Постанова № 70997327, 13.12.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5447/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2017 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Глуханчук О.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря про визнання протиправними дій, зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря, у якому? з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 13 грудня 2017 року, просить: визнати протиправними дії Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря щодо звільнення 09.10.2017 року ОСОБА_1; зобов'язати Державну екологічну інспекцію Північно-Західного регіону Чорного моря нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середньомісячний заробіток з 10.10.2017 року за весь час вимушеного прогулу; стягнути з Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря моральну шкоду у розмірі 25 000, 00 грн.; судові витрати покласти на відповідача (а.с. 178).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила про те, що 22 серпня 2017 року її ОСОБА_1, як переможця конкурсу, призначено на посаду головного спеціаліста юрисконсульта юридичного сектору Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря з випробувальним терміном в один місяць. Однак, як вказує позивач, 04 жовтня 2017 року її ознайомлено з попередженням про звільнення у зв'язку із непроходженням випробувального терміну. 09 жовтня 2017 року позивача у грубій та цинічній формі ознайомлено з наказом про звільнення від 06 жовтня 2017 року №258-о, відповідно до якого підставою звільнення визначено п. 2 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Вважаючи своє звільнення з посади незаконним, позивач звернувся до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав, шляхом визнання протиправними дій Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря щодо звільнення ОСОБА_1, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. З приводу протиправності дій відповідача щодо свого звільнення, позивач зазначила, зокрема про те, що її було звільнено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» безпідставно та з порушенням встановленої процедури, оскільки всупереч ч. 6 ст. 35 Закону України «Про державну службу» позивача не було попереджено про звільнення у письмовій формі за сім днів до звільнення та в попередженні про звільнення не зазначено підстав невідповідності займаній посаді.

Також в обґрунтування позовних вимог позивач у своїх письмових поясненнях від 05 грудня 2017 року звернула увагу на лист-відповідь Міжрегіонального управління Національного агентства України з питань державної служби в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 17 листопада 2017 року №01-03/580-403 щодо розгляду її скарг, у якому зазначено, що наказ Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря від 06 жовтня 2017 року №258-о «Про звільнення ОСОБА_1Г.» прийнято з порушенням ч. 6 ст. 35, п. 2 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Щодо моральної шкоди позивач зазначила наступне. Позивач стверджує, що під час проходження служби в Державній екологічній інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря на неї здійснювався психологічний тиск з боку окремих працівників, спонукання до написання заяви про звільнення за власним бажанням, упереджене ставлення керівництва. Позивач пережила сильний емоційний стрес, який супроводжувався почуттям розгубленості, приниженої гідності, образи. Враховуючи, що проходження державної служби у Державній екологічній інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря було першим місцем роботи позивача, у неї склалося стійке негативне враження від роботи. Також позивачем вказано, що робота в Інспекції була основним джерелом її доходу, що призвело до погіршення рівня життя позивача, а не видача трудової книжки при звільненні унеможливило працевлаштування після звільнення. З огляду на викладене, враховуючи складний моральний стан, сильні душевні хвилювання, тяжкість вимушених змін у життєвих і робочих стосунках, приниження гідності, позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 25 000, 00 грн.

У судове засідання, призначене на 13 грудня 2017 року року позивач не з'явився, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно. 13 грудня 2017 року через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності у порядку письмового провадження (а.с. 177).

Представник відповідача у зв'язку із неявкою позивача, від якого надійшло клопотання про розгляду справи за його відсутності, не заперечував щодо розгляду справи у порядку письмового провадження.

Під час розгляду справи та в письмових поясненнях, які надійшли до суду через канцелярію 30 листопада 2017 року (а.с. 128-130), відповідач повідомив, що відповідно до вимоги Міжрегіонального управління Національного агентства України з питань державної служби в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі від 17 листопада 2017 року №28, наказом від 23 листопада 2017 року №228-о ОСОБА_1 поновлено на посаді головного спеціаліста юрисконсульта юридичного сектору Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря з 09 жовтня 2017 року. Про поновлення на роботі позивача поінформовано листом від 24 листопада 2017 року.

Щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідач не заперечував, проте позовні вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 25 000, 00 грн. не визнав.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи викладене, суд ухвалив рішення розглянути справу в порядку письмового провадження 13 грудня 2017 року за наявними у ній письмовими доказами та запереченнями.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, судом встановлено наступні обставини та факти.

Наказом в.о. начальника Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря від 21 серпня 2017 року №226-о, ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста юрисконсульта юридичного сектору з 22 серпня 2017 року, як таку, що успішно пройшла за конкурсом з випробувальним терміном один місяць, з окладом згідно штатного розпису. Підстава: заява ОСОБА_1 від 21 серпня 2017 року, протокол засідання конкурсної комісії №3-2017 від 07 серпня 2017 року. Відповідно до наказу, прийняття Присяги державного службовця 22 серпня 2017 року; Стаж державної служби відсутній (а.с. 99).

04 жовтня 2017 року в.о. начальника Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря попереджено ОСОБА_1 про те, що вона підлягає звільненню, як працівник, що не пройшов випробувальний термін (а.с. 16).

Наказом в.о. начальника Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря від 06 жовтня 2017 року №258-о, ОСОБА_1 09 жовтня 2017 року звільнено з посади головного спеціаліста юрисконсульта юридичного сектору за встановленням невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» (а.с. 17, а.с. 100).

З наказом про звільнення від 06 жовтня 2017 року №258-о позивача ознайомлено 09 жовтня 2017 року.

Позивач вважає дії Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря щодо її звільнення незаконними, з огляду на що звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частина 5 вказаної статті Конституції України, гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням регулює Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII, який також визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну службу», державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо повязані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно вимог ст. 5 Закону України «Про державну службу», правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

За приписами статті 21 Закону України «Про державну службу», вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

Особа, яка вступає на посаду державної служби вперше, набуває статусу державного службовця з дня публічного складення нею Присяги державного службовця, а особа, яка призначається на посаду державної служби повторно, - з дня призначення на посаду.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про державну службу», в акті (наказі) про призначення на посаду субєкт призначення може встановити випробування з метою перевірки відповідності державного службовця займаній посаді із зазначенням його строку.

Згідно вимог ч. 2 ст. 35 Закону України «Про державну службу», при призначенні особи на посаду державної служби вперше встановлення випробування є обовязковим.

Випробування при призначенні на посаду державної служби встановлюється строком до шести місяців. У разі незгоди особи з рішенням про встановлення випробування вона вважається такою, що відмовилася від зайняття посади державної служби. Якщо державний службовець у період випробування був відсутній на роботі у звязку з тимчасовою непрацездатністю, перебуванням у додатковій відпустці у звязку з навчанням або з інших поважних причин, строк випробування продовжується на відповідну кількість днів, протягом яких він фактично не виконував посадові обовязки (чч. 3-5 ст. 35 Закону України «Про державну службу).

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 призначалась відповідачем на посаду державної служби вперше, у зв'язку із чим в наказі про призначення від 21 серпня 2017 року №226-о їй було встановлено випробування терміном в один місяць.

Як вбачається з листка непрацездатності №384359, з 07 вересня 2017 року по 22 вересня 2017 року ОСОБА_1 перебувала в стані тимчасової непрацездатності (а.с. 15).

З огляду на зазначене, відповідно до вимог ч. 5 ст. 31 Закону України «Про державну службу», строк випробування ОСОБА_1Г було продовжено на кількість днів перебування її у стані тимчасової непрацездатності.

Згідно з ч. 6 ст. 35 Закону України «Про державну службу», субєкт призначення має право звільнити державного службовця з посади до закінчення строку випробування у разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді на підставі пункту 2 частини першої статті 87 цього Закону. Субєкт призначення попереджає державного службовця про звільнення у письмовій формі не пізніш як за сім календарних днів із зазначенням підстав невідповідності займаній посаді.

Так, відповідно до п. 2 ст. 87 Закону України «Про державну службу», підставою для припинення державної служби за ініціативою субєкта призначення встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування.

Судом встановлено, що підставою звільнення позивача з посади головного спеціаліста юрисконсульта юридичного сектору відповідач визначив невідповідність державного службовця займаній посаді протягом строку випробування.

Тобто, позивача звільнено відповідно до ч. 6 ст. 35 Закону України «Про державну службу» на підставі п. 2 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Однак, судом встановлено, що звільнення позивача відбулось з порушенням встановленого порядку.

Так, за приписами ч. 6 ст. 35 Закону України «Про державну службу» державного службовця може бути звільнено до закінчення строку випробування у разі встановлення його невідповідності займаній посаді.

Разом із тим, в попередженні та наказі про звільнення від 06 жовтня 2017 року №258-о відповідачем не зазначено підстав невідповідності ОСОБА_1 займаній посаді. Відповідачем документально не зафіксовано в чому саме полягає невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді головного спеціаліста юрисконсульта юридичного сектору.

При цьому, до матеріалів справи позивачем надано відповідь Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря на адвокатській запит її представника, згідно якої Інспекцією наказів про порушення дисциплінарного провадження та/або проведення службового розслідування щодо ОСОБА_1 не видавалось (а.с. 60).

Крім того, судом встановлено, що позивача попереджено про звільнення 04 жовтня 2017 року, а звільнено з посади 09 жовтня 2017 року.

Тобто, всупереч вимог ч. 6 ст. 35 Закону України «Про державну службу», позивача попереджено про звільнення не за сім, а за п'ять календарних днів до звільнення.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну службу», державна служба здійснюється з дотриманням таких принципів, зокрема: законності - обовязок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (п. 4); забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження (п. 7).

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи даний спір, судом встановлено, що відповідач при прийнятті рішення щодо звільнення позивача з посади не діяв у відповідності з приписами ч. 6 ст. 35 Закону України «Про державну службу» щодо попередження позивача про звільнення не пізніш як за сім календарних днів та зазначення підстав невідповідності займаній посаді, тобто у спосіб, передбачений цим Законом, чим порушив право позивача на державну службу.

Також судом встановлено, що за скаргами позивача до Міжрегіонального управління Національного агентства України з питань державної служби в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі, проведено позапланову виїзну перевірку Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря, за результатами якої Міжрегіональним управлінням направлено до Інспекції обов'язкову для виконання Вимогу від 17 листопада 2017 року №28 про скасування наказу Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря від 06 жовтня 2017 року №258-о «Про звільнення ОСОБА_1Г.» (а.с. 146-149, а.с. 185).

На підставі Вимоги Міжрегіонального управління Національного агентства України з питань державної служби в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 17 листопада 2017 року №28, начальником Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря видано Наказ від 23 листопада 2017 року №288-о, яким: 1) скасовано наказ Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря від 06 жовтня 2017 року №258-о о «Про звільнення ОСОБА_1Г.»; 2) поновлено на посаді головного спеціаліста юрисконсульта юридичного сектору Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря ОСОБА_1 з 09 жовтня 2017 року, з посадовим окладом згідно штатного розпису; 3) сектору бухгалтерського обліку та фінансів доручено виплатити ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за вимушений прогул, взявши до уваги, що була виплачена компенсація за невикористану відпустку (а.с. 180).

Отже, відповідачем скасовано, прийнятий з порушенням ч. 6 ст. 35 Закону України «Про державну службу», наказ від 06 жовтня 2017 року №258-о «Про звільнення ОСОБА_1Г.» та поновлено її на посаді головного спеціаліста юрисконсульта юридичного сектору Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря ОСОБА_1 з дня звільнення - 09 жовтня 2017 року.

Разом із цим, враховуючи, що відповідач у спірних правовідносинах діяв з порушенням вимог Закону України «Про державну службу», чим порушив права позивача, суд, керуючись конституційним приписом, визначеним в статті 19 Основного Закону України, вважає необхідним визнати протиправними дії Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря щодо звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста юрисконсульта юридичного сектору.

Щодо посилань позивача на порушення, які допущені відповідачем під час її прийняття на роботу та проходження служби, суд не надає їм правову оцінку, оскільки предметом спору є відносини щодо звільнення позивача з публічної служби.

Щодо позовної вимоги про нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у звязку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судом встановлено, що у звязку з незаконним звільненням позивача, наказом начальника Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря від 23 листопада 2017 року №288-о, ОСОБА_1 поновлено на посаді головного спеціаліста юрисконсульта юридичного сектору з 09 жовтня 2017 року, та сектору бухгалтерського обліку та фінансів доручено виплатити середньомісячну заробітну плату за вимушений прогул, взявши до уваги, що була виплачена компенсація за невикористану відпустку (а.с. 180).

Про винесення вказаного наказу та поновлення на роботі, позивачу направлено лист Інспекції від 24 листопада 2017 року №2676/03 (а.с. 186). Однак, докази вручення листа позивачу у відповідача відсутні.

При цьому, у своїй заяві про зміну предмета позову від 13 грудня 2017 року, позивач стверджує, що будь-якої інформації щодо поновлення на посаді від Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря на її адресу не надходило.

Також позивач зазначила, що жодних розрахунків за час вимушеного прогулу з нею проведено не було, на підтвердження чого надала виписку банку АБ «Південний» про рух коштів на рахунку з 01.09.2017 року по 13.12.2017 року (а.с. 178-179).

Отже, відповідач не виплатив позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 10 жовтня 2017 року по 23 листопада 2017 року (дата наказу про поновлення на роботі).

З цього приводу представник відповідача у судовому засіданні не заперечував та погодився із необхідністю стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вирішуючи вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд враховує, що хоча положеннями ч. 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, однак зазначене положення не звільняє роботодавця від обов'язку здійснити оплату вимушеного прогулу у разі звільнення працівника без законної підстави, що мало місце при звільненні позивача.

Крім того, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, і у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення суду.

Аналогічна права позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року в адміністративній справі № 826/4418/14.

Таким чином, оскільки, скасувавши наказ від 06 жовтня 2017 року №258-о «Про звільнення ОСОБА_1Г.», відповідач не виплатив позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд вважає наявними правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок), який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Відповідно до абз.3 п.2 Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Абзацом 3 пункту 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Згідно з п.5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Розрахунок середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу:

Згідно розрахункових листів, сума нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 за серпень 2017 року складає усього 1036, 64 грн.; за вересень 2017 року 1629, 00 грн. (а.с. 101). Усього за останні 2 календарні місяці роботи до звільнення 2665, 64 грн. Кількість відпрацьованих робочих днів у серпні 2017 року 6, у вересні 2017 року 9. Усього 15 днів.

Отже, середньоденний заробіток позивача складає 177, 71 грн. (2665,64/15).

Кількість днів вимушеного прогулу позивача складає 32 робочі дні (з 10 жовтня 2017 року по 23 листопада 2017 року).

Таким чином, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу складає 5686, 72 грн. (177,71х32), який суд вважає необхідним стягнути з Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря.

Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 25 000, 00 грн., суд зазначає наступне.

Так, статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України).

Позивач зазначив, що під час проходження служби в Державній екологічній інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря на неї здійснювався психологічний тиск з боку окремих працівників, спонукання до написання заяви про звільнення за власним бажанням, упереджене ставлення керівництва, у зв'язку із чим позивач, будучи молодим спеціалістом, пережила сильний емоційний стрес, який супроводжувався почуттям розгубленості, приниженої гідності, образи. Також позивачем вказано, що робота в Інспекції була основним джерелом її доходу, що призвело до погіршення рівня життя позивача, а не видача трудової книжки при звільненні унеможливило працевлаштування після звільнення.

З матеріалів справи судом встановлено, що під час проходження служби позивач неодноразово зверталась до в.о. начальника Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря зі скаргами, зокрема від 06 жовтня 2017 року на дії працівника Інспекції стосовно того, що останній здійснює на неї постійний тиск, вимагає написати заяву про звільнення за власним бажанням (а.с. 49); від 05 жовтня 2017 року щодо забезпечення належних умов праці (а.с. 52); від 09 жовтня 2017 року щодо грубої поведінки працівника Інспектції (а.с. 56); від 09 жовтня 2017 року щодо негайного залишення приміщення Інспекції після оголошення наказу про звільнення (а.с .154).

При вирішенні даної справи судом встановлено, що відповідачем допущені порушення прав позивача, а проходження служби у Державній екологічній інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря було першим місцем роботи позивача, у зв'язку із чим у неї склалося стійке негативне враження до державної служби.

З огляду на зазначене, суд погоджується із тим, що позивач зазнала душевних страждань внаслідок протиправної поведінки щодо неї відповідача, відтак має право на відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди позивачу, суд виходить із того, що відповідачем частково відновлені права позивача, шляхом поновлення її на посаді, та враховуючи вимоги розумності, виваженості та справедливості стягненню з відповідача підлягає сума у розмірі 5 000, 00 грн. відшкодування моральної шкоди.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Законом України від 14.09.2006 року № 137-V ратифіковано Європейську соціальну хартію (переглянуту). Відповідно до пункту 1 частини 1 Хартії, кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає.

Згідно п. 24 частини 1 Хартії, усі працівники мають право на захист у випадках звільнення. Так, статтею 24 частини 2 Хартії, передбачено право на захист у випадках звільнення. З метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов'язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов'язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; b) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов'язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.

Також у даній справі позивачем заявлено про стягнення з відповідача її витрат на правову допомогу у сумі 5760, 00 грн., вирішуючи їх суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 1, ч. 3 ст. 87 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать й витрати на правову допомогу.

У відповідності з ч. 1 ст. 90 КАС України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Згідно вимог ч. 1 ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 року № 4191-VI, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - субєктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат, позивачем надано Договір про надання правової допомоги адвокатом від 02 жовтня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_2, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №1736 від 03 лютого 2009 року, профайл адвоката, Акт наданих послуг на суму 5760, 00 грн. з розрахунком погодинної вартості наданих послуг, квитанцію до прибуткового касового ордеру на суму 5760, 00 грн. (а.с. 135-140).

Відповідно до Акту наданих послуг (правова допомога) №Бр-1 від 05 грудня 2017 року, складеного до Договору про надання правової допомоги адвокатом від 02 жовтня 2017 року, гонорар адвоката становить 5760, 00 грн., який складається з надання послуг з правової допомоги на які витрачено 9 годин. Вартість однієї години розрахована з урахуванням граничного розміру, встановленого Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (640 грн. за годину).

Таким чином, оскільки адміністративний позов задоволено, суд, у відповідності до приписів ст. 94 КАС України, здійснює розподіл судових витрат на правову допомогу на користь позивача.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок їх у сукупності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1

У відповідності з п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 КАС України постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягають негайному виконанню.

Враховуючи викладене, суд вважає необхідним допустити негайне виконання постанови суду в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 3731, 91 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 6-9, 11, 69-72, 86-87, 90, 94, 122, 128, 158-163, 167, 254-257 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря про визнання протиправними дій, зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря щодо звільнення ОСОБА_1.

Стягнути з Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря (38016986) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.10.2017 року по 23.11.2017 року в сумі 5686, 72 грн. (п'ять тисяч шістсот вісімдесят шість гривень 72 коп.) без утримання податків й інших обовязкових платежів.

Стягнути з Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря (38016986) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000, 00 грн. (п'ять тисяч гривень 00 коп.).

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря (38016986) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати на правову допомогу у розмірі 5760, 00 грн. (п'ять тисяч сімсот шістдесят гривень 00 коп.).

Постанова підлягає негайному виконанню в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць (3 731, 91 грн. без утримання податків й інших обовязкових платежів).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано у строк, встановлений статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання її копії. Апеляційна скарга подається до Одеського окружного адміністративного суду, та одночасно її копія до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Суддя О.В. Глуханчук