Постанова № 70997211, 14.12.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4394/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., суддів – Потоцької Н.В., Бжассо Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, третя особа – фізична особа-підприємець ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування розрахунку плати за проїзд,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування № 0002446 від 01.06.2017 до акту № 0002446 від 01.06.2017 в сумі 266 Євро.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що за результатами проведеного 01.06.2017 габаритно-вагового контролю старшим державним інспектором Рублевським Ю.В. складено акт № 0002446 від 01.06.2017 про перевищення ТЗ нормативних вагових параметрів, на підставі чого здійснено розрахунок плати за проїзд великогабаритного ТЗ в сумі 266 євро. Згідно зазначених акту та розрахунку, суб’єктом, що перевірявся, та платником зазначена ОСОБА_1. В той же час, позивач є лише власником ТЗ, а не перевізником вантажу. Зокрема, перевізником в даному випадку була ФОП ОСОБА_2, яка здійснювала перевезення вантажу (борошно житнє) по маршруту с. Голубичі, Чернігівська область – м. Одеса, що підтверджується ТТН № 000557 від 01.06.2017. Отже ОСОБА_1 не є платником плати за проїзд автомобільним дорогами загального користування великогабаритним транспортним засобом. Крім того, результати зважування строєної осі напівпричепа разом не співпадатимуть з результатами складання показників послідовного зважування кожної осі з строєної вісі візка напівпричепа, а тому такі результати неможливо визнавати. При цьому пункт габаритно-вагового контролю не відповідав вимогам для облаштування, зокрема пересувний пункт не був позначений тимчасовими дорожніми знаками, не мав рівної поверхні із поздовжнім та поперечним ухилом ? 3 проміле, тверде покриття мало деформацію (тріщини), посадова особа відповідача не надала свідоцтво про повірку ваг, квитанцію акту зважування. Сама плата за проїзд розрахована за весь маршрут, тоді як за встановленим порядок така плата розраховується за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати. В даному випадку перевізник має право обрати визначення плати за пройдену частину маршруту, яка склала 56 км. Крім того, зважування сипучого вантажу повинно відбуватися на спеціальних вагах, на яких ТЗ розміщується повністю. Отже результати зваження не підтверджені допустимими доказами.

До суду з'явився представник позивача та третьої особи, який позовні вимоги із викладених вище підстав підтримав у повному обсязі та просив задовольнити позов.

Представник відповідача до суду не з'явився, про час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином. Згідно наданих до суду заперечень, відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зважаючи на те, що 01.06.2017 при проведення рейдової перевірки на а/д М-01 Київ-Чернігів-Нові Яроливичі, 124 км посадовими особами Управління Укртрансбезпеки Чернігівської області проведено зважування автомобіля (тягача) марки MAN, модель 19.373, д/н НОМЕР_1, з причепом марки FELDBINDER, KIP5,33, які відповідно до свідоцтв про державну реєстрацію належать ОСОБА_1, перебував під керуванням водія ОСОБА_3, в результаті чого встановлено перевищення встановлених вагових обмежень осьових навантажень (на строєні осі), що оформлено актом № 0002446 від 01.06.2017. Згідно вказаного акту, перевищення становило на 1,25 більше дозволених нормативів (22 т < 23,25 т); пройдена відстань 655 км, у зв’язку із чим за розрахунком збільшення плати за проїзд склало 266 євро ((0+0,2+0)х665х2). Щодо стверджуваних позивачем у позові підстав для скасування вказаного розрахунку відповідач зазначив, що будь-якого доказу на підтвердження факту переходу права власності чи права користування транспортним засобом від ОСОБА_1 до будь-якої іншої особи позивачем не надано. В той же час, на момент проведення перевірки єдиним власником автомобіля була саме ОСОБА_1 – згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії СХХ № 340753, яке було пред’явлено водієм.

На підставі ч.6 ст.128 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає позов необґрунтованим та не підлягаючим задоволенню.

Судом встановлено, що 01.06.2017 при проведення рейдової перевірки на а/д М-01 Київ-Чернігів-Нові Яроливичі, 124 км посадовими особами Управління Укртрансбезпеки Чернігівської області проведено зважування автомобіля (тягача) марки MAN, модель 19.373, д/н НОМЕР_1, з причепом марки FELDBINDER, KIP5,33, які відповідно до свідоцтв про державну реєстрацію належать ОСОБА_1, перебував під керуванням водія ОСОБА_3, в результаті чого встановлено перевищення встановлених вагових обмежень осьових навантажень (на строєні осі), що оформлено актом № 0002446 від 01.06.2017.

Згідно товарно-транспортної накладної № 000557 від 01.06.2017 автомобілем НОМЕР_2, НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_3 здійснювалося перевезення товару (борошно); замовник - ТОВ «Агропартнер»; вантажовідправник - ТОВ «Агропартнер»; пункт навантаження - Голубичі; пункт розвантаження - м. Одеса.

Відповідно до вищевказаного акту, перевищення навантаження становило на 1,25 більше дозволених нормативів (22 т < 23,25 т); пройдена відстань 655 км, у зв’язку із чим за розрахунком збільшення плати за проїзд склало 266 євро ((0+0,2+0)х665х2)).

З первісного позову ОСОБА_1 вбачається, що нею не заперечувався факт перевищення допустимих вагових параметрів. В той же час спірним в межах цих правовідносин є пред'явлення їй для сплати розрахунку від 01.06.2017 року за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування на суму 266 євро, як перевізнику, яким, як стверджує позивач, вона не є.

Згідно статті 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Відповідно до статті 34 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" зазначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Відповідно до статті 49 Закону України "Про автомобільний транспорт" водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Як вбачається з акту № 0002446 перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, суб'єктом, що перевірявся, зазначений саме ОСОБА_1. Незважаючи на те, що за твердженням представника третьої особи ФОП ОСОБА_2 перевезення здійснювалося саме цим суб’єктом господарювання, позивачем до суду не надані документи на підтвердження передачі належного їй на праві власності автомобіля у тимчасове користування іншому суб'єкту господарювання. При цьому представник позивача пояснив, що таким документом є лише товарно-транспортна накладна, інші документи відсутні. В той же час суд враховує, що товарно-транспортна накладна не може бути належним та допустимим доказом визначення для вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» перевізника. При цьому згідно ч.2 ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі, а договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Такого посвідчення не потребує договір, укладений за участю громадянина, який набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності. В той же час представник позивача зазначив про відсутність укладеного у письмовій формі будь-якого договору найму транспортного засобу, що належить ОСОБА_1

Отже суд відхиляє посилання сторони позивача на те, що складені під вагового контролю та за його результатами документи помилково визначили перевізником та платником плати за проїзд власника ТЗ ОСОБА_1

В ході судового розгляду справи представником позивача було уточнено адміністративний позов в частині мотивування та обґрунтування вимог про скасування розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування № 0002446 від 01.06.2017 до акту № 0002446 від 01.06.2017 в сумі 266 Євро. Зокрема, представник позивача послався на неправомірність самого зважування, оформлення його результатів, калькуляцію, розрахунок дистанції маршруту тощо.

Габаритно-ваговий контроль транспортних засобів під час їх проїзду автомобільними дорогами загального користування здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Законів України «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух», «Про автомобільні дороги», «Про міліцію», Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - Правила дорожнього руху), Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30 (далі - Правила проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів), Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 879 (далі - Порядок здійснення габаритно-вагового контролю).

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України "Про дорожній рух" з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 33 Закону України "Про автомобільні дороги" рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків (ст. 48 Закону України "Про автомобільні дороги").

Рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові Державтоінспекцією, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів (пункт 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами (тут і далі - в редакції, на час виникнення спірних правовідносин).

Транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху (пункт 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами).

Згідно з пунктом 22.5 Правил дорожнього руху за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 879 "Про заходи збереження автомобільних доріг загального користування".

За визначеннями у пункті 2 цього Порядку габаритно-ваговий контроль - це контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів; попередній габаритно-ваговий контроль - це визначення параметрів великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу для встановлення наявності перевищення нормативів на стаціонарних пунктах; точний габаритно-ваговий контроль - визначення габаритно-вагових параметрів транспортного засобу на стаціонарному або пересувному пункті.

Відповідно до п.п. 2, 3, 5, 8 п. 2 Порядку:

великовагові та великогабаритні транспортні засоби — транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року N 1306;

габаритно-ваговий контроль — контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів;

вимірювальне і зважувальне обладнання — технічні засоби, які застосовуються під час визначення габаритно-вагових параметрів транспортних засобів і мають нормовані метрологічні характеристики;

пересувний пункт габаритно-вагового контролю (далі — пересувний пункт) — спеціальний транспортний засіб, обладнаний вимірювальною і зважувальною технікою для здійснення контролю. Ділянка дороги на відстані 100 метрів до пересувного пункту, 50 метрів за пересувним пунктом та узбіччя дороги за напрямком руху, де розташовано пункт, вважаються його межами. Місце здійснення габаритно-вагового контролю позначається відповідними тимчасовими дорожніми знаками.

Відповідно до п. 12 Порядку вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Статтею 13 Порядку визначено, що під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.

Габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції (пункт 3 Порядку).

Особливості габаритно-вагового контролю та вимоги до нього закріплені у пунктах 15 - 25 зазначеного Порядку.

За результатами точного габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка результатів здійснення контролю із зазначенням часу і місця.

Відповідно до п. 30 Порядку плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу справляється за встановленими ставками залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту за формулою

П = (Рзм + Рнв + Рг) х В,

де П - розмір плати за проїзд;

Рзм - розмір плати за перевищення загальної маси транспортного засобу за 1 кілометр проїзду;

Рнв - розмір плати за перевищення навантаження на вісь (осі) (за одиничну + за здвоєну + за строєну) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду;

Рг - розмір плати за перевищення габаритів (за висоту + за ширину + за довжину) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду;

В - відстань перевезення, кілометрів.

Осі вважаються здвоєними або строєними, якщо відстань між зближеними (суміжними) осями не перевищує 2,5 метра.

За результатами вагового контролю транспортного засобу позивача було встановлено, що повна маса транспортного засобу становить 38,75 т, навантаження на осі: 6,5 / 9,45 / 8,1 / 7,6 / 7,55 (при нормі 11 / 11 / 7,33 / 7,33/ 7,33) . Відстань перевезення – 655 км.

Враховуючи, що нормативно допустиме навантаження на строєні осі 22 т, перевищення склало – 1,25 т (23,25 т – 22 т), що згідно ч.3 п.2 ставок за проїзд становить від 5 до 10 відсотків – 0,1, за розрахунком плати за проїзд підлягає сума 266 євро ((0+0,2+0)х665х2).

Відповідно до п. 31-1 Порядку якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 відсотків - у подвійному розмірі.

Отже, суд вважає, що розрахунок плати за проїзд є обґрунтованим та відповідає постанові Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 879 "Про заходи збереження автомобільних доріг загального користування".

Згідно свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 34-00/4755 від 23.08.2016, Вага пересувна автомобільна типу CHEKLODE FREEWEIGH зав. № 008236, виробник Central Weighing, Великобританія, за результатами повірки встановлено, що засіб відповідає ГОСТ 23329-92 «Весы для статического взвешивания. Общие технические требования». Свідоцтво чинне до 23.08.2017.

Відповідно до сертифікату затвердження типу засобів вимірювальної техніки серії А № 004666 від 21.11.2007 сертифікат UA-M1/1-2195-2007 виданий фірмі Central Weighing, Великобританія та засвідчує, що на підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань Державним комітетом України з питань технічного регулювання споживчої політики затверджено тип засобів вимірювальної техніки «Ваги пересувні автомобільні CHEKLODE FREEWEIGH», який зареєстровано в Державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за № У2570-07.

Крім того, суд вважає необґрунтованими і залишає поза увагою твердження позивача про те, що зазначена вище пересувна вага не відповідала встановленим державним технічним стандартам і нормам, оскільки була встановлена на нерівній і поверхні, оскільки такі доводи спростовуються фактом здійснення компетентними державними органами повірки цієї ваги.

При цьому суд враховує, що згідно ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Також згідно ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Покладені в основу вищезазначених тверджень аргументи позивача про те, що пункт габаритно-вагового контролю не відповідав вимогам для облаштування, зокрема пересувний пункт не був позначений тимчасовими дорожніми знаками, не мав рівної поверхні із поздовжнім та поперечним ухилом ? 3 проміле, тверде покриття мало деформацію (тріщини) не підтверджені жодним доказом. Зазначені доводи, які покладені в основу позовних вимог, не обґрунтовані будь-яким засобом доказування, який би їх документально підтверджував, у зв’язку із чим суд відхиляє вищевказані доводи представника позивача.

В той же час суд враховує, що відстань від с. Голубичі Чернігівської області до м. Одеси складає 657 км. за оптимальним автомобільним шляхом Е95/Е95/М05, - за супутниковими даними сервісу Google (1600 Amphitheatre Parkway, Mountain View, CA 94043, United States). Використання матеріалів Google Maps регулюється загальними документами компанії Google, а також низкою додаткових обмежень. Матеріали доступні для персонального некомерційного використання. В організаціях матеріали можуть бути використані лише для внутрішніх потреб, і не можуть бути використані з комерційною метою.

Також суд враховує, що програмний комплекс ваги за результатами зважування роздруковує квитанцію (а.с. 18) на англійській мові, однак оператори цього комплексу, які пройшли відповідний курс навчання роботи з вагою, за результатами зважування склали відповідний акт з довідкою про результати здійснення габаритно-вагового контролю українською мовою, відомості яких не суперечать і дублюють відомості з квитанції.

Суд також критично оцінює посилання представника позивача на можливість перевізника за даних обставин обирати визначення плати за проїзд великогабаритного транспортного засобу, зокрема за пройдену частину маршруту.

Слід зазначити, що виконуючи судові функції суд має вирішувати питання права, належним чином поставлені перед ним, до яких належать і питання цієї справи; при цьому суд не уповноважений і не підготовлений виступати адміністративним арбітром, перебираючи на себе функції контролюючого органу, який уповноважений застосовувати заходи впливу, зокрема обирати обсяг санкцій, який на думку позивача є достатнім та справедливим.

Втім, постанова Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 N 879 "Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування" прийнята з метою збереження дорожнього покриття доріг.

Очевидно, що плата за проїзд великогабаритного транспортного засобу в разі перевищення нормативу повинна стягуватися за пройдену по дорожньому покриттю відстань саме з метою збереження покриття, яке експлуатувалося таким транспортним засобом. Можливість оплати за лише пройдену частину маршруту по території України законодавцем визначена на випадок виконання приписів п. 23 Порядку, згідно якого власник великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу або уповноважена ним особа має право привести габаритно-вагові параметри транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами шляхом часткового розвантаження, перевантаження на інший транспортний засіб або у будь-який інший спосіб.

В даному випадку позивачем не доведено приведення вагових параметрів транспортного засобу з установленими нормативами та підтверджено прохід всього маршруту транспортним засобом від місця навантаження в с. Голубичі Чернігівської області до місця розвантаження у м. Одесі. Отже взята за розрахунком відстань співробітником контролюючого органу є обґрунтованою та вірно визначеною.

У мотивувальній частині рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти Україна" (пункти 23 - 25) зазначено, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції суди зобов'язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довід. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру ухвалюваного рішення.

На підставі викладеного суд відхиляє решту доводів представника позивача, таких як висловлення сумнівів у відповідності пересувного пункту габаритно-вагового контролю а/д М-01 Київ-Чернігів-Нові Яроливичі, 124 км вимогам ДБН В.2.3-4:2015 «Автомобільні дороги. ОСОБА_4 Проектування. ОСОБА_4 Будівництво», адже це не є предметом спору (при цьому робота пунктів габаритно-вагового контролю в частині організації та проведення робіт із зважування транспортних засобів забезпечується службами автомобільних доріг в Автономній Республіці Крим, областях та м. Севастополі і підприємствами, визначеними в установленому законодавством порядку; вимоги до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю визначаються Мінінфраструктури); рівно як і посилання на джерела приватних досліджень в мережі Інтернет, які не мають статусу офіційних та не унормовані в чинному законодавстві України і не можуть бути належними та допустимими доказами в адміністративному процесі.

При цьому належність доказу означає встановлення інформації (фактичних даних), які визначають предмет доказування. Зміст фактичних даних повинен відповідати їх формі, а саме документально підтверджувати певні обставини, на які посилається сторона, тобто мати ознаку допустимості, що виключає суперечливість поєднання змісту та форми доказу. Останній критерій є обов'язковою ознакою для правової придатності доказу та його достовірності, що, в свою чергу, визначає якісну оцінку вже наявного доказу як належного та допустимого, тобто дозволяє перевірити його правдоподібність та відповідність реальній дійсності у співвідношенні з іншими засобами доказування.

Оцінюючи аргументацію сторони позивача, виходячи з вищенаведених фактів та обставин, на переконання суду, очевидною є чітка схильність та твердий намір представника позивача вдаватись до широкого спектру правових зловживань, направлених на уникнення виконання майнових зобов'язань позивача за користування автомобільними дорогами великогабаритним транспортом із перевищенням нормативних вагових параметрів. При цьому представником позивача не надано жодного доказу чи пояснення та навіть не здійснено спроби довести відсутність перевищення транспортним засобом, що належить позивачці, нормативних вагових параметрів.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є суб’єктом владних повноважень, при прийнятті оскаржуваного розрахунку діяв з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), у спосіб, передбачений законодавством України, та за наявності допущених перевізником порушень.

Отже суд приходить до висновку про те, що заявлені в даному адміністративному позові позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки є безпідставними та не ґрунтуються на приписах законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Керуючись ст.ст. 128, 158-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, третя особа – фізична особа-підприємець ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування розрахунку плати за проїзд відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги.

Головуючий суддя І.В. Завальнюк

Суддя Н.В. Потоцька

Суддя Н.В. Бжассо