітки в паспорті громадянина України позивач ОСОБА_2 з 01.06.2017 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2.

Розпорядженням № 9699 від 15.08.2017 року пенсійну справу ОСОБА_2 з 01.04.2017 року взято на облік в Управлінні пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області, як внутрішньо переміщену особу на підставі даних електронної пенсійної справи та письмової заяви від 02.06.2017 року, але не виплачені ОСОБА_3 у зв'язку з ненаданням останнім довідки внутрішньо переміщеної особи.

Дані обставини встановлені судом апеляційної інстанції та не є спірними між сторонами.

Спірним у даній справі є правомірність дій відповідача щодо невиплати пенсії позивачеві з 01 квітня 2017 року.

Згідно статті 49 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Стаття 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною 1 статті 49 цього Закону, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі недоотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Отже, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як не підтвердження реєстрації проживання. Відповідач не послався на Закон та його норму, що передбачає припинення виплати пенсії.

Згідно з Правилами реєстрації місця проживання , затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 р. № 207, відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться, зокрема, до паспорта громадянина України,

Як вбачається з копії паспорта позивача НОМЕР_1, позивач з 01 червня 2017 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (арк. справи 24,25)

Між тим, відповідач не вказав, яка з обставин, визначених наведеною нормою Закону, стала підставою для невиплати позивачу пенсії. Також відповідачем не вказано будь-якої іншої норми закону, яка б визначала таку підставу невиплати пенсії, як не підтвердження реєстрації проживання.

Згідно частини 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що нездійснення відповідачем виплати позивачу раніше призначеної пенсії є безпідставним, а тому бездіяльність Управління пенсійного фонду України в м.Дзержинську Донецької області щодо невиплати позивачу пенсії слід визнати протиправною та необхідно зобов'язати Управління пенсійного фонду України в м.Дзержинську Донецької області відновити виплату позивачу пенсії.

Також колегія суддів вважає неприйнятним доводи апеляційної скарги стосовно посилання на Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII та постанови Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 року, № 136 від 18.02.2016 року, № 509 від 01.10.2014 року, № 637 від 05.11.2014 року, оскільки в даному випадку позивач при зверненні до пенсійного органу на запит пенсійної справи та поновлення виплати пенсії визначив як підставу, переїзд на постійне місце мешкання до м.Дзержинська, а не статус внутрішньо переміщеної особи. Крім того, позивач заперечує наявність у нього такого статусу.

Також колегія суддів зазначає, що визначення статусу внутрішньо переміщеної особи не входить до компетенції відповідача.

На підставі встановлених обставин справи та наведених нормативно-правових норм, які регулюють спірні відносини, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про задоволення позову у повному обсязі, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.195, ст. 197 ч.1 п.2, ст. 198 ч.1 п.1, ст. 200, ст. 205 ч.1 п.1, ст. 206, ст.212, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України в м.Дзержинську Донецької області на постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 23 жовтня 2017 року у справі № 225/4743/17 - залишити без задоволення.

Постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 23 жовтня 2017 року у справі № 225/4743/17 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.

Головуючий А.В.Гайдар

Судді Л.А. Василенко

І.Д. Компанієць