Рішення № 70982580, 14.12.2017, Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/2897/16-ц

2/705/139/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2017 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області

в складі: головуючої судді Ребриної К.Г.

при секретарях – Стефанюк Н.І., Дехканбаєвої О.О., Музичук Л.В., Маштабей Л.В.

з участю представника позивача – адвоката ОСОБА_1

та представника відповідача – адвоката ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умані цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третьої особи на стороні позивача: Уманської міської державної нотаріальної контори про визнання недійсним одностороннього правочину, свідоцтва про право власності та визнання права власності в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

До Уманського міськрайонного суду в квітні 2016 року звернувся ОСОБА_3 з позовом про визнання недійсним договору дарування, що посвідчений односторонньою заявою ОСОБА_3, що подана до Уманської міської державної нотаріальної контори про відмову від права спадкування на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_4, скасування частково свідоцтва про право на спадщину за законом від 7 лютого 2013 року, що видане нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори ОСОБА_6І, в частині оформлення права власності на ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на 1/15 частини квартири АДРЕСА_1, визнання за ним в порядку спадкування після померлого сина ОСОБА_7 права власності на 1/15 частину квартири АДРЕСА_2 корпус «А».

В позові зазначив, що 9 червня 2012 року помер його син ОСОБА_7, після смерті якого залишилась спадщина у вигляді 1/3 частини квартири АДРЕСА_3 «а», також спадкоємцями першої черги, на рівні з ним та його, на сьогодні покійною дружиною ОСОБА_8 були його два сина ОСОБА_9 та ОСОБА_10 – відповідачі в справі. На праві приватної власності ОСОБА_7 та ОСОБА_5 також належало та належить на сьогодні по 1/3 частини зазначеної ж квартири, що отримані ними внаслідок приватизації. Свідоцтво про право на приватизацію від 15 грудня 1997 року №9195.

На момент смерті сина позивача в квартирі також проживала його дружина ОСОБА_11 зі своєю дочкою від попереднього шлюбу. Вона також успадкувала свою частину від спадкової маси, що в свою чергу складалась з 1/3 частини квартири №7, тобто 1/5 частину від 1/3 частини квартири.

Маючи намір залишити квартиру АДРЕСА_1 своїм внукам – відповідачам в справі він з своєю покійною нині дружиною відмовились від своїх часток на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Окрім ОСОБА_4 та ОСОБА_5 1/5 частину від 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 також успадкувала дружина покійного ОСОБА_7 – ОСОБА_11 та залишалась проживати в зазначеній квартирі разом з своєю донькою.

ОСОБА_11 добровільно не бажала розмінятись квартирою, залишивши більшу частку ОСОБА_4 та ОСОБА_5 – внукам позивача, однак спільне проживання онуків позивача з чужою сім’єю – сім’єю ОСОБА_11 було неможливим, а тому в 2013 році було подано позовну заяву до суду ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з метою присудження судом грошової компенсації за частку квартири, що успадкована ОСОБА_11 в розмірі 1/15 в судовій справі Уманського міськрайонного суду №705/1378/13ц було відкрито провадження.

В ході судового розгляду даної цивільної справи ОСОБА_11 визначила суму компенсації, на яку вона б погодилась, залишивши свою частку в квартирі в розмірі 1/15 в сумі, що еквівалентна 5000 доларів США. Так, як коштів в ОСОБА_5 та ОСОБА_4 для сплати компенсації на той час не було, адже в 2013 році внукам позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було лише по 24 та 26 років відповідно, питанням сплати коштів займався безпосередньо позивач з його на цей час покійною дружиною. Саме позивач попрохав позичити кошти в свого давнього знайомого ОСОБА_12 в сумі 5000 доларів США для того, щоб можливо було сплатити кошти за його внуків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ОСОБА_11 та оформити повністю всю квартиру АДРЕСА_4 на внуків.

Так, як особистих коштів в позивача не було він з його нині покійною дружиною домовились з внуками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про те, що для повернення боргу в сумі 5000 доларів США прийдеться продати їх житло – частину будинку по вул. М.Залізняка, будинок 49/1 міста Умані, а самим переїхати доживати віку до внуків в квартиру АДРЕСА_1.

Саме на таку домовленість і розраховували, коли відмовлялись з дружиною від своїх часток в квартирі АДРЕСА_1, адже внуки – ОСОБА_4 та ОСОБА_5 погоджувались доглядати за позивачем та його нині покійною дружиною – бабцею ОСОБА_4 та ОСОБА_5 –ОСОБА_8, позичали кошти в свого знайомого ОСОБА_12 та продавали своє єдине житло – 1/5 частину будинку по вул. М. Залізняка, 49/1.

В грудні 2013 року ОСОБА_3 з ОСОБА_8 позичили кошти в ОСОБА_12 в сумі 5000 доларів США та передали їх для ОСОБА_11 в компенсацію за 1/15 частку квартири АДРЕСА_1 та з метою оформлення всієї зазначеної квартири на ім’я внуків позивача.

20 грудня 2013 року в судовій справі Уманського міськрайонного суду №705/1378/13ц між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_11 з іншої сторони було укладено мирову угоду за умовами якої ОСОБА_11 отримала кошти в сумі 40000 гривень за компенсацію частки, що їй належала в розмірі 1/15 частки квартири та автогаражу, право власності на підставі даної мирової угоди перейшло на ОСОБА_4 та ОСОБА_5

В послідуючому ОСОБА_3 з своєю дружиною ОСОБА_8 продали належну їм на праві власності частину будинку по вул. Максима Залізняка, 49/1 в м. Умані, а кошти від її продажу передали в повернення боргу ОСОБА_12 з часу продажу їх будинку переїхали проживати до внуків в квартиру №7.

Спільне з внуками проживання виявилось також не можливим, адже виникали постійні суперечки з приводу стилю життя внуків, їх розгульного відношення. В квартирі постійно виникали суперечки з приводу перебування сторонніх осіб в тому числі жіночої статі. Дружина позивача ОСОБА_8 не витримала та 16 квітня 2015 року померла.

В лютому 2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 замінили замки на вхідних дверях квартири АДРЕСА_1 та не пустили більше свого діда – позивача в справі до житла. В даний час ОСОБА_3 проживає періодично в своїх знайомих то в свого іншого сина в м. Умані, свого житла не має, адже відмовився від частки в квартирі на користь внуків з метою отримання прихистку на старість і догляду.

Тому просив визнати недійсним договір дарування, що посвідчений односторонньою заявою ОСОБА_3, що подана до Уманської міської державної нотаріальної контори про відмову від права спадкування на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_4; скасувати частково свідоцтво про право на спадщину за законом від 07 лютого 2013 року, що видане нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, в частині оформлення права власності на ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на 1/15 частини квартири АДРЕСА_5; визнати за ним в порядку спадкування після померлого сина ОСОБА_13, померлого 09 червня 2012 року право власності на 1/15 частину квартири АДРЕСА_6 корпус «А», одночасно припинивши право власності на зазначену частину ОСОБА_5 та ОСОБА_4; судові витрати покласти на відповідачів.

16.12.2016 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з уточненою позовною заявою, в якій просить виключити зі складу відповідачів ОСОБА_5 та вважати позовними вимогами наступні: визнати недійсним договір дарування, що посвідчений односторонньою заявою ОСОБА_3, що подана до Уманської міської державної нотаріальної контори про відмову від права спадкування на користь ОСОБА_4; скасувати частково свідоцтво про право на спадщину за законом від 07 лютого 2013 року, що видане нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, в частині оформлення права власності ОСОБА_4 на 1/15 частини квартири АДРЕСА_7; визнати за ним в порядку спадкування після померлого сина ОСОБА_7, померлого 09 червня 2012 року право власності на 1/15 частину квартири АДРЕСА_6 корпус»А», одночасно припинивши право власності на зазначену частину на ОСОБА_4

В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 та його представник адвокат ОСОБА_1 змінені позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задоволити.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_4 та його представник адвокат ОСОБА_2 позов не визнали та просили відмовити в його задоволенні.

В судове засідання представник третьої особи: Уманської міської нотаріальної контори не з’явився, письмово подав заяву про розгляд справи у відсутності представника.

Вислухавши пояснення сторін по справі, свідків ОСОБА_14, ОСОБА_12, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення із слідуючих підстав.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, спадкова справа № 342/2012, яка зареєстрована в реєстрі за № 2-331, посвідченого державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, спадкоємцями майна ОСОБА_7, померлого 09 лютого 2012 є його дружина ОСОБА_11, яка проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1 в 1/5 частки, його син ОСОБА_4, який проживає в ІНФОРМАЦІЯ_2 - в 2/5 частках, в тому числі з урахуванням 1/5 частки від якої відмовився померлого ОСОБА_3, його син ОСОБА_5, який проживає ІНФОРМАЦІЯ_3 - в 2/5 частках, в тому числі з урахуванням 1/5 частки від якої відмовилась мати померлого ОСОБА_8

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, видано в спадковій справі № 342/2012, зареєстровано в реєстрі за № 2-332, посвідченого державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, спадкоємцями майна ОСОБА_7, померлого 09.06.2012 є його дружина ОСОБА_11, яка проживає ІНФОРМАЦІЯ_4 - в 1/5 частки, його син ОСОБА_4, який проживає ІНФОРМАЦІЯ_2 - в 2/5 частках, в тому числі з урахуванням 1/5 частки від якої відмовився батько померлого ОСОБА_3, його син ОСОБА_5, який проживає ІНФОРМАЦІЯ_2 - в 2/5 частках, в тому числі з урахуванням 1/5 частки від якої відмовилась мати померлого ОСОБА_8

Спадщина, на яку в указаних частках видано це свідоцтво, складається: 1/3 частини квартири 7, що знаходиться м. Умань, вул. Горького 5а Черкаської області, належної спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності, виданого відділом житлового господарства 15.12.1997 року за № 9195. Квартира трикімнатна, упорядкована, розташована на 3-му поверсі 3-ох поверхового житлового будинку, загальною площею 54,9 кв.м, в т.ч. житловою – 39,9 кв.м.

Відповідно до ухвали Уманського міськрайонного суду від 20 грудня 2013 року в судовій справі Уманського міськрайонного суду №705/1378/13ц за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_11 про припинення права на частку в спільному майні затверджено мирову угоду між ОСОБА_4, ОСОБА_5 як позивачами та ОСОБА_11 як відповідачем за умовами якої сплачено ОСОБА_11 кошти в сумі 40000 гривен за компенсацію належній їй 1/15 частки в квартирі АДРЕСА_8.

Допитаний як свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_3 та нині покійну ОСОБА_8 знає давно, в 2013 році до нього звернувся ОСОБА_3 та ОСОБА_8 з проханням позичити кошти для оформлення квартири на ім’я внуків – сплати компенсації їх невістці – ОСОБА_11 в сумі 5000 доларів США для оформлення всієї квартири, що залишилась після смерті їх сина ОСОБА_15 на його дітей – внуків ОСОБА_3 та ОСОБА_8 також йому пояснили ОСОБА_8, що мають намір продавати їх частину будинку по вул. М. Залізняка, 49/1 в м. Умані та в них будуть кошти повернути позику ОСОБА_12 ОСОБА_12 погодився на прохання виручити знайомих на певний період коштами в сумі 5000 доларів США та передав ці кошти ОСОБА_3 та ОСОБА_8 після продажу їх частини будинку по вулиці М. Залізняка, 49/1 м. Умані ОСОБА_8 та ОСОБА_3 повернули кошти в сумі 5000 доларів США, повідомили, що продали своє житло та переїхали доживати віку до внуків в ту ж квартиру, про викуп частки якої йшла мова під час позики коштів.

Відповідно положень ч. 5 ст. 1274 ЦК України «Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229 - 231 і 233 цього Кодексу.».

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

При прийнятті відмови від спадщини на користь внуків було недотримано п.п. 3, 5 ст. 203 ЦК України, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, адже відмовляючись від спадщини ОСОБА_3 та ОСОБА_8 розраховували на те, що будуть проживати з внуками в їх квартирі та передбачали, що внуки будуть за ними доглядати, а тому помилялись і відносно правової природи правочину. Для ОСОБА_3 його заява про відмову від спадщини на користь відповідача як односторонній правочин була спрямована на набуття права власності за внуком на майно – частину квартири №7 в обмін на можливість проживати з внуками в даній квартирі, а не залишитись без житла.

В даному випадку порушення п. 2, 5 ст. 203 ЦК України є підставою відповідно ст. 215 ЦК України для визнання даного правочину недійсним.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов’язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За приписами ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків,встановлених законом.

З роз’яснень, викладених у п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року №9, вбачається, що відповідно до ст.ст. 229-233 ЦК України, правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам ст. 717 ЦК України, є підставою для визнання договору дарування недійсним на підставі ч.3 ст. 203 та ст. 229 ЦК України. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 18 червня 2014 року у справі № 6-69цс14.

Відповідно заяви, що вчинена ОСОБА_3 28.07.2012 року за № 776 спадкова справа № 342/12 ОСОБА_3 в односторонньому порядку відмовився від своєї частки в прийнятті спадщини на користь свого внука ОСОБА_4

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Перелік способів захисту прав визначений у ст.16 вказаного нормативно-правового акту. При цьому, ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності до положень ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з вимогами ст. 202 ЦК, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори). Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Дво-чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який втілюється в положеннях статей 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників. Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором.

З матеріалів справи вбачається, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору, за яким позивач відмовився безоплатно від своєї частки квартири АДРЕСА_9 в інтересах відповідача його внука ОСОБА_4, в послідуючому сплатив за внука позикові кошти в обмін на що розраховував на прихисток його в квартирі, що буде належати внукам та отримання догляду від внука.

На характер виниклих правовідносин вказують матеріали справи, а саме заяви від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_8 про відмову від спадкування в інтересах внуків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, сторінки будинкової книги квартири АДРЕСА_10, за даними якої з 20 квітня 2014 року ОСОБА_5 Л,І. та ОСОБА_8 зареєстровані в зазначеній квартирі, покази сторін та свідків, що дані в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України обов'язки доказування і подання доказів, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають ті обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін і інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Суд звертає увагу, що відповідач та його представник в ході судових засідань не подавали письмових доказів, окрім усних їх доводів про необґрунтованість позову ОСОБА_3 та відсутність підстав для його задоволення в обґрунтування своїх доводів.

Згідно із ч.ч. 1, 5 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. З огляду на викладене видане свідоцтво про право спадщину за законом, що видане в спадковій справі № 342/2012 , зареєстровано в реєстрі за № 2-331, посвідченого державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 в частині оформлення права на спадщину за ОСОБА_4 на 1/15 часток квартири АДРЕСА_8 підлягає також скасуванню з визнанням за позивачем права власності в порядку спадкування.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), зокрема у п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04 повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Суд критично оцінює та не приймає їх як підставу до відмови в позові посилання представника відповідача ОСОБА_2В, що дані в судових дебатах про пропуск строку позовної давності ОСОБА_3, адже відповідно п. 28 ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. В ході судового розгляду позивач пояснив, що вимушений був подавати позов про визнання недійсною відмови від спадщини лише після того, як його внуки – ОСОБА_4 та ОСОБА_5 стали до нього і його дружини ставитись погано, довели його дружину до смерті та в лютому 2016 року і його вигнали з квартири АДРЕСА_8. Саме з даного часу слід рахувати строк позовної давності з зверненням з даним позовом до суду.

Дослідивши всі обставини справи на підставі поданих сторонами доказів, вивчивши доводи сторін стосовно дійсних намірів сторін, що мали місце на час учинення одностороннього правочину суд також не приймає заперечення відповідача стосовно неможливості здійснення захисту права позивачем у спосіб, що ним обраний. Так, представник відповідача подав до суду ухвалу Вищого спеціалізованого суду України від 12 червня 2013 року в справі Вищого спеціалізованого суду України по розгляду цивільних та кримінальних справ №6-7785ск13 - за позовом ОСОБА_16 до ОСОБА_17 про визнання недійсною відмови від спадкування ( справа Приморського районного суду міста Одеса №2/1522/9968/11) , адже застосування норм права в даній справі та виниклі між сторонами спору правовідносини не тотожні з даною справою, крім того поданою представником відповідача ухвалою скасовані попередньо винесені судові рішення з скеруванням справи до нового судового розгляду до суду першої інстанції, а отже не вирішено спір по суті.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача ОСОБА_4 необхідно стягнути на користь позивача судові витрати за сплату судового збору в сумі 1378,00 гривень.

Виходячи із викладеного та керуючись ст.ст. 11, 16, 60, 202, 203, 215, 216, 225, 229 – 231, 233, 261, 626, 717, 1274 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 27, 31, 60, 88, 114, 118-120 ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року №9, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування, що посвідчений односторонньою заявою ОСОБА_3, що подана до Уманської міської державної нотаріальної контори про відмову від права спадкування на користь ОСОБА_4.

Скасувати частково свідоцтво про право на спадщину за законом від 07 лютого 2013 року, що видане нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, в частині оформлення права власності ОСОБА_4 на 1/15 частини квартири АДРЕСА_7.

Визнати за ОСОБА_3 в порядку спадкування після померлого сина ОСОБА_7, померлого 09 червня 2012 року право власності на 1/15 частину квартири АДРЕСА_6 корпус «А».

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області через Уманський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особами, які брали участь у справі, але не були присутніми в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий К.Г. Ребрина