Ухвала суду № 70991136, 13.12.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/9160/16-ц

У Х В А Л А

Іменем України

13 грудня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого-судді: Мацунича М.В.

суддів: Джуги С.Д., Собослоя Г.Г.

з участю секретаря: Волощук В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 12 липня 2017 року за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

встановила:

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом в якому просив суд стягнути з відповідача на його користь: заборгованість із заробітної плати, що виникла на день звільнення - 04.04.2016 року в розмірі 33 899, 32 грн.; суму вихідної допомоги в розмірі 6540,00 грн.; суму компенсації за невикористану відпустку в розмірі 1509,76 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 05.04.2016 року по 19.01.2017 року в розмірі 20762,00 гривень та витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що він працював в Закарпатській філії ДП «Центр державного земельного кадастру» на посаді геодезиста І категорії відділу топографо-геодезичних та картографічних робіт у період з 17.09.2012 року по 04.04.2016 рік. Наказом Закарпатської філії ДП «Центр державного земельного кадастру» № 37-к від 04 квітня 2016 р. його звільнено з вказаної посади на підставі п.3 ст.38 КЗпП України, у зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору. В порушення вимог ст. 116 КЗпП України з ним при звільненні не проведено повного розрахунку всіх сум, що належать йому від підприємства. Зазначає, що при звільненні відповідач не виплатив йому заборгованість по заробітній платі, яка виникла за час його роботи на підприємстві починаючи з квітня 2015 року , розмір якої становить суму 33 899, 32 грн. Окрім того, відповідач не провів виплату вихідної допомоги та суми компенсації за невикористану відпустку. Оскільки при звільненні повного розрахунку з ним проведено не було то з посиланням на норми ст.ст. 116,117 КЗпП України, просив задовольнити його позов.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 12 липня 2017 року, даний позов задоволено частково. Стягнуто з ДП «Центр державного земельного кадастру» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості в розмірі 23 846, 66 грн., з яких: заборгованість із заробітної плати в розмірі 14 527, 63 грн.; сума індексації заробітної плати - 3019,22 грн.; сума відпускних - 5271,33 грн.; сума компенсації за невикористані відпустки - 1028,48грн., а також сума вихідної допомоги в розмірі 3556,08 грн. Стягнуто з ДП «Центр державного земельного кадастру» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 11 506,18 грн. В решті позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням ДП «Центр державного земельного кадастру» оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування скарги посилається на пропуск позивачем передбачених ст. 233 КЗпП України строків для звернення до суду.

В іншій частині рішення суду першої інстанції ніким в апеляційному порядку не оскаржується.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 працював на посаді геодезиста І категорії відділу топографо-геодезичних та картографічних робіт Закарпатської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру».

Наказом Закарпатської філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» № 37-к від 04 квітня 2016 р. ОСОБА_1 звільнено з посади геодезиста І категорії відділу топографо-геодезичних та картографічних робіт на підставі п. 3 ст. 38 КЗпП України (а.с.7).

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, заборгованість з виплати заробітної плати у відповідача перед позивачем по справі виникла за період з квітня 2015 року і по день звільнення 04.06.2016 року.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції стягнув суми визнані відповідачем згідно даних його бухгалтерського обліку. При цьому, суд вважав, що строки звернення до суду позивачем не пропущено.

З даними висновками суду першої інстанції, повністю погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У частині другій статті 2 Закону України від 24 березня 1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Подібного висновку дійшов ВСУ у своїй Постанові №6-1395цс16 від 26.10.2016 року. Тобто, вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати у розмірі, індексації заробітної плати, відпускних, компенсації за невикористані відпустки та сум вихідної допомоги не обмежені жодними строкам для звернення до суду, а тому, ч. 1 ст. 233 КЗпП України до таких вимог не застосовується.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до роз'яснень викладених в п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі, перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

В рішенні від 22.02.2012 року по справі №4-рп/2012 Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Оскільки в даному випадку відповідач фактично не виплатив позивачу нараховану заробітну плату, то строк для звернення до суду із вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не сплив (перебіг такого строку навіть не розпочався).

За таких обставин, суд першої інстанції вірно виходив із того, що строки звернення до суду позивачем не пропущено.

Зважаючи на викладене, та відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції, залишенню без змін.

А звідси, керуючись нормами статей 307, 308, 314, 315 і 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

апеляційну скаргу Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», відхилити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 12 липня 2017 року, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів із дня набрання нею законної сили.

Суддя-доповідач

Судді